Рішення від 22.04.2025 по справі 916/3590/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3590/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3590/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми» (вул. Б.Хмельницького, № 212, м. Львів, 79024, код ЄДРПОУ 40979198)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом» (вул. Велика Арнаутська, № 76, офіс 12, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 33568426)

про стягнення 515 282,91 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімадом» штрафу в розмірі 515282,91 грн у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № ПР-2005 від 20.05.2022 в частині порушення обов'язку щодо належного складання та реєстрації податкових накладних.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 20.05.2022 між ТОВ «Прімадом», як постачальником, та ТОВ «ТД «Німецькі Корми», як покупцем, був укладений договір поставки № ПР-2005, умовами якого, серед іншого, передбачено, що у випадку, якщо в результаті порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, покупець втратить право на включення до податкового кредиту суми ПДВ, постачальник (за письмовою вимогою покупця) сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставка НБУ, що діяла на дату виникнення податкових зобов'язань постачальника від суми ПДВ, за кожен день прострочення.

Так, позивач вказує, що згідно з наведеними ним актами приймання-передачі та видатковими накладними постачальник передав покупцю обумовлений ними товар, а в подальшому на підставі вказаних документів ТОВ Прімадом» як постачальник (продавець) склав (оформив) відповідні податкові накладні, реєстрацію яких зупинено контролюючим органом.

Отже, за ствердженням позивача, в цілому постачальник передав покупцю товар на загальну суму 12409596,00 грн, а покупець оплатив товар на загальну суму 10849920, грн. При цьому, у зв'язку із зупиненням реєстрації вищеописаних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, ТОВ «ТД Німецькі Корми», як покупець, звернулося до ТОВ «Прімадом», як постачальника, з вимогою, в якій просив до 31.07.2024 надати контролюючому органу пояснення та копії документів, необхідних і достатніх для прийняття рішення про реєстрацію перерахованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки у разі неподання таких пояснень та документів, позивач, як покупець не зможе сформувати податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 2068266,00 грн і, відповідно, понесе збитки, які в подальшому в судовому порядку стягуватиме з відповідача. Вказана вимога була відправлена поштою на адресу відповідача, однак жодних відповідей позивач не отримував від постачальника.

Відтак, як наголошує позивач, через зупинення реєстрації описаних ним податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, ТОВ «ТД «Німецькі Корми», як покупець, втратило право сформувати податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 2068266,00 грн по господарських операціях з ТОВ «Прімадом», як постачальником (продавцем), і, відповідно, зменшити на цю суму розмір податкових зобов'язань, адже, саме на продавця товарів/послуг покладено обов'язок реєстрації податкових накладних в ЄРПН.

ТОВ «Прімадом» у відзиві на позов (вх. № 31529/24 від 29.08.2024), заперечуючи проти позовних вимог, зазначило, що при заявленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

При цьому, посилаючись на норми Податкового кодексу України, відповідач додає, що права позивача в разі нездійснення відповідачем реєстрації податкових накладних підлягають захисту шляхом подання позивачем до податкової декларації за відповідний звітний податковий період заяви зі скаргою на відповідача, та у цьому випадку податковим органом здійснюється перевірка дотримання вимог податкового законодавства та вживаються заходи щодо усунення виявленого порушення.

За висновком відповідача, оскільки позивач не надав доказів використання всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту, отже відсутній причинний зв'язок між неотриманою позивачем сумою податкового кредиту та діями відповідача.

Разом з тим, відповідач звертає увагу, що позивач не здійснив доплату 20% вартості поставленого товару, що становить суму ПДВ), а тому твердження про отримання збитку, на думку відповідача, не заслуговує на увагу. В свою чергу, відповідач виконав свій обов'язок щодо складення податкових накладних та направлення їх на реєстрацію за результатом здійснення господарських операцій, а вчинення додаткових дій, таких як направлення до контролюючого органу повідомлення про підтвердження реальності здійснення операцій, не передбачено договором, а законодавець визначає таке направлення як право, а не обов'язок.

Позивач, надавши відповідь на відзив (вх. № 32586/24 від 09.09.2024), зазначив, що відзив на позовну заяву не відповідає фактичним обставинам справи і предмету заявленого позову, а наведена у відзиві судова практика є нерелевантною до спірних правовідносин.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2024 позовна заява вх.№ 3667/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

19.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області було прийнято позовну заяву (вх.№ 3667/24 від 14.08.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3590/24. Справу № 916/3590/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 19.08.2024 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена до відповідних електронних кабінетів 21.08.2024 о 03:25 год, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімадом» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

29.08.2024 від ТОВ «Прімадом» через систему «Електронний суд» надійшов відзив (вх. № 31529/24) на позовну заяву, який судом був долучений до матеріалів справи.

09.09.2024 через систему «Електронний суд» ТОВ «ТД «Німецькі Корми» була подана до суду відповідь (вх. № 32586/24) на відзив, яка також судом була долучена до матеріалів справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

22.04.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

З матеріалів справи судом встановлено, що 20.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прімадом» (постачальник, ТОВ «Прімадом, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми» (покупець, ТОВ «ТД «Німецькі Корми», позивач) був укладений договір поставки № ПР-2005 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити (передати у власність покупцеві: олію соняшникову сиру, нерафіновану (далі- товар). Товар поставляється окремими партіями, які визначаються в додатках до цього договору. Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити кожну партію товару.

Найменування, одиниці виміру, кількість та ціна товару, що формує відповідну партію товару, визначаються у додатках до цього договору (далі - додатки). Додатки підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються їхніми печатками та є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.2. договору).

Умовами п.п 2.1., 2.2. договору передбачено, що ціна цього договору складає суму усіх партій товару, що були поставлені постачальником та прийняті покупцем за видатковими накладними та/або актами приймання-передачі протягом терміну дії цього договору. Всі платежі за цим договором покупець здійснює виключно в національній валюті України та в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок. Умови та строки розрахунків за кожну окрему партію товару визначаються відповідним додатком на таку партію товару.

Згідно п. 4.3. договору, кожна окрема партія товару передається від постачальника до покупця за видатковою накладною та/або актом приймання-передачі. Датою поставки кожної окремої партії товару вважається дата її передачі постачальником покупцю за видатковою накладною та/або актом приймання-передачі у місці поставки (зберігання).

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що постачальник, одночасно з передачею кожної партії товару, надає покупцю супровідні документи на такий товар, а саме: видаткову накладну та/або акт приймання-передачі (пп 4.4.1.). Сторони підтверджують, що мають можливість приймати і відправляти податкові накладні в електронній формі, з урахуванням вимог законодавства України. Всі електронні податкові накладні або розрахунки коригування до них повинні бути зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше: для податкових накладних або розрахунків коригування до податкової накладної, складених з 1 по 15 день (включно) календарного місяця - до останнього дня (включно) місяця, в якому вони були складені; для податкових накладних або розрахунків коригування до податкової накладної, складених з 16 по останній день (включно) календарного місяця - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому вони були складені (пп 4.4.2.).

За умовами п. 6.6. договору, у випадку, якщо в результаті порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, покупець втратить право на включення до податкового кредиту суми ПДВ, постачальник (за письмовою вимогою покупця) сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату виникнення податкових зобов'язань позичальника від суми ПДВ, за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом 1 (одного) календарного року, але в будь-якому разі до моменту виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов'язань (п. 9.1. договору).

20.05.2022 сторонами підписаний додаток № 1 до договору, згідно якого сторони домовились, що постачальник продає, а покупець купує наступний товар: олію соняшникову сиру, нерафіновану, у кількості 160,000 т +/-10% за ціною 36600,00 грн за 1 т товару. Загальна вартість товару 5856000,00 грн, в т.ч. ПДВ (20%) - 976000,00 грн; строк постачання до 31.07.2022.

Додатком № 2 від 27.06.2022 до договору № ПР-2005 від 20.05.2022 сторони погодили поставку товару - олії соняшникову сирої, нерафінованої, у кількості 160,000 т +/-10% загальною вартістю 5856000,00 грн, в т.ч. ПДВ (20%) - 976000,00 грн в строк до 30.11.2022.

На підтвердження того, що постачальник передав, а покупець прийняв товар - олію соняшникову сиру, нерафіновану, сторони уклали акти приймання-передачі, зокрема: № 1 від 25.05.2022 на поставку товару у кількості 131,200 т на загальну суму 4801920,00 грн, у т.ч. ПДВ 800320,00 грн; № 2 від 26.05.2022 на поставку товару у кількості 32,800 т на загальну суму 1200480,00 грн, у т.ч. ПДВ 200080,00 грн; № 3 від 28.06.2022 на поставку товару у кількості 165,000 т на загальну суму 6039000,00 грн, у т.ч. ПДВ 1006580,00 грн; № 4 від 01.11.2022 на поставку товару у кількості 10,060 т на загальну суму 368196,00 грн, у т.ч. ПДВ 61366,00 грн.

На виконання умов спірного договору відповідачем у травні-листопаді 2022 було поставлено позивачеві товар (олію соняшникову сиру, нерафіновану) на загальну суму 12409596,00 грн, у т.ч. ПДВ - 2068266,00 грн, що підтверджується залученими до матеріалів справи видатковими накладними: № 68 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 69 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 70 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 71 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 72 від 25.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 73 від 25.05.2022 на суму 226920,00 грн (у т.ч. ПДВ 37820,00 грн); № 74 від 26.05.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 75 від 26.05.2022 на суму 285480,00 грн (у т.ч. ПДВ 47580,00 грн); № 138 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 139 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 140 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 141 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 142 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 143 від 28.06.2022 на суму 915000,00 грн (у т.ч. ПДВ 152500,00 грн); № 144 від 28.06.2022 на суму 549000,00 грн (у т.ч. ПДВ 91500,00 грн); № 154 від 01.11.2022 на суму 368196,00 грн (у т.ч. ПДВ 61366,00 грн).

За фактом поставленої продукції відповідачем було складено рахунки на оплату: № 37 від 25.05.2022 на суму 4801920,00 грн; № 38 від 26.05.2022 на суму 1200480,00 грн; № 48 від 28.06.2022 на суму 6039000,00 грн; № 51 від 01.11.2022 на суму 368196,00 грн.

На виконання договору та згідно виставлених рахунків позивач здійснив оплату товару на загальну суму 10849920,00 грн, платіжними інструкціями в національній валюті, а саме: № 124 від 12.12.2022 на суму 495000,00 грн; № 125 від 12.12.2022 на суму 486700,00 грн; № 127 від 12.12.2022 на суму 153000,00 грн; № 77 від 15.12.2022 на суму 147500,00 грн; № 78 від 15.12.2022 на суму 412000,00 грн; № 79 від 15.12.2022 на суму 489300,00 грн; № 80 від 15.12.2022 на суму 344100,00 грн; № 81 від 15.12.2022 на суму 499820,00 грн; № 82 від 15.12.2022 на суму 468500,00 грн; № 85 від 15.12.2022 на суму 356000,00 грн; № 84 від 15.12.2022 на суму 498500,00 грн; № 85 від 15.12.2022 на суму 499500,00 грн; № 86 від 15.12.2022 на суму 367000,00 грн; № 87 від 19.12.2022 на суму 500000,00 грн; № 88 від 19.12.2022 на суму 400000,00 грн; № 89 від 19.12.2022 на суму 496500,00 грн; № 90 від 19.12.2022 на суму 497600,00 грн; № 91 від 19.12.2022 на суму 495700,00 грн; № 92 від 19.12.2022 на суму 486700,00 грн; № 93 від 19.12.2022 на суму 600000,00 грн; № 94 від 19.12.2022 на суму 456500,00 грн; № 95 від 19.12.2022 на суму 499200,00 грн; № 96 від 19.12.2022 на суму 517800,00 грн; № 97 від 20.12.2022 на суму 400000,00 грн; № 98 від 20.12.2022 на суму 283000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання підпункту 4.4.2. пункту 4.2 договору за вказаними вище господарськими операціями ТОВ «Прімадом» склало та подало на реєстрацію податкові накладні: № 2 від 25.05.2022; № 3 від 25.05.2022; № 4 від 25.05.2022; № 5 від 25.05.2022; № 6 від 25.05.2022; № 7 від 25.05.2022; № 8 від 26.05.2022; № 9 від 26.05.2022; № 21 від 28.06.2022; № 22 від 28.06.2022; № 23 від 28.06.2022; № 24 від 28.06.2022; № 25 від 28.06.2022; № 26 від 28.06.2022; № 27 від 28.06.2022; № 1 від 01.11.2022.

Однак, реєстрацію зазначених податкових накладних було зупинено, підтверджується квитанціями: від 05.10.2022 № 9200589367, № 9200571902, № 9200575890, № 9200564590, № 9200581863, №9200746977, № 9200793170, № 9200743885; від 06.10.2022 № 9201905778, № 9201906666, № 9201911238, № 9201910180, № 9202082020, № 9202056555, № 9202071001; від 30.11.2022 № 9257170052.

Відповідно до змісту вказаних квитанцій про зупинення реєстрацій податкових накладних, їх було зупинено на підставі пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки податкові накладні складені та подані платником податку, який відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Також запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН.

26.07.2024 ТОВ «ТД «Німецькі Корми» надіслало на адресу відповідача вимогу від 23.07.2024, в якій, посилаючись на умови спірного договору, просив до 31.07.2024 надати контролюючому органу пояснення та копії документів, необхідних і достатніх для прийняття рішення про реєстрацію вищеперерахованих податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також зазначив, що у разі неподання вказаних пояснень та документів для розблокування податкових накладних, позивач не зможе сформувати податковий кредит на суму податку на додану вартість в розмірі 2068266,00 грн і, відповідно, понесе збитки, які в подальшому в судовому порядку стягуватиме з відповідача. Матеріали справи містять та судом досліджено відповідні докази направлення вказаної вимоги.

Станом на час розгляду справи, в матеріалах справи відсутні відомості щодо усунення відповідачем обставин, які зумовили зупинення реєстрацію податкових накладних щодо проведених господарських операцій з позивачем.

Відтак, за твердженням позивача, у зв'язку з бездіяльністю відповідача та невжиття останнім необхідних дій для відновлення реєстрації зазначених податкових накладних, у позивача виникло право вимагати сплати заявлених штрафних санкцій за господарське правопорушення.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом частини 2 статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Положеннями частини другої статті 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами четвертою, шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності зі статтею 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно із частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно із частиною 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною першою, другою статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Положеннями абзацу першого частини першої статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 14 Податкового кодексу України визначає, що податок на додану вартість це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п.п. 14.1.178.); податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181).

Відповідно до ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з підпунктом «а» пункту 193.1 статті 193 ПК України ставки податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків.

Статтею 194 ПК України встановлено, що операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті «а» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною. Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні / розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних / розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Відповідно до положень пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Окрім того, відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, як визначено п. 201.4 ст. 201 ПК України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця.

Пунктом 201.7. ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 201.16 статті 201 ПК реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1165 (Порядок) у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.

Рішення може бути оскаржено в адміністративному та судовому порядку у строки, визначені статтею 56 Кодексу. Задоволення скарги є підставою для реєстрації зазначених у скарзі податкових накладних/розрахунків коригування в Реєстрі з урахуванням вимог пункту 200-1.3 статті 200-1 Кодексу.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Як встановлено судом, між сторонами у цій справі виникли господарські правовідносини, за умовами яких відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а позивач, у свою чергу, зобов'язався прийняти товар у відповідача та сплатити його вартість. Судом встановлено, що ці зобов'язання сторонами частково виконані, що підтверджується матеріалами справи, поясненнями позивача та не заперечується відповідачем.

Водночас, на підставі проведених сторонами господарських операцій згідно з укладеним між сторонами договором та згідно з вимогами податкового законодавства у відповідача виник обов'язок зареєструвати податкові накладні у порядку та строки, що визначені ПК України. З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрував податкові накладі в ЄРПН, проте, реєстрація цих накладних контролюючим органом була зупинена з повідомленням про причини зупинення. Натомість, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачем були усунуті виявлені порушення та щодо того, що подані відповідачем податкові накладні були зареєстровані в Реєстрі.

Також ,відповідачем не представлено до матеріалів справи доказів виконання приписів Державної Податкової служби України та/або оскарження дій податкової в судовому порядку, за результатами якої задоволено скаргу відповідача.

Отже, оскільки відповідачем не виконано вимог статті 201 ПК України, позивач був позбавлений права і можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися своїм правом на зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 2068266,00 грн.

Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункт 7.10), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 25).

Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 Цивільного кодексу України, пункту 201.10 Податкового кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (пункт 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).

Зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов'язанням (господарським зобов'язанням) є обов'язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов'язанням постачальника є обов'язок поставити (передати у власність) товар, а зобов'язанням покупця - обов'язок прийняти та оплатити вартість цього товару.

При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов'язань.

Суд зазначає, що виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, оскільки обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Водночас, позивач та відповідач, укладаючи договір № ПР-2005 від 20.05.2022, визначили відповідальність постачальника (відповідача) (п. 6.6. договору), яка настає у разі порушення останнім своїх зобов'язань щодо реєстрації податкової накладної.

Встановлюючи у договорі відповідальність відповідача у вигляді штрафу, сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію позивачу негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної і неможливості отримання позивачем у зв'язку із цим податкового кредиту.

Тобто, передбачена пунктом 6.6. договору відповідальність відповідача не пов'язана із виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання відповідачем вимог податкового законодавства.

Водночас, зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські.

За своєю правовою природою це зобов'язання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами Податкового кодексу України передбачена окрема відповідальність, а тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (нездійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року по справі № 908/3565/16).

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у справах № 913/272/18 та № 917/799/17.

При цьому, невиконання постачальником зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на постачальника господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов'язання за договором поставки або, маючи компенсаційну природу, за фактом настання реальних негативних наслідків у іншої сторони.

Вирішуючи спір у частині стягнення штрафу, який визначений умовами договору, суд враховує положення пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, згідно з якою, у разі порушення строків реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Звідси висновується, що у даній ситуації з метою виконання завдання господарського судочинства, яке регламентовано статтею 2 ГПК України та враховуючи правові висновки, які викладено у пункті 7.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, у пункті 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 судам належало застосувати до спірних правовідносин в частині стягнення штрафу приписи пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки дана норма закону є імперативною і презюмує правові наслідки у вигляді застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, які передбачені цим Кодексом.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23 (п. 4.50), позивач не вправі встановлювати той чи інший вид відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, так само як і погіршувати правове становище відповідача в частині скорочення строку для реєстрації податкової накладної, визначеного пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

При цьому, за характером, змістом та підставами виникнення суми, яка визначена позивачем, як штраф, вона виникає із зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а не з господарських зобов'язань (п. 4.51 постанови Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23).

Додатково суд враховує і правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 11.07.2019 у справі № 908/2060/18, від 18.11.2019 у справі № 904/5949/18, від 12.06.2024 у справі № 927/1252/23, відповідно до якої зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські. За своєю правовою природою таке зобов'язання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства та за порушення якого нормами ПК України передбачена окрема відповідальність, а тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (ненадання зареєстрованої податкової накладної) не є правопорушенням у сфері господарювання та відповідно до вимог статті 218, частини першої статті 230 ГК України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу, яка обґрунтована посиланням на умови договору щодо порушення постачальником встановлених чинним законодавством вимог до форми, порядку складання та реєстрації податкової накладної, не узгоджується з вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України та суперечить вищенаведеним висновкам Верховного Суду, зокрема і Великої Палати Верховного Суду.

Також суд вважає необґрунтованим посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, оскільки предмет позову у вказаній справі - стягнення з Державного бюджету України 1 236 916,80 грн збитків, завданих внаслідок протиправної поведінки ГУ ДПС, яке заблокувало реєстрацію оформленої позивачем податкової накладної від 22.07.2020 № 2, у зв'язку з чим ВП «Імпульс Плюс» допустило порушення умов укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комбінат хлібопродуктів «Тальне» договору поставки від 15.07.2020 № 105 з урахуванням додаткової угоди від 21.07.2020, через що було змушене сплатити на користь цього контрагента 1 236 916,80 грн штрафних санкцій, які продавець вважає своїми збитками.

Не приймаються судом до уваги і посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22, оскільки предметом спору у цій справі була вимога Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-будівельний трест ЧМП» збитків у розмірі 5501292,73 грн, яка обґрунтована вчиненням відповідачем податкового правопорушення в частині складання та реєстрації податкової накладної від 11.10.2019 №2, а також внесення коригування кількісних і вартісних показників відповідної податкової накладної, що потягнуло за собою понесення позивачем збитків, оскільки останній втратив право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 5501292,73 грн.

Отже, у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, були зроблені висновки про наявність підстав та умов для стягнення збитків через факт порушення відповідачем господарського зобов'язання, передбаченого договором (відсутність реєстрації в ЄРПН податкової накладної на суму ПДВ, передбачену договором) за умов очевидності факту податкового порушення (не реєстрації податкової накладної чи відмови податкового органу у такій у реєстрації). Відтак, обставини у наведених справах і у справі, що розглядається, не є подібними.

При цьому, суд зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висновував, що належним способом захисту для суб'єкта господарювання, який втратив право на зменшення податкового зобов'язання внаслідок порушення контрагентом постачальником товару вимог щодо належної реєстрації податкових накладних, може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов'язку за договором щодо складення та реєстрації податкових накладних.

При цьому, сплату неустойки (штрафу) та відшкодування збитків можливо охарактеризувати загальним поняттям «санкція» - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та/або умов договору. Неустойка (штраф) і збитки мають схоже функціональне призначення, однак все ж є самостійними формами цивільно-правової відповідальності.

Норми ЦК і ГК визначають умови, склад і порядок застосування до суб'єкта господарювання такого виду господарських санкцій як відшкодування збитків. В свою чергу, штрафною є така санкція, що передусім спрямована на спонукання особи утриматися від порушення вимог закону чи умов договору під загрозою майнової кари.

І хоча, дійсно, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, проте суд не може самостійно, замість позивача, визначати предмет та підстави позову, а також виходити за межі заявлених позовних вимог.

В даному випадку суд зазначає, що в разі узгодження сторонами санкції у вигляді штрафу та закріплення її в договорі суд не має вдаватися до її перекваліфікації на збитки за відсутності ознак зловживання свободою договору чи прямої законодавчої заборони.

Також суд зазначає, що суд господарської юрисдикції у спорі між двома суб'єктами господарювання не може встановити факт порушення норм податкового законодавства, допущених при реєстрації податкових накладних, тобто у відносинах, що виникли між платником податку та державою.

Сторони господарського договору, навіть будучи платниками податків, зокрема ПДВ, не мають прямих податкових відносин між собою, і відповідно податкове порушення стосується обов'язків платника перед державою, яка адмініструє податки, а не прав та законних інтересів іншого платника податку (навіть якщо таке податкове порушення похідним чином впливає на розмір його податкового кредиту).

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену ПК України та іншими законами України.

З огляду на викладене, враховуючи компенсаційний характер санкції, передбаченої пунктом 6.6. договору, яка не пов'язана із забезпеченням належного виконання зобов'язань, що виникають з поставки, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову. З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 515282,91 грн не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Верховним Судом у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/17743/18.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог. Твердження позивача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 515282,91 грн штрафу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату виникнення податкових зобов'язань постачальника від суми ПДВ, за кожен день прострочення, у зв'язку з порушенням порядку складання та реєстрації податкових накладних (п. 6.6. договору) є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі № 916/3590/24 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Німецькі Корми».

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повне рішення складено 22 квітня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський