22 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3408/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"» - Юрченко І. М.,
відповідача Антимонопольного комітету України - Рудченка Є. Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 (колегія суддів: Барсук М. А. (головуюча), Пономаренко Є. Ю., Руденко М. А.) та рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 (суддя Блажівська О. Є.)
у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"»
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення в частині,
У березні 2021 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"» (далі - позивач, АТ «Сумигаз», Товариство) подало до господарського суду позов, в якому просило визнати недійсним та скасувати пп. 1, 2, 14 рішення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, АМК) від 24.12.2020 № 810-р в частині, яка стосується позивача (далі - оспорюване рішення).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пп. 1, 2, 14 оспорюваного рішення в частині, яка стосується висновків про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-ІІІ), та накладення на нього штрафу, прийняте відповідачем з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи і які визнано встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні АМК, обставинам справи.
В ухвалі від 13.07.2021 Господарський суд міст Києва призначив у справі комплексну економічну, товарознавчу та інженерно-механічну судову експертизу (за ініціативи позивача), а 10.05.2024 - отримав висновок експертів КНДІСЕ від 03.05.2024 № 35865/21-72/36348/21-46/2633/24-53.
Господарський суд міста Києва у рішенні від 30.10.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 11.02.2025, у задоволенні позову відмовив.
Висновки судів мотивовані відсутністю підстав для визнання пп. 1, 2, 14 оспорюваного рішення АМК недійсним та скасування його в частині, яка стосується позивача, відповідно до ст. 59 Закону № 2210-ІІІ, оскільки висновки антимонопольного органу у рішенні є доведеними, рішення в оспорюваній частині обґрунтоване та прийняте з дотриманням приписів чинного законодавства, а доводи АМК є більш вірогідними, ніж заперечення позивача проти них.
У поданій касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи визначені підстави касаційного оскарження, позивач зазначив, що:
- суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду у постановах від 05.03.2020 у справі № 910/2921/19, від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17, від 01.10.2020 у справі № 908/540/19, від 23.12.2021 у справі № 910/2320/20, від 05.07.2022 у справі № 910/15541/19 та висновків Вищого господарського суду України у постанові від 21.01.2012 у справі № 25/2019, в результаті чого неправильно застосували норми матеріального права, а саме:
абз. 8 ст. 1, ч. 2 ст. 12, чч. 1, 2 ст. 13, ст. 59 Закону № 2210-ІІІ;
п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон № 3659-XII);
пп. 2.1, 3.1, 3.3, 3.4, 4.1- 4.4, 5.1, 6.1-6.3, 7.1, 8.1- 8.6, 9.1, 9.2, 10.1- 10.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: положень Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю, затверджених протокольним рішення АМК від 01.11.2018, та п. 4 ст. 52 № 2210-ІІІ;
- суди попередніх інстанцій не дослідили зібраних у справі доказів (висновків експертів, матеріалів справи АМК, інших досліджень); необґрунтовано відмовили в задоволенні клопотань про призначення додаткової комплексної судово-економічної експертизи, техніко-економічної та товарознавчої експертизи після отримання неповного та неясного висновку експертів КНДІСЕ, що слугує підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пп. 1, 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Верховний Суд в ухвалі від 27.03.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
09.04.2025 АМК направив засобами поштового зв'язку відзив на касаційну скаргу, який Суд отримав 14.04.2025. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив доводи касаційної скарги, просив закрити касаційне провадження, а в разі розгляду справи по суті - залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що АМК за результатами розгляду антимонопольної справи № 128-26.13/104-19, розпочатої за заявами ДП «Жулянський машинобудівний завод "Візар"» та ДП Завод «Генератор», 24.12.2020 прийняв рішення № 810-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», у якому:
- визнав, що група суб'єктів господарювання (далі - група РГК) в особі 18 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ «Сумигаз», у період з 2016 до 2018 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі м. Суми та Сумської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації з часткою 100 % (п. 1);
- виснував, що дії групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи «Prozorro», що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах визначених територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації (п. 2);
- наклав, зокрема, на АТ «Сумигаз» штраф у розмірі 15 105 261,00 грн за порушення, визначене в п. 2 резолютивної частини цього рішення (п. 14).
У рішення АМК, зокрема, встановив, що:
AT «Дніпрогаз», AT «Криворіжгаз», AT «Харківміськгаз», AT «Харківгаз» опосередковано пов'язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб'єктів господарювання (група-1);
AT «Вінницягаз», АТ «Волиньгаз», АТ «Житомиргаз», AT «Закарпатгаз», AT «Запоріжгаз», AT «Київоблгаз», AT «Дніпропетровськгаз», AT «Львівгаз», AT «Миколаївгаз», AT «Рівнегаз», АТ «Сумигаз», AT «Івано-Франківськгаз», AT «Хмельницькгаз», AT «Чернівцігаз», АТ «Чернігівгаз», AT «Луганськгаз», AT «Тисменицягаз» опосередковано пов'язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб'єктів господарювання (група-2).
Протягом 2016- 2019 років більшість членів спостережної ради акціонерних товариств групи-1 та акціонерних товариств групи-2 були одні і ті ж самі фізичні особи, а саме: Ушанов І. Ю., Іан Бьорд, Мількевіч В. П.
При цьому посаду голови наглядових рад протягом 2016- 2017 років у зазначених суб'єктах господарювання обіймала фізична особа - громадянин Великої Британії Девід Ентоні Ховард Браун.
Оскільки наглядова рада є колегіальним органом, до складу якого входять особи, які здійснюють захист прав акціонерів товариства, контролюють та регулюють діяльність виконавчого органу (правління) та визначають поточні напрями діяльності товариства, АМК виснував, що, зважаючи на компетенцію та повноваження наглядових рад у товариствах групи РГК, обіймання одними й тими ж фізичними особами посад голови та членів наглядових рад у зазначених товариствах свідчить про наявність відносин контролю між цими товариствами.
При досліджені монопольного (домінуючого) становища групи РГК у пп. 146- 228 рішення АМК зазначив, що:
об'єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є група РГК в особі 19 акціонерних товариств - операторів ГРМ;
товар, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище, - послуги з розподілу природного газу;
товарні межі ринку - послуги з розподілу природного газу, які не є взаємозамінними у споживанні з іншими послугами, оскільки наявність у споживачів природного газу приладів обліку є необхідною умовою для отримання такої послуги з метою достовірних даних щодо обсягу та вартості наданої послуги; забезпечення комерційного обліку природного газу, у тому числі встановлення лічильників природного газу для населення, є обов'язком оператора ГРМ при наданні такої послуги. Відповідно до положень нормативно-правових актів витрати операторів ГРМ на закупівлю лічильників природного газу для забезпечення комерційного обліку природного газу населення, яке проживає у квартирах та приватних будинках, включаються до тарифу на розподіл природного газу, а отже, забезпечення споживачів комерційним обліком природного газу є складовою послуги з його розподілу, відповідно, оператори ГРМ є основними покупцями побутових лічильників газу;
територіальними (географічними) межами ринку послуг з розподілу природного газу є, зокрема, місто Суми та Сумська область (додаток 2), де оператор ГРМ - АТ «Сумигаз» надає послуги з розподілу природного газу на підставі ліцензії в межах територій, де розташована ГРМ, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Товариства, тобто територія його ліцензійної діяльності;
часові межі ринку визначені в один рік, при цьому діяльність Товариств досліджується за період з 2016 року до 2018 року;
бар'єрами вступу на ринок є адміністративні, організаційні, економічні обмеження, пов'язані з необхідністю отримання ліцензії на розподіл природного газу, наявності у потенційного конкурента у власності чи користування ГРМ, значних капіталовкладень в будівництво ГРМ; бар'єри, що пов'язані з ефектом масштабу внаслідок технологічних особливостей надання такої послуги. При цьому наявність хоча б одного бар'єру вступу на ринок розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не є потенційним конкурентом;
установлення монопольного становища - у 2016- 2018 роках ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу мали 48 операторів ГРМ станом на 31.12.2016 та 46 операторів ГРМ у 2017 та 2018 роках.
Товариства у складі групи РГК, у тому числі АТ «Сумигаз», протягом 2016- 2018 років виступали суб'єктами природних монополій та були єдиними суб'єктами господарювання, які здійснювали діяльність з розподілу природного газу в межах територій ліцензійної діяльності, тобто інші оператори ГРМ не є конкурентами групи РГК на ринку таких послуг в межах території, де розташовані ГРМ, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, а отже, група РГК є єдиним суб'єктом господарювання, який може надавати такі послуги в межах території ліцензійної діяльності.
Вказане стало підставою для висновків АМК, що група РГК в особі 18 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ «Сумигаз», протягом 2016-2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі м. Суми та Сумської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, із часткою 100 %, що відображено у п. 1 резолютивної частини оспорюваного рішення.
Підґрунтям для висновків, викладених у п. 2 резолютивної частини оспорюваного рішення, про зловживання групою РГК монопольним (домінуючим) становищем стали такі з'ясовані АМК обставини (пп. 231- 350):
група РГК в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ «Сумигаз», протягом 2016- 2018 років була значним покупцем побутових лічильників природного газу, оскільки оператори ГРМ придбали понад 810 тис. шт. побутових лічильників природного газу, з яких понад 644 тис. шт. лічильників придбали оператори ГРМ, що входять до складу групи РГК, і це становить близько 80 % від загальної кількості придбаних операторами ГРМ лічильників газу; оператори ГРМ, що входять до складу групи ГРК, та споживачі, приєднані до їх газорозподільних систем, придбали понад 864 тис. шт. лічильників газу, що становить близько 78 % від загальної кількості придбаних лічильників газу;
у цей період група РГК у тендерній документації, у тому числі АТ «Сумигаз» за проведеними закупівлями лічильників природного газу у періоди 09.02.2017- 05.04.2017, 10.08.2017- 09.10.2017, 22.06.2018- 23.07.2018, 08.08.2018- 27.09.2018, висувала до учасників торгів, зокрема, вимогу щодо обов'язкової наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком і пропозиції тих учасників, які не надавали такого протоколу випробування з позитивним висновком, були відхиленні.
Разом з тим програма РМ 081/39.434-2014, розроблена у 2014 році ДП «Укрметртестстандарт» на замовлення AT «Дніпрогаз», не є обов'язковим документом згідно із законодавством та розроблена виключно для добровільного застосування з метою підготовки рекомендацій щодо особливостей експлуатації типових лічильників газу організаціями, що здійснюють їх експлуатування, а також може бути застосована для розробки рекомендацій виробниками лічильників у частині доопрацювання або оптимізації їх технічних та метрологічних характеристик (лист від 15.08.2018 ДП «Укрметртестстандарт»).
Лічильники відповідних типорозмірів виробництва, зокрема, ДП «Візар» та ДП «Генератор» внесені до реєстру затверджених типів вимірювальної техніки, в якому міститься інформація щодо сертифікованих і затверджених виробів та моделей лічильників природного газу, які можуть використовуватися споживачами для обліку газу, відповідно, можуть використовуватися для обліку природного газу, спожитого побутовими споживачами (висновок на підставі інформації з листів Мінекономрозвитку від 10.08.2018 та НКРЕКП від 03.01.2020).
При цьому АМК вказав, що в переліку нормативних документів, які визначають обсяг обов'язкових випробувань лічильників газу, випробування щодо вимог протоколу РМ 081/39.434-2014 відсутні, а випробування лічильників відповідно до ДСТУ OIML R 137-1-2:2014 не є обов'язковим.
Отже, за висновками АМК, протягом 2016- 2018 років група РГК у складі акціонерних товариств - операторів ГРМ, у тому числі АТ «Сумигаз», з метою виконання функцій із забезпечення комерційного обліку природного газу, що є складовою послуг з розподілу природного газу, при закупівлях побутових лічильників природного газу з використання електронної системи «Prozorro» встановлювала додаткові необґрунтовані вимоги щодо наявності в учасника закупівель протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком (яка не є обов'язковим документом згідно із законодавством України).
Вказане, за міркуваннями АМК, призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за програмою РМ 081/39.434-2014, що полягає у такому.
Програма РМ 081/39.434-2014 є інтелектуальною власністю AT «Дніпрогаз», оскільки розроблена у 2014 році на його замовлення та за його кошти, тому ДП «Укрметртестстандарт» відмовляло, зокрема, ДП «Візар» та ДП «Генератор» у доступі до цієї програми для проведення випробувань, а Дніпрогаз на запит від 02.08.2017 ДП «Генератора» стосовно ознайомлення з програмою відповіді не надало.
Водночас відсутність у виробників побутових лічильників газу протоколу випробувань за програмою РМ 081/39.434-2014 було перешкодою для участі у тендерах на закупівлю побутових лічильників газу, проведених групою РГК, а отже, суб'єкти господарювання були обмежені в можливості провести випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 та отримати позитивний висновок задля прийняття їх тендерних пропозицій замовниками закупівель.
За таких обставин висування групою РГК необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи «Prozorro» призвело до ущемлення інтересів виробників лічильників, які не пройшли випробування за вказаною програмою, порівняно з іншими виробниками, лічильники яких пройшли випробування за цією програмою, оскільки група РГК у період з 2016 року до 2018 року під час виконання функцій із забезпечення комерційного обліку природного газу, що є складовою послуг з розподілу природного газу, штучно створила неконкурентні переваги лічильникам Самгаз та Gallus порівняно з лічильниками інших виробників.
Штучно створені неконкурентні переваги обумовлюються тим, що група РГК здійснювала закупівлю лічильників Самгаз та Gallus як через електронну систему «Prozorro», так і шляхом укладення договорів купівлі-продажу. У разі здійснення закупівлі побутових лічильників газу через електронну систему «Prozorro», група РГК висувала обов'язкову вимогу щодо наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, випробовування за яким пройшли лише лічильники Самгаз та Gallus, яке реалізовувало ТОВ «Айметер», яке також було переможцем у деяких процедурах закупівель побутових лічильників газу, проведених групою РГК. При цьому інші оператори ГРМ, які не входять в групу РГК, протягом спірного періоду здійснювали закупівлю побутових лічильників природного газу переважно іншого виробництва, ніж лічильники Самгаз та Gallus (інформація щодо кількості придбаних побутових лічильників газу як групою РГК, так і операторами ГРМ, які не входять до складу групи РГК, наведена у пп. 370- 381 рішення АМК).
У цій же частині рішення АМК вказав, що оператор ГРМ як суб'єкт природної монополії, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу, мав здатність визначати та суттєво впливати на умови обороту побутових лічильників, що використовуються для забезпечення комерційного обліку споживання природного газу населенням, яке проживає у квартирах та приватних будинках, у тому числі не допускати, усувати та обмежувати конкуренцію, зокрема, мав здатність:
- диктувати свої умови під час закупівлі побутових лічильників, а саме встановлювати в тендерній документації вимоги щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014, виконання яких ДП «Візар», ДП «Генератор» та іншими суб'єктами господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, було неможливим у зв'язку з наявністю перешкод в ознайомлені з цією програмою та, відповідно, відсутністю можливості провести випробування та отримати протокол з позитивним висновком;
- обмежувати конкуренцію на ринку побутових лічильників газу шляхом внесення до тендерної документації необґрунтованих таких вимог та, як наслідок, витісняти з ринку побутових лічильників газу ДП «Візар», ДП «Генератор» та інших суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, що підтверджується неможливістю взяття такими суб'єктами господарювання участі в закупівлях через відсутність в останніх протоколу за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, та після відміни оператором ГРМ зазначеної вимоги - через відсутність досвіду виконання аналогічних договорів, а також створювати суб'єктам господарювання, які мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні, бар'єри вступу на ринок.
Підсумовуючи, АМК вказав, що дії групи РКГ у період з 11.11.2016 до 10.07.2018, які полягали у висуванні додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в тендерах на закупівлю побутових лічильників, були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку розподілу природного газу, призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на відповідному ринку - порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, що тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу на групу РГК в особі 18 акціонерних товариств - операторів ГРМ, зокрема, на АТ «Сумигаз» у розмірі 15 105 261,00 грн (п. 14 резолютивної частини оспорюваного рішення).
Вбачається, що суб'єкти господарювання, які входять до складу групи РГК та стосовно дій яких антимонопольний орган проводив розслідування, міркувань, пропозицій та/або заперечень стосовно попередніх висновків АМК не надавали, натомість, зокрема, АТ «Сумигаз» звернулося до суду з цим позовом.
Так, предметом розгляду у справі, яка розглядається, є вимога АТ «Сумигаз» про визнання недійсними та скасування пп. 1, 2, 14 оспорюваного рішення АМК в частині, яка стосується позивача, - про визнання його як учасника групи РГК таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на досліджуваному ринку, та вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене ч. 1 ст. 13, п. 2 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, за що має понести відповідальність у вигляді сплати штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 2210-IIІ підставами, у тому числі для визнання недійсними та скасування рішень органів АМК, є, зокрема, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи предмет та підстави позову, дослідженню у справі, яка розглядається, підлягали обставини наявності / відсутності підстав, визначених ст. 59 Закону № 2210-III, для визнання недійсними та скасування пп. 1, 2, 14 оспорюваного рішення АМК в частині, яка стосується позивача.
Суд першої інстанції, надавши оцінку в порядку ст. 86 ГПК України всім поданим сторонами справи доказам у справі, у тому числі оспорюваному в частині рішенню АМК, дійшов висновку, що:
- доводи АМК про те, що дії Товариства, які полягають у висуванні вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в тендерах на закупівлю побутових лічильників газу, призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на досліджуваному ринку послуг, що було б неможливими за умов існування значної конкуренції на ньому, є більше вірогідними, ніж доводи позивача, наведені для заперечення;
- позивач не навів переконливих доводів й на спростування висновків АМК про те, що Товариство як суб'єкт природної монополії займає монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу та, здійснюючи функції оператора ГРМ, мав здатність визначати та суттєво впливати на умови обороту побутових лічильників, диктувати будь-які додаткові, власні умови під час їх закупівлі, витісняючи таким чином з ринку побутових лічильників газу інших суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу або мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні.
Оцінивши висновок експертів КНІДСЕ від 03.05.2024 № 35865/21-72/36348/21-46/2633/24-53, суд першої інстанції визнав його неналежним та недопустимим доказом у справі, оскільки у ньому експерти не змогли надати відповіді на запитання суду, вказавши що результати випробувань не оформлені належним чином (відповідно до вимог програми РМ 081/39.434-2014), а надані на дослідження протоколи випробувань оформлені з порушенням вимог програми РМ 081/39.434-2014 (мають суттєві відмінності від додатків В.1,…,В.6), а отже, носять суперечливі дані.
Посилання Товариства на висновок експерта - товарознавця Сумського НДЕКЦ МВС України від 29.10.2021 № СЕ-19/119-21/11612-ТВ, суд першої інстанції відхилив, вказавши що відповідь експерта на запитання «Чи відповідають лічильники ТМ «Октава» (виробник - ДП «Генератор») типорозмірів G 1.6, G 2.5, G 4 (згідно з наданою експлуатаційною документацією) вимогам до предмета закупівлі, зазначеній у тендерній документації 2017-2018 років?» підтверджує відповідності / невідповідності лише технічних характеристик побутових лічильників ДП «Візар» та ДП «Генератор» вимогам тендерної документації, втім не спростовує обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в тендерах на закупівлю побутових лічильників газу.
За таких обставин, не здійснивши перевірки правильності кваліфікації дій позивача щодо порушення ним законодавства про захист економічної конкуренції, не навівши відмінних висновків на підставі інших доказів (тобто не перебираючи на себе непритаманні судам функції АМК), дослідивши наявне в матеріалах справи оспорюване рішення АМК та встановивши виконання АМК обов'язку з доведення фактів існування у Товариства, який входить до складу групи РГК, монопольного (домінуючого) становища на досліджуваному ринку послуг та зловживання ним цим становищем у спірний період, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсними та скасування пп. 1, 2, 14 оспорюваного рішення АМК в частині, яка стосується позивача, відповідно до ст. 59 Закону № 2210-III, з чим погодився суд апеляційної інстанції, вказавши що хоча відсутність протоколу за програмою РМ 081/39.434-2014 не була в усіх випадках єдиною умовою відхилення тендерних пропозицій учасників, проте наявність такої вимоги в тендерній документації створювала перешкоди для участі потенційних учасників в оголошених групою РГК, до складу якої входило й АТ «Сумигаз», закупівлях.
Разом з тим суди не встановили і в матеріалах справи відсутні належні та переконливі докази позивача на підтвердження фактів як наявності у нього конкурентів на досліджуваному ринку послуг в межах території ліцензійної діяльності, так і задля доведення відсутності обставин зловживання ним монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що з огляду на зміст інкримінованого позивачу, який входить до складу групи РГК, порушення має вирішальне значення для висновків про недійсність та скасування оспорюваного рішення АМК в частині, яка стосується позивача, відповідно до ст. 59 Закону № 2210-ІІІ.
Також суди попередніх інстанцій з посиланням на приписи ч. 4 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ у редакції, чинній на момент прийняття АМК рішення перевірили та встановили, що розмір накладеного на позивача штрафу не перевищує 10 % доходу (виручки) Товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2019 рік, відповідно, зазначили, що обрахований АМК штраф відповідає приписам ч. 2 ст. 52 цього Закону у редакції, чинній на момент прийняття АМК рішення.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, - пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.
При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Верховний Суд не раз наголошував, що:
- підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах;
- не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Оскільки самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник покликається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у постановах від 05.03.2020 у справі № 910/2921/19, від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17, від 01.10.2020 у справі № 908/540/19, від 23.12.2021 у справі № 910/2320/20, від 05.07.2022 у справі № 910/15541/19 та висновків Вищого господарського суду України у постанові від 21.01.2012 у справі № 25/2019 щодо питання застосування абз. 8 ст. 1, ч. 2 ст. 12, чч. 1, 2 ст. 13, ст. 59 Закону № 2210-ІІІ; п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону № 3659-XII; пп. 2.1, 3.1, 3.3, 3.4, 4.1 - 4.4, 5.1, 6.1 - 6.3, 7.1, 8.1 - 8.6, 9.1, 9.2, 10.1 - 10.3 Методики.
Посилання позивача у касаційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 21.01.2012 у справі № 25/2019 колегія суддів відхиляє, оскільки ця постанова не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Колегія суддів також відхиляє покликання на висновки у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17, де предметом розгляду була вимога про визнання недійсним рішення АМК, оформлене листом «Про поновлення та результати розгляду заяви», з підстав невідповідності його приписам п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та зобов'язання АМК повторно розглянути заяву товариства про порушення іншим товариством законодавства про захист економічної конкуренції та ухвалити законне й обґрунтоване рішення про початок розгляду справи або відмову в її розгляді. Отже, названа справа суду касаційної інстанції та справа, яка розглядається, різняться:
- за формою рішення АМК, що оскаржується (у справі Верховного Суду - рішення, оформлене листом «Про поновлення та результати розгляду заяви», у цій справі - рішення про зловживання монопольним (домінуючим) становищем та накладення штрафу);
- за видом і суттю такого рішення (прийняті за результатами різних процедур: у справі Верховного Суду - рішення прийнято про відмову у розгляді заяви про відповідне порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у цій справі - рішення прийнято за результатом розгляду відповідної антимонопольної справи);
- за змістом правовідносин і за складом правопорушень, які були предметом розгляду АМК, а також за правовим регулюванням, адже кваліфікація та притягнення до відповідальності за вчинення таких правопорушень регулюються різними нормами Закону (у справі Верховного Суду - пп. 1, 4 ст. 19, ст. 20, п. 8 ч. 1 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, у цій справі - п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 цього Закону).
Стосовно посилань скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 910/2921/19, № 908/540/19, № 910/2320/20, № 910/15541/19 необхідно зазначити, що правовідносини у наведених справах є схожими за предметом позову (визнання недійсним / скасування рішення АМК) та нормативно-правовим регулюванням в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (ст. 13 Закону № 2210-ІІІ).
У всіх постановах Верховного Суду у названих справах колегії суддів застосували при розгляді справ положення ст.ст. 12, 13 Закону № 2210-ІІІ, відповідні пункти Методики та навели висновок, зміст якого зводиться до того, що:
- установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання, відповідно, включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку, при цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища;
- обов'язок встановлення монопольного становища суб'єкта господарювання покладений насамперед на АМК, суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції, а суди мають перевіряти правильність застосування АМК положень ст. 12 Закону № 2210-ІІІ, не переймаючи на себе функцій АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні, часові межі певних товарних ринків після того, як це зробив АМК, й на підставі цього робити висновок про наявність чи відсутність монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку;
- на АМК, крім того, що покладено обов'язок з доведення у суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку, також покладено обов'язок доведення наявності у діях суб'єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме собою займання монопольного (домінуючого) становища суб'єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу;
- під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ст.ст. 12, 13 Закону № 2210-ІІІ, та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем, при цьому рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати мотиви його ухвалення.
Вказані правові висновки Верховного Суду є сталими, загальними і універсальними при розгляді справ за участю органів АМКУ, предметом яких є визнання недійсним та скасування його рішень, в яких кваліфікація правопорушення здійснена за п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону № 2210-ІІІ.
Водночас алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Отже, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Верховний Суд неодноразово вказував про те, що кожна зі справ за участю органів АМКУ є індивідуальною, з притаманною лише цій справі специфікою та особливостями.
Так, у справі № 910/2921/19 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що суб'єкт господарювання займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку оптової реалізації спирту етилового ректифікованого, а кваліфікація порушення стосувалася його дій, які полягають у безсистемному встановленні дискримінаційних цін для покупців спирту етилового ректифікованого сорту «Люкс», незалежно від обсягів придбання спирту чи будь-яких інших об'єктивних критеріїв;
у справі № 908/540/19 суди розглядали позовні вимоги про визнання недійсним пунктів рішення АМК, у яких позивача визнано таким, що займає монопольне становище на ринку послуг з надання інтернет-операторам доступу до інфраструктури об'єктів електроенергетики, шляхом надання у користування опор повітряних ліній електропередач, які знаходяться у його власності, для сумісного підвішування на них телекомунікаційних мереж, а дії позивача зі встановлення економічно необґрунтованої вартості таких послуг кваліфіковано як зловживання монопольним становищем;
у справі № 910/2320/20 - про визнання недійсним рішення АМК, яким визнано, що група суб'єктів господарювання за результатами діяльності в період з грудня 2015 року до серпня 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності та визнано дії цієї групи, які полягають у донарахуванні об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, за різного застосування норм законодавства учасниками й регулятором цих відносин із жовтня 2018 року до серпня 2019 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам;
у справі № 910/15541/19 - про визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що суб'єкт господарювання у складі низки товариств займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку первинної реалізації азотних мінеральних добрив, а дії суб'єкта господарювання, які полягають у:
внутрішньогруповому маніпулюванні цінами на природний газ, що могло призвести до встановлення необґрунтованого рівня цін реалізації азотних мінеральних добрив через штучне завищення собівартості виробництва цих добрив і, як наслідок, до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (покупців), визнано порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону № 2210-ІІІ;
зупиненні виробництва азотних мінеральних добрив під час сезону весняно-польових робіт та його невідновлені, що призвело до недопоставки азотних мінеральних добрив суб'єктам господарювання-покупцям, кваліфіковано як порушення за п. 2 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 13 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді обмеження виробництва, що може завдати шкоди покупцям.
Натомість у справі, яка розглядається, позивача - оператора ГРМ у складі групи РГК визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу, а кваліфікація порушення законодавства про захист економічної конкуренції за п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу, здійснювалася щодо дій, які полягали у висуванні до учасників закупівель додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу.
Суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, відмовили у задоволенні позову з причин відсутності порушення АМК у застосуванні ст.ст. 12, 13, 50 Закону № 2210-ІІІ та положень Методики під час прийняття оспорюваного рішення, правильного встановлення відповідачем меж ринку надання послуг, обґрунтованості висновків відповідача про монопольне становище позивача в складі групи РГК, його зловживання цим становищем та порушення законодавства про захист економічної конкуренції з огляду на неправомірність та необґрунтованість названої додаткової вимоги.
Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду у справах № 910/2320/20, № 908/540/19, № 910/15541/19, № 910/2921/19, колегія суддів встановила, що застосування судами норм матеріального права, на порушення яких покликається скаржник, не суперечить жодному з висновків суду касаційної інстанції у зазначених справах суду касаційної інстанції, також суди не здійснили й іншого тлумачення цих норм права, а їх застосування у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.
Правовідносини у справі, яка розглядається, і в справах Верховного Суду № 910/2320/20, № 908/540/19, № 910/15541/19, № 910/2921/19 хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні за змістовим критерієм - підставами позову та фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, відповідно, висновки по суті спору у наведених справах Верховного Суду нерелевантні, незважаючи на схожість правовідносин зі справою, яка розглядається.
До того ж слід звернути увагу, що застосування судами попередніх інстанцій ст.ст. 12, 13, 50, 59 Закону № 2210-ІІІ, ст. 7 Закону № 3659-ХІІ та зазначених скаржником пунктів Методики у справі, яка розглядається, відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 07.11.2024 у справі № 910/3498/21 та у справі № 910/3313/23, від 30.01.2025 у справі № 910/3433/21, ухваленим в тотожних спорах та за аналогічних обставин (справи за позовами інших операторів ГРМ, які входили до складу групи РГК, про визнання недійсним та скасування в частині рішення АМК, яке є предметом спору у справі, яка розглядається).
Зважаючи на викладене, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Щодо підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України
Товариство в цій частині зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю, затверджених протокольним рішенням рішення АМК від 01.11.2018, та п. 4 ст. 52 № 2210-ІІІ.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У ч. 4 ст. 236 ГПК України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Методичні рекомендації мають на меті забезпечити єдність підходів у застосуванні поняття контролю, що міститься в абз. 4 ст. 1 Закону України № 2210-ІІІ, не містять норм права та мають рекомендаційний характер, а отже, не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України, що свідчить про відсутність підстав для формулювання Судом висновку щодо застосування Методичних рекомендацій.
Рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу приймаються органами АМК відповідно до ст. 52 Закону № 2210-ІІІ, яка передбачає накладення штрафів на суб'єктів господарювання за порушення, передбачені, зокрема, п. 2 ст. 50 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) за порушення, передбачені, зокрема, п. 2 ст. 50 Закону, накладаються штрафи у розмірі до 10 % доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Згідно з ч. 4 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) у разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння, які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння або отримали чи можуть отримати наведені вигоди.
Отже, при визначені розміру штрафу АМК з'ясовує обставин, що мають важливе значення для визначення меж міри юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які забезпечують справедливість застосованого покарання та його пропорційність фактичному характеру вчиненого порушення, відповідно, керується загальними засадами юридичної відповідальності, зокрема, положеннями ч. 4 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ, яка закріплює принцип індивідуалізації порушення.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що АТ «Сумигаз» здійснювало ліцензійну діяльність на досліджуваному ринку послуг в межах території м. Суми та Сумської області та входило разом з іншими операторами ГРМ до групи РГК, відносини контролю яких є доведеними, відповідно, АМК установив та довів наявність групи суб'єктів господарювання АТ «Сумигаз» - АТ «Вінницягаз», АТ «Волиньгаз», АТ «Житомиргаз», АТ «Закарпатгаз», АТ «Запоріжгаз», АТ «Київоблгаз», АТ «Дніпрогаз», АТ «Дніпропетровськгаз», АТ «Криворіжгаз», АТ «Львівгаз», АТ «Миколаївгаз», АТ «Рівнегаз», АТ «Івано-Франківськгаз», АТ «Харківгаз», АТ «Харківміськгаз», АТ «Хмельницькгаз», АТ «Чернівцігаз», яка визнана єдиним суб'єктом господарювання, і саме цей суб'єкт (за винятком АТ «Львівгаз») вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке кваліфікується за п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону № 2210-ІІІ, що з'ясував і довів АМК у прийнятті оспорюваного рішення, втім штраф накладено на кожне акціонерне товариство - оператора ГРМ окремо пропорційно фактичному характеру вчиненого порушення з урахуванням приписів ч. 2 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ.
За таких обставин зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається помилкового застосування судами приписів ч. 4 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ, а розмір накладеного на позивача штрафу не перевищує 10 % доходу (виручки) Товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2019 рік, що свідчить про правильність застосування судами попередніх інстанцій й ч. 2 ст. 52 Закону № 2210-ІІІ, тому підстава касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України у цьому випадку не отримала підтвердження.
Щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у взаємозв'язку з пп. 1, 3 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу
З матеріалів справи вбачається, що в ухвалі від 07.08.2024 суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні клопотання від 10.07.2024 про призначення додаткової комплексної судово-економічної, техніко-економічної та товарознавчої експертизи (з урахуванням доповнень від 06.08.2024), поданого в порядку ст. 107 ГПК України, вказавши що заявник не навів підстав вважати висновок експертів КНДІСЕ не обґрунтованим, а проведення додаткової експертизи просить доручити іншій експертній установі, якій поставити подібні питання як КНДІСЕ, що суперечить приписам ст. 107 ГПК України, відповідно, за висновками суду таке клопотання позивача не відповідає завданням господарського судочинства в цілому і спрямоване на невиправдане затягування часу розгляду справи.
Аналогічно суд апеляційної інстанції 11.02.2025 відмовив у задоволенні клопотання від 10.02.2025 позивача про призначення додаткової експертизи з урахуванням змісту висновку експертів КНДІСЕ за результатами проведення комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-механічної експертизи у цій господарській справі.
Згідно з ч. 1 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Водночас відповідно до ст. 107 ГПК України, якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.
Тобто задля виконання цілей проведення додаткової експертизи обов'язковою умовою мають бути неповнота або неясність викладення попередніх висновків експерта.
Так, позивач під час розгляду цієї справи просив суди повторно поставити на вирішення експерта, однак іншої експертної установи, запитання тотожні тим, які вже були предметом дослідження КНДІСЕ, за результатом проведення якого складено висновок від 03.05.2024 № 35865/21-72/36348/21-46/2633/24-53, в якому експерт вказав, що частина відповідей містить обґрунтування неможливості вирішення певних завдань експертного дослідження з огляду на неналежне оформлення результатів випробувань (відповідно до вимог програми РМ 081/39.434-2014), а протоколи випробувань оформлені з порушенням, при цьому інша частина питань не підлягає розгляду, оскільки не відноситься до компетенції експертної установи.
За змістом ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду, а питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи (див. постанови Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 916/2740/19, від 06.09.2022 у справі № 924/898/21, від 02.11.2022 у справі № 915/442/21).
Верховний Суд зауважує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Суди, відмовляючи у задоволенні клопотань Товариства про призначення додаткової експертизи, навели обґрунтування їх відхилення, яке відповідає встановленим обставинам справи та приписам ст. 107 ГПК України.
При цьому міра та обсяг, якими суд обґрунтовує свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи ст.ст. 300, 310 та ч. 2 ст. 311 ГПК України.
Верховний Суд вказує, що інші зазначені у касаційній скарзі доводи, зокрема, й для обґрунтування п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, не підтвердилися з огляду на наведене в цій постанові та фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень.
Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовували свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватися не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено ст.ст. 73- 80, 86, 300 ГПК України.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги АТ «Сумигаз».
З урахуванням наведеного Суд приймає доводи, зазначені у відзиві АМК на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з цією постановою.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги АТ «Сумигаз», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвалених у справі судових рішень - без змін, у зв'язку з чим судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Сумигаз"» залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/3408/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. А. Ємець
Судді: І. В. Булгакова
І. Б. Колос