ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.04.2025Справа № 910/15127/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Самборського Андрія Юрійовича АДРЕСА_1
до Селянського (фермерського) господарства "ВИСЬ" вул. Звіринецька, 63,м. Київ, 01014
про стягнення 84 709,64 грн.
Представники сторін: не викликались.
Фізична особа - підприємець Самборський Андрій Юрійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Селянського (фермерського) господарства "ВИСЬ" про стягнення 84 709,64 грн., а саме 69 849,74 грн. основного боргу, 3 479,31 грн. процентів річних та 11 380,59 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 12/П12/Д3 про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/715127/24 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/15127/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 30.12.2024 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 31.12.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Суд зазначає, що через систему "Електронний суд" 17.01.2025 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 16.01.2025 року, з доказами надсилання на адресу позивача, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, посилаючись на ненастання обов'язку оплати наданих позивачем послуг, оскільки відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунок між перевізником та замовником здійснюється на підставі наданого перевізником замовнику рахунку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника, в той час як позивачем не надано доказів направлення на адресу відповідача поштовим або кур'єрським відправленням рахунків на оплату. Окрім цього відповідач наголошує, що позивачем не було пред'явлено відповідачу жодної вимоги про оплату заборгованості, а також Фізична особа-підприємець Самборський А. Ю. не звертався до відповідача ні з листами, ні з претензіями про здійснення оплати, відтак подання позову та нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну оплату, за твердженнями С (Ф)Г «Вись», є передчасним.
Відзив на позовну заяву судом долучений до матеріалів справи.
В свою чергу, через систему "Електронний суд" 20.01.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 19.01.2025 року, з доказами її надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач зазначає, що пунктом 4.2 Договору чітко визначено строк оплати та початок його перебігу, який обраховується з дати підписання Акта приймання-передачі наданих послуг, а всі необхідні банківські реквізити для перерахування грошових коштів безпосередньо відображено в спірному Договорі №12/П12/Д3 про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 року, а також Актах здачі-приймання робіт (надання послуг) №115 від 16.02.2023 року та №131 від 25.10.2023 року, отже, ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора урозумінні ст. 613 ЦК, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги.
Відповідь на відзив долучена судом до матеріалів справи.
Також через систему «Електронний суд» 17.04.2025 року від позивача надійшло клопотання б/н від 17.04.2025 року про долучення доказів часткової оплати, здійсненої відповідачем за спірним Договором на суму 281 274, 00 грн., а саме виписки АТ КБ «Приватбанк» по рахунку ФОП Самборського А.Ю. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання заперечень на відповідь на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Селянське (фермерське) господарство "ВИСЬ" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано на адресу суду заперечень на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 лютого 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Самборським Андрієм Юрійовичем (позивач у справі, перевізник за договором) та Селянським (фермерським) господарством "ВИСЬ" (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір №12/П12/Д3 про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом (далі - Договір), за умовами пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується «вантажоодержувач»), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажів, на умовах, встановлених цім Договором.
Розділами 2 - 7 Договору сторони узгодили умови перевезення вантажів, порядок розрахунків, права та обов'язки сторін, форс - мажор, конфіденційність, відповідальність сторін, порядок розв'язання спорів між сторонами, порядок зміни і припинення договору, прикінцеві положення тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 7.1 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2023 року, а за невиконаними зобов'язаннями, до повного їх виконання. У випадку, якщо будуть відсутні заперечення з боку обох сторін, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік (пункт 7.2 Договору).
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Наразі, доказів заперечень з боку перевізника та замовника щодо продовження строку дії Договору відповідно до п.7.2 останнього матеріали справи не містять.
Будь-які зміни умов даного Договору оформляються шляхом додаткових угод і додатків до даного договору й набувають юридичну цінність із моменту їх підписання вповноваженими представниками сторін (пункт 7.12 Договору).
Окрім цього, між сторонами було погоджено Додаток № 1 до Договору «Вартість послуг» та укладено 01.10.2023 року Додаткову угоду №1 до Договору, копія якої наявна в матеріалах справи.
Вказаний Договір та Додаткова угода № 1 до нього підписані уповноваженими представниками замовника та перевізника та засвідчені печаткам сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Згідно статті 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).
Місце відправлення, пункт призначення та вантажоотримувач вказуються в товаротранспортних накладних (п.1.1 Договору).
Як визначено п.п. 2.2, 2.4 Договору перевізник зобов'язаний забезпечити своєчасне подання придатного для перевезення автотранспорту для навантаження вантажу, розпочати перевезення у час відправлення вантажу та дотримувати виманений цим Договором строк доставки вантажу; надавати замовнику акт наданих послуг.
В свою чергу, до обов'язків замовника згідно п.п. 3.1, 3.3 Договору входить до прибуття автомобіля для завантаження підготувати вантаж для перевезення (заповнити товаротранспортні накладні тощо); забезпечити завантаження та розвантаження вантажу за власний рахунок.
Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), вантажовідправник - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору позивачем було здійснено перевезення вантажу (кукурудза) на загальну суму 281 274,00 грн. за маршрутом:
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_1 , ТТН - 332, дата завантаження - 10.02.2023, дата розвантаження - 10.02.2023, вивантажено - 19 060 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 20 013,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_1 , ТТН - 332а, дата завантаження - 10.02.2023, дата розвантаження - 10.02.2023, вивантажено - 19 060 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 20 013,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_2 , ТТН - 348, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 20 400 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 21 420,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_1 , ТТН - 351, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 18 420 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 19 341,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_3 , ТТН - 352, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 17 020 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 17 871,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_4 , ТТН - 355, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 19 400 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 20 370,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_2 , ТТН - 348а, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 20 460 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 21 483,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_1 , ТТН - 351а, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 18 420 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 19 341,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_3 , ТТН - 352а, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 17 020 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 17 871,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_4 , ТТН - 355а, дата завантаження - 11.02.2023, дата розвантаження - 11.02.2023, вивантажено - 19 460 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 20 433,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_2 , ТТН - 368, дата завантаження - 12.02.2023, дата розвантаження - 12.02.2023, вивантажено - 20 440 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 21 462,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_1 , ТТН - 370, дата завантаження - 12.02.2023, дата розвантаження - 12.02.2023, вивантажено - 19 140 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 20 097,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_2 , ТТН - 368а, дата завантаження - 12.02.2023, дата розвантаження - 12.02.2023, вивантажено - 20 440 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 31 462,00 грн.;
- с.Сухий Ташлик - м. Біла Церква, номер ТЗ - НОМЕР_1 , ТТН - 370а, дата завантаження - 12.02.2023, дата розвантаження - 12.02.2023, вивантажено - 19 140 кг, тариф - 1 050,00 т, сума - 20 097,00 грн.
Також, на виконання умов Договору позивачем було здійснено перевезення вантажу (соняшнику) на загальну суму 69 849,74 грн. за маршрутом:
- с.Коритно Забузьке - м. Біла Церква/Вапнярка, номер ТЗ - НОМЕР_5 , ТТН - 225, дата завантаження - 10.10.2023, дата розвантаження - 10.10.2023, відстань - 264,6 км, вивантажено - 23 060 т, т/км - 6 102, тариф - 3,470 т/км, сума - 21 172,82 грн.;
- с.Коритно Забузьке - м. Біла Церква/Вапнярка, номер ТЗ - НОМЕР_3 , ТТН - 226, дата завантаження - 10.10.2023, дата розвантаження - 10.10.2023, відстань - 270,4 км, вивантажено - 26 900 т, т/км - 7 274, тариф - 3,470 т/км, сума - 25 239,95 грн.;
- с.Коритно Забузьке - м. Біла Церква/Вапнярка, номер ТЗ - НОМЕР_6 , ТТН - 358, дата завантаження - 13.10.2023, дата розвантаження - 13.10.2023, відстань - 268,1 км, вивантажено - 25 200 т, т/км - 6 756, тариф - 3,469 т/км, сума - 23 436,98 грн.
На підтвердження вказаних обставин надання послуг перевезення, за умови відсутності в матеріалах справи оформлених сторонами відповідно до умов п.3.2 Договору та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно - транспортних накладних, позивачем надані копії підписаних виконавцем та замовником Актів здачі - приймання робіт (надання послуг): № 115 від 16.02.2023 року на суму 281 274,00 грн. без ПДВ та № 131 від 25.10.2023 року на суму 69 849,74 грн. без ПДВ, всього на загальну суму 351 123,74 грн., з доданими відповідними реєстрами товарно - транспортних накладних.
При цьому, як вбачається зі змісту вказаних актів здачі - приймання робіт (надання послуг) з боку відповідача як замовника відсутні претензії щодо обсягу, якості та строків надання послуг перевезення, зазначених в актах.
Факт надання позивачем послуг з перевезення за вищевказаними актами відповідачем не заперечувався.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг автомобільного перевезення, обумовлених Договором в зазначених обсягах та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Так, шляхом підписання Додатку № 1 до Договору, копія якого наявна в матеріалах справи, сторони погодили вартість послуг перевезення в залежності від фактичного пробігу, ваги вантажу та визначили ціну тонно - кілометра вантажу.
За умовами п.4.1 Договору розрахунки між перевізником та змовником здійснюються на підставі наданого перевізником замовнику рахунку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника.
Відповідно до пункту 4.2 Договору розрахунок здійснюється замовником перевізнику по факту за надані послуги, на підставі Актів приймання-передачі надання послуг на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня їх підписання.
Суд зазначає, що обов'язку перевізника (виконавця) з надання замовнику документів для оплати послуг кореспондує обов'язок замовника зі своєчасного підписання наданих перевізником актів наданих послуг для засвідчення факту належного виконання транспортних послуг згідно погодженої заявки/замовлення на перевезення.
Отже, факт підписання сторонами без зауважень та за відсутності будь - яких претензій замовника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг перевезення вантажу по території України Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 115 та № 131 на загальну суму 351 123,98 грн. дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов'язання, а у позивача права вимагати оплати цих послуг.
Згідно п. 4.3 Договору вартість послуг перевезення вантажу вказується перевізником в рахунках на оплату за тарифами, погодженими уповноваженими особами перевізника та замовника до початку здійснення перевезень вантажу з розрахунку фактично виконаного пробігу та ваги перевезеного вантажу. Одиниця виміру в рахунках на оплату - тонно-кілометр перевезеного вантажу. Ціна перевезення тонно-кілометра вантажу заокруглюється в межах двох знаків після коми для коректного заповнення та реєстрації податкових накладних.
Додатковою угодою №1 від 01 жовтня 2023 року до Договору сторони погодили внести зміни до п.4.3 розділу 4 Договору та виклали його в новій редакції:
«Вартість послуг перевезення вантажу вказується перевізником в рахунках на оплату за тарифами, погодженими уповноваженими особами перевізника та замовника до початку здійснення перевезень вантажу (додаток №1 до Договору №12/П12/Д3 про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01 лютого 2023 року), з розрахунку фактично виконаного пробігу та ваги перевезеного вантажу. Одиниця виміру в рахунках на оплату - тонно-кілометр перевезеного вантажу. Ціна перевезення тонно-кілометра вантажу заокруглюється в межах двох знаків після коми для коректного заповнення та реєстрації податкових накладних.».
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
В матеріалах справи відсутні виставлені позивачем рахунки на оплату, проте як зазначено в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданою позивачем випискою АТ КБ «Приватбанк» по рахунку ФОП Самборського А.Ю., відповідачем було сплачено на рахунок позивача грошові кошти в загальній сумі 281 274,00 грн., а саме 30.03.2023 платіжною інструкцією № 322 в сумі 81 016,00 грн. та 27.04.2023 платіжною інструкцією № 341 в сумі 200 258,00 грн. із зазначенням в призначенні платежу «Плата за надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом згідно дог. № 12/П12/Д3 від 01.02.2023».
Відтак, як зазначає позивач в позовній заяві, залишок заборгованості відповідача за надані позивачем послуги перевезення за наслідками вказаної часткової оплати становить 69 849,74 грн.
Суд звертає увагу, що згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення повної оплати за надані послуги з перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 69 849,74 грн. боргу, яку позивач просить суд стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договір №12/П12/Д3 про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 року та/або його окремих положень суду станом на час дії Договору також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення цього Договору на час його підписання та протягом часу виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про ненастання строку виконання зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг перевезення за Договором, посилаючись на ненадання останнім доказів надсилання рахунків на адресу відповідача відповідно до п. 4.1 Договору та не визначення умовами правочину строку оплати, у зв'язку з чим суд зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані йому послуги з перевезення. Така правова позиція є сталою в судовій практиці, викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 07.04.2021 у справі №904/160/19 (904/1939/20), від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 та враховується судом при розгляді спірних правовідносин у даній справі згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу на умови пункту 4.2 Договору, згідно якого замовник мав сплатити вартість послуг на підставі актів приймання-передачі надання послуг на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 банківських днів з дня їх підписання, тобто умовами спірного Договору чітко визначено строк оплати та початок його перебігу, який обраховується з дати підписання актів № 115 від 16.02.2023 та № 131 від 25.10.2023.
Крім того, судом враховані обставини здійснення відповідачем часткової оплати за Договором в сумі 281 274,00 грн. та посилання в призначеннях платежів на реквізити спірного Договору №12/П12/Д3 про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 року.
Тобто, за висновками суду, відповідач своїми конклюдентними діями із перерахування часткової оплати підтвердив факт прийняття наданих послуг та наявність реквізитів для їх оплати, у зв'язку з чим судом не приймаються до уваги заперечення відповідача в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу підлягають задоволенню в заявленій сумі 69 849,74 грн.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними та фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статі 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати наданих послуг перевезення за Договором позивачем нараховано на підставі ст. 625 ЦК України на 3 479,31 грн. процентів річних за період 27.02.2023 - 08.12.2024 та 11 380,59 грн. втрат від інфляції за період березень 2023 - жовтень 2024, які позивач просив стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк відповідач заперечує проти позовних вимог в цілому.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правовий аналіз вказаних норм законодавства свідчать про те, що проценти річних можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов'язання, а день фактичної оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення процентів річних.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.
У той же час, із наданого позивачем розрахунку процентів річних судом встановлено, що останні були нараховані з урахуванням дня, в який відбулася часткова оплата наданих послуг перевезення платіжною інструкцією від 27.04.2023, що суперечить нормам чинного законодавства.
За висновками суду, день фактичного виконання не може включатися до часу прострочення виконання зобов'язання при здійсненні розрахунку розміру процентів річних, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов'язання з оплати послуг, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення фактичної оплати в даний день виключає правомірність нарахування процентів, за 24 години цього дня, позаяк нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення.
Отже, виходячи з правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду та від 08.05.2019 року у справі № 910/9078/18, враховуючи встановлені судом обставини виконання зобов'язання з часткової оплати послуг перевезення 27.04.2023, що підтверджується випискою банку, суд дійшов висновку про те, що день фактичної часткової оплати замовником не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось зобов'язання - днем прострочення зобов'язання, відтак нарахування за суму бору 200 258,00 грн. мають здійснюватися за період 30.03.2023 - 26.04.2023.
Окрім цього суд зазначає, що позивачем при визначенні періоду прострочення та початку нарахування процентів річних не враховано умови п. 4.2 Договору щодо здійснення оплати протягом 10 банківських днів з дня підписання атів приймання - передачі послуг та визначено граничний строк оплати після спливу 10 календарних днів, що не відповідає умовам Договору, отже початком прострочення є 02.03.2023 та 08.11.2023 за актами відповідно.
За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення процентів річних судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом відповідно до приписів чинного законодавства, в межах визначеного судом періоду прострочення та з урахуванням часткової оплати становить 3382,02 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 3382,02 грн. процентів річних.
В свою чергу, за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення втрат від інфляції судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 380,59 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Суд зазначає, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "ВИСЬ" (вул. Звіринецька, 63,м. Київ, 01014; код ЄДРПОУ 32063098) на користь Фізичної особи-підприємця Самборського Андрія Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) 69 849 (шістдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 74 коп. основного боргу, 3 382 (три тисячі триста вісімдесят дві) грн. 02 коп. процентів річних, 11 380 (одинадцять тисяч триста вісімдесят) грн. 59 коп. інфляційних втрат та 2 419 (дві тисячі чотириста дев'ятнадцять) грн. 62 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 22 квітня 2025 року.
Суддя А.М.Селівон