22 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/8305/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А.А. - головуючого, Булгакової І.В., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025
у справі № 910/8305/24
за позовом Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олтекс»
про стягнення 536 100,00 грн,
15.04.2025 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 », в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у справі № 910/8305/24 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з ТОВ «Олтекс» на користь військової частини НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 536 610, 00 грн. Касаційна скарга була подана до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" 14.04.2025.
З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Військова частина НОМЕР_1 (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Олтекс» про стягнення суми податку на додану вартість у розмірі 536 100,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/8305/24, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі № 910/8305/24 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 у справі №910/8305/24 залишено без змін.
Дослідивши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.
Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову є вимога про стягнення суми податку на додану вартість у розмірі 536 100,00 грн, а отже ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 500 = 1 514 000,00 грн).
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
До того ж колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається саме на скаржника.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник не зазначив жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, які передбачають випадки можливості касаційного оскарження як виключення із загального правила, з огляду на те, що ціна позову менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, випадки касаційного оскарження не є тотожними з підставами касаційного оскарження.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Натомість касаційна скарга не містить жодних належних обґрунтувань, які могли б підпадати під дію підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. При цьому, фактично скаржник веде до заперечення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Між тим у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов'язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 » на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у справі № 910/8305/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 » на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025 у справі № 910/8305/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ємець
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос