26 лютого 2025 року Справа № 915/1451/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Єфіменко Ірини Дмитрівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
представник відповідача: адвокат Бортик Р.О.
про визнання відсутнім права оренди на земельну ділянку
за участю сторін (представників):
представник позивача: Захаренкова А.Ю.
представник відповідача: не з'явився
До Господарського суду Миколаївської області звернулась Миколаївська міська рада з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Єфіменко Ірини Дмитрівни, в якій просить суд визнати відсутнім право оренди на земельну ділянку загальною площею 24 кв.м., кадастровий № 4810137200:08:018:0014, за адресою: м. Миколаїв, Миколаївська область, зареєстроване за Єфіменко Іриною Дмитрівною (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 487159048101).
Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання по справі на 21.01.2025.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 26.02.2025.
Відповідач в підготовче / судове засідання 21.01.2025 та 26.02.2025 не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином в порядку ст. 120 ГПК України.
Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 27.11.2024 про відкриття провадження, направлена судом на адресу відповідача Фізичної особи-підприємця Єфіменко Ірини Дмитрівни, АДРЕСА_1 , отримана останньою 10.12.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Крім того, ухвала Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2025 направлена судом до електронного кабінету представника відповідача та отримана адвокатом 28.01.2025, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)
В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи вищевикладене, належне повідомлення судом відповідача про розгляд справи, неповідомлення відповідачем причин неявки відповідача / повноважного представника відповідача в судове засідання, суд дійшов висновку про вжиття всіх належних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідача / представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 26.02.2025 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.
17.11.2008 між Миколаївською міською радою та ФОП Єфіменко І.Д. укладено договір оренди землі № 6041 від 17.11.2008 зі строком дії до 17.11.2019, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада передала, а ФОП Єфіменко І.Д. прийняла в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування кіоску по ремонту одягу по вул. Колодязній, поблизу домоволодіння № 28.
Позивач зазначає, що договір оренди припинив свою дію, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено. Проте, відповідач не повернув міській раді земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі.
Позивач зазначає, що всупереч вимогам законодавства до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.12.2020 внесено зміни щодо речового права на земельну ділянку, зокрема, зазначено, що термін дії договору оренди продовжено на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 126-1 ЗК України та строк дії речового права до 17.11.2025.
Позивач зазначає, що вказані реєстраційні дії є протиправними, оскільки сторони за договором не вносили відповідні зміни до договору, судові рішення щодо таких змін не ухвалювались (зокрема, будь-які договори про зміни чи судові рішення також не вказані як підстава для реєстрації змін в реєстрі). Вказані реєстраційні дії порушують права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради на вільне володіння, користування та розпорядження на власний розсуд спірною земельною ділянкою.
Позивач зазначає, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстровано право оренди, про визнання відсутнім права оренди.
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. 80, 83, 116, 120, 122, 125, 126-1 ЗК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 2, 5, 24, 26, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 7, 17, 19, 31, 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 3, 169, 172, 327, 377 ЦК України, ст. 22 БК України, судовою практикою та умовами договору.
Позивач у відповіді на відзив (вх. № 2/25 від 01.01.2025) зазначив, що права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради були порушені через протиправні реєстраційні дії, які обмежують право власника на вільне розпорядження земельною ділянкою.
Реєстрація права оренди до 17.11.2025 року без відповідних підстав перешкоджає передачі земельної ділянки іншому орендареві або її використанню власником на власний розсуд.
Крім того, відповідач стверджує, що земельною ділянкою не користується на час подання позову та вона звільнена від споруд і це підтверджує лише те, що орендар фактично припинив користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, а саме: після 17.11.2019.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №16408/24 від 27.12.2024) просить суд розглянути позов Миколаївської міської ради у справі № 915/1451/24 у відповідності до вимог Закону.
Відповідач зазначив, що на час подання позову відповідач не користується земельною ділянкою та вона звільнена від споруд.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
31.10.2008 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Єфіменко Іриною Дмитрівною (орендар) укладено договір оренди землі № 6041 від 31.10.2008.
Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 17.11.2008 за №040800101276.
Договір зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 17.11.2008 за № 6041.
Договір підписано сторонами та скріплено печаткою Миколаївської міської ради.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.09.08 за № 27/84 передає, а ФОП Єфіменко Ірина Дмитрівна приймає в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування кіоску по ремонту одягу по вул. Колодязній, поблизу домоволодіння № 28 без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Центральний район/.
Відповідно до п. 2.1. договору в оренду передасться земельна ділянка загальною площею 24 /двадцять чотири/ кв.м, у тому числі 12 кв.м під тимчасовою забудовою, 12 кв.м під проїздами, проходами та площадками, без права передачі її в суборенду.
Відповідно до п. 2.2 договору земельна ділянка вільна від забудови.
Відповідно до п. 2.3 договору земельна ділянка передається в оренду без будівель, споруд та інших об'єктів.
Відповідно до п. 3.1 договору договір діє протягом 3 /трьох/ років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Відповідно до п. 5.1 договору земельна ділянка передається в оренду для обслуговування кіоску по ремонту одягу.
Відповідно до п. 5.2 договору цільове призначення земельної ділянки (1.11.6 УКЦВЗ) - землі комерційного використання.
Відповідно до п. п. "г" п. 9.3 договору орендар земельної ділянки має право: після закінчення строку, на який було укладено цей договір, при умові належного виконання обов'язків відповідно до умов цього договору, орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору за тим самим цільовим використанням земельної ділянки, за яким вона надавалася.
Відповідно до п.п. "и", "л" п. 9.4 орендар зобов'язаний:
- не пізніше ніж у трьох місячний термін до закінчення строку договору оренди, звернутися до міської ради з клопотанням про продовження строку оренди, при цьому орендна плата за землю вноситься по день фактичного використання земельної ділянки або до укладення нового договору оренди землі;
- у разі не продовження міською радою строку оренди землі "Орендар" зобов'язаний демонтувати споруди та привести земельну ділянку у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування "Орендодавцем" втрат "Орендаря", у тому числі вартості майна.
Відповідно до п. 12.2 договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до п. 12.6 договору поновлення договору:
- після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
- у разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
Відповідно до п. 14.1 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Відповідно до п. 14.3 договору зміст статей 30, 31, 32, 33, 34, 36 Закону України «Про оренду землі», статті 93 Земельного кодексу України сторонам роз'яснено.
Відповідно до п. 14.5 договору невід'ємними частинами договору є: план земельної ділянки; акт про перенесення меж земельної ділянки на місцевість зі схемою; акт приймання-передачі земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки; проект відведення земельної ділянки.
Судом встановлено, що на виконання умов договору оренди відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 17.11.2008 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 24 кв.м. по вул. Колодязній, поблизу житлового будинку № 28 для розміщення та обслуговування кіоску по ремонту одягу.
Пунктом 2 рішення Миколаївської міської ради № 10/29 від 20.10.2011 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва» продовжено фізичній особі - підприємцю Єфіменко Ірині Дмитрівні на 3 роки термін оренди земельної ділянки загальною площею 24 кв.м, яка була надана рішенням міської ради від 19.09.08 №27/84, у тому числі 12 кв.м під тимчасовою забудовою, 12 кв.м під проїздами, проходами та площадками, залишивши земельну ділянку в землях комерційного використання, для обслуговування кіоску по ремонту одягу по вул. Колодязній, поблизу житлового будинку № 28.
19.03.2012 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Єфіменко І.Д. (орендар) укладено договір про зміни № 341-11 від 19.03.2012 до договору оренди землі, яким сторони погодили внести зміни в договір в частині продовження строку дії договору, розміру та порядку сплати орендної плати.
Так, відповідно до п. 1 договору про зміни № 341-11 Миколаївська міська рада на підставі рішення від 20.10.2011 № 10/29 продовжує ФОП Єфименко І.Д. термін оренди земельної ділянки для обслуговування кіоску по ремонту одягу по вул. Колодязній, поблизу житлового будинку № 28 /Центральний район/, у зв'язку з чим в договір внести зміни.
Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції договору про зміни № 341-11) договір діє до 17.11.14. Орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на подовження строку дії договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з клопотанням про подовження строку оренди. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення Орендодавця».
Відповідно до п. 1.4. договору про зміни № 341-11 у пунктах 9.4 та 12.6 договору замість слів: «ніж за 3 (три) місяці» читати «ніж за 6 (шість) місяців».
Договір про зміни зареєстровано в управлінні Держкомзему у м. Миколаєві, про що Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.03.2012 за № 481010004000828.
Договір про зміни № 341-11, який підписано сторонами та скріплено печаткою Миколаївської міської ради, набув чинності після його державної реєстрації.
Пунктом 9 рішення Миколаївської міської ради № 42/40 від 24.07.2014 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва» продовжено ФОП Єфіменко І.Д. на 5 років з дати прийняття рішення строк оренди земельної ділянки (кадастровий номер - 4810137200:08:018:0014) загальною площею 24 кв.м, яка була надана рішенням міської ради від 20.10.2011 №10/29, залишивши її в землях громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель комерційного використання), для обслуговування кіоску по ремонту одягу по вул. Колодязній, поблизу житлового будинку № 28.
14.10.2014 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Єфіменко І.Д. (орендар) укладено договір про зміни № 237-14 від 14.10.2014 до договору оренди землі, яким сторони погодили внести зміни в договір в частині продовження строку дії договору, розміру орендної плати, наслідків припинення дії договору.
Так, відповідно до п. 1.1 договору (в редакції договору про зміни № 237-14) Миколаївська міська рада на підставі рішення від 24.07.2014 № 42/40 продовжує ФОП Єфіменко Ірині Дмитрівні оренду земельної ділянки (кадастровий номер 4810137200:08:018:0014) для обслуговування тимчасово розміщеного кіоску по ремонту одягу по вул. Колодязній, поблизу житлового будинку № 28 /Центральний район/.
Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції договору про зміни № 237-14) договір діє до 17.11.2019. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це Орендодавця за 6 (шість) місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для подовження строку дії договору (поновлення договору) буде відповідне рішення Орендодавця.
Відповідно до абз. 1 п. 7.1 договору (в редакції договору про зміни № 237-14) у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі.
Договір про зміни № 237-14, який підписано сторонами та скріплено печаткою Миколаївської міської ради, набрав чинності з моменту його укладення.
Договір про зміни № 237-14 зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 14.10.2014 № 237-14.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 399768085 від 17.10.2024) земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:08:018:0014 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 487159048101), площею 0,0024 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, що розташована за адресою м. Миколаїв, Миколаївська область належить на праві комунальної власності територіальній громаді, Миколаївській міській раді (номер відомостей про речове право 7482486, дата державної реєстрації права 24.10.2014).
Судом також встановлено, що відповідно до вищевказаної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 399768085 від 17.10.2024) 24.10.2014 здійснено державну реєстрацію речового права, а саме права оренди земельної ділянки (номер запису 7483550).
Орендодавець Миколаївська міська рада, орендар Єфіменко І. Д.
Підстава реєстрації речового права: договір оренди землі № 6041 від 31.10.2008, додаткова угода № 341-11 від 19.03.2012, додаткова угода № 247-14 від 14.10.2014.
Зміст, характеристика іншого речового права: строк дії: дата укладання договору (після 2013р.) /дата державної реєстрації (до 2013р.): 17.11.2008, строк: 17р., дата закінчення дії: 17.11.2025.
Додаткові відомості про інші речові права: додано термін дії договору оренди продовжено на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 126-1 Земельного кодексу України.
В подальшому 14.12.2020 проведено державну реєстрацію змін до іншого речового права: Опис змін:
Документи, подані для державної реєстрації:
- додано додаткова угода, серія та номер: 341-11, виданий 19.03.2012, видавник: Миколаївська міська рада / Єфіменко Ірина Дмитрівна;
- додано додаткова угода, серія та номер: 237-14, виданий 14.10.2014, видавник: Миколаївська міська рада / Єфіменко Ірина Дмитрівна.
Зміст, характеристика іншого речового права: строк дії: 17.11.2019 змінено на дата укладання договору (після 2013р.) /дата державної реєстрації (до 2013р.): 17.11.2008, строк: 17р., дата закінчення дії: 17.11.2025.
Додаткові відомості про інші речові права: додано термін дії договору оренди продовжено на підставі ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 126-1 Земельного кодексу України.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
4.1. Правове регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до абз. 1, 4 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 169, ст. 172 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.
Відповідно до п. "а" ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116, ч. 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
4.2. Правове регулювання договору оренди землі.
Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
4.3. Правове регулювання продовження / поновлення договору оренди землі.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 01.01.2019) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Відповідно до ч. 6-8, 11 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:
власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);
уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.
Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами за умови дотримання порядку, визначеного ч. 2-5 цієї норми, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч. 6 цієї норми).
Отже, стаття 33 Закону України "Про оренду землі" містить дві різні правові конструкції, а зміст права, підстави і обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до ч. 1- 5 зазначеної статті, не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає за ч. 6 цієї норми.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року по справі № 594/376/17-ц надала висновок, який є обов'язковим до застосування судом в порядку ч. 4 ст. 236 ГПК України, в якому роз'яснила, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору (постанова ВП ВС від 10.04.2018 року по справі № 594/376/17-ц).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.11.2018 року по справі № 530/121/17 зазначила, що стаття 33 Закону № 161-XIV "Про оренду землі" фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов'язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.
В постанові від 22.09.2020 по справі № 159/5756/18 Великою Палатою Верховного Суду висловлено наступну правову позицію:
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк та поновлення договору оренди землі, використовуючи конструкцію поновлення договору оренди землі як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п'ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.
Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов'язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов'язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв'язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов'язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч. 1-5 ст. 33 Закону України Про оренду землі).
У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").
При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов'язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.
Тобто виникненню в орендодавця обов'язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12/136гс19), предметом позову в якій було визнання поновленим договору оренди землі у запропонованій редакції на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, зокрема, з огляду на те, що позивач дотримався процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, надавши проект додаткової угоди за п'ятдесят днів до закінчення строку дії договору, належним чином виконавши свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця про намір його поновити. Крім цього, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 22.09.2020 по справі № 159/5756/18 відступила від висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов'язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі.
Аналогічного змісту правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 по справі № 313/350/16-ц.
У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав і обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.
У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.
За змістом ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Враховуючи вищевикладене, оскільки орендодавцем не доведено факту повідомлення орендаря про заперечення у поновленні договору оренди після закінчення строку договору оренди, органу місцевого самоврядування не потрібно приймати рішення про поновлення договору оренди землі у разі такого поновлення на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (вказана правова позиція викладена в постанові колегії суддів КГС ВС по справі № 912/876/17 від 29.11.2018 року).
У разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого ч. 5 ст. статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною (постанова ВС у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року по справі № 920/739/17).
Судом також враховано наступне.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 5 грудня 2019 року № 340-IX, який набрав чинності 16.01.2020 року, внесено зміни до Земельного кодексу України (доповнено статтею 126-1 "Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови"), а також внесено зміни до Закону України "Про оренду землі" (доповнено статтею 32-2 "Поновлення договорів оренди землі" та викладено в новій редакції статтю 33 "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк").
Вищевказані зміни до ЗК України та Закону України "Про оренду землі" набрали чинності 16.07.2020 року (п. 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству").
Відповідно до ст. 32-2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка набрала чинності з 16.07.2020) поновлення договорів оренди землі здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.
Відповідно до абз. 4 розділу ІХ "Перехідних положень" Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 16.07.2020) правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.
Відповідно до ч. 1 ст. 126-1 ЗК України (в редакції, яка набрала чинності з 16.07.2020) договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.
Умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 2 ст. 126-1 ЗК України якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 126-1 ЗК України сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору, подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору.
У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.
Відповідно до ч. 1-5, 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка набрала чинності з 16.07.2020) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.
При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді.
4.4. Правове регулювання державної реєстрації прав.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції від 01.12.2020, яка діяла на час реєстрації змін до речового права) у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
- державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
- Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження;
- заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, похідних від права власності, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав.
Державна реєстрація зміни строку речового права, у тому числі оренди земельної ділянки, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей про зареєстровані права в Державному земельному кадастрі.
Державна реєстрація зміни строку речового права, у тому числі оренди земельної ділянки, набутого та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться в порядку, передбаченому для державної реєстрації права оренди, за умови відсутності відомостей про зареєстровані інші речові права, похідні від права власності, у Державному земельному кадастрі чи в Державному реєстрі прав.
При цьому строк такого речового права, у тому числі оренди, обраховується відповідно до строку дії договору оренди, що обраховується з дня його укладення.
Відповідно до п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (в редакції від 29.05.2020) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", іншими законами України та цим Порядком.
Відповідно до п. 81-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (в редакції від 29.05.2020) державна реєстрація прав на земельні ділянки, речові права на які набуто до 1 січня 2013 р., проводиться у порядку, передбаченому статтею 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів (постанова КГС ВС від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6).
Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації, а тим більше тлумачити факт державної реєстрації як підставу виникнення такого права є логічною та юридичною помилкою, намаганням підмінити поняття причини та наслідку (п. 61, 63 постанови КГС ВС від 10.06.2020 у справі 906/585/19).
Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить (постанова КГС ВС від 03.03.2021 у справі № 915/161/20).
4.5. Правове регулювання способів захисту прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під час вирішення спору, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.
Як ефективний необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).
По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (постанова ОП КЦС ВС від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 зазначила, що неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 152)). Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача (див. близький за змістом підхід щодо інших правовідносин у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14)). З огляду на вказане суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позову орендодавця, хоч і з інших мотивів.
У справі, яка переглядається, Миколаївська міська рада, як орендодавець, який вважає, що зареєстроване право оренди за відповідачем відсутнє, позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляла. Тому у задоволенні позовних вимог належить відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту саме із зазначених підстав (постанова КГС ВС від 09.07.2024 у справі № 915/1257/24).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Як встановлено судом вище, 31.10.2008 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Єфіменко Іриною Дмитрівною (орендар) укладено договір оренди землі № 6041 від 31.10.2008, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.09.08 за № 27/84 передала, а ФОП Єфіменко Ірина Дмитрівна прийняла в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування кіоску по ремонту одягу по вул. Колодязній, поблизу домоволодіння № 28 без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Центральний район/ строком на 3 роки з дати його державної реєстрації (п. 1.1, п. 3.1 договору).
В подальшому рішеннями Миколаївської міської ради остання продовжувала Фізичній особі-підприємцю Єфіменко Ірині Дмитрівні строк оренди земельної ділянки, про що між сторонами укладено договори про зміни № 341-11 від 19.03.2012, № 237-14 від 14.10.2014.
Так, відповідно до п. 3.1 договору (в редакції договору про зміни № 237-14) договір діє до 17.11.2019.
Суду не подано доказів поновлення (продовження) строку договору оренди в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не подано доказів укладення між сторонами додаткових угод до договору оренди землі, не подано доказів прийняття судових рішень про визнання укладеними додаткових угод до договору. Отже, укладений між сторонами договір оренди землі є припиненим з 17.11.2019, у зв'язку із закінченням строку, на який його укладено (ст. 31 Закону України "Про оренду землі", п. 12.2 договору).
Проте, після припинення договору оренди 18.12.2020 державним реєстратором Брагар Г. Й. зареєстровано право оренди земельної ділянки загальною площею 24 кв. м. з кадастровим номером 4810137200:08:018:0014. Орендодавець - територіальна громада в особі Миколаївської міської ради, орендар - Єфіменко І. Д. Строк 17 р. Дата закінчення дії 17.11.2025 з посиланням на ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 126-1 ЗК України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що всупереч умовам договору оренди землi з урахуванням додаткових угод, якi стали пiдставою для державної реєстрацiї речового права, та з порушенням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державним реєстратором за вiдповiдачем було зареєстровано право оренди на земельну дiлянку (зміни до речового права) на підставі договору оренди, який на дату проведення державної реєстрації вже був припинений, у зв'язку iз закiнченням строку, на який його було укладено. Отже, прийняте рiшення державного реєстратора про державну реєстрацiю речових прав на нерухоме майно (в даному випадку іншого речового права - права оренди земельної дiлянки) не відповідає вiдомостям, що мiстяться в документах (договорі оренди землi), на пiдставi якого проведенi вiдповiднi реєстраційні дії.
Суд також зазначає, що підтвердженням факту продовження (поновлення) договору оренди землі в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі" є додаткова угода, а приписи ст. 126-1 ЗК України не могли бути застосовані в спірному випадку, оскільки договір оренди землі припинив свою дію 17.11.2019, а зміни до законодавства (ст. 126-1 ЗК України) набрали чинності 16.07.2020.
Враховуючи, що право оренди згідно договору оренди землі № 6041 від 31.10.2008 припинилось, у зв'язку із закінченням строку дії договору, тобто зареєстроване право оренди відсутнє, позивач Миколаївська міська рада (власник, орендодавець) правомірно звернувся до суду із позовом до відповідача ФОП Єфіменко І. Д. (орендар), за якою зареєстровано речове право (право оренди), про визнання відсутнім права оренди.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 3 028, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).
За таких обставин, фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Отже, у місцевих рад не має фінансових ресурсів. Таким чином, стягнення за наказом повинно здійснюватись на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати відсутнім право оренди на земельну ділянку загальною площею 24 кв.м., кадастровий номер 4810137200:08:018:0014, за адресою: м. Миколаїв, Миколаївська область (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 487159048101), зареєстроване за Єфіменко Іриною Дмитрівною, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
3. Стягнути з відповідача Фізичної особи-підприємця Єфіменко Ірини Дмитрівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 04056612):
- 3 028, 00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 22.04.2025
Суддя Е.М. Олейняш