Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"23" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/457/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Погорелової О.В
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Оіл Груп", м. Харків
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Оіл Груп", в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь страхове відшкодування у розмірі 87 418,64 грн. Справу просить суд розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без участі представника позивача.
Ухвалою суду від 19.02.2025 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
17.03.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. В обґрунтування заперечень відповідач вказує на те, що хоча ОСОБА_1 і знаходився у трудових відносинах з ТОВ "Схід Оіл Груп" на момент скоєння ДТП, проте, таке ДТП сталося не під час та не у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків у ТОВ "Схід Оіл Груп". ОСОБА_1 не отримував доручення службового завдання на 27 серпня 2024 року о 07 хв. 45 хв., не виконував у цей час трудові обов'язки. Він, маючи дійсне, проте обмежене у часі, право користування транспортним засобом марки “DAF», днз НОМЕР_1 використав його у своїх особистих цілях поза робочим часом та не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, у зв'язку з чим відсутні підстави для відшкодування відповідачем шкоди, завданої ОСОБА_1 . Крім того, відсутність дій позивача щодо повідомлення відповідача про обставини ДТП свідчать про відсутність у позивача інформації та доказів того, що ДТП сталося під час виконання ОСОБА_1 його трудових обов'язків, а також про недобросовісність дій позивача, у зв'язку з чим вимоги позовної заяви є протиправними та необґрунтованими. Доказів повідомлення відповідача позивачем не надано. Щодо строку подання відзиву на позовну заяву, відповідач зазначає, що він не отримував ухвали суду про відкриття провадження у справі, повідомлень від АТ “Укрпошта» про надходження листа не надходило. Проте, 03.03.2025 відповідача було повідомлено працівником Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі №922/457/25 за допомогою телефонного зв'язку, після чого відповідач ознайомився зі змістом ухвали від 19.02.2025 через Єдиний державний реєстр судових рішень. У зв'язку із зазначеним, відзив на позовну заяву подається у п'ятнадцятиденний строк з моменту повідомлення відповідача про прийняття ухвали про відкриття провадження у справі №922/457/25, що відбулося 03.03.2025.
19.03.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує на те, що відповідачем не доведений факт поважності причин пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву, а тому відзив не підлягає розгляду судом, оскільки відповідачем було порушено строки його подачі встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.02.2025 про відкриття провадження у справі.
Крім того, позивач вказує на те, що відповідач і як власник джерела підвищеної небезпеки (про що і сам відповідач не заперечує у відзиві), і як страхувальник за договором ОСЦПВВНТЗ (поліс №ЕР-219495578) - згідно ч.2 ст.1187 ЦК України, і як юридична особа - за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх службових обов'язків, згідно ч.1 ст.1172 ЦК України - зобов'язаний відшкодувати завдані збитки. Будь-яких доказів того, що водій ОСОБА_1 самовільно чи протиправно взяв/використав авто, без відома його власника, відповідачем надано не було. Щодо не повідомлення відповідача про розгляд страхової справи за заявою потерпілої сторони, а також про проведення технічного огляду автомобіля, позивач вказує, що згідно п.5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів при технічному огляді КТЗ лише у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду. Тобто, ПрАТ "СК "Перша" не мала обов'язку повідомлення відповідача чи будь-якого узгодження з ним розгляду страхової справи.
24.03.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач відхиляє аргументи позивача. Зокрема, вказує на те, що постановою Ленінського районного суду міста Дніпропетровська №205/12043/24 від 30.09.2024 не встановлено обставин того, що ДТП сталося не під час та не у зв'язку з виконанням ОСОБА_1 трудових обов'язків у ТОВ "Схід Оіл Груп". Також, відповідач не брав участь та не був обізнаний про провадження у справі №205/12043/24. Позивач має довести належними доказами, що винна особа - ОСОБА_1 заподіяв шкоду у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків та під час виконання таких обов'язків. Проте, позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження вказаної умови для відшкодування шкоди відповідачем. Позивач же тільки робить припущення, що винна особа під час виникнення дорожньо-транспортної пригоди виконувала трудові (службові) обов'язки, однак доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, а ні матеріали страхової справи, а ні матеріали справи №205/12043/24 (щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності) не містять інформації та доказів, що винна особа перебувала за кермом автомобіля, що належить на праві власності відповідачу, у зв'язку з виконанням трудових обов'язків та під час їх виконання. Тож, відсутнє будь-яке підтвердження того, що ОСОБА_1 виконував трудові (службові) обов'язки та перебував за кермом автомобіля під час вчинення ДТП у зв'язку з такими обов'язками, зазначені обставини не встановлювалися та не досліджувалися позивачем, хоча наявність таких обставин є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, роботодавцем винної особи. Тільки наявність трудових відносин між юридичною особою та винною особою не є достатньою підставою для притягнення до відповідальності роботодавця та відшкодування ним шкоди, завданої працівником. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі № 6-229цс14.
25.03.2025 позивачем до суду були подані додаткові пояснення у справі, в яких він зазначає, що відповідач у запереченні на відповідь на відзив вкотре зазначає, що ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов'язки, однак будь-яких доказів того, що він самовільно чи протиправно взяв/використав авто, без відома його власника - відповідачем надано не було (у тому числі звернень до правоохоронних органів). Більш того, відповідач прийшов до хибного висновку, що він не повинен відшкодовувати збитки ще й виходячи з наступного. Так, забезпечений автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить відповідачу. Страхувальником за полісом №219495578 - також є відповідач. Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України (посилання на яку також є у позовній заяві) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності...)...володіє транспортним засобом... Більше того, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України). Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).
07.04.2025 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких відповідач вказує на те, що ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , працював на ТОВ "Схід Оіл Груп" з 30.07.2024 по 30.11.2024, що підтверджується довідкою ТОВ "Схід Оіл Груп" від 05.04.2025. Відповідно до пункту 5.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ "Схід Оіл Груп", на підприємстві для працівників встановлюється п'ятиденний робочий тиждень із тривалістю робочого часу - 40 годин на тиждень, 8 годин на день, із двома вихідними днями, які визначаються за домовленістю між працівником та роботодавцем. За угодою між працівником та роботодавцем вихідні дні можуть змінюватися. Згідно з Табелем обліку використання робочого часу за серпень 2024 року, відповідно до якого водій автотранспортних засобів ОСОБА_1 27 серпня 2025 року мав неробочий день. Витяг від 04.04.2025 року з Табелю обліку використання робочого часу за серпень 2024 року додається. Також, на підтвердження того, що ОСОБА_1 27.08.2024 був вихідний та не виконував службових обов'язків, що підтверджується довідкою ТОВ "Схід Оіл Груп" від 04.04.2025. Зазначеними вище доказами відповідач підтверджує, що 27 серпня 2024 року ОСОБА_1 не виконував трудових (службових) обов'язків, а отже шкода, заподіяна ним під час ДТП, що сталося 27.04.2024 року, заподіяна не під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, та не у зв'язку виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. ТОВ "Схід Оіл Груп" не було відомо про пошкодження автомобіля “DAF», державний номерний знак НОМЕР_1 з причепом “KRONE SDP27», державний номерний знак НОМЕР_3 , водій ОСОБА_1 не повідомляв про те, що відбулася ДТП за участю цього автомобіля. На підтвердження додається довідка ТОВ "Схід Оіл Груп" від 04.04.2025.
08.04.2025 позивачем до суду були подані додаткові письмові пояснення, в яких позивач наголошує на тому, що 1). Відповідачем було пропущено строк подання відзиву на позовну заяву. Подавши відзив, відповідне клопотання з обґрунтуванням поважності причин пропущення строку ним надано не було (лише після звернення уваги на це позивачем). Отже, відзив та всі наступні після нього документи не повинні братися судом до уваги, в принципі (які, як наслідок, теж подавалися вже з порушенням строку); 2). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст. 1187 ЦК України); 3). Надані з додатковими поясненнями у якості доказів - сумнівні додатки (витяг з табелю обліку... і т.д.) - всі, як один, містять підпис та печатку, ідентично розміщені на кожному документі, що викликає великий сумнів у їх оригінальності/дійсності, а інформація, зазначена у них (наприклад, "Довідка") не містить даних щодо предмета спору та ніяк не впливає на його вирішення (чи ремонтувався автомобіль та чи отримував відповідач від винної особи кошти - неважливо для вирішення даної справи); 4). Якщо відповідач вважає, що відшкодовувати завдані збитки має ОСОБА_1 , то він, відшкодувавши перед позивачем завдані збитки, має право звернутися у порядку регресу за відшкодуванням до свого працівника ОСОБА_1 , але це ніяк вже не стосується позивача і цього судового процесу.
14.04.2025 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач вказує, що у даній справі відповідач володіє на праві власності транспортним засобом, який на законних підставах був переданий у користування ОСОБА_1 . Однак, зазначене не ставить в однозначну пов'язаність з порядком відшкодування шкоди, завданої особою, що на правомірних підставах використовувала транспортний засіб, проте не виконувала жодних завдань (трудових/службових обов'язків) власника транспортного засобу. Довіряючи у користування власник пересвідчується у обсязі прав, які визначені чинним законодавством України для користування транспортним засобом (посвідчення водія відповідної категорії). Однак, для пов'язаності відшкодування шкоди в обов'язковому порядку ОСОБА_1 мав виконувати доручення власника як працівник на момент скоєння ДТП. Матеріалами справи (докази, додані до пояснень Відповідача від 07.04.2025) підтверджено, що водій ОСОБА_1 не виконував трудових обов'язків на момент скоєння ДТП.
21.04.2025 до суду від відповідача надійшла заява, в якій він просить суд долучити до матеріалів справи докази понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу у розмірі 9 360,00 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.02.2025, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Щодо подання відповідачем відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.
19.02.2025 Господарським судом Харківської області було винесено ухвалу про відкриття провадження у справі №922/457/25. Копія вказаної ухвали була направлена на адресу відповідача 19.02.2025 за вих.номером 002562. 28.02.2025 вказане поштове відправлення було повернуто на адресу суду без вручення відповідачу з відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою". 03.03.2025 секретарем судового засідання відповідачу була передана телефонограма, якою було повідомлено про відкриття провадження у справі №922/457/25. Телефонограма була прийнята директором ТОВ "Схід Оіл Груп" ОСОБА_2 . Відзив на позовну заяву був поданий відповідачем 17.03.2025.
Статтею 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За загальним правилом, заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (ч. 2 ст. 118 ГПК України). Частиною 2 статті 119 ГПК України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Враховуючи наведені вище обставини, з метою забезпечення змагальності та рівності сторін судового процесу, повного, об'єктивного та всебічного дослідження усіх обставин справи, суд вважає за доцільне продовжити встановлений судом процесуальний строк для подання відзиву на позов до 17 березня 2025 року включно.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно постанови Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 30.09.2024 у справі №205/12043/24, 27 серпня 2024 року о 07 год.45 хв. водій ОСОБА_1 , рухаючись по проспекту Свободи, б.132 (електроопора №86), в Новокодацькому районі міста Дніпра, керуючи транспортним засобом DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом KRONE, державний номерний знак НОМЕР_4 , перед початком руху, не забезпечив технічно справний стан транспортного засобу, внаслідок чого під час руху транспортного засобу відбувся неконтрольований рух колеса в наслідок чого відбулось його зіткнення з транспортним засобом VOLKSWAGEN PASSAT, державний номерний знак НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.3 а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП України. Зазначеною постановою також встановлено, що ОСОБА_1 є водієм ТОВ “Схід Оіл Груп», а транспортний засіб, яким він керував, належить ТОВ “Схід Оіл Груп».
Згідно звіту №804-24_SOS_240828-291440 від 25.09.2024 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу VW Passat, реєстраційний номер НОМЕР_5 становить 103 412, 37 грн.
За указаним страховим випадком позивачем складено страховий акт №ЦВ27877 від 11.10.2024 згідно якого сума страхового відшкодування становить 87 418,64 грн.
ПрАТ “СК “Перша» на підставі заяви про виплату страхового відшкодування та страхового акту здійснило виплату страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу потерпілій у даній ДТП особі у розмірі 87 418,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7828 від 22.10.2024.
Згідно полісу №219495578 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ "СК "Перша" є страховиком забезпеченого транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 ; страхувальником є ТОВ "Схід Оіл Груп".
Позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих.номер 731 від 15.11.2024 з вимогою відшкодування ПрАТ "СК "Перша" суми у розмірі 87 418,64 грн.
Проте, сума боргу відповідачем виплачена не була.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 993 ЦК України визначає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України “Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі “О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, яке, з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, є частиною національного законодавства, зазначив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
Судом встановлено, а сторонами не спростовано, що на час ДТП законним володільцем транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 , було саме ТОВ "Схід Оіл Груп", на виконання договірних зобов'язань з яким і діяв позивач, здійснюючи виплату страхового відшкодування на користь потерпілої сторони.
Відповідно до пп. г пп. 38.1.1 п.38.1 ст. 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Таким чином, норми спеціального Закону надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.
Однак, згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).
Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16.
Відповідно до частини 6 статті 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Як вбачається з матеріалів справи, винний у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водій транспортного засобу марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах із відповідачем.
Відповідач, заперечуючи проти позову вказує на те, що водій ОСОБА_1 не виконував трудових обов'язків на момент скоєння ДТП.
Разом з тим, будь-яких доказів (у тому числі звернення до правоохоронних органів) того, що водій ОСОБА_1 самовільно чи протиправно заволодів/використав транспортний засіб без відома його власника - відповідача, останнім до суду не надано. Втім як, забезпечений автомобіль DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить відповідачу. Страхувальником за полісом №219495578 - також є відповідач.
Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до приписів статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Належних і допустимих доказів щодо спростування визначеного розміру завданої шкоди, відповідачем до суду не надано.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України», рішення від 10.02.2010).
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати за наслідками розгляду цієї справи покладаються на відповідача.
Згідно наказу голови Господарського суду Харківської області у період з 04.04.2025 по 22.04.2025 суддя Погорелова О.В. перебувала у щорічній відпустці, тому рішення підписується у перший робочий день судді, тобто 23.04.2025.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Оіл Груп" (61045, м. Харків, вул. Отакара Яроша, 18А, офіс 151, код ЄДРПОУ 41464068) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Перша" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 10, код ЄДРПОУ 31681672) - 87 418,64 грн страхового відшкодування та 2 422,40 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Перша" (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 10, код ЄДРПОУ 31681672).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Оіл Груп" (61045, м. Харків, вул. Отакара Яроша, 18А, офіс 151, код ЄДРПОУ 41464068).
Рішення підписано 23 квітня 2025 року.
Суддя О.В. Погорелова