15 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/314/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Гудкова Д. В.,
відповідача - Дудчика О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Гудак А. В., Бучинська Г. Б.) у справі
за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради
до Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина"
про скасування рішень про державну реєстрацію майнових прав, державної реєстрації права власності,
У березні 2024 року заступник керівника Вінницької окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради до Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" (далі - ПП "Агрофірма Батьківщина") про визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію речового права (майнових прав) за ПП "Агрофірма Батьківщина" на гідротехнічну споруду, що складається з греблі та водовипуску, розташованої на земельній ділянці, кадастровий номер 0520655900:04:001:0003, загальною площею 3,3172 га за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, територія Стрижавської ОТГ, смт Стрижавка (за межами населеного пункту), урочище "Лугове", 1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1258413305206).
На обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна гідротехнічна споруда є конструктивним елементом водного об'єкта, який розташований на належній позивачу земельній ділянці комунальної власності, речові права на неї не підлягають державній реєстрації; здійснена відповідачем державна реєстрація права власності на вказану гідроспоруду є незаконною та порушує інтереси Стрижавської територіальної громади; спірне рішення про державну реєстрацію речового права було здійснено без документів, які підтверджують виникнення у відповідача такого права; до реєстрації права власності така споруда у розумінні статті 335 Цивільного кодексу України була безхазяйним нерухомим майном Стрижавської територіальної громади, отже, як зазначив прокурор, державна реєстрація прав за ПП "Агрофірма Батьківщина" на спірну гідротехнічну споруду здійснена всупереч вимогам статті 335 Цивільного кодексу України, статей 2, 3, 18, 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 (суддя Міліціанов Р. В.) у позові відмовлено.
Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що проведення державної реєстрації права власності на спірний об'єкт за відповідачем на підставі технічного паспорта та рішення Стрижавської селищної ради від 27.04.2017 № 54 щодо присвоєння поштової адреси не підтверджує правомірність набуття права власності ПП "Агрофірма Батьківщина" із визначених законом підстав; відповідачем належними та допустимими доказами не доведено обставин виникнення права власності, його реєстрації до 31.12.2012 або наявності первісних чи похідних підстав виникнення права власності на момент проведення державної реєстрації права власності на спірну гідротехнічну споруду. Водночас господарський суд дійшов висновку про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права та зазначив, що матеріалами справи підтверджено обставини будівництва гідротехнічної споруди господарчим способом у період з 1982 по 1998 роки за відсутності дозволів на проведення будівельних робіт або оформлення прав на земельну ділянку і у разі, якщо прокурор чи позивач прагнуть захистити права територіальної громади, порушені внаслідок самочинного будівництва, вони не позбавлені права звернутися до суду з позовом відповідно до положень частини 4 або 5 статті 376 Цивільного кодексу України. Звідси суд заначив про обрання прокурором неналежного способу захисту. Крім того, суд зауважив на тому, що прокурором не враховано необхідність дотримання балансу інтересів сторін з урахуванням відкритого та безперервного володіння відповідачем спірним майном.
Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь ПП "Агрофірма Батьківщина" 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3028,00 грн залишено за Вінницькою обласною прокуратурою. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн залишено за відповідачем.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Гудак А. В., Бучинська Г. Б.) рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 цій у справі скасовані та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним і скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень державного реєстратора від 26.05.2017 № 35379388 за ПП "Агрофірма Батьківщина" на гідротехнічну споруду, що складається з греблі та водовипуску, розташовану на земельній ділянці, кадастровий номер 0520655900:04:001:0003, загальною площею 3,3172 га за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н, територія Стрижавської ОТГ, смт Стрижавка (за межами населеного пункту), урочище "Лугове" (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1258413305206). Здійснено розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою, аніж обслуговування водного об'єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об'єкта та слідує за головною річчю із врахуванням статті 186 Цивільного кодексу України; оскільки гідротехнічні споруди нерозривно пов'язані з водним об'єктом, не можуть бути відокремлені від нього без втрати цільового призначення, а земельна ділянка водного фонду, на якій розміщено спірний об'єкт та водний об'єкт, не може перебувати у приватній власності відповідно до пункту "ґ" частини 4 статті 83, пункту "д" частини 4 статті 84 Земельного кодексу України, то, відповідно, гідротехнічні споруди також не можуть перебувати у приватній власності. За висновками суду апеляційної інстанції, здійснення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно не ґрунтується на первинних документах, які підтверджують набуття права власності на окрему річ, та прямо суперечить нормам законодавства, які виключають набуття права власності на приналежність в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на головну річ. Більше того, частина 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить пряму заборону здійснення державної реєстрації речових прав окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.
Водночас суд апеляційної інстанції установив, що власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташована спірна гідротехнічна споруда, є Стрижавська селищна рада, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстрація за відповідачем права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує інтереси держави в особі Стрижавської селищної ради як дійсного власника земельної ділянки щодо належного розпорядження цим майном, а також штучною водоймою (ставком), що розташована на цій земельній ділянці.
За висновками суду апеляційної інстанції, право власності позивача підлягає захисту у визначний прокурором спосіб, який є достатнім для захисту порушеного права позивача та його відновлення відповідно до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому прокурором правильно обрано спосіб захисту порушеного права, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення.
Разом із тим, суд зазначив, що, враховуючи відсутність факту переходу права власності на гідротехнічну споруду до відповідача (правочину або інших правовстановлюючих документів), а також беручи до уваги правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності до головної речі, що в сукупності свідчить про неможливість виникнення права власності у відповідача на спірний об'єкт, незаконне набуття майнових прав суб'єктом на гідротехнічну споруду посягає на визначений державою публічний порядок та інтерес держави, територіальної громади, а тому, аналізуючи спірні правовідносини, суд вважав виправданим втручання держави в особі власника в майнове право відповідача у зв'язку із наявністю публічного, суспільного інтересу.
Також суд зауважив, що оскільки додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі, то у разі скасування рішення ухвалене додаткове рішення теж втрачає силу та підлягає скасуванню.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ПП "Агрофірма Батьківщина" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 та залишити в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 і додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 у цій справі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 щодо застосування статті 15 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України; у постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 300/3657/22 щодо правового статусу гідроспоруди (дамби); у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 460/762/16 від 21.07.2020 у справі № 5011-15/2551 2012, від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); в постановах Верховного Суду від 04.09.2023 у справі № 911/30/22, від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 щодо способу захисту.
Від Вінницької обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому прокурор заперечує проти доводів касаційної скарги, вважає оскаржену у справі постанову законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Як установили попередні судові інстанції та це підтверджено матеріалами справи, 29.06.2004 згідно з актом встановлення меж земельної ділянки ставка № 2 та передачу на зберігання межових знаків на виконання рішення 8 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району від 04.02.2003 про погодження надання в оренду земель водного фонду ставка № 2 Приватному сільськогосподарському підприємству "Агрофірма Батьківщина" (далі - ПСП "Агрофірма Батьківщина", наразі - ПП "Агрофірма Батьківщина") та дозволу на виготовлення технічної документації з інвентаризації земель проведено встановлення та закріплення на місцевості меж земельної ділянки ставка № 2, розміщеного біля цегельного заводу за межами населеного пункту, загальною площею 3,3172 га, в тому числі по угіддях: під водою - 2,5755 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га, під частиною прибережної захисної смуги - 0,5506 га, що надається в оренду ПСП "Агрофірма Батьківщина" для товарного риборозведення.
28.05.2006 між Вінницькою районною державною адміністрацією (далі - Вінницька РДА) (орендодавець) та ПСП "Агрофірма Батьківщина" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для товарного риборозведення на території Стрижавської селищної ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,3172 га, в тому числі: під водою - 2,5755 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га, під частиною прибережної захисної смуги - 0,5506 га, за рахунок земельного фонду Стрижавської селищної ради за межами населеного пункту (пункт 2 договору).
Земельна ділянка має обмеження та сервітути містобудівного характеру. В охоронній та прибережній зоні встановлені обмеження господарської діяльності, а саме будівництво будь-яких споруд; виконання вантажних і меліоративний робіт; посадка та вирубка дерев; влаштування дротяних огорож; влаштування звалищ сміття та відходів; складування кормів, добрив, соломи, торфу та інших матеріалів; складування будівельних матеріалів (пункт 3 договору).
Право користування земельною ділянкою орендар набуває з моменту державної реєстрації договору (пункт 4 договору).
21.11.2006 на підставі акта передачі та прийому земельної ділянки в натурі передано в оренду ПСП "Агрофірма Батьківщина" земельну ділянку загальною площею 0,3172 га для товарного риборозведення за рахунок земель водного фонду Стрижавської селищної ради Вінницького району за межами населеного пункту.
23.07.2015 згідно з розпорядженням Вінницької РДА № 432 "Про поновлення договору оренди на землі" поновлено ПСП "Агрофірма Батьківщина" договір оренди землі від 28.05.2006 шляхом укладання договору оренди водного об'єкта, з річною орендною платою у розмірі 5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки терміном на 3 роки для рибогосподарських потреб, після виготовлення та погодження паспорта водного об'єкта.
31.05.2016 між Вінницькою РДА (орендодавець) та ПП "Агрофірма Батьківщина" (орендар) укладено договір оренди водного об'єкта № 520655900-1, за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об'єкт для рибогосподарських потреб строком на 20 років.
Ставок площею 2,5755 га, розташований за межами смт Стрижавка, Вінницького р-ну, Вінницької обл., на річці Периорка - права притока р. Південний Буг (басейн р. Південний Буг).
Відповідно до пункту 2 договору об'єктом оренди є: вода (водний простір) водного об'єкта - 22,2 тис.м2, 2,5755 га; земельна ділянка під водним об'єктом - 2,5755 га, пасовища - 0,1911 га; під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га; сіножатями - 0,2857 га, кадастровий номер земельної ділянки 0520655900:04:001:0003.
У межах об'єкта оренди розташована гідротехнічна споруда. До складу гідровузла водного об'єкта входять: гребля - глуха земляна, низьконапірна; матеріал суглинисті ґрунти; шириною за гребенем 7,0...11,0 м, довжиною 175,0 м, максимальною висотою 4,0 м. Водоскидна споруда - трубчастий шлюз-регулятор; матеріал-залізобетон, дерев'яні затвори, метал; вид регулювання - затвори щитові, а також інші об'єкти інфраструктури: гребля використовується як внутрішньогосподарська дорога без твердого покриття (пункт 3 договору).
У пункті 4 договору зазначено, що об'єкт оренди не передається разом із гідроспорудою.
Відповідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та матеріалів реєстраційної справи № 1258413305206 рішенням державного реєстратора з відкриттям розділу (індексний номер 35379388) від 26.05.2017 внесено до державного реєстру відомості про реєстрацію права приватної власності за ПП "Агрофірма Батьківщина" на нерухоме майно, а саме на гідротехнічну споруду, що складається з греблі № 1 і водопропускної споруди № 2, загальною площею 2649 м2, та розташована на земельній ділянці, за адресою: Вінницька обл., смт Стрижавка, урочище Лугове, 1.
Підставами для прийняття вказаного рішення та реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем стали матеріали інвентаризаційної справи (відомість обліку гідротехнічних споруд смт Стрижавка) від 09.11.2010 № 3308, а також рішення органу місцевого самоврядування - рішення Стрижавської селищної ради від 27.04.2017 № 54, яке стосувалося присвоєння поштової адреси гідроспоруді.
Вважаючи, що проведена державна реєстрація речових прав на вказану гідротехнічну споруду за ПП "Агрофірма Батьківщина" є незаконною та такою, що порушує інтереси територіальної громади смт Стрижавка, прокурор звернувся до суду з позовом у цій справі.
Рішенням місцевого господарського суду у позові було відмовлено.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про дотримання прокурором вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради, зважаючи на те, що позивач як уповноважений орган, знаючи про порушення прав та інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, належного захисту порушених інтересів держави в спірних правовідносинах не здійснив.
Водночас апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, визнавши позовні вимоги прокурора обґрунтованими та доведеними, а обраний ним спосіб захисту належним та ефективним у спірних правовідносинах, у зв'язку з чим скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.
Здійснюючи апеляційний розгляд справи, суд апеляційної інстанції урахував, зокрема, положення статей 58, 59, 83, 84, 152 Земельного кодексу України, статей 4, 5 Водного кодексу України, статей 11, 15, 16, 186, 190, 316, 321, 328, 391 Цивільного кодексу України, статей 2, 5, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 1 Закону України "Про аквакультуру", дослідив обставини справи і наявні у ній докази та установив, що спірною гідротехнічною спорудою утворено штучну водойму (ставок), яка розташована на р. Периорка (що є правою притокою басейну р. Південний Буг), а тому не належить до замкнених природних водойм; вказана річка відноситься до водних об'єктів місцевого значення. Водночас суд, зважаючи на правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об'єкта (гідроспоруда забезпечує функціонування водного об'єкта та не може існувати окремо від нього (пункт 42 постанови Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22)), констатував, що власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об'єкт з гідротехнічною спорудою; спірна гідротехнічна споруда розташована на земельній ділянці водного фонду, власником якої є Стрижавська селищна рада і відповідач не мав правових підстав для реєстрації права власності на неї; матеріали інвентаризаційної справи та рішення Стрижавської селищної ради про присвоєння поштової адреси гідроспоруді, на підставі яких проведено державну реєстрацію речового права за ПП "Агрофірма Батьківщина", не є тими юридичними фактами, які породжують виникнення права приватної власності на спірне майно, та не змінюють його правового статусу з огляду на встановлення у справі обставин приналежності цього майна до головної речі (водного об'єкта, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності). Таким чином, суд установив, що здійснення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно за відповідачем не ґрунтується на первинних документах, які підтверджують набуття права власності на нього, прямо суперечить нормам законодавства, які виключають набуття права власності на приналежність в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на головну річ, а також порушує інтереси держави в особі Стрижавської селищної ради як дійсного власника земельної ділянки щодо належного розпорядження цим майном, а також штучною водоймою (ставком), що розташована на цій земельній ділянці. За висновками суду, відсутність факту переходу права власності на гідротехнічну споруду до відповідача (правочину або інших правовстановлюючих документів) та її правовий статус як приналежності до головної речі, свідчить про неможливість виникнення права власності у відповідача на спірний об'єкт.
Під час вирішення спору судом апеляційної інстанції також було враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.08.2023 у справі № 911/30/22 щодо способу захисту у спорі про скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічну споруду за позовом сільської ради до товариства, та констатовано правомірність обрання прокурором способу захисту порушених прав у наведеному випадку - звернення з негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію речового права за відповідачем на спірну гідротехнічну споруду.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що незаконне набуття майнових прав суб'єктом на гідротехнічну споруду, що не є окремим об'єктом права власності, посягає на визначений державою публічний порядок та інтерес держави, територіальної громади, а тому, аналізуючи спірні правовідносини, суд вважав виправданим втручання держави в особі власника в майнове право відповідача у зв'язку із наявністю публічного, суспільного інтересу.
Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної у справі постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене апеляційним господарським судом правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваній у цій справі постанові, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Так, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування загальних висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 щодо застосування статті 15 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України у контексті встановлення судом порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звертається до суду, оскільки, як свідчить зміст оскарженої постанови у справі, що переглядається, апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний розгляд, установив, що власником земельної ділянки, на якій розташований водний об'єкт з гідротехнічною спорудою, що забезпечує функціонування водного об'єкта та не може існувати окремо від нього, є Стрижавська селищна рада; державна реєстрація за відповідачем права власності на спірне майно здійснена незаконно та порушує інтереси держави в особі Стрижавської селищної ради як дійсного власника земельної ділянки щодо належного розпорядження цим майном, а також штучною водоймою (ставком), що розташована на цій земельній ділянці; порушені права та інтереси позивача підлягають судовому захисту в обраний прокурором спосіб.
Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 05.03.2024 у адміністративній справі № 300/3657/22, то колегія суддів звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. До того ж цитування скаржником окремих висновків, наведених у постанові Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів суду касаційної інстанції також відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у перелічених ним постановах Верховного Суду щодо способу захисту, оскільки у вказаних скаржником справах, які переглядались Верховним Судом, норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування. Висновки у зазначених справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору в контексті досліджуваних судами у зазначених справах доказів та встановлених фактичних обставин. Зокрема, у справі № 910/7987/22 розглядався спір про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішення приватного нотаріуса, зобов'язання товариства повернути міській раді земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд. У справі № 904/7803/21 розглядався спір про припинення права власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення споруд у зв'язку із здійсненням відповідачем самочинного будівництва спірного об'єкта на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, та без належно затвердженого проєкту.
У справі, в якій подано касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції не робив жодних висновків, які би стосувалися питання самочинного будівництва спірного майна. Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, встановив обставини проведення незаконної держреєстрації речового права за відповідачем на спірне майно та порушення прав та інтересів територіальної громади, інтереси якої представляє позивач, а також правомірність звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача з позовом у цій справі в обраний ним спосіб. Звідси вказані для порівняння судові рішення не є релевантними до обставин цієї справи.
До того ж в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Верховного Суду саме від 04.09.2023 у справі № 911/30/22 немає, а висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.08.2023 у справі № 911/30/22, зокрема, й щодо способу захисту, були враховані судом апеляційної інстанції, про що свідчить зміст оскарженої постанови у справі, в якій подано касаційну скаргу.
Водночас зазначені посилання скаржника є необґрунтованими, зважаючи також на висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 05.03.2025 у справі № 291/255/23 у спорі, що стосувався незаконності державної реєстрації права власності на гідротехнічну споруду (за позовом прокурора в інтересах держави в особі селищної ради до фізичної особи і державного реєстратора).
Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанови суду касаційної інстанції щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки висновки суду апеляційної інстанції свідчать про набуття відповідачем права на спірне майно у незаконний спосіб, тоді як стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 зазначено: "Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна".
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, в якій подано касаційну скаргу, встановлені апеляційним господарським судом, оскаржувана постанова у справі не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
У контексті наведеного колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваному судовому рішенні, скаржник має навести не особисті міркування щодо його незаконності та необґрунтованості, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахував суд апеляційної інстанції з урахуванням встановлених ним обставин справи. Незгода скаржника з постановою суду апеляційної інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в такій постанові, не свідчить про її незаконність.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови у справі з цієї підстави.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 справі № 902/314/24.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 справі № 902/314/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак