16 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/935/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача - Жураковська Л.В.
відповідача - Гузік М.В.
третьої особи - Прикмета І.П.
розглянувши у закритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 (у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 (суддя Котков О.В.)
за позовом Державного підприємства "Черкаський консервний комбінат"
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонд державного майна України
про визнання протиправним та скасування наказу
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 25.01.2024 Державне підприємство "Черкаський консервний комбінат" (далі - ДП "ЧКК", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - Відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу № 401 від 13.12.2023 (далі - Наказ № 401) про вилучення майна Фонду державного майна України, балансоутримувачем якого є ДП "ЧКК".
1.2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Наказом № 401 у нього протиправно було вилучено частину нерухомого майна, чим порушено принцип неподільності речі, а також право на розпорядження земельною ділянкою. В той же час відповідна адміністративна будівля перебуває у податковій заставі, ДП "ЧКК" є боржником, відносно якого відкриті виконавчі провадження, та з 2018 року перебуває у процедурі припинення, у зв'язку з чим заходи щодо вилучення державного майна підприємства є незаконними, а оспорюваний наказ підлягає скасуванню.
1.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача залучено Фонд державного майна України (далі - ФДМУ, Третя особа, Скаржник).
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 за результатами розгляду апеляційної скарги ФДМУ, у позові відмовлено.
2.2. За висновками судів Позивачем не доведено обставин, що при видачі оскаржуваного Наказу № 401 Відповідач діяв усупереч передбаченим законом повноваженням та вилучення майна за таким наказом відбулося з порушенням встановленої законом процедури. В той же час задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, який є виконаним і вичерпав свою дію, є неефективним способом захисту прав та інтересів Позивача у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови в позові.
2.3. Фонд державного майна України не погодився з такими судовими рішеннями та оскаржив їх у касаційному порядку.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 17.03.2025 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2025 вирішено проводити розгляд справи № 910/935/24 у закритому судовому засіданні.
3.3. У своїй касаційній скарзі ФДМУ просить Суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 і прийняти нове, яким визнати протиправним та скасувати Наказ № 401.
3.4. Доводами касаційної скарги є:
- неправильне, на думку Скаржника, застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та пункту 17 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", а саме без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2024 у справі № 712/10118/22 (щодо критеріїв співмірності, необхідності та достатності при втручанні держави у права);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" у взаємозв'язку зі статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України (щодо неможливості заявлення позовної вимоги про відчуження об'єкта нерухомості без вимоги про відчуження земельної ділянки під ним);
- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" у взаємозв'язку з статтями 179, 181, 182, 184 190 Цивільного кодексу України (чи може бути частина будівлі річчю, тобто майном, яке підлягає вилученню в умовах правового режиму воєнного стану).
3.5. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить залишити касаційну скаргу ФДМУ без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. При цьому доводить Суду, що спірне нерухоме майно може бути вилучене в силу своїх характеристик. Також погоджується з висновками судів про неефективність обраного Позивачем способу захисту.
3.6. Позивач не скористався правом надати Суду відзив на касаційну скаргу.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Командувачем Сил логістики Збройних Сил України 13.12.2023 видано Наказ № 401 "Про вилучення майна", погоджений начальником Черкаської обласної військової адміністрації, яким зобов'язано командира військової частини НОМЕР_2 провести вилучення для забезпечення потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану майно ФДМУ, балансоутримувачем якого є ДП "ЧКК".
4.2. Наказ обґрунтовано Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення в Україні воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
4.3. У подальшому 26.12.2023 за наслідками виконання Наказу № 401 складено акт вилучення визначеного у ньому нерухомого майна ДП "ЧКК".
4.4. Державне підприємство "Черкаський консервний комбінат" з 2018 року перебуває у процедурі припинення за рішенням власника згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 320 від 10.07.2017 "Про ліквідацію ДП "ЧКК". Адміністративна будівля вказаного підприємства перебуває у податковій заставі за рішенням суду, підприємство має податковий борг по орендній платі за землю та податку на додану вартість та ряд відкритих відносно нього виконавчих проваджень.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у закритому судовому засіданні представників учасників, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах, зокрема, від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21 та від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22.
5.4. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з 24.02.2022 в Україні введено воєнний, який неодноразово продовжувався та діє до цього часу.
5.5. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану".
5.6. Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
5.7. Військове командування в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
5.8. Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено таку загальну структуру Збройних Сил України: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об'єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, війська зв'язку та кібербезпеки; органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
5.9. Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану врегульовано Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Стаття 1 вказаного Закону унормовує поняття примусового відчуження та вилучення майна в умовах воєнного стану.
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Вилучення майна - це позбавлення державних підприємств, державних господарських об'єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до пункту 3 статті 3 вказаного Закону вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
Частинами першою та другою 2 статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачено, що примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради. У місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині 1 цієї статті.
5.10. Статтею 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" унормовано, що про примусове відчуження або вилучення майна складається акт (частина перша), і право державної власності на майно виникає з дати підписання такого акта (частина третя).
5.11. Відповідно до положень частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, зокрема, об'єкти фонду захисних споруд цивільного захисту, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об'єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
5.12. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, оскаржуваний Наказ № 401 погоджено начальником Черкаської обласної військової адміністрації, про що здійснено відповідний напис.
В такий спосіб суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків, що Наказ № 401 про вилучення майна виданий Командувачем Сил логістики Збройних Сил України з дотриманням встановленої законом процедури.
5.13. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
5.14. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
5.15. Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема, ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків. Такі правові висновки містяться у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 та інших.
5.16. Крім того, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, але не виключно, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18, від 29.11.2023 у справі № 513/879/19.
5.17. Як вбачається з матеріалів справи, після підписання оспорюваного Наказу № 401 складено акт про примусове вилучення нерухомого майна від 26.12.2023, який за приписами статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" є правовстановлюючим документом Держави на вилучене нерухоме майно Позивача.
5.18. В такий спосіб суди попередніх інстанцій обґрунтовано виснували, що Наказ № 401 на момент звернення ДП "ЧКК" до суду з позовом у цій справі вже був виконаний, тобто вичерпав свою дію. За таких обставин навіть задоволення судом заявленої позовної вимоги (про визнання протиправним та скасування наказу) не призведе до поновлення порушеного, на думку Позивача, його права, оскільки на даний час спірне нерухоме майно перебуває в управлінні Держави на підставі акта про примусове вилучення нерухомого майна від 26.12.2023, а не на підставі Наказу № 401.
5.19. Зважаючи на викладене колегія суддів погоджується з викладеними в оскаржуваних судових рішеннях висновками про те, що задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного Наказу № 401 не призведе до повернення ДП "ЧКК" вилученого у нього майна, тому є неефективним способом захисту прав та інтересів Позивача у спірних правовідносинах.
5.20. Суди попередніх інстанцій оцінили наведені обставини у їх сукупності та прийшли до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви.
5.21. Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)), це в свою чергу виключає як необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам Скаржника, так і необхідність подальшого дослідження підстав для визнання протиправним та скасування Наказу № 401.
5.22. Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Про це зазначено у постановах Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19, від 24.07.2024 у справі № 912/1863/23.
Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаного пункту, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (див. постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Тобто скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме неправильно ці норми права були застосовані судами.
Звідси у Верховного Суду відсутні підстави для надання висновку, про який зазначає Скаржник з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, адже у спірних правовідносинах відсутні обставини, передбачені пунктом 17 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Таким чином наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави.
5.23. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. Звертаючись із касаційною скаргою, Фонд державного майна України не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
6.4. За таких обставин доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а вказані судові рішення - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 у справі № 910/935/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко