Рішення від 14.04.2025 по справі 907/232/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/232/25

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс», код ЄДРПОУ - 13588242, місцезнаходження - 89210, Закарпатська область, Ужгородський район, село Дубриничі, вулиця Центральна, будинок, 99,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Уж Х», код ЄДРПОУ - 43813515, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Карпатської України, будинок, 36, корпус Б,

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів, пені, 3% річних та інфляційних втрат,

за участі представників сторін:

від позивача - адвоката Пайди М.І. (згідно ордеру серії АО №1157375 від 07.03.2025),

від відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 28.02.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Уж Х» (далі - відповідач) про стягнення 146953,85 грн, з яких: 104000,00 грн - основний борг,14125,25 грн - пеня, 7240,11 грн - 3% річних та 21588,49 грн - інфляційні втрати за порушення грошового зобов'язання за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2706/2022 від 27.06.2022 (далі - договір) щодо оплати ТОВ «Транс Уж Х» за поставлені ТОВ «Нафтосервіс» у період з 25.07.2022 по 12.10.2022 нафтопродукти на загальну суму 2106000 грн, за які відповідачем здійснено оплату на загальну суму 2002000 грн, у результаті чого у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором у сумі 104000,00 грн, що є підставою нарахування 14125,25 грн пені, 7240,11 грн 3% річних та 21588,49 грн інфляційних втрат.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025.

Процесуальні дії по справі

Ухвалою суду від 07.03.2025 позовну заяву ТОВ «Нафтосервіс» до ТОВ «Транс Уж Х» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів (зареєстровану за вхідним №02.3.1-05/259/25 від 03.03.2025) - залишено без руху. Встановлено позивачу строк - 10 днів з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Зважаючи на усунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк, суд, згідно з ухвалою від 17.03.2025 прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов'язок з'ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов'язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до частини 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 статті 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з частиною 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов'язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповіді № 7700881 сформованої на запит суду засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від 05.03.2025, встановлено, що позивач - ТОВ «Нафтосервіс» (код ЄДРПОУ - 13588242) має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи приписи статей 6 і 242 ГПК України, копії ухвал Господарського суду Закарпатської області від 07.03.2025 про залишення позовної заяви без руху та від 17.03.2025 про відкриття провадження у справі були скеровані позивачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

У зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (що встановлено з відповіді №7700893 від 05.03.2025 про відсутність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, сформованої на запит суду), копія ухвали Господарського суду Закарпатської області від 17.03.2025 про відкриття провадження у справі 907/232/25 18.03.2025 скерована рекомендованим листом з повідомленням про вручення №0601124857124 на адресу відповідача, що зазначена у відомостях, отриманих на запит суду з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, а саме: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Карпатської України, будинок 36, корпус Б.

27.03.2025 на адресу суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0601124857124 від 18.03.2025, направленого на адресу відповідача, із зазначенням відомостей про вручення представнику ТОВ «Транс Уж Х» згідно розписки про одержання 25.03.2025 такого поштового відправлення разом з ухвалою від 17.03.2025 про відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктами 1, 3 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України і статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України»).

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Таким чином, суд констатує, що учасники справи у належний спосіб повідомлені судом про день, час та місце призначеного на 10 годину 14.04.2025 судового засідання та мали можливість, передбачену законом, на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу.

У призначене на 10 годину 14.04.2024 судове засідання відповідач участь уповноваженого представника не забезпечив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Частина 1 статті 252 ГПК України передбачає, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Частиною 8 статті 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За змістом частини другої статті 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України, яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання; явка представників не визнавалася обов'язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, суд згідно ухвали, постановленої в судовому засіданні без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: продовжити судовий розгляд за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання, та від якого - на час розгляду справи судом - не надходило заяв і клопотань щодо причин неявки чи про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні 14.04.2025, проведеному за участі представника позивача, суд розглянув справу в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, під час чого заслухав пояснення представника позивача, безпосередньо дослідив докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, після чого відповідно до частини 1 статті 219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, повідомивши дату та час його проголошення у цьому судовому засіданні.

Повернувшись у судове засідання, 14.04.2025 о 11 годині 06 хвилин суд згідно з частиною 6 статті 233, частинами 1 та 6 статті 240 ГПК України проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду та повідомив дату складання повного рішення - до п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Щодо заяви представника ТОВ «Транс Уж Х» про вступ у справу як представника, переданої судді для розгляду після проголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення суду.

З долученого до матеріалів справи протоколу судового засідання №4363388 від 14.04.2025 у справі №907/232/25 за позовом ТОВ «Нафтосервіс» до ТОВ «Транс Уж Х» вбачається, що суд у судовому засіданні у період часу з 11 години 06 хвилин 55 секунд до 11 години 10 хвилин 44 секунди 14.04.2025 проголошував вступну та резолютивну частини рішення суду.

О 11 годині 15 хвилин 14 квітня 2025 року судді Сисину С.В. працівником відділу діловодства і забезпечення судового процесу Господарського суду Закарпатської області було передано заяву від 14.04.2025 про вступ у справу як представника (далі - заява про вступ у справу представника), яка подана в суд 14.04.2025 через систему «Електронний суд» представником ТОВ «Транс Уж Х» - адвокатом Мокрянин Миколою Миколайовичем (повноваження якого на представництво інтересів відповідача підтверджено згідно долученого до заяви ордеру на надання правничої допомоги серії АО №1171044 від 14.04.2025, виданого на підставі укладеного договору про надання правничої допомоги від 14.04.2025).

У заяві адвокат Мокрянин М.М., повідомивши про призначене на 10 годину 14.04.2025 судове засідання у справі №907/232/25 за позовом ТОВ «Нафтосервіс» до ТОВ «Транс Уж Х» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів, пені, 3% річних та інфляційних втрат на загальну суму 146953,85 грн; повідомивши про укладений 14.04.2025 між ним і ТОВ «Транс Уж Х» договір про надання правової допомоги; пославшись на положення статей 42, 169 ГПК України, статтю 55 Конституції України та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просив суд: залучити його до справи як представника відповідача; надати доступ до електронної справи №907/232/25; відкласти розгляд означеної справи №907/232/25 за позовом ТОВ «Нафтосервіс» до ТОВ «Транс Уж Х» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів у загальній сумі 146953,85 грн на інший час та надати можливість представнику відповідача підготувати і сформувати правову позицію для надання правової допомоги, скерувати в установленому законом порядку відзив на позовну заяву позивача.

Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України).

Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно з частиною 2 статті 114 ГПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Стаття 118 ГПК України передбачає, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Навівши такі приписи ГПК України, щодо вказаної заяви від 14.04.2025 про вступ у справу як представника, суд, перш за все, зазначає, що така заява надійшла в Господарський суд Закарпатської області 14.04.2025 о 10 годині 54 хвилин (про що свідчать відомості про реєстрацію заяви по вхідній кореспонденції суду 14.04.2025 о 10 годині 54 хвилин та реєстрацію її за вхідним №02.3.1-02/3490/25). Отже, оскільки така заява надійшла в суд після призначеного на 10 годину 14.04.2025 судового розгляду справи; враховуючи, що судове засідання у справі розпочалося о 10 годині 08 хвилин 14.04.2025 (про що свідчить протокол судового засідання №4363388 від 14.04.2025 у справі №907/232/25); оскільки така заява передана судді Сисину С.В. працівником відділу діловодства і забезпечення судового процесу Господарського суду Закарпатської області о 11 годині 15 хвилин 14.04.2025 (після проголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення суду в справі №907/232/25), то такі обставини свідчать, що на час розгляду справи суду не було відомо про подачу представником відповідача заяви про вступ у справу як представника та судом було вирішено справу за участі представника позивача згідно наявних у справі матеріалів, відповідно до положень частин 8, 9 статті 165, частини 1 статті 251 ГПК України, враховуючи ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Поряд з цим, враховуючи долучення до матеріалів справи заяви від 14.04.2025 про вступ у справу як представника; враховуючи закінчення судового розгляду справи шляхом проголошення скороченого рішення у справі, що свідчить про відсутність у суда підстав вирішувати з постановленням ухвали заяву про вступ у справу як представника, у той же час, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно повернутого на адресу суду 27.03.2025 рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0601124857124 від 18.03.2025, встановлено, що представник ТОВ «Транс Уж Х» ухвалу про відкриття провадження у справі від 17.03.3025 отримав 25.03.2025 згідно розписки про одержання.

Отже, визначений судом в ухвалі від 17.03.2025 про відкриття провадження у справі та у статті 251 ГПК України п'ятнадцятиденний строк на подачу відзиву на позовну заяву у відповідача сплив 09.04.2025.

Станом на день розгляду справи - 14.04.2025 відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву, що також підтвердив адвокат Мокринин М.М. у заяві про вступ у справу як представника, зазначивши, що відповідач/представник відповідача лише має намір підготувати відзив на позовну заяву після укладеного 14.04.2025 договору з адвокатом про надання правової допомоги.

Більше цього, з відомостей про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС стосовно відповідача - ТОВ «Транс Уж Х», код ЄДРПОУ - 43813515, встановлено, що станом на 14.04.2025 - тобто на день подачі заяви про вступ у справу як представника, у цього товариства був відсутній електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС, який у подальшому був зареєстрований - 17.04.2025 (тобто лише на третій день після подачі заяви від 14.04.2025).

Отже, оскільки станом на день подачі адвокатом Мокрянин М.М. заяви про вступ у справу як представника, а саме: 14.04.2025 у ТОВ «Транс Уж Х» був відсутній електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС, то з врахуванням приписів частини 6 статті 6, абзацу 2 частини 4 статті 170 ГПК України така заява про вступ у справу як представника не підлягала розгляду судом та підлягала поверненню заявнику, так як заява була подана 14.04.2025 представником юридичної особи, зареєстрованої за законодавством України, у якої був наявний обов'язок щодо реєстрації свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, яка, однак, на час подачі такої заяви (14.04.2025) не зареєструвала свого електронного кабінету в ЄСІТС. У той же час, висновки про наявність підстав для повернення заяви представника відповідача через не реєстрацію ТОВ «Транс Уж Х» електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС, вбачалися незалежно від реєстрації електронного кабінету в ЄСІТС представником цієї юридичної особи, що передбачено абзацом 2 частини 6 статті 6 ГПК України, згідно з яким процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Крім цього, слід зазначити, що у заяві про вступ у справу як представника від 14.04.2025, яка надійшла в суд після початку судового розгляду справи, адвокат Мокрянин М.М. не навів поважних причин неявки відповідача та його представника, визначених у частині 2 статті 202 ГПК України. У той же час, згідно сталої практики Верховного Суду (наприклад, постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 907/113/18) у випадку, якщо явка представників сторін не визнавалася обов'язковою, то, враховуючи встановлені судом обставини, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження, не подав до суду відзив на позовну заяву, не забезпечив участі представника у судове засідання 14.04.2025, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а тому, враховуючи приписи статей 2, 7, 12, 13, 15, 202, 248, 251, 252 ГПК України, суд за участі представника позивача розглянув справи за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для правильного вирішення спору.

Аргументи сторін

Суть спору за позицією позивача

Згідно доводів позовної заяви 27.06.2022 між ТОВ «Нафтосервіс» (підприємство) та ТОВ «Транс Уж Х» (клієнт) був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022, за умовами якого (згідно пункту 1.1. договору) підприємство (як продавець) зобов'язується передавати клієнту (як покупцеві) у власність нафтопродукти, а саме: бензин А-95, А-92, дизельне паливо, газ (СПБТ) (надалі - товари або товар), а клієнт зобов'язується отримувати товар та повністю оплачувати вартість (ціну) товару.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що ціна (вартість) товару за цим договором визначається та встановлюється підприємством в односторонньому порядку з урахуванням ринкових цін на відповідні види нафтопродуктів (газо продуктів) та включає в себе, в тому числі і вартість зберігання товару до моменту його вибірки.

Відповідно до пункту 3.2. договору, факт передачі товару у власність клієнта підтверджується підписанням уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (накладної).

Пунктом 3.3. договору встановлено, що ціна (вартість), асортимент та кількість товару вказуються у видатковій накладній (накладній). Загальна вартість (ціна) товарів зазначена у видатковій накладній.

У пункті 3.4. договору визначено, що право власності на товар та усі ризики пошкодження чи втрати товару переходять від підприємства до клієнта у момент підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (накладної).

У розділі 4 договору «Ціна (вартість) товарів та умови оплати товарів. Ціна (вартість) зберігання та умови оплати зберігання» передбачено порядок визначення ціни товарів та умови їх оплати, зокрема: клієнт здійснює 100% попередню (авансову) оплату товару за відповідне замовлення (якщо інше не передбачено у додатку до цього договору) на підставі рахунку-фактури, виставленого підприємством, протягом 3 (трьох) банківських діб від дати отримання рахунку-фактури (пункт 4.1. договору).

Оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок підприємства (пункт 4.2. договору).

Розрахунок за товар здійснюється в грошовій одиниці України - гривні (пункт 4.3. договору).

Ціна (вартість) товару визначається підприємством самостійно на кожну партію окремо та з урахуванням ринкових цін на конкретні види товару, індексу інфляції збільшення розміру податків, зборів, інших обов'язкових платежів, тощо (пункт 4.4. договору).

В ціну товару включається податок на додану вартість (пункт 4.5. договору).

Датою отримання грошей підприємством вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок підприємства (пункт 4.6. договору).

Пунктом 6.2. договору передбачено, що позовна давність за позовами про стягнення штрафу (неустойки, пені) встановлюється сторонами даного договору тривалістю в три роки.

Згідно пункту 10.1. договору, строком дії договору є час, протягом якого сторони будуть здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 10.2. договору передбачено термін дії договору до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункт 10.5. договору).

У період з 25.07.2022 року по 12.10.2022 позивачем було реалізовано відповідачу товару на загальну суму 2106000 грн.

Відповідачем прийнято товар без будь-яких зауважень, тому умови договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2706/22 від 27.06.2022 виконані позивачем в повному обсязі та належним чином.

На підтвердження виконання умов договору сторонами було підписано видаткові накладні: №1397 від 25.07.2022; №1506 від 03.08.2022; №1648 від 09.08.2022; №1864 від 19.08.2022; №65 від 05.09.2022; №254 від 14.09.2022; №557 від 24.09.2022; №696 від 30.09.2022; №252 від 12.10.2022.

Сторонами також було складено та підписано товарно-транспортні накладні на підтвердження відвантаження товару: № Nf00-001397 від 25.07.2022; № Nf00-001506 від 03.08.2022; № Nf00-001648 від 09.08.2022; № Nf00-001864 від 19.08.2022; № Nf00-000065 від 05.09.2022; № Nf00-000254 від 14.09.2022; № Nf00-000557 від 24.09.2022; № Nf00-000696 від 30.09.2022; № Nf00-000252 від 12.10.2022.

На кожну поставку товару позивачем були виставлені рахунки на оплату: №264 від 19.07.2022; №296 від 01.08.2022; №333 від 09.08.2022; №371 від 19.08.2022; №405 від 05.09.2022; №439 від 14.09.2022; №469 від 22.09.2022; №488 від 30.09.2022; №524 від 11.10.2022.

Окрім цього, на підтвердження факту поставки товару були складені податкові накладні та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суми здійсненої поставки: №54 від 20.07.2022; №55 від 25.07.2022; № 10 від 03.08.2022; №43 від 09.08.2022; №81 від 19.08.2022; №13 від 05.09.2022; №45 від 14.09.2022; №92 від 24.09.2022; №104 від 30.09.2022; №38 від 12.10.2022.

Відповідачем зобов'язання по оплаті товару виконано частково, а саме здійснено оплату на загальну суму 2002000 грн.

Таким чином, відповідач має перед позивачем заборгованість в сумі 104000 грн, яку не погашено на час звернення з позовною заявою.

25.07.2024 позивач звертався до відповідача з письмовою претензією № 146 про погашення заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022, до якої було долучено акт звірки взаємних розрахунків.

В подальшому, 18.12.2024 позивач звернувся до відповідача з повторною письмовою претензією № 237 про погашення заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022, до якої було долучено первинну претензію та акт звірки взаємних розрахунків.

Згідно тверджень позивача, він не отримав відповідей на претензію та повторну претензію, а також ТОВ «Транс Уж Х» не сплатило заборгованість за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/22 від 27.06.2022 в розмірі 104000 грн на час подачі позову.

У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання щодо сплати основної суми заборгованості по договору, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, а також здійснено нарахування відповідно до умов підпунктів 6.1.1, 6.1.3 та 6.1.4. договору пені (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення).

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим через несплату відповідачем коштів за поставлений товар по договору, позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з ТОВ «Транс Уж Х» на свою користь 146953,85 грн, з них: 104000,00 грн - основний борг, 14125,25 грн - пеня, 21588,49 грн - інфляційні втрати та 7240,11 грн - 3 проценти річних, нараховані у відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Відтак, з врахуванням положень частини дев'ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Уж Х» (клієнт) 27.06.2022 укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022, відповідно до умов якого підприємство (як продавець) зобов'язується передавати клієнту (як покупцеві) у власність нафтопродукти, а саме: бензин А-95, А-92, дизельне паливо, газ (СПБТ) (надалі - товари або товар), а клієнт зобов'язується отримувати товар та повністю оплачувати вартість (ціну) товару. Перелік товару, його кількість, ціна та сума визначаються для кожної партії товару згідно з заявкою клієнта.(пункт 1.1. договору).

Клієнт здійснює 100% попередню (авансову) оплату товару за відповідне замовлення (якщо інше не передбачено у додатку до цього договору) на підставі рахунку-фактури, виставленого підприємством, протягом 3 (трьох) банківських діб від дати отримання рахунку-фактури (пункт 4.1. договору).

Розрахунок за товар здійснюється в грошовій одиниці України - гривні (пункт 4.3. договору).

В ціну товару включається податок на додану вартість (пункт 4.5. договору).

Згідно з пунктом 5.2 договору підприємство зобов'язане: передавати товар у власність клієнта відповідно до умов договору; надавати нафтопродукти відповідної якості та кількості визначених сторонами договором та/або іншим відповідним документом; зберігати придбаний клієнтом у підприємства товар відповідно до умов договору; видавати (передавати) товар зі зберігання.

Згідно з пунктом 5.4 договору клієнт зобов'язаний: повністю здійснювати оплату усіх товарів відповідно до пунктів 3.1 договору, інших пунктів та додатків (додаткових угод) до договору, а також реально та належним чином виконувати усі інші зобов'язання по оплаті за поставлений (переданий у власність) товар; на вимогу підприємства проводити звірку взаєморозрахунків та підписувати акт звірки взаєморозрахунків між сторонами; підписувати акти прийому-передачі та видаткові накладні відповідно до умов договору; нести відповідальність за невиконання та/або несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань відповідно до умов договору.

Як визначено пунктом 6.1 договору, за невиконання та/або неналежне виконання умов цього договору винна сторона несе відповідальність в порядку, визначеному чинним законодавством України та цим договором.

Підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 договору передбачено, що порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Підпунктом 6.1.2 пункту 6.1 договору передбачено, що сторона не несе відповідальності за порушення умов договору, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності).

Підпунктом 6.1.3 пункту 6.1 договору передбачено, що сплата стороною визначених договором або чинним законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу та пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати на вимогу іншої сторони збитки, завдані порушенням умов договору (реальні збитки та/або упущену вигоду) у повному обсязі.

Підпунктом 6.1.4 пункту 6.1 договору передбачено, що у визначенні розміру неустойки (пені) сторони керуються положеннями частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України.

Підпунктом 6.1.5 пункту 6.1 договору передбачено, що сплата стороною та/або відшкодування збитків, завданих порушенням умов договору, не звільняє її від обов'язку виконати цей договір у натурі, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2106000,00 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами:

- видатковою накладною № 1397 від 25.07.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-001397 від 25.07.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 4000 л на суму без ПДВ - 179439,25 грн, сума ПДВ - 12560,75 грн, загальна сума товару із ПДВ - 192000,00 грн;

- видатковою накладною № 1506 від 03.08.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-001506 від 03.08.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 4500 л на суму без ПДВ - 201869,16 грн, сума ПДВ - 14130,84 грн, загальна сума товару із ПДВ - 216000,00 грн;

- видатковою накладною № 1648 від 09.08.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-001648 від 09.08.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 4500 л на суму без ПДВ - 189252,34 грн, сума ПДВ - 13247,66 грн, загальна сума товару із ПДВ - 202500,00 грн;

- видатковою накладною № 1864 від 19.08.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-001864 від 19.08.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 6500 л на суму без ПДВ - 273364,49 грн, сума ПДВ - 19135,51 грн, загальна сума товару із ПДВ - 292500,00 грн;

- видатковою накладною № 65 від 05.09.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-000065 від 05.09.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 5000 л на суму без ПДВ - 228971,96 грн, сума ПДВ - 16028,04 грн, загальна сума товару із ПДВ - 245000,00 грн;

- видатковою накладною № 254 від 14.09.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-000254 від 14.09.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 2000 л на суму без ПДВ - 90654,21 грн, сума ПДВ - 6345,79 грн, загальна сума товару із ПДВ - 97000,00 грн;

- видатковою накладною № 557 від 24.09.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-000557 від 24.09.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 4000 л на суму без ПДВ - 179439,25 грн, сума ПДВ - 12560,75 грн, загальна сума товару із ПДВ - 192000,00 грн;

- видатковою накладною № 696 від 30.09.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-000696 від 30.09.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 6000 л на суму без ПДВ - 274766,36 грн, сума ПДВ - 19233,64 грн, загальна сума товару із ПДВ - 294000,00 грн;

- видатковою накладною № 252 від 12.10.2022, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-000252 від 12.10.2022 на поставку палива дизельного ДП-Л-Євро-5-ВО у кількості 7500 л на загальну суму товару із ПДВ - 375000,00 грн, у тому числі сума ПДВ - 24532,71 грн.

У вказаних видаткових накладних та товаро-транспортних накладних наявні підписи представників позивача та відповідача, відтиски печаток ТОВ «Нафтосервіс» (від продавця) і ТОВ «Транс Уж Х» (від покупця).

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Крім того, на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань за договором, а саме поставки відповідачу товару на загальну суму 2106000,00 гривень позивач надав наступні документи:

1) рахунки на оплату: №264 від 19.07.2022; №296 від 01.08.2022; №333 від 09.08.2022; №371 від 19.08.2022; №405 від 05.09.2022; №439 від 14.09.2022; №469 від 22.09.2022; №488 від 30.09.2022; №524 від 11.10.2022;

2) податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суми здійсненої поставки: №54 від 20.07.2022; №55 від 25.07.2022; № 10 від 03.08.2022; №43 від 09.08.2022; №81 від 19.08.2022; №13 від 05.09.2022; №45 від 14.09.2022; №92 від 24.09.2022; №104 від 30.09.2022; №38 від 12.10.2022.

На підтвердження часткового виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, а саме: оплати за поставлений товар, позивач до позовної заяви долучає платіжні доручення на загальну суму 2002000 грн і у позовній заяві щодо цього зазначає таке.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, відповідач сплатив позивачу за поставлений товар кошти в загальній сумі 2002000,00 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами:

- платіжним дорученням № 187 від 20.07.2022 на суму 40972,00 грн;

- платіжним дорученням № 71 від 28.07.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 194 від 29.07.2022 на суму 35000,00 грн;

- платіжним дорученням № 73 від 02.08.2022 на суму 64028,00 грн;

- платіжним дорученням № 197 від 08.08.2022 на суму 30000,00 грн;

- платіжним дорученням № 196 від 08.08.2022 на суму 25000,00 грн;

- платіжним дорученням № 195 від 08.08.2022 на суму 2000,00 грн;

- платіжним дорученням № 200 від 12.08.2022 на суму 36000,00 грн;

- платіжним дорученням № 201 від 15.08.2022 на суму 25000,00 грн;

- платіжним дорученням № 204 від 22.08.2022 на суму 27000,00 грн;

- платіжним дорученням № 83 від 23.08.2022 на суму 45500,00 грн;

- платіжним дорученням № 84 від 25.08.2022 на суму 30000,00 грн;

- платіжним дорученням № 210 від 29.08.2022 на суму 20000,00 грн;

- платіжним дорученням № 205 від 29.08.2022 на суму 30000,00 грн;

- платіжним дорученням № 85 від 31.08.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 88 від 01.09.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 213 від 02.09.2022 на суму 30000,00 грн;

- платіжним дорученням № 215 від 05.09.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 214 від 05.09.2022 на суму 28500,00 грн;

- платіжним дорученням № 216 від 07.09.2022 на суму 20000,00 грн;

- платіжним дорученням № 220 від 09.09.2022 на суму 16000,00 грн;

- платіжним дорученням № 218 від 09.09.2022 на суму 48000,00 грн;

- платіжним дорученням № 223 від 12.09.2022 на суму 29000,00 грн;

- платіжним дорученням № 222 від 12.09.2022 на суму 48000,00 грн;

- платіжним дорученням № 224 від 13.09.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 225 від 14.09.2022 на суму 48500,00 грн;

- платіжним дорученням № 226 від 19.09.2022 на суму 35500,00 грн;

- платіжним дорученням № 92 від 21.09.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 94 від 22.09.2022 на суму 57000,00 грн;

- платіжним дорученням № 93 від 22.09.2022 на суму 34000,00 грн;

- платіжним дорученням № 227 від 23.09.2022 на суму 40000,00 грн;

- платіжним дорученням № 229 від 27.09.2022 на суму 48000,00 грн;

- платіжним дорученням № 230 від 28.09.2022 на суму 20000,00 грн;

- платіжним дорученням № 110 від 29.09.2022 на суму 20000,00 грн;

- платіжним дорученням № 236 від 30.09.2022 на суму 29000,00 грн;

- платіжним дорученням № 232 від 30.09.2022 на суму 44000,00 грн;

- платіжним дорученням № 237 від 04.10.2022 на суму 20800,00 грн;

- платіжним дорученням № 239 від 06.10.2022 на суму 88600,00 грн;

- платіжним дорученням № 240 від 07.10.2022 на суму 40000,00 грн;

- платіжним дорученням № 242 від 10.10.2022 на суму 75000,00 грн;

- платіжним дорученням № 241 від 10.10.2022 на суму 30600,00 грн;

- платіжним дорученням № 250 від 17.10.2022 на суму 70000,00 грн;

- платіжним дорученням № 251 від 18.10.2022 на суму 30000,00 грн;

- платіжним дорученням № 252 від 20.10.2022 на суму 20000,00 грн;

- платіжним дорученням № 256 від 21.10.2022 на суму 33000,00 грн;

- платіжним дорученням № 257 від 24.10.2022 на суму 65000,00 грн;

- платіжним дорученням № 120 від 27.10.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 258 від 28.10.2022 на суму 12000,00 грн;

- платіжним дорученням № 260 від 28.10.2022 на суму 35000,00 грн;

- платіжним дорученням № 261 від 28.10.2022 на суму 16000,00 грн;

- платіжним дорученням № 122 від 31.10.2022 на суму 50000,00 грн;

- платіжним дорученням № 264 від 31.10.2022 на суму 25000,00 грн;

- платіжним дорученням № 265 від 04.11.2022 на суму 35000,00 грн.

Судом встановлено, що у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань по сплаті товару в сумі 104000,00 грн, отриманого згідно договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022, з метою досудового врегулювання спору, позивач надсилав відповідачу 02.08.2024 претензію № 146 від 25.07.2024 з долученим до неї актом звірки взаємних розрахунків за договором. У вказаній претензії позивач просив відповідача погасити заборгованість за поставлений товар у розмірі 104000,00 грн протягом семи днів з дати отримання претензії.

Оскільки відповідач не здійснив оплату на поставлений товар, 19.12.2024 позивачем на адресу відповідача було надіслано повторну претензію № 237 від 18.12.2024 з долученими до неї копією претензії № 146 від 25.07.2024 та актом звірки взаємних розрахунків за договором. У претензії позивач просив ТОВ «Транс Уж Х» виконати належним чином договірні зобов'язання та перерахувати заборгованість, яка виникла з договору купівлі - продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022 на загальну суму 104000,00 грн протягом 30 днів з дати отримання даної претензії.

Направлення позивачем на адресу відповідача претензії № 146 від 25.07.2024 та претензії № 237 від 18.12.2024 підтверджено долученими до позовної заяви копіями описів вкладення у цінні листи та копіями поштових накладних про направлення таких листів з оголошеною цінністю № 8921000134128 від 02.08.2024 та № 8801700068384 від 19.12.2024. Також позивачем долучено роздруківку трекінгу поштового відправлення № 8801700068384 (з офіційного сайту оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта»), з якого встановлено отримання 27.12.2024 відповідачем претензії № 237 від 18.12.2024.

Згідно тверджень позивача відповідач не надав жодних відповідей на претензію № 146 від 25.07.2024 та претензію № 237 від 18.12.2024.

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022 у загальному розмірі 104000,00 грн, а також нараховані позивачем до стягнення з відповідача 14125,25 грн пені та нараховані у відповідності до положень статті 625 ЦК України 21588,49 грн інфляційні втрати і 7240,11 грн - три проценти річних.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Судом встановлено, що укладений між Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс Уж Х» договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022 є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України і статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно зі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509 і 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України

Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022 виконав у повному обсязі, так як у період з 25.07.2022 по 12.10.2022 поставив ТОВ «Транс Уж Х» товар на загальну суму 2106000,00 грн.

Згідно із пунктом 4.1 договору, клієнт здійснює 100% попередню (авансову) оплату товару за відповідне замовлення (якщо інше не передбачено у додатку до цього договору) на підставі рахунку-фактури, виставленого підприємством, протягом 3 (трьох) банківських діб від дати отримання рахунку-фактури.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Транс Уж Х» не виконало у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором, так як всупереч умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2706/2022 від 27.06.2022 дане товариство допустило заборгованість перед позивачем по сплаті отриманого товару в розмірі 104000,00 грн.

Статтею 629 ЦКУ встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В частині 1 статті 598 ЦК України вказано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За правилами статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в розмірі 104000,00 грн доведений суду належним чином. Строк оплати за поставлений товар за умовами договору є таким, що настав з урахуванням положень частини 1 статті 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Щодо цього, суд зазначає, що, незважаючи на те, що відповідно до положень пункту 4.1 договору передбачена попередня (авансова) оплата за товар, у той же час, отримавши у період з 25.07.2022 по 12.10.2022 товар від ТОВ «Нафтосервіс» згідно видаткових та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів на загальну суму 2106000,00 грн та не здійснивши попередню оплату за такий товар, то у цьому випадку підлягають застосуванню приписи частини 1 статті 692 ЦК України, згідно з якою покупець (ТОВ «Транс Уж Х») зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Іншими словами, оскільки у період з 25.07.2022 по 12.10.2022 на виконання умов договору, яким передбачена попередня оплата за товар, ТОВ «Транс Уж Х» отримало від ТОВ «Нафтосервіс» згідно видаткових та товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів товар на загальну суму 2106000,00 грн, то з врахуванням приписів частини 1 статті 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити товар у день його прийняття згідно товаророзпорядчих документів на нього (тобто згідно видаткових та товарно-транспортних накладних). Тобто така оплата зі сторони відповідача за отриманий на виконання умов договору від позивача у період з 25.07.2022 по 12.10.2022 товар на загальну суму 2106000,00 грн, мала бути здійснена ТОВ «Транс Уж Х» на користь ТОВ «Нафтосервіс» не пізніше 12.10.2022, враховуючи, що остання поставка товару на загальну суму 375000,00 грн мала місце згідно видаткової накладної №252 від 12.10.2022 і товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-000252 від 12.10.2022.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів і послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Щодо цього, суд зазначає, що на підтвердження факту поставки в період з 25.07.2022 по 12.10.2022 ТОВ «Нафтосервіс» товару ТОВ «Транс Уж Х» на виконання умов договору також свідчать долучені до позовної заяви податкові накладні на загальну суму поставки в розмірі 2106000,00 грн та які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: №54 від 20.07.2022; №55 від 25.07.2022; № 10 від 03.08.2022; №43 від 09.08.2022; №81 від 19.08.2022; №13 від 05.09.2022; №45 від 14.09.2022; №92 від 24.09.2022; №104 від 30.09.2022; №38 від 12.10.2022.

Як вбачається з досліджених судом платіжних доручень №187 від 20.07.2022, №71 від 28.07.2022, №194 від 29.07.2022, №73 від 02.08.2022, №197 від 08.08.2022, №196 від 08.08.2022, №195 від 08.08.2022, №200 від 12.08.2022, №201 від 15.08.2022, №204 від 22.08.2022, №83 від 23.08.2022, №84 від 25.08.2022, №210 від 29.08.2022, №205 від 29.08.2022, №85 від 31.08.2022, №88 від 01.09.2022, №213 від 02.09.2022, №215 від 05.09.2022, №214 від 05.09.2022, №216 від 07.09.2022, №220 від 09.09.2022, №218 від 09.09.2022, №223 від 12.09.2022, №222 від 12.09.2022, №224 від 13.09.2022, №225 від 14.09.2022, №226 від 19.09.2022, №92 від 21.09.2022, №94 від 22.09.2022, №93 від 22.09.2022, №227 від 23.09.2022,, №229 від 27.09.2022, №230 від 28.09.2022, №110 від 29.09.2022, №236 від 30.09.2022, №232 від 30.09.2022, №237 від 04.10.2022, №239 від 06.10.2022, №240 від 07.10.2022, №242 від 10.10.2022, №241 від 10.10.2022, №250 від 17.10.2022, №251 від 18.10.2022, №252 від 20.10.2022, №256 від 21.10.2022, №257 від 24.10.2022, №120 від 27.10.2022, №258 від 28.10.2022, №260 від 28.10.2022, №261 від 28.10.2022, №122 від 31.10.2022, №264 від 31.10.2022 , №265 від 04.11.2022, на виконання взятих на себе зобов'язань за договором, відповідач сплатив позивачу за поставлений товар кошти у загальному розмірі 2002000,00 грн.

Отже, як встановлено судом з досліджених доказів, ТОВ «Транс Уж Х» не виконало у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором перед ТОВ «Нафтосервіс», так як всупереч умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022 та приписів статті 692 ЦК України дане товариство не сплатило коштів на користь позивача в сумі 104000,00 грн за отриманий товар.

Судом встановлено, що у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань по сплаті товару в сумі 104000,00 грн, отриманого згідно договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 2706/2022, позивач надсилав відповідачу цінними листами з описами вкладень 02.08.2024 і 19.12.2024 претензії №146 від 25.07.2024 та №237 від 18.12.2024 з долученими до них актами звірки взаємних розрахунків за договором, які всупереч умов пункту 5.4 договору не були підписані відповідачем і така заборгованість відповідачем не була сплачена.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Уж Х» заборгованості за договором купівлі - продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022 в розмірі 104000,00 грн є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання в розмірі 104000,00 грн, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 7240,11 грн 3% річних та 21588,49 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо оплати коштів за отриманий товар у передбачений договором та статтею 692 ЦК України порядок і строк.

Отже, відповідач є таким, що з 13.10.2022 прострочив виконання грошового зобов'язання за договором на суму 104000 грн, враховуючи, що остання поставка товару на загальну суму 375000,00 грн мала місце згідно видаткової накладної №252 від 12.10.2022 і товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) № Nf00-000252 від 12.10.2022 та беручи до уваги приписи частини 1 статті 692 ЦК України, з урахуванням якої відповідач повинен був оплатити товар у день його прийняття згідно товаророзпорядчих документів на нього (тобто згідно видаткових та товарно-транспортних накладних).

Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов'язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених частиною 2 статтею 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги частини п'ятої статті 236, статей 86, 237 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

На підставі зазначеного вище, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на суму заборгованості в розмірі 104000 грн, яка не сплачена відповідачем у встановлений в договорі та статтею 692 ЦК України строк.

Такий період нарахування 3 % річних позивачем визначено з 04.11.2022 по 28.02.2025 та період нарахування інфляційних втрат позивачем визначено з 04.11.2022 по 31.01.2025.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, згідно з якими відповідач є таким, що з 13.10.2022 прострочив виконання грошового зобов'язання за договором на суму 104000 грн; враховуючи, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати, починаючи з 04.11.2022; керуючись принципом диспозитивності, передбаченим статтею 14 ГПК України, суд вбачає підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, нарахованих від суми основного боргу 104000 грн за період з 04.11.2022 по 28.02.2025 та інфляційних втрат - за період з 04.11.2022 по 31.01.2025.

Суд, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням визначених позивачем періодів їх нарахування, встановив, що сума інфляційних втрат складає 21588,49 грн, а сума 3% річних складає 7240,11 грн.

Зважаючи на викладене, суд виснує про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 7240,11 грн 3% річних та 21588,49 грн інфляційних втрат, тобто в заявленому позивачем розмірі.

Щодо позовних вимог про стягнення пені

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина перша статті 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 ГК України).

Відповідно до частин 4 і 6 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Тлумачення вказаної норми також дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи частину 2 статті 9 ЦК України та частину 2 статті 4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При укладенні договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2706/2022 від 27.06.2022 сторони узгодили його умови, зокрема умови підпункту 6.1.4, згідно з яким у визначенні розміру неустойки (пені) сторони керуються положеннями частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України та умови пункту 6.2 договору, згідно з яким позовна давність за позовами про стягнення штрафу (неустойки, пені) встановлюється сторонами даного договору тривалістю в три роки.

При цьому, обгрунтовуючи позовні вимоги про стягнення пені, позивач посилається також на положення статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно якої розмір пені, яку платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням положень частини 1 статті 549 ЦК України і статті 230 ГК України, стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, суд зазначає, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Визначаючись з підставністю позову в частині заявленої позивачем до стягнення пені, нарахованої за порушення строків оплати за поставлений товар, сторони у підпункті 6.1.4 договору передбачили, що при визначенні розміру неустойки (пені) вони керуються положеннями частини 2 статті 551 ЦК України, відповідно до якої, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Проте, позивач не посилається на конкретний законодавчий акт, який встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання за укладеним сторонами договором купівлі-продажу нафтопродуктів №2706/2022 від 27.06.2022, а відтак підпункт 6.1.4 договору не може бути застосований у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Проаналізувавши вище зазначений пункт договору, суд дійшов висновку, що сторони не визначили розмір пені, як це передбачено вимогами законів, а лише послалися на "положення частини 2 статті 551 ЦК України", що не дозволяє суду встановити конкретний розмір пені, що погоджений сторонами та підлягає застосуванню судом у даному випадку, оскільки положеннями частини 2 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір пені визначається договором або передбачений нормативним актом.

Щодо цього, суд звертає увагу, що стаття 551 ЦК України, як і стаття 231 ГК України передбачають лише порядок формування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не визначають конкретний розмір такої відповідальності.

Такий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені за порушення грошового зобов'язання по сплаті коштів за поставлений товар через непогодження сторонами у договорі розміру пені не спростовується положеннями статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (на яку посилається ТОВ «Нафтосервіс» у позовній заяві), оскільки цими положеннями закону визначено лише максимальний розмір пені за прострочку платежу (грошового зобов'язання) у виді подвійної облікової ставки Національного банку України та вказаним нормативним актом розмір пені не передбачений.

Поряд з цим, суд зазначає, що позивачем відповідно до поданого суду розрахунку нараховано відповідачу пеню за порушення строків оплати поставки нафтопродуктів у сумі 104000,00 грн за період з 28.02.2024 по 27.08.2024 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що за підрахунками ТОВ «Нафтосервсіс» становить 14125,25 грн.

З посиланням на умови пункту 6.2. договору, яким сторони узгодили, що позовна давність за позовами про стягнення штрафу (неустойки, пені) встановлюється сторонами даного договору тривалістю в три роки; з посиланням на положення статті 551 ЦК України, статті 232 і 343 ГК України у позовній заяві ТОВ «Нафтосервіс» зазначило, що сторони дійшли взаємної згоди, що нарахування пені за договором не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і такі штрафні санкцій продовжують нараховуватися до дати повного виконання винною стороною відповідних прострочених зобов'язань за договором. Такі доводи позивач наводить з посиланням також на пункти 10.2 і 10.5 договору, згідно з якими передбачено термін дії договору до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором та зазначено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Суд не погоджується з такими доводами позивача та зазначає, що умовами договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2706/2022 від 27.06.2022 не передбачено інший строк нарахування пені, ніж визначений у частині 6 статті 232 ГК України.

Так, зазначення у пункті 6.2 договору про узгоджену сторонами позовну давність за позовами про стягнення пені тривалістю в три роки, не стосується періоду нарахування пені, який передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, та який сторонами у договорі не продовжувався. У той же час, відповідно до частини 1 статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, строк позовної давності не стосується порядку застосування штрафних санкцій (пені), який визначений статтею 232 ГК України, частина шоста якої передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі №902/959/19 наведено висновок, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Також, у вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що приписами частини 6 статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, згідно з якими відповідач є таким, що з 13.10.2022 прострочив виконання грошового зобов'язання за договором на суму 104000 грн; враховуючи приписи частини 6 статті 232 ГК України та умови договору купівлі-продажу нафтопродуктів №2706/2022 від 27.06.2022, суд зазначає, що пеня - за наявності підстав, визначених умовами договору - могла бути нарахована за період з 13.10.2022 по 13.04.2023 (тобто за шість місяців від дня, коли зобов'язання за договором мало бути виконано).

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 14125,25 грн, так як сторони у договорі не передбачили розмір пені, яка могла бути стягнута за порушення зобов'язання за договором щодо оплати за поставлений товар та враховуючи, що заявлена до стягнення пеня позивачем нарахована за період з 28.02.2024 по 27.08.2024, тобто за період, який визначений позивачем без дотримання положень частини 6 статті 232 ГК України.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про судовий розгляд у справі, не подав своїх заперечень проти позовних вимог та наведених позивачем обставин справи, не надав доказів на спростування викладених позивачем обставин, а також не надав доказів виконання своїх зобов'язань за договором купівлі - продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ТОВ «Транс Уж Х» на користь ТОВ «Нафтосервіс» заборгованості за договором купівлі - продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022 в розмірі 104000,00 грн, 7240,11 грн - 3% річних та 21588,49 грн - інфляційних втрат і такі позовні вимоги підтверджені належними і достовірними доказами.

Поряд з цим, за встановлених судом обставин справи, на підставі повного, всебічного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Нафтосервіс» до ТОВ «Транс Уж Х» про стягнення пені у розмірі 14125,25 грн.

Розподіл судових витрат

Судові витрати на підставі статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята статті 129 ГПК України).

Згідно платіжної інструкції № 2468 від 28.02.2025 при подачі позову позивачем, сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

А тому, частково задовольнивши позовні вимоги, відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, суд стягує з відповідача сплачений позивачем судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 2736,95 грн.

Щодо зазначених у позовній заяві вимог позивача про стягнення орієнтовних витрат на професійну правничу допомогу, то суд роз'яснює учасникам справи, що відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно положень частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з «Транс Уж Х» (код ЄДРПОУ - 43813515, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Карпатської України, будинок, 36, корпус Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» (код ЄДРПОУ - 13588242, місцезнаходження - 89210, Закарпатська область, Ужгородський район, село Дубриничі, вулиця Центральна, будинок, 99) 132828,60 грн (сто тридцять дві тисячі вісімсот двадцять вісім гривень 60 копійок), з яких: 104000,00 грн (сто чотири тисячі гривень 00 копійок) - основний борг за договором купівлі - продажу нафтопродуктів № 2706/2022 від 27.06.2022, 21588,49 грн (двадцять одна тисяча п'ятсот вісімдесят вісім гривень 49 копійок) - інфляційні втрати та 7240,11 грн (сім тисяч двісті сорок гривень 11 копійок) - 3 проценти річних, нараховані у відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання.

В решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено 21.04.2025.

Суддя С.В.Сисин

Попередній документ

126798767

Наступний документ

126798769

Інформація про рішення:

№ рішення:	126798768
№ справи:	907/232/25
Дата рішення:	14.04.2025
Дата публікації:	24.04.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Закарпатської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (21.11.2025)
Дата надходження:	21.08.2025
Предмет позову:	поновлення провадження

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

14.04.2025 10:00	Господарський суд Закарпатської області
01.05.2025 09:30	Господарський суд Закарпатської області
22.05.2025 12:15	Господарський суд Закарпатської області
24.09.2025 12:00	Господарський суд Закарпатської області
23.10.2025 13:30	Господарський суд Закарпатської області