вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
15.04.2025м. ДніпроСправа № 904/4854/24
за позовом Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права
Суддя Золотарьова Я.С.
Секретар судового засідання Мошинець Ю.О.
Представники:
Прокурор: Усатий О.П.
від позивача: Ольховська А.М.
від відповідача: Ямковий В.І.
Криворізька східна окружна прокуратура в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН", в якому просить суд:
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 33874388) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, будинок 83В, загальною площею 0,0260 га, кадастровий номер1211000000:03:183:0057, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі торгового павільйону літ. А площею 135,8 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2917814612060);
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю “КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю торгового павільйону літ. А площею 135,8 кв. м, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, будинок 83В, проведену 14.05.2024 державним реєстратором Глеюватської сільської ради Шевченко А.В. (номер запису про право власності: 55076876), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2917814612060;
- скасувати державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю “КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:183:0057 площею 0,0260 га, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, будинок 83В, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3026062912110, номер запису про право власності: 57289772).
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2024 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на 04.12.2024.
Протокольною ухвалою від 04.12.2024 відкладено підготовче засідання на 24.12.2024.
Відповідач 10.12.2024 подав відзив на позов.
Прокурор 16.12.2024 подав відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою від 24.12.2024 відкладено підготовче засідання на 22.01.2025.
Відповідач 27.12.2024 подав заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19.02.2025.
У судовому засіданні 19.02.2025 розпочато розгляд справи по суті: заслухано виступ прокурора та представника відповідача.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2025 відкладено судове засідання на 05.03.2025.
05.03.2025 відповідач подав клопотання про долучення доказів.
05.03.2025 позивач подав письмові пояснення.
У судовому засіданні 05.03.2025 продовжено розгляд справи по суті: встановлено обставини справи.
Протокольною ухвалою від 05.03.2025 відкладено судове засідання на 25.03.2025.
У судовому засіданні 25.03.2025 продовжено розгляд справи по суті: досліджено докази, наявні у матеріалах справи.
Протокольною ухвалою від 25.03.2025 відкладено судове засідання на 15.04.2025.
15.04.2025 прокурор подав письмові пояснення.
У судовому засіданні 25.03.2025 продовжено розгляд справи по суті: під час судових дебатів прокурор просив позов задовольнити з підстав, викладених у позові, позивач просив суд вирішити справу у відповідності до чинного законодавства, відповідач просив у позові відмовити, з підстав, викладених у відзиві на позов.
У судовому засіданні 15.04.2025 ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням скороченої частини рішення.
Позиція прокурора, викладена у позові
В обґрунтування позову прокурор зазначає, що Державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. 12.04.2024 здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на об'єкт - нежитлова будівля торгового павільйону літ. А, площею 135,8 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2917814612060).
Підставою для здійснення державної реєстрації права власності став договір купівлі-продажу нерухомого майна № 89 від 28.08.1997, укладений на Криворізькому філіалі Універсальної товарної біржі «Нерухомість Н» між Малим підприємством «Восход» та ОСОБА_1 .
Згідно вказаного договору встановлено, що Продавець відчужує, а Покупець у відповідності з умовами цього договору придбав окремо розташовану нежитлову будівлю торгового павільйону, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 135,8 кв. м.
Опрацюванням відкритих даних GoogleMaps, Національної кадастрової системи та співставленням їх з технічним паспортом від 10.04.2024 (схемою розташування будівель та споруд) на вказаний об'єкт встановлено, шо фактично вказана будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014 біля будинку АДРЕСА_1 , де раніше знаходилась тимчасова споруда, що належала ФОП Власенко О.М.
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі № 904/5357/19, яке набрало законної сили 07.08.2020, задоволено позов Криворізької міської ради та зобов'язано ФОП Власенко О.М. привести у придатний для використання стан земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0219 га з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014, що знаходиться на АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу тимчасового торговельного павільйону з літнім майданчиком та огорож за власний рахунок, та повернути її Криворізькій міській раді за актом приймання-передачі.
Рішення суду на теперішній час не виконано, що підтверджується листом Довгинцівського ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області ПМУМЮ (м. Одеса) № 157231 від 25.10.2021.
За таких обставин встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014 площею 219 кв. м з 21.03.2006 по 05.04.2014 на підставі договору оренди перебувала в користуванні ФОП Власенко О.М. для розміщення тимчасового торговельного павільйону з літнім майданчиком, що ставить під обгрунтований сумнів існування в цей же період та на цій же земельній ділянці нежитлової будівлі загальною площею 135,8 кв. м та площею забудови 160,5 кв. м, яка належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 89 від 28.08.1997.
Прокурор зазначає, що на підставі вищевикладеного, документи, на підставі яких за Глущенко В.М. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю на цій земельній ділянці, є такими, що не створювалися та відповідно містять ознаки фальсифікації, що в свою чергу свідчить про те, що право власності зазначеної особи не виникло в установлений законом спосіб.
Отже, враховуючи вищевказані обставини у сукупності, будівництво нежитлової будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці розпочалось не раніше 01.08.2019, після останнього обстеження Криворізької міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014.
До цього часу будь-які об'єкти нерухомості, окрім тимчасової споруди у виді торговельного павільйону з літнім майданчиком, в цьому місці були відсутні.
Прокурор вказує, що нежитлова будівля, яка розташована по вулиці Гетьмана Івана Мазепи (Серафимовича), буд. 83В, є об'єктом самочинного будівництва.
На теперішній час право власності на самочинно збудований об'єкт зареєстровано за ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) на підставі акту приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу, посвідченого 13.05.2024 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Папучею М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 263,264 (номер відомостей про речове право: 55076876, дата державної реєстрації - 14.05.2024).
У подальшому, рішенням Криворізької міської ради № 3049 від 28.08.2024 надано ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0260 га в користування для розміщення існуючої нежитлової будівлі торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі, що формується шляхом об'єднання земельних ділянок (відповідно до наданих графічних матеріалів) площами: - 0,0219 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0014) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07); - 0,0041 га, що потребує формування за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
Рішенням Криворізької міської ради № 3106 від 25.09.2024 вказаний проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено та надано ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» в оренду строком на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0260 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0057) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі.
Договір оренди земельної ділянки № 2024575 між Криворізькою міською радою та ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» укладено 18.10.2024.
При цьому, набуття відповідачем у подальшому права користування на умовах оренди земельною ділянкою у неконкурентний спосіб у порядку абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України на підставі зареєстрованого права власності на вищевказаний об'єкт, за жодних обставин не може свідчити про легітимізацію раніше самочинно збудованого на такій земельній ділянці об'єкту. Такі дії суперечать засадам містобудівної діяльності в Україні, визначених Законом України «Про основи містобудування», є перешкодою у розв'язанні питань прогнозування розвитку, планування і забудови населених пунктів, регулювання земельних відносин, створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури, що призводить до порушення майнових прав та інтересів держави.
Прокурор вважає, що внаслідок безпідставної державної реєстрації на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно забудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних та дозвільних документів, порушено права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Кривий Ріг в особі Криворізької міської ради - щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об'єктом самочинного будівництва.
Про виявлені порушення, наявність підстав для вжиття заходів, направлених на припинення безпідставної реєстрації речових прав, знесення самочинно збудованого майна, що розташоване за вказаною адресою Криворізькою східною окружною прокуратурою повідомлено Криворізьку міську раду листом №60-5094ВИХ-24 від 17.09.2024.
На вказаний лист Криворізька міська рада листом №12/18/6944 від 17.10.2024 повідомила про недоведеність порушень інтересів держави та обставин, що підтверджують невиконання або неналежне виконання міською радою своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади.
У зв'язку з тим, що орган місцевого самоврядування не визначився зі способом захисту, прокуратура вважає за необхідне обрати спосіб захисту у вигляді знесення самочинного будівництва. Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.
Прокурор зазначає, що згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
12.04.2024 вперше здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , а в подальшому 14.05.2024 на вищевказаний об'єкт проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» на підставі акту приймання-передачі майнового вкладу до статуного капіталу товариства (номер відомостей про речове право: 55076876). Зазначені обставини свідчать про те, що правочини, укладені щодо самочинно збудованого нерухомого майна, на яке право власності не набуто, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальної форми власності, є нікчемними в силу статті 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.
Спірний об'єкт самочинного будівництва збудовано на земельній ділянці комунальної форми власності, що не була відведена для цієї мети, його не прийнято в експлуатацію, а тому він не є створеним в розумінні ст. 331 ЦК України, що виключає можливість реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.
Позиція позивача
Позивач зазначає, що Рішенням Криворізької міської ради від 28.08.2024 №3049 Товариству з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0260 га в користування для розміщення існуючої нежитлової будівлі торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі, що формується шляхом об'єднання земельних ділянок (відповідно до наданих графічних матеріалів) площами: 1.1 0,0219 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0014) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07); 1.2 0,0041 га, що потребує формування за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
Рішенням Криворізької міської ради від 25.09.2024 №3106 Товариству з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0260 га, що формується в результаті об'єднання земельних ділянок площами: 0,0219 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0014) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07); 0,0041 га, що потребує формування за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
Визначено, що в результаті об'єднання земельних ділянок утворилася земельна ділянка площею 0,0260 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0057) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі.
Надано Товариству з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" в оренду строком на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0260 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0057) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі. Державна реєстрація права оренди від 11.10.2024 за №57154319, термін дії до 18.10.2029).
Інформація щодо земельних правовідносин стосовно ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:183:0057, площею 0,0260 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 надана Департаментом регулювання містобудівної діяльності та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради в листі №7- 23/01-01-02-08/928 від 27.02.2025.
Позиція відповідача, викладена у відзиві на позов
Відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідач зазначає, що 12.04.2024 Державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. на підставі Договору купівлі- продажу нерухомого майна № 89 від 28.08.1997, укладеного на Криворізькому філіалі Універсальної товарної біржі «Нерухомість Н» між Малим підприємством «Восход» та ОСОБА_1 , було здійснено державну реєстрацію права власності на об'єкт - нежитлова будівля торгового павільйону літ. А, площею 135,8 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2917814612060).
Відповідно до вказаного Договору встановлено, що Продавець відчужує, а Покупець у відповідності з умовами цього договору придбав окремо розташовану нежитлову будівлю торгового павільйону, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 135,8 кв. м.
Право власності Продавця на торговий павільйон підтверджується актом про прийняття на баланс від 05.12.1996.
Отже, з наведених обставин справи вбачається, що право власності на спірне нерухоме майно виникло у ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу.
Тому, право власності Глущенко В.М. на спірне майно виникло незалежно від моменту державної реєстрації права власності в 2024, а з моменту передачі майна за договором купівлі-продажу, а тому здійснення 12.04.2024 державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. державної реєстрації права власності на спірний об'єкт не свідчить про момент виникнення вказаного права власності вперше в момент такої реєстрації.
Також, відповідач зазначає, що Рішенням Криворізької міської ради № 3106 від 25.09.2024 було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» в оренду строком на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0260 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0057) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі.
18.10.2024 між Криворізькою міською радою та ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» укладено Договір оренди земельної ділянки № 2024575 (номер запису про інше речове право: 57289772).
Жодне з наведених рішень позивача та договір оренди земельної ділянки ніким, зокрема й прокурором, не оспорені, а тому є дійсними та чинними, як і право власності ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» набуте на підставі Акту приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу, а тому підстав для звільнення та вилучення у відповідача спірної земельної ділянки немає.
Крім того, відповідач вказує, що за відсутності висновку експерта та доведеного факту підробки чи фальсифікації документів твердження прокурора є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися доказування.
Також, відповідач вказує, що у рішенні суду у справі № 904/5357/19 йдеться про різні зі спірним об'єкти (тимчасова споруда та нерухоме майно), різні поштові адреси ( АДРЕСА_2 ), різні земельні ділянки (з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014 та 1211000000:03:183:0057), різні площі земельних ділянок (0,0219 га та 0,0260 га).
Ані Глущенко В.М., ані ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» участі у справі № 904/5357/19 не брали, а обставини, встановлені щодо Криворізької міської ради, стосувались інших правовідносин та предмету спору, з іншою особою, а тому вказані обставини не стосуються предмету спору в цій справі, не звільняються від доказування у ній та підлягають доказуванню на загальних підставах, їх зв'язок з даною справою відсутній, а самі вони не доводять жодних обставин набуття права власності ОСОБА_1 .
До того ж, відповідач заявляє клопотання про застосування строку позовної давності та зазначає, що прокурором пропущений строк позовної давності щодо звернення з позовом та захисту порушеного права, який підлягає обчисленню з моменту виникнення права власності на спірний об'єкт нерухомості вперше, в 1996.
Також, відповідач звертає увагу на те, що фактично в 2005 році мало місце фізичне знищення спірного майна, яке втім не припиняло право власності ОСОБА_1 на нерухомість, що на момент виникнення вказаних правовідносин закон пов'язував саме з реєстрацією припинення такого права власності внаслідок знищення нерухомого майна.
Адже, припинення права власності - це юридична дія, яка веде до втрати власником права на володіння, користування та розпорядження майном, що може відбуватися з різних причин, як добровільних, так і примусових.
При цьому статтею 349 ЦК України, в редакції, чинній на момент знищення майна, було визначено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення. При цьому, у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Таким чином, для припинення права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, недостатньо одного лише фізичного знищення майна.
Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 349 ЦК України, в редакції чинній до 21.04.2019, тобто на момент виникнення спірних правовідносин щодо знищення майна, було передбачено, що у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється не з моменту його пошкодження чи знищення, а з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
З аналізу вище наведених норм вбачається, що сам по собі факт знищення не означає відмову власника від права власності та не позбавляє його права на відновлення належного йому майна, оскільки відповідно до ч.ч. 1,2, 6 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Якщо річ підлягає державній реєстрації (ст. 182 ЦК України), то право власності на неї припиняється не з моменту відмови власника, а з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
Попередній власник спірної нежитлової будівлі (торгового павільйону) ОСОБА_1 ніколи не відмовлялася від свого права власності на неї шляхом подання заяви про припинення права власності, яке виникло в неї 28.08.1997 на підставі Договору купівлі- продажу нерухомого майна № 89 від 28.08.1997, укладеного на Криворізькому філіалі Універсальної товарної біржі «Нерухомість Н».
Відповідач зазначає, що наразі спірні правочини (договір купівлі-продажу павільйону та акт приймання-передачі його як внеску до статутного капіталу ТОВ) не є нікчемними, а належать до правочинів, які у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, лише можуть бути визнані недійсними, тобто є оспорюваними та можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, в тому числі прокурора (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
При цьому прокурор не наділений правом самостійно визнавати правочини недійсними та не звертався в судовому порядку за позовом про їх недійсність.
Тоді як за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Проте рішення суду про визнання вказаних правочинів недійсними чи про встановлення їх нікчемності наразі не існує, а тому вони є дійсними, правомірними та такими, що породжують виникнення цивільних прав та обов'язків.
Також, відповідач зазначає, що висновок прокурора про нікчемність договору № 2024575 від 18.10.2024 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:183:0057 площею 0.0260 га по вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83В в місті Кривий Ріг є передчасним та не ґрунтується на законі та правових висновках Верховного Суду, а вказаний договір оренд землі є дійсним, у зв'язку з чим спірна земельна ділянка не може бути вилучена у відповідача.
Позиція прокурора, викладена у відповіді на відзив щодо строків позовної давності
Прокурор зазначає, що приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред'явлений Позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)) (пункти 241- 243 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі №910/8413/21). Таким чином, в даному випадку строк позовної давності не застосовується, оскільки прокурором пред'явлено саме негаторний позов.
Крім того, відсутні будь-які підстави для обчислення строку позовної давності з 1997 року, враховуючи, що первинна реєстрація спірного майна відбулася 12.04.2024.
Позиція відповідача, викладена у запереченнях на відповідь на відзив
Відповідач зазначає, що тимчасову споруду ФОП Власенко О.М. було розташовано на деякий час на земельній ділянці, яка частково співпадає зі спірною за згоди Глущенко В.М. В подальшому вказану тимчасову споруду ФОП Власенко О.М. було демонтовано та відновлено ОСОБА_1 належний їй спірний об'єкт нерухомості, що є її правом як власника щодо вирішення юридичної та фактичної долі речі.
Отже, вказані споруда і будівля не існували на земельній ділянці в один і той же період часу, одночасно, а перебували на ній почергово до момент відновлення ОСОБА_1 свого майна.
Також, відповідач вказує, що обраний прокурором спосіб захисту цивільного права не лише не відповідає змісту права, належного відповідачу на час розгляду справи, але й є порушенням права власності відповідача та втручанням в право мирного володіння, що зумовлює необхідність відмови в позові.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
28.08.1997 між Малим підприємством «Восход» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 89.
Вказаний договір було укладено у Криворізькому філіалі Універсальної товарної біржі «Нерухомість Н».
Згідно вказаного договору встановлено, що Продавець відчужує, а Покупець у відповідності з умовами цього договору придбав окремо розташовану нежитлову будівлю торгового павільйону, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 135,8 кв. м.
Право власності Продавця на торговий павільйон підтверджується актом про прийняття на баланс від 05.12.1996.
До матеріалів справи відповідачем надано довідку КП ДОР «Криворізьке БТІ» № 124098 від 29.01.2013, яка видана ОСОБА_1 , про те, що відповідно до архівної справи станом на 31.12.2012 торговий павільйон в АДРЕСА_1 в зареєстрований в КП ДОР «Криворізьке БТІ» в реєстровій книзі 1ВС, сторінка 32, на ім'я ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу зареєстрованого 28.08.1997 р. на Універсальній товарній біржі «Нерухомість Н» за номером № 89.
Державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. 12.04.2024 здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на об'єкт - нежитлова будівля торгового павільйону літ. А, площею 135,8 кв. м, що розташована за адресою: вул. Гетьмана Івана Мазепи (Серафимовича), буд. 83В, м. Кривий Ріг. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2917814612060).
Разом з цим, прокурором до матеріалів справи надано інформацію КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» № 923 від 23.09.2024, отриману на запит окружної прокуратури, про те, що в архіві комунального підприємства за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Гетьмана Івана Мазепи (Серафимовича), буд. 83В, відсутні будь-які дані.
Відповідно до інформації виконкому Довгинцівської районної ради в місті Кривому Розі №8/24-277 від 13.07.2023 рішення про присвоєння вищевказаної поштової адреси об'єкту нерухомості не приймалися.
В матеріалах справи міститься технічний паспорт від 10.04.2024 на будівлю громадського призначення за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий ріг, вул. Івана Мазепи гетьмана, 83-В (т.1 арк.с.23). Замовник технічної інвентаризації - Глущенко Вікторія Миколаївна.
Також, в матеріалах справи наявний витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № 0410/2024 від 10.04.2024 (т. 1 арк.с.24), в якому зазначено таке:
Тип технічної інвентаризації - повторна;
Об'єкт - нежитлова будівля торгового павільйону;
Тип: будівля, загальна площа 135.8 кв.м.
Вид будівництва: існуюча забудова.
Конструктивні елементи: фундамент стрічковий; стіни зовнішні (сендвічпанель) та зовнішні (шлакобетонні); перекриття горищні (залізобетон); підлога першого поверху (бетон)(лінолеум); покрівля металева.
Рік завершення будівництва - 1995 рік.
Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 13.05.2024 (т.1 арк.с.32), ОСОБА_1 передала ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» прийняло майновий вклад до статутного капіталу ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» - нежитлову будівлю (торгівельний павільйон) загальною площею 135,8 кв.м., що розташована за адресою: Дніпрпопетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Івана Мазепи Гетьмана, 83-В; реєстраційний номер обєкта нерухомого майна: 2917814612060. Право власності на самочинно збудований об'єкт зареєстровано за ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) на підставі акту приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу, посвідченого 13.05.2024 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Папучею М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 263,264 (номер відомостей про речове право: 55076876, дата державної реєстрації - 14.05.2024), на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого 28.08.1997 на універсальній товарній біржі «Нерухомість Н» за № 89.
У подальшому, рішенням Криворізькоі? міськоі? ради № 3049 від 28.08.2024 надано ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельноі? ділянки загальною площею 0,0260 га в користування для розміщення існуючоі? нежитловоі? будівлі торгового павільи?ону А на АДРЕСА_3 оні, що формується шляхом об'єднання земельних ділянок (відповідно до наданих графічних матеріалів) площами:
- 0,0219 га (кадастровии? номер 1211000000:03:183:0014) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07);
- 0,0041 га, що потребує формування за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
На підставі вказаного рішення та замовлення ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» ФОП Левченко Є.В. розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 28.08.2024 та 04.09.2024 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:183:0057 площею 0.0260 га, категорія земель: землі житловоі? та громадськоі?? забудови, цільове призначення: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. У свою чергу, земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014 перенесено 03.09.2024 в архів.
Рішенням Криворізької міської ради від 28.08.2024 №3049 Товариству з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0260 га в користування для розміщення існуючої нежитлової будівлі торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі, що формується шляхом об'єднання земельних ділянок (відповідно до наданих графічних матеріалів) площами: 1.1 0,0219 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0014) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07); 1.2 0,0041 га, що потребує формування за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
Рішенням Криворізької міської ради від 25.09.2024 №3106 Товариству з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0260 га, що формується в результаті об'єднання земельних ділянок площами: 0,0219 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0014) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07); 0,0041 га, що потребує формування за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
Визначено, що в результаті об'єднання земельних ділянок утворилася земельна ділянка площею 0,0260 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0057) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі.
Надано Товариству з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" в оренду строком на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0260 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0057) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі. Державна реєстрація права оренди від 11.10.2024 за №57154319, термін дії до 18.10.2029).
Договір оренди земельної ділянки № 2024575 між Криворізькою міською радою та ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» укладено 18.10.2024 (т.1 арк.с.133).
Прокурором, шляхом опрацювання відкритих даних GoogleMaps, Національної кадастрової системи та співставленням їх з технічним паспортом від 10.04.2024 (схемою розташування будівель та споруд) на вказаний об'єкт встановлено, шо фактично вказана будівля розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014 біля будинку № 83 по вул. Гетьмана Івана Мазепи (Серафимовича), де раніше знаходилась тимчасова споруда, належна ФОП Власенко О.М. На підтвердження такого співвставлення прокурором до матеріалів справи будь-яких документів не додано.
Прокурор вважає, що внаслідок безпідставної державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, яка самочинно забудована без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних та дозвільних документів, порушено права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Кривий Ріг в особі Криворізької міської ради - щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під об'єктом самочинного будівництва.
Вказане і стало причиною виникнення спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо представництва прокурором інтересів держави.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, зокрема тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Про виявлені порушення, наявність підстав для вжиття заходів, направлених на припинення безпідставної реєстрації речових прав, знесення самочинно збудованого майна, що розташоване за вказаною адресою Криворізькою східною окружною прокуратурою повідомлено Криворізьку міську раду листом №60-5094ВИХ-24 від 17.09.2024.
На вказаний лист Криворізька міська рада листом №12/18/6944 від 17.10.2024 повідомила про недоведеність порушень інтересів держави та обставин, що підтверджують невиконання або неналежне виконання міською радою своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади.
Також прокуратурою до Криворізької міської ради направлено лист-повідомлення № 60-6077ВИХ-24 від 31.10.2024 про наявність підстав для представництва інтересів держави шляхом подання позовної заяви.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).
Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, формально дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держав.
Щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд
Прокурор зазначає про преюдиційне значення рішення по справі №904/5357/19. Щодо цього твердження суд зазначає таке.
Частиною 4 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі № 904/5357/19 було задоволено позов Криворізької міської ради та зобов'язано ФОП Власенко О.М. привести у придатний для використання стан земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0219 га з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014, що знаходиться на вул. Серафімовича, 83 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу, шляхом демонтажу тимчасового торговельного павільйону з літнім майданчиком та огорож за власний рахунок, та повернути її Криворізькій міській раді за актом приймання-передачі.
Вказане рішення набрало законної сили.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що у вказаному рішенні суду у справі № 904/5357/19 йдеться про різні зі спірним об'єкти, які належали різним особам, різні поштові адреси (вул. Гетьмана Івана Мазепи (Серафимовича), біля будинку № 83 та будинок 83В), різні земельні ділянки (з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014 та 1211000000:03:183:0057).
До того ж відповідач не був учасником справи № 904/5357/19, а обставини, встановлені щодо Криворізької міської ради, стосувались інших правовідносин та предмету спору, з іншою особою, а тому вказані обставини не стосуються предмету спору в цій справі.
Відтак усі обставини в цій справі підлягають доказуванню на загальних підставах.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 звернула увагу, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 висновувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Частинами третьою - п'ятою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Відтак, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, у разі, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці.
У цій справі, власник земельної ділянки - позивач фактично не підтримує позов, поданий прокурором. Більше того, до подання цього позову, позивачем вчинено дії, спрямовані на те, щоб надати відповідачу земельну ділянку у встановленому порядку під вже збудоване нерухоме майно.
Так, позивачем було прийнято рішення про надання відповідачу земельної ділянки в оренду, укладено з відповідачем договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, виконується цей договір та приймається виконання цього договору з боку відповідача.
Для правильного вирішення цього спору, зокрема й для визначення, чи підлягає застосуванню ст 376 Цивільного кодексу України необхідно встановити, чи є майно самочинно збудованим.
Вирішуючи це питання, суд зазначає так.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Статтею 5 Цивільного кодексу України унормовано, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2019 по справі № 722/476/18 зазначено таке:
«Отже вирішуючи спори, що випливають з правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України та тривають до цього часу, суди, вирішуючи питання про набуття права власності на майно, відповідно до положень статті 5 цього Кодексу повинні виходити з положень законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, повинні встановити час та підстави виникнення права власності, з'ясувати чи відноситься майно до нерухомих речей та чи підлягає воно реєстрації відповідно до законодавства, яке діяло на той час та на момент виникнення спору.».
Матеріалами справи підтверджується, що 12.04.2024 Державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. на підставі Договору купівлі- продажу нерухомого майна № 89 від 28.08.1997, укладеного на Криворізькому філіалі Універсальної товарної біржі «Нерухомість Н» між Малим підприємством «Восход» та ОСОБА_1 , було здійснено державну реєстрацію права власності на об'єкт - нежитлова будівля торгового павільйону літ. А, площею 135,8 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2917814612060).
Відповідно до вказаного Договору встановлено, що Продавець відчужує, а Покупець у відповідності з умовами цього договору придбав окремо розташовану нежитлову будівлю торгового павільйону, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 135,8 кв. м.
Право власності Продавця на торговий павільйон підтверджується актом про прийняття на баланс від 05.12.1996.
Відтак, вперше окремо розташована нежитлова будівля торгового павільйону, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 135,8 кв. м. була побудована у 1996 році, та була поставлена на баланс Малого підприємства «Восход».
Договір купівлі-продажу між Малим підприємством «Восход» та ОСОБА_1 було укладено у 1997 році.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (на дату укладення договору купівлі-продажу) моментом виникнення права власності у набувача майна за договором є момент передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Громадянин набував права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (частина друга статті 12 цього Закону).
Відповідно до статті 224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
А згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (чинного на час укладення спірного договору купівлі-продажу) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.
Відтак, суд зазначає, що право власності ОСОБА_1 на спірне майно виникло незалежно від моменту державної реєстрації права власності в 2024, а з моменту передачі майна за договором купівлі-продажу у 1997 році, а тому здійснення 12.04.2024 державним реєстратором Глеюватської сільської ради Волос О.В. державної реєстрації права власності на спірний об'єкт не свідчить про момент виникнення вказаного права власності вперше в момент такої реєстрації.
Відтак, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 набула право власності на спірний об'єкт нерухомого майна на підставах, що не заборонені законом - 28.08.1997. Правовідносини щодо створення спірного майна, його відчуження першим власником на користь ОСОБА_1 відбувалось до прийняття та набрання чинності Цивільного кодексу України у 2003 році, яким було визначено правовий режим самочинно збудованого майна, як такого.
При цьому, ані Цивільний кодекс УРС, ані Земельний кодекс УРС, ані будь-який інший закон, який діяв у 1996-1997 роках не регулював відносини щодо самочинного будівництва. Регулювання відносин щодо самочинного будівництва з?явилося лише у Цивільному кодексі України.
Відповідно майно, яке було побудовано до набрання чинності Цивільним кодексом України не може бути визнано таким, що збудовано самочинно, оскільки на час його будівництва такого правового поняття не існувало.
Застосування поняття «самочинно збудоване» до майна, яке було побудовано до 01.01.2003 року (набрання чинності Цивільним кодексом України) не відповідає ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України.
Щодо доводів прокурора про те, що будівництво спірного майна розпочалося на земельній ділянці не раніше 01.08.2019.
Дослідивши матеріали справи суд доходить таких висновків.
Прокурор обґрунтовуючи свої доводи щодо відсутності спірного майна до 01.08.2019 року посилається лише на ті обставини, які були встановлені у справі №904/5357/19, зокрема на ту обставину, що Криворізькою міською радою 01.08.2019 проведено обстеження земельної ділянки загальною площею 219 кв.м. з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014, яка знаходиться на вул. Серафимовича, 83 у Довгинцевському районі м. Кривого Рогу, за результатами якого виявлено, що земельна ділянка використовується під розміщення торгівельного павільйону з літнім майданчиком. На момент обстеження здійснюється комерційна діяльність. Земельна ділянка частково огороджена бетонним парканом. Санітарний стан задовільний.
Водночас, суд вище дійшов висновку про те, що ч.4 ст. 75 ГПК України не може бути застосована у цій справі, відповідно усі обставини справи підлягають доведенню сторонами на загальних підставах з огляду на те, що участь у справі №904/5357/19 не брали ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.
Ані відповідач ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН», ані ОСОБА_1 не були учасниками справи № 904/5357/19.
Оскільки станом на 01.08.2019 рік власником спірного майна була ОСОБА_1 , відповідно саме щодо цієї особи мають встановлюватись обставини щодо наявності, або відсутності на земельній ділянці належного цій особі майна.
Будь-яких інших доказів, зокрема й Акт обстеження від 01.08.2019 про який згадується у справі №904/5357/19, прокурор до матеріалів справи не надав.
Тому, суд доходить висновку про те, що прокурором не доведена відсутність спірного об'єкту до 01.08.2019 на земельній ділянці.
Щодо доводів відповідача про знищення та відбудову майна суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 349 ЦК України, в редакції, яка діяла з 01.01.2003 до 21.10.2019 право власності на майно припиняється в разі його знищення. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 349 ЦК України, у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Згідно ч.1 ст. 182 Цивільного кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відтак, суд погоджується з тим, що до 21.10.2019 для припинення права власності на майно, права на яке підлягало державній реєстрації, недостатньо було тільки факту фізичного знищення майна.
З аналізу вище наведених норм вбачається, що сам по собі факт знищення не свідчить про відмову власника від права власності та не позбавляє його права на відновлення належного йому майна, оскільки відповідно до ч.ч. 1,2, 6 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
В матеріалах справи відсутні докази того, що попередній власник спірної нежитлової будівлі ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на подання заяви про припинення права власності, яке виникло у неї 28.08.1997. Прокурором протилежного не доведено.
Водночас, суд зазначає, що відповідачем також жодних доказів знищення спірного майна до матеріалів справи не надано.
Тому суд не вважає цю обставину (обставину знищення майна) встановленою та доведеною.
В подальшому 13.05.2024 ОСОБА_1 передала до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" спірне нерухоме майно на підставі акту приймання-передачі майнового вкаладу до статутного капіталу.
Так, згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.13 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Так, згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
14.05.2024 на вищевказаний об'єкт проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» на підставі Акту приймання-передачі майнового вкладу до статутного капіталу товариства (номер відомостей про речове право: 55076876).
На думку прокурора правочини, укладені щодо самочинно збудованого нерухомого маи?на, на яке право власності не набуто, а також договір оренди земельної ділянки, вчинені виключно з метою протиправного заволодіння земельною ділянкою комунальноі? форми власності, та є нікчемними в силу статті 228 ЦК Украі?ни як такі, що порушують публічнии? порядок.
Суд з доводами прокурора не погоджується з таких підстав.
Відповідно до ст 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228).
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. (ч.2 ст. 228)
У справі № 917/375/18 колегія суддів Верховного Суду зазначає, що стаття 228 ЦК України об'єднує два види правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (ч. 2 ст. 228 ЦК України) і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (ч. 3 ст. 228 ЦК України).
При цьому до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, відносяться: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. Таким чином, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Верховнии? суд Украі?ни у постанові від 02.07.2020 у справі No910/4932/19, аналізуючи приписи статті 228 ЦК Украі?ни зазначив, що виділяючи правочин, що порушує публічнии? порядок, як окремии? вид нікчемних правочинів, Цивільнии? кодекс Украі?ни виходить зі змісту самоі? протиправноі? діі?? та небезпеки і?і? для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.
Аналогічні висновки відображено і у постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі No910/24075/16, від 31.10.2019 у справі No461/5273/16.
Визначальним у кваліфікаціі? правочину, що порушує публічнии? порядок, є и?ого нелегітимна мета. Наміри осіб, які и?ого вчиняють, не спрямовані на досягнення правового результату, передбаченого правочином. При цьому неможливо формулювати поняття «публічного порядку» лише через призму законодавчого регулювання певних відносин в и?ого позитивному значенні, оскільки необхідно враховувати також характер принципів, засад та цінностеи?, які можуть бути порушені сторонами спірного правочину, та наслідки допущених порушень для держави і суспільства з точки зору функціонування цих принципів та цінностеи?.
Під час дослідження судами факту порушення правочином публічного порядку, суд повинен брати до уваги усі аспекти и?ого вчинення. Сама лише обставина, що правочин порушує певну норму права не має вирішального значення для висновку про невідповідність правочину публічному порядку. І навпаки, формальне дотримання визначеноі? законом форми та змісту правочину, за умови, що укладаючи и?ого, сторони переслідували нелегітимну мету, може свідчити про порушення правочином публічного порядку.
При кваліфікаціі? правочину за статтею 228 ЦК Украі?ни, має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічнии? порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність и?ого мети публічному порядку (інтересам держави та суспільства) і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
При цьому стаття 228 ЦК Украі?ни не містить припису щодо обов'язкового встановлення вини сторін (сторони) правочину на підставі вироку суду у кримінальніи? справі.
Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідними особами, як і спрямованість умислу осіб, може доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в і?х сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.
Такии? висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі No911/2574/18, від 31.05.2018 у справі No911/639/17, від 13.02.2018 у справі No910/1421/16, від 15.02.2018 у справі No911/1023/17, від 17.04.2018 у справі No910/1424/16.
Суд зазначає, що прокурором не наведено будь-яких доказів, що правочини які він уважає нікчемними є такими, що порушують публічний порядок. Оскільки суд дійшов висновку про те, що спірний об?єкт не є самочинно збудованим, то відповідно й вказані правочини не спрямовані на заволодіння земельною ділянкою.
Лігітимна мета власника майна відновити його після знищення не може розцінюватися як така, що була спрямована на заволодіння земельною ділянкою.
До того ж, ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що особі яка здійснила самочинне будівництво може бути надано земельну ділянку у встановленому порядку під вже збудоване майно.
Надання такої земельної ділянки є передумовою для визнання права власності на самочинно збудоване майно за особою, яка його здійснила в судовому порядку.
Відтак, чинне законодавство, зокрема й ч.3 ст 376 Цивільного кодексу України передбачає правомірну можливість для особи, яка здійснила самочинне будівництво отримати земельну ділянку у встановленому порядку під вже збудоване майно.
Якщо така можливість передбачена законом, відповідно й договір оренди земельної ділянки не може бути нікчемним як такий, що порушує публічний порядок, оскільки можливість укладення такого договору передбачена ч.3 ст. 276 Цивільного кодексу України.
Водночас, як було вказано вище, прокурором не доведено, що спірний об?єкт є самочинно збудованим. До того ж відповідач є добросовісним набувачем вказаного майна. Протилежне прокурором не доведено.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно ці правочини належать до оспорюваних, тобто вони можуть бути визнані недійсними в судовому порядку.
Доказів визнання цих правочинів недійсними прокурор не надав. Тому вони є дійсними, правомірними та такими, що породжують виникнення цивільних прав та обов'язків.
Щодо доводів відповідача про надмірне втручання прокурора у право на мирне володіння майном суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
Рішенням Європейського Суду з прав людини від 26.03.2013 у справі "Рисовський проти України" Європейський Суд зауважив, що потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява №36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Отож, державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява №35298/04, п.67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), п.53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (ToscutaandOthers v. Romania), п.38).
Наведеним критеріям мети задоволення «суспільного інтересу» та принципам «належного урядування» і «пропорційності» втручання в право власності відповідача позовні вимоги прокурора не відповідають, зокрема тому, що з 1997 р. Та до подання позову у цій справі минуло більше ніж 27 років. Тобто протягом 27 років держава не вчиняла жодних дій щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу торгівельного павільйону.
Крім того, орган місцевого самоврядування, який здійснює усі повноваження власника земельної ділянки прийняв низку рішень, спрямованих на передачу в оренду земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт. Вказані рішення є діючими, недійсними в судовому порядку не визнавались.
Отже, втручання прокурора в право власності не відповідає принципу непорушності права власності та пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.
При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів.
Наразі прокурор не обґрунтував, в чому полягають інтереси суспільства, якщо власник землі не заперечує проти розташування на земельній ділянці спірного майна відповідача, не вбачає порушень його майнових прав, а відповідач за договором оренди землі сплачує плату за землю.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що докази, які були надані відповідачем є більш вірогідними, ніж ті, які були надані прокурором на підтвердження тих обставин справи, на які сторони посилались, обґрунтовуючи свої доводи та заперечення..
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позову в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності
Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд зазначає, що ця вимога є похідною від вимоги про усунення перешкод у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою шляхом знесення розміщених на ній будівель і споруд, тому також не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку
Згідно з вимогами статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (частина 2 статті 134 Земельного кодексу України).
Рішенням Криворізької міської ради №3049 від 28.08.2024 надано ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0260 га в користування для розміщення існуючої нежитлової будівлі торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі.
На підставі вказаного рішення та замовлення ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» ФОП Левченко Є.В. розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 28.08.2024 та 04.09.2024 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:183:0057 площею 0.0260 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, цільове призначення: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
У свою чергу, земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:183:0014 перенесено 03.09.2024 в архів. Рішенням Криворізької міської ради № 3106 від 25.09.2024 затверджено вказаний проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» в оренду строком на 5 років земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0260 га (кадастровий номер 1211000000:03:183:0057) за видом цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), на якій розміщений об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля торгового павільйону А на вул. Гетьмана Івана Мазепи, 83-В у Довгинцівському районі. 18.10.2024 між Криворізькою міською радою та ТОВ «КРИВОРІЖДАРЛЕН» укладено Договір оренди земельної ділянки № 2024575, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 57289772).
Отже, наявний факт відведення власником земельної ділянки під розміщення спірного об'єкту нерухомості та передачі його в оренду власнику нерухомості, розміщеної на вказані земельній ділянці.
Як вже було зазначено вище, підстави уважати договір оренди нікчемним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України, як таких, що порушує публічний порядок у суду відсутні. Вказаний договір оренди є оспорюваним. На день винесення рішення договір оренди земельної ділянки є діючим, недісним в судовому порядку не визнавався.
Враховуючи викладене, відсутні правові підстави для скасування державної реєстрації права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю “КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:183:0057 площею 0,0260 га, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, будинок 83В, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3026062912110, номер запису про право власності: 57289772).
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності
Відповідач подав клопотання про застосування строків позовної давності.
Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Слід зазначити що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Відтак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Враховуючи те, що позовна заява необґрунтована, права особи, яка звернулась із позовом не порушені, тому до спірних відносин позовна давність застосуванню не підлягає.
Щодо інших аргументів сторін
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Водночас, відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001, зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
У пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Span" від 9 грудня 1994 р., визначено, що статтю 6 пункт 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень та детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі "Серявін проти України" від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Зважаючи на вищевказане, іншим аргументам сторін суд оцінку не надає, оскільки вони не впливають на результат розгляду спору.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, судовий збір у розмірі 7 267,20 грн слід залишити за прокуратурою.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Криворізької східної окружної прокуратури (50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Леоніда Бородича, 3; ідентифікаційній код 0290993830) в інтересах держави в особі Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1; ідентифікаційній код 33874388) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВОРІЖДАРЛЕН" (50024, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул.129-ї бригади територіальної оборони, 1/27; ідентифікаційній код 45535708) про:
- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 33874388) у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, будинок 83В, загальною площею 0,0260 га, кадастровий номер1211000000:03:183:0057, та повернути земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - нежитлової будівлі торгового павільйону літ. А площею 135,8 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2917814612060);
- скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю “КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю торгового павільйону літ. А площею 135,8 кв. м, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, будинок 83В, проведену 14.05.2024 державним реєстратором Глеюватської сільської ради Шевченко А.В. (номер запису про право власності: 55076876), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2917814612060;
- скасування державної реєстрації права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю “КРИВОРІЖДАРЛЕН» (код ЄДРПОУ 45535708) на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:183:0057 площею 0,0260 га, яка розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Гетьмана Івана Мазепи, будинок 83В, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3026062912110, номер запису про право власності: 57289772) - залишити без задоволення.
Судовий збір у розмірі 7 267,20 грн залишити за прокуратурою.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 23.04.2025
Суддя Я.С. Золотарьова