вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
22.04.2025м. ДніпроСправа № 904/653/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Писаренко Світлани Валентинівни (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)
про стягнення заборгованості
Фізична особа-підприємець Писаренко Світлана Валентинівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 215462,37грн, з якої: 100000,00грн заборгованості з орендної плати, 100000,00грн компенсації за теплову енергію, 1362,02грн компенсації за електричну енергію, 6083,28грн компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами, 6616,25грн інфляційних втрат, 1400,82грн трьох відсотків річних. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення - магазину №01/07-О від 01.06.2023 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням та компенсації за спожиті комунальні та житлово-комунальні послуги.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву.
12.03.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він визнає наявність заборгованості з оплати орендної плати за користування нежитловим приміщенням - магазину, вбудованим в перший поверх чотириповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Ракітіна, буд. 9, прим. 40, загальною площею 226,5кв.м., в частині сплати орендної плати, відповідно до пункту 3.1 договору №01/07-О від 01.06.2023 в розмірі 10000,00грн за місяць користування, за період з березня по грудень 2024 року в сумі 100000,00грн, та компенсації витрат за спожиту електроенергію за жовтень та листопад 2024 року в сумі 1362,02грн (554,17грн за жовтень 2024 року та 807,85грн за листопад 2024 року).
Також, разом із відзивом відповідач звернувся з клопотанням про витребування доказів, в якому просить витребувати від позивача - Фізичної особи-підприємця Писаренко Світлани Валентинівни:
- рахунки теплопостачальної організації АТ "Криворізька теплоцентраль", виставлені для ФОП Писаренко С.В. за період з 01.06.2023 до 31.12.2024 щодо приміщення 40 у будинку 9 по вул. Ракітіна у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області;
- договір, укладений між ФОП Писаренко С.В. та ТОВ "Екоспецтранс", з доданими до такого договору розрахунками обсягів твердих побутових відходів, вивезення яких підлягає оплаті щодо приміщення 40 у будинку 9 по вул. Ракітіна у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2025 зобов'язано позивача протягом 10 днів з дня одержання відзиву на позовну заяву надати до суду та направити відповідачу відповідь на відзив та письмові пояснення з урахуванням клопотання відповідача про витребування доказів.
25.03.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що договором оренди не передбачено обов'язку орендодавця надавати орендарю рахунки постачальників комунальних послуг. У зв'язку з цим, до позовної заяви як доказ надання комунальних послуг за адресою об'єкта оренди були додані усі наявні рахунки постачальників комунальних послуг, в тому числі рахунок-фактуру №9427 від 31.03.2024, виписаного АТ "Криворізька теплоцентраль" із зазначенням загальної суми заборгованості за опалювальний період 2023-2024 років на суму 90143,52грн та 100,08грн за абонентське обслуговування (за виключенням грудня 2024 року). Всього за опалювальний період 2023-2024 років АТ "Криворізька теплоцентраль" поставило теплової енергії на загальну суму 99885,20грн. В порушення умов договору (пункти 3.5, 3.6), відповідач взагалі не сплачував компенсацію за теплову енергію, у результаті чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість на вищевказану суму. Щодо розрахунку обсягів твердих побутових відходів, вивезення яких підлягає оплаті, вказує, що згідно з розрахунком від 20.03.2025 по договору від 07.09.2011 №311/1 (ТБО-000311/1) вартість послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів за період з 01.09.2024 по 31.12.2024 за адресою: вул. Корнія Речмидила (Ракітіна), буд. 9, прим. 40, м. Кривий Ріг, склала 3797,62грн (без ПДВ). Вказана інформація підтверджується розрахунком по договору. З урахуванням ПДВ (20%), вартість послуги за період з вересня по грудень 2024 року склала 4557,14грн. (по 1139,29 грн на місяць). Копії відповідних документів були подані разом із клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи.
08.04.2025 до канцелярії суду відповідач подав клопотання про надання додаткового строку для підготовки заперечень щодо пред'явлених позовних вимог з урахуванням додаткових пояснень наданих позивачем. В обґрунтування клопотання зазначає, що відповідь на відзив разом із додатками надійшла через систему "Електронний суд" 25.03.2025. Натомість на адресу відповідача зазначені документи засобами поштового зв'язку надійшли лише 03.04.2025. Крім того, функціонал електронного кабінету відповідача не дає можливості формувати та направляти до суду заяви, пояснення та інші документи.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" про продовження процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 21.02.2025. Продовжено процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 21.02.2025 на подання заперечень щодо відповіді на відзив, до 13.04.2025 включно.
14.04.2025 представник відповідача подав до канцелярії суду через систему "Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач визнає наявність заборгованості у загальній сумі 132330,00грн з якої: 100000,00грн заборгованості з орендної плати, 24885,20грн компенсації за теплову енергію, 1362,02грн компенсації за електричну енергію, 6083,28грн компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами. Щодо витрат на правничу допомогу відповідач вважає, що вартість правової допомоги є завищеною і такою, що не має відношення до безпосередньо спірних правовідносин у справі.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність сторін про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Таким чином, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
01.06.2023 між Фізичною особою-підприємцем Писаренко Світланою Валентинівною (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення-магазину №01/07-О (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в строкове платне користування нежитлове приміщення - магазину вбудоване в перший поверх чотириповерхового житлового будинку, що знаходиться за адресою Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Покровський район, вул. Ракітіна (Ногіна), буд. 9, приміщення 40 загальною площею 226,5м2 (далі - майно, або об'єкт оренди). Орендар зобов'язується прийняти зазначене майно, своєчасно сплачувати орендну плату та повернути майно орендодавцю по закінченню строку оренди.
Згідно з пунктом 1.3 договору об'єкт оренди буде використовуватися орендарем для потреб здійснення власної господарської діяльності пов'язаної з реалізацією транспортних засобів (розміщення виставочного залу для автомобілів і автосалону). Можливість використання об'єкту оренди за зазначеним в цьому пункті цільовим призначенням гарантує орендодавець.
За змістом пункту 2.1 договору передача об'єкту оренди загальною площею 226,5м2 в оренду від орендодавця орендарю здійснюється шляхом підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди.
Фактичний стан об'єкту оренди на дату його передачі орендарю та показники приладів обліку ресурсів на цю дату фіксується сторонами договору в акті приймання-передачі об'єкту оренди, який є невід'ємним додатком до цього договору (додаток №1). До акту приймання - передачі об'єкту оренди додаються фотоматеріали, в яких відображається зовнішній вигляд та стан об'єкту оренди та комунікацій об'єкту оренди на дату його передачі орендарю. Фотоматеріали, що додаються до акту приймання-передачі, посвідчуються уповноваженими представниками та печатками орендодавця та орендаря (пункт 2.3 договору).
Відповідно до пункту 2.4 договору після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний звільнити та передати об'єкт оренди орендодавцю в стані не гіршому за той, в якому орендодавець передав його в оренду, з врахуванням нормального зносу. Дата повернення об'єкту оренди орендодавцю підтверджується актом приймання-передачі об'єкту оренди, який підписується сторонами. Такий акт має бути підписаний не пізніше 3-х днів з дня закінчення строку оренди. Всі покращення, зроблені орендарем, які неможливо відокремити від об'єкту оренди без спричинення йому шкоди, після припинення дії цього договору залишаються у власності орендодавця.
Згідно з пунктом 3.1 договору при укладенні даного договору сторони погодили договір, що протягом строку дії цього договору, визначеного у пункті 6.1 орендна плата визначається сторонами на рівні 10000 (десять тисяч)грн 00коп без ПДВ за об'єкт оренди в цілому. За бажанням орендодавця один раз на рік орендна плата, що підлягає сплаті орендарем може бути переглянута сторонами за наявності об'єктивних причин для її зміни, при цьому перший рік для цілей перегляду орендної плати починає обчислюватися з 01.06.2024.
Стан розрахунків між орендодавцем та орендарем перевіряється шляхом складання та підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків в той час, коли в цьому виникне потреба у будь-якої з сторін договору (пункт 3.4 договору).
За змістом пункту 3.3 договору орендна плата за цим договором сплачується до 15 числа кожного поточного місяця за поточний місяць.
Пунктом 3.5 договору передбачено, що орендар компенсує орендодавцю вартість комунальних та житлово-комунальних послуг (водопостачання, електропостачання, вивезення сміття, обслуговування придомової території, постачання теплової енергії) на підставі виставлених орендодавцем рахунків, до яких додаються роздруківки з особових рахунків орендодавця по об'єкту оренди. Орендар компенсує орендодавцю вартість комунальних та житлово-комунальних послуг в строк до 20 числа кожного календарного місяця за попередній місяць. Показання з приладів обліку ресурсів знімаються орендарем в останній день кожного місяця (водопостачання ) та 01 числа кожного місяця (електроенергія) та передаються орендодавцю.
За змістом пункту 3.6 договору в разі, якщо за наслідками звірки взаємних розрахунків між орендодавцем та організаціями-постачальниками ресурсів буде виявлено заборгованість орендодавця по оплаті вартості таких ресурсів за попередні періоди, в яких об'єкт оренди перебував у користуванні орендаря, орендар зобов'язаний компенсувати орендодавцю таку заборгованість. Загальна сума компенсації вартості теплової енергії в одному місяці оренди за поточний та минулий періоди за домовленістю між орендарем та орендодавцем не може перевищувати 10000(десять тисяч)грн 00коп.
Пунктом 6.1 договору встановлено, що орендар орендує приміщення з 01.06.2023 до 30.04.2026.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Відповідно до акту приймання-передачі нежитлового приміщення-магазину (додаток №1) від 01.06.2023 (а.с. 15 том 1) орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення-магазину у чотириповерховій житловій будівлі, шо знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Покровський район, вулиця Ракітіна (Ногіна), будинок 9, приміщення 40 загальною площею 226,5м2 (далі - об'єкт оренди).
31.12.2024 сторони уклали додаткову угоду, відповідно до пункту 1 якої сторони погодили, що з 01.01.2025 вважати договір оренди нежитлового приміщення-магазину №01/07-О від 01.06.2023 таким, що припинив свою дію (а.с. 16 том 1).
Позивач направив на адресу відповідача претензію від 19.12.2024 про сплату заборгованості за період з березня 2024 року по грудень 2024 року у розмірі 207425,50грн (а.с. 18, 19 том 1).
У відповіді за вих.№14/01-1 від 14.01.2025 на претензію від 19.12.2024 відповідач повідомив, що він визнає заборгованість в частині сплати орендної плати у сумі 100000,00грн (а.с. 71-75 том 1). Щодо компенсації вартості комунальних послуг стосовно орендованого приміщення (електроенергія, теплопостачання, утримання будинку та вивезення сміття) просив надати в цій частині детальний акт звірки взаємних розрахунків за період дії договору (червень 2023 року - грудень 2024 року) (а.с. 20 - зворотній аркуш 20).
Відповідно до акту повернення орендодавцю нежитлового приміщення-магазину (додаток №2) від 31.12.2024 (а.с. 17 том 1) орендар передав, а орендодавець прийняв після строкового платного користування на умовах договору оренди нежитлового приміщення-магазину №01/07-0 від 01.06.2023 нежитлове приміщення-магазину у чотириповерховій житловій будівлі, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Покровський район, вулиця Ракітіна (Ногіна), будинок 9, приміщення 40 загальною площею 226,5м2 (далі - об'єкт оренди).
Позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення-магазину №01/07-О від 01.06.2023, у останнього виникла заборгованість в загальному розмірі 207445,30грн, з якої: 100000,00грн заборгованості з орендної плати, 100000,00грн компенсації за теплову енергію, 1362,02грн компенсації за електричну енергію, 6083,28грн компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами.
Також, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендних платежів просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних у сумі 1400,82грн та інфляційні втрати - 6616,25грн.
Предметом доказування є обставини укладання договору, строк дії договору, наявність акту приймання-передачі орендованого майна, порядок сплати орендних платежів, наявність/відсутність заборгованості зі сплати орендних та комунальних платежів, наявність підстав для стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За умовами частин першої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України, орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач не виконав своє зобов'язання, на час розгляду справи, доказів сплати заборгованості суду не надано, що з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору, є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача 100000,00грн заборгованості з орендної плати, яка утворилась за період з 01.03.2024 по 31.12.2024.
У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 100000,00грн.
Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу (пункт 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина перша статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 100000,00грн слід визнати обґрунтованими.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати підлягають задоволенню в повному обсязі.
Окрім вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних в сумі 1400,82грн за загальний період з 16.01.2024 по 31.12.2024 та інфляційні втрати в розмірі 6616,25грн за період з 16.01.2024 по 31.12.2024 (а.с. 5 том 1).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних судом встановлено, що позивачем не враховано наступні положення законодавства.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята статті 254 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у загальному розмірі 1398,34грн за загальний період з 16.01.2024 по 31.12.2024.
Щодо стягнення 100000,00грн компенсації за теплову енергію суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3.5 договору орендар компенсує орендодавцю вартість комунальних та житлово-комунальних послуг (водопостачання, електропостачання, вивезення сміття, обслуговування придомової території, постачання теплової енергії) на підставі виставлених орендодавцем рахунків, до яких додаються роздруківки з особових рахунків орендодавця по об'єкту оренди. Орендар компенсує орендодавцю вартість комунальних та житлово-комунальних послуг в строк до 20 числа кожного календарного місяця за попередній місяць. Показання з приладів обліку ресурсів знімаються орендарем в останній день кожного місяця (водопостачання ) та 01 числа кожного місяця (електроенергія) та передаються орендодавцю.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Як докази споживання відповідачем теплової енергії позивач надав суду копії рахунків №25750 від 30.11.2023, №29457 від 31.12.2023, №2421 від 31.01.2024, №5972 від 29.02.2024, №9427 від 31.03.2024, №30698 від 31.12.2024 (а.с. 113-118).
Однак, за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 №915/641/19).
Стан розрахунків між орендодавцем та орендарем перевіряється шляхом складання та підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків в той час, коли в цьому виникне потреба у будь-якої з сторін договору (пункт 3.4 договору)
У той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів споживання відповідачем теплової енергії за період березень-грудень 2024 року вартістю 100000,00грн, а також акту звірки взаємних розрахунків, всупереч умовам договору, а тому позовна вимога у цій частині є недоведеною та необґрунтованою.
Стосовно позовних вимог про стягнення 1362,02грн компенсації за електричну енергію та 6083,28грн компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами суд зазначає наступне.
У запереченнях на відповідь на відзив відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з компенсації за електричну енергію у сумі 1362,02грн та компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами у сумі 6083,28грн.
З огляду на викладене, правомірними є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1362,02грн компенсації за електричну енергію та 6083,28грн компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 115459,89грн, з якої: 100000,00грн - заборгованість з орендної плати, 1362,02грн - компенсація за електричну енергію, 6083,28грн - компенсація за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами, 6616,25грн - інфляційній втрати, 1398,34грн - три відсотки річних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина перша статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 25000,00грн.
Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії ордеру на надання правничої допомоги серії АВ №1183764, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ВН №000994, договору про надання правової допомоги від 11.12.2024, платіжної інструкції №@2PL602194 на суму 4000,00грн, платіжної інструкції №400480 на суму 21000,00грн (а.с. 72-77 том 1).
Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою, тобто в межах передбаченого законом строку.
Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;
9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відтак, з огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 5000,00грн.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Стосовно інших доводів позивача і відповідача суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частина перша статті 130 цього Кодексу передбачає, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивач, звертаючись з позовними вимогами сплатив судовий збір у сумі 3231,94грн, що підтверджується квитанцією №2322-2993-3565-2647 від 13.02.2025 (а.с. 9 том 1).
Отже, оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги частково у загальній сумі 107445,30грн, позивачу відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у сумі 805,84грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача і стягненню на користь позивача підлягають 1300,07грн витрат по сплаті судового збору та 2679,35грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Писаренко Світлани Валентинівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 215462,37грн, з якої: 100000,00грн заборгованості з орендної плати, 100000,00грн компенсації за теплову енергію, 1362,02грн компенсації за електричну енергію, 6083,28грн компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами, 6616,25грн інфляційних втрат, 1400,82грн трьох відсотків річних - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" (50036, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Харцизька, буд. 11, прим. 1, ідентифікаційний код 34685334) на користь Фізичної особи-підприємця Писаренко Світлани Валентинівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 100000,00грн - заборгованості з орендної плати, 1362,02грн - компенсації за електричну енергію, 6083,28грн - компенсації за водопостачання, послуги з управління багатоповерховим будинком, витрати на поводження з твердими побутовими відходами, 6616,25грн - інфляційних втрат, 1398,34грн - трьох відсотків річних, 1300,07грн - витрат по сплаті судового збору та 2679,35грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Повернути Фізичній особі-підприємцю Писаренко Світлані Валентинівні ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 805,84грн, сплачений у складі судового збору в сумі 3231,94грн згідно з квитанцією №2322-2993-3565-2647 від 13.02.2025, про що постановити ухвалу.
Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс №100" на користь Фізичної особи-підприємця Писаренко Світлани Валентинівни 2,48грн - трьох відсотків річних, 100000,00грн - компенсації за теплову енергію.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 22.04.2025.
Суддя В.О. Татарчук