79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" квітня 2025 р. Справа №914/3115/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.,
суддів Галушко Н.А.,
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто»
на рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 (повний текст рішення складено 25.11.2024, суддя Рим Т.Я.)
у справі №914/3115/23
за позовом Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області
до відповідача-1 Львівської міської ради
до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто»
про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації прав
за участю представників:
прокурор - Винницька Л.М.
від відповідача-1 - Пилип'як Х.І.
від відповідача-2 - Семків В.В.
Керівник Франківської окружної прокуратури міста Львова (далі прокурор) 18.10.2023 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» (далі ОК «ГБК «Баторі Авто») про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради за № 4410 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «ГБК «Баторі Авто» земельної ділянки» та скасування державної реєстрації права власності ОК «ГБК «Баторі Авто» на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:015:0042 площею 1,1073 га.
В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор покликається на невідповідність рішення Рясне-Руської сільради за № 4410 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» земельної ділянки» вимогам статей 41, 116, 134 Земельного кодексу України та статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Господарський суд Львівської області в рішенні від 13.11.2024 позовні вимоги прокурора задоволив; визнав недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області за № 4410 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» земельної ділянки»; скасував державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу «ГБК «Баторі Авто» на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:015:0042 площею 1,1037 га; за рахунок відповідачів відшкодував прокурору судовий збір.
Задовільняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд виходив з такого:
- щодо підстав звернення прокурора з даним позовом, суд зазначив, що в цьому випадку відбулось порушення інтересів територіальної громади внаслідок прийняття Рясне-Руською сільрадою оскаржуваного рішення (на думку прокурора), прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач, визначивши Львівську міськраду відповідачем. Зважаючи на відсутність іншого уповноваженого органу, прокурор є єдиним суб'єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у цих правовідносинах;
- місцевий господарський суд встановив, що Львівська міськрада є правонаступником Рясне-Руської сільради, оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» Рясне-Руську сільраду включено до складу Львівської ОТГ з адміністративним центром у місті Львові. Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 № 6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», керуючись, серед іншого, розпорядженням № 718-р, визнано Львівську міську раду правонаступником всього майна, прав та обов'язків Рясне-Руської територіальної громади. Ухвалою ЛМР від 29.12.2020 № 7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради», враховуючи розпорядження № 718-р та інші нормативно-правові акти, Рясне-Руську сільраду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради;
- ОК «ГБК «Баторі Авто» 21.10.2020 звернувся до Рясне-Руської сільради із заявою від 13.10.2020 про надання йому у власність земельної ділянки площею 1,1037 га, кадастровий номер 4610137500:11:015:0042 (а. с. 49). Вказана заява не містила жодного обґрунтування з якою метою кооперативу потрібна ця ділянка, як і не містила обґрунтування необхідності отримання земельних ділянок у конкретному заявленому розмірі. Водночас, матеріали справи не місять доказів, які підтверджують дійсну необхідність у задоволенні мінімально обґрунтованих потреб трьох членів ОК «ГБК «Баторі Авто» у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) та їх кількості. Зважаючи на вказане, достатніх підстав для надання ОК «ГБК «Баторі Авто» земельної ділянку безоплатно у власність не було, а умови щодо мети передачі земельної ділянки не було дотримано. Крім цього, гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням «землі житлової та громадської забудови». Тому надання відповідачу-2 земельної ділянки з категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення не відповідає вимогам законодавства; крім цього, суд встановив відсутність відповідної містобудівної документації. З огляду на викладене вище, спірне рішення про передачу гаражно-будівельному кооперативу земельної ділянки прийнято за відсутності визначеного розміру у затвердженій містобудівній документації, а тому, всупереч статті 41 Земельного кодексу України. Оскільки спірне рішення Рясне-Руської СР підлягає визнанню недійсним, наявні підстави для скасування запису про право власності, внесеного за наслідками прийняття вказаного рішення;
- щодо ефективності способу захисту суд першої інстанції зазначив, що оскільки у цій справі рішення Рясне-Руської сільради є правовстановлюючим документом, на підставі такого ОК «ГБК «Баторі Авто» набув у власність спірну земельну ділянку, визнання недійсним цього рішення є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів територіальної громади та відповідає правовій природі відносин учасників спору, а задоволення такої вимоги приведе до усунення порушення права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку. Водночас, вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача-2 на спірну земельну ділянку є належним способом захисту, позаяк задоволення позову в цій частині відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію.
ОК «ГБК «Баторі Авто» не погодилося з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає його прийнятим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, що полягає в наступному:
- пунктом 2 рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 28.04.2020 №3693, на яке покликається позивач у позові, вирішено зареєструвати право комунальної власності за Рясне-Руською сільською радою, зокрема, на спірну земельну ділянку, а пунктом 3 вказаного рішення - надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для зміни цільового призначення земельної ділянки №4 площею 3,117 га (4610137500:11:015:0020), розташованої у Львівській області, місто Львів (територія, що межує із Рясне - Руською сільською радою) з КВЦПЗ 16 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або у користування громадянам чи юридичним особам) на КВЦПЗ 02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку; виконавчому комітету Рясне-Руської сільської ради замовити у спеціалізованій землевпорядній організації розробку відповідної документації із землеустрою (п. 5 вказаного рішення). Отже, власником - органом місцевого самоврядування - прийнято відповідне рішення, яке у встановленому законом порядку не скасовано. Відтак, вказівка в оскаржуваному рішенні на те, що спірна земельна ділянка передається у власність для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування іншим громадянам чи іншим юридичним особам не свідчить про незаконність оскаржуваного рішення;
- на переконання апелянта саме витяг з Державного земельного кадастру є належним доказом на підтвердження цільового призначення та категорії спірної земельної ділянки, однак такий в матеріалах справи відсутній. Отже, вказаний факт щодо дійсного цільового призначення та категорії спірної земельної ділянки, згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України, позивачем належним чином не підтверджений, а тому покликання на неналежне цільове призначення є взаємосуперечливим. Наведеним вище спростовується те, що оскаржуване рішення про передачу земельної ділянки у власність суперечить містобудівній документації м. Львова так, як за Генпланом міста Львова, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924, та за планом зонування - спірна земельна ділянка знаходиться в межах території міста Львова та відноситься до земель багатоповерхової житлової забудови. Позивач в позовній заяві зазначав, що в межі діючого Генплану села Рясне-Руська Яворівського району Львівської області спірна земельна ділянка не входила, проте доказів на підтвердження цього факту не надав;
- апелянт зазначає, що кількість засновників гаражно-будівельного кооперативу не свідчить про кількість членів. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань містить лише кількість засновників, а не кількість членів кооперативу;
- щодо способу захисту, то відповідач-2 вважає, що прокурором було обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові. Так, на переконання відповідача-2, в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов, що не спростовано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, а тому, в силу рішень Європейського суду з прав людини та Конвенції, повинен бути застосований судом. Разом з тим, на думку скаржника, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовна вимога про скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому, в цьому випадку, така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави;
- відповідач-2 також вказує, що позивачем (прокурором) не доведено підстав для представництва інтересів держави, а також обставин бездіяльності компетентного органу, виходячи із того, що така бездіяльність має місце у разі, якщо компетентний орган упродовж розумного строку після отримання повідомлення не звернувся до суду з позовом в інтересах держави; не навів причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора з відповідним позовом до суду;
- крім цього, апелянт зазначає, що даному спорі інтерес держави, як такий, відсутній, оскільки в результаті задоволення позову окружна прокуратура не одержує ніякого конкретного матеріального чи нематеріального блага. У результаті задоволення позову у справі благо отримає територіальна громада, а не держава. Отже, представляючи в суді Львівську міську раду та подаючи позов від її імені, заступник керівника окружної прокуратури здійснює захист інтересів територіальної громади, а не держави. Натомість, прокурор пред'явив вимогу про визнання незаконним і скасування рішень ради, визначаючи відповідачем саму раду. Водночас, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. З огляду на вказане, провадження у справі за позовом керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова до Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» суд першої інстанції мав закрити, у зв'язку із відсутністю предмета спору.
З огляду на вказане, відповідач-2 просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а в задоволенні позовних вимог прокурора - відмовити.
Львівська міська рада, на виконання вимог ст. 263 ГПК України, подала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила доводи апелянта, покликаючись на таке:
- ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», керуючись, серед іншого, розпорядженням № 718-р, визнано Львівську міську раду правонаступником всього майна, прав та обов'язків Рясне-Руської територіальної громади. Цього ж дня, ухвалою Львівської міської ради за №7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради», враховуючи розпорядження №718-р та інші нормативно-правові акти, Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради. Вищезазначені ухвали Львівської міської ради чинні, в судовому порядку не скасовані, відтак, Львівська міська рада є правонаступником Рясне-Руської сільської ради;
- інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7.23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18). З огляду на те, що в цьому випадку відбулось порушення інтересів територіальної громади внаслідок прийняття Рясне-Руською сільською радою оскаржуваного рішення, прокурор правомірно звернувся до суду як самостійний позивач, визначивши Львівську міську раду відповідачем. Зважаючи на відсутність іншого уповноваженого органу, прокурор є єдиним суб'єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у цих правовідносинах;
- відповідач-1 зазначає, що норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам встановлено приписами ст. 121 ЗК України, пунктом «д» ч. 1 якої встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Оскільки у матеріалах справи наявні докази того, що учасниками ОК «ГБК «Баторі Авто» є лише 3 особи, заява ОК «ГБК «Баторі Авто» могла б бути обґрунтованою у частині розміру земельної ділянки, якби йшлося про надання у власність кооперативу 0,03 га землі (а не 1,1037 га);
- відповідно до приписів абзацу 2 ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. З огляду на те, що наявні підстави для визнання недійсним спірного рішення Рясне-Руської сільської ради, відповідно, наявні підстави для скасування запису про право власності, внесеного за наслідками прийняття вказаного рішення;
- відповідач-1 вважає, що прокурором обрано належний та ефективний спосіб захисту, оскільки рішення Рясне-Руської сільської ради є правовстановлюючим документом, на підставі такого ОК ГБК «Баторі Авто» набув у власність спірну земельну ділянку, визнання недійсним якого призведе до усунення порушення права власності територіальної громади на спірну земельну ділянку, а скасування державної реєстрації права власності ОК ГБК «Баторі Авто» на спірну земельну ділянку відновить становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію.
Таким чином, Львівська міська рада просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги відповідача-2, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
Заступник керівника Львівської обласної прокуратури також скористався своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи апелянта, з огляду на таке:
- даний позов подано самостійно прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що приймаючи оскаржуване рішення орган місцевого самоврядування, який зобов'язаний діяти законно в інтересах територіальної громади, сам порушив вимоги земельного законодавства. При цьому, будь-який інший орган, який має повноваження щодо захисту інтересів держави або територіальної громади з вказаного питання, відсутній, тому єдиним уповноваженим суб'єктом щодо звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі є прокурор. Звертаючись самостійно з позовом у даній справі, прокурор обґрунтував це необхідністю захисту інтересів держави в особі територіальної громади міста Львова, яка відповідно до ст. 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки у власність здійснена з очевидним порушенням закону. Відтак, захищати інтереси територіальної громади повинні органи місцевого самоврядування, а у випадку, коли сам такий орган діяв всупереч інтересів територіальної громади, в прокурора виникає не лише право, але й обов'язок звернутись до суду за захистом порушених прав чи інтересів;
- враховуючи вказане вище, не відповідає вимогам закону позиція відповідача-2 щодо необхідності інформування органу місцевого самоврядування в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявлені порушення та надання можливості їх усунути в розумний строк, оскільки такий не є уповноваженим органом на захист порушених державних інтересів у спірних правовідносинах, а прокурор у даній справі звернувся до суду самостійно;
- ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Таким чином, Львівська міська рада не може самостійно скасувати оскаржуване рішення, яке є актом індивідуальної дії. Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 38, п. 15 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільський, селищний, міський голова, а також виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають повноваження на звернення до суду лише для оскарження актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади. Вказане в сукупності свідчить, що орган місцевого самоврядування, його посадові особи у випадку, коли порушення права територіальної громади безпосередньо пов'язане із необхідністю оспорення законності рішення такого органу, не мають можливості ні самостійно, ні в судовому порядку оскаржити власні дії та ефективно захистити права територіальної громади, як суб'єкта порушеного права. Отож, звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування, всупереч інтересам територіальної громади, прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок;
- щодо доводів апелянта про відсутність предмета спору, прокурор зазначає, що пред'являючи будь-які позови в порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури апріорі не можуть отримувати будь-яке матеріальне чи нематеріальне благо, оскільки діють виключно з функцією представництва. Згідно зі статтею 131- 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Підстави представництва прокурором інтересів держави в суді визначено у ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону «Про прокуратуру». З підстав, які наведено вище, у справі, що розглядається, прокурор належним чином обґрунтував підстави для самостійного звернення до суду із заявленими позовними вимогами в інтересах держави в особі територіальної громади міста Львова;
- щодо способу захисту, прокурор вказує, що підставою для реєстрації права власності за відповідачем-2 на спірну земельну ділянку було саме оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, то, незважаючи на наявність інших способів захисту права власності, відповідно до приписів ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і скасування відповідної реєстрації прав, і визнання недійсним спірного рішення є передбаченими законом способами захисту та відновлення порушених прав територіальної громади. Метою звернення із позовом до суду в цій справі є захист інтересів територіальної громади та припинення незаконного володіння спірною земельною ділянкою суб'єктом, який не має такого права і отримав таку земельну ділянку у спосіб, що не відповідає закону. За наслідками вирішення справи у разі задоволення позову земельна ділянка має повернутися у стан, що існував до моменту вчинення порушення - прийняття органом місцевого самоврядування оскаржуваного рішення. Приписи ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дозволяють досягнути такого результату, тому підстав вважати неправильним чи неефективним обраний прокуратурою спосіб захисту немає;
- крім цього, прокурор покликається на те, що в ході розгляду справи жодним із відповідачів не доведено, що при прийнятті оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування здійснювалося дослідження обґрунтованості надання відповідачу-2 у складі трьох засновників земельної ділянки саме для будівництва та обслуговування гаражів саме в розмірі 1,1037 га. Водночас, статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу. Разом з тим, прокурор звертає увагу на приписи ст. 41 ЗК України, відповідно до яких земельні ділянки можуть надаватись гаражно-будівельним кооперативам лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови. Всупереч зазначеному, оскаржуваним рішенням відповідачу-2 передано у власність земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, за кодом КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст. 41 ЗК України.
З огляду на викладене, прокурор не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
В ході апеляційного провадження сторонами було подано ряд клопотань та додаткових пояснень щодо застосування практики Верховного Суду та ефективності обраного прокурором способу захисту.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В дане судове засідання прибули прокурор та представники сторін, які підтримали свої доводи, міркування та заперечення, наведені у їх процесуальних документах, поданих суду апеляційної інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, колегія суддів встановила таке:
Враховуючи звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 за №1132, а також, приймаючи до уваги ухвали міської ради від 16.11.2017 за № 2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 за № 2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 за № 4968 та від 01.10.2015 за № 5143», Львівською міською радою 14.02.2019 було прийнято ухвалу за № 4647 від «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), в тому числі, земельної ділянки за №2 площею 7,6991 га (кадастровий номер: 4610137500:11:015:0010), а також площею 2,2757 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.2).
Пунктом 3 вказаної ухвали вирішено передати зазначену, зокрема, у пункті 1.2 цієї ухвали земельну ділянку за № 2 площею 7,6991 га (кадастровий номер: 4610137500:11:015:0010) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.03.2019 було зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0010.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 за №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, зокрема, земельну ділянку площею 7,6991 га (кадастровий номер: 4610137500:11:015:0010, КВЦПЗ - 16.00).
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 право державної власності на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0010 було зареєстровано за Львівською обласною державною адміністрацією.
Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 за № 1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, зокрема, земельна ділянка за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0010.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради від 18.12.2019 за № 3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0010 та 19.12.2019 зареєстровано на неї право комунальної власності.
03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою було прийнято рішення за № 3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0010 площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, в тому числі, земельну ділянку за № 4 площею 3,1117 га. Згодом, 28.04.2020 Рясне-Руською сільською радою було прийнято рішення за № 3693, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу вказаної земельної ділянки, в тому числі й щодо земельної ділянки за № 4 площею 3,1117 га з кадастровим №4610137500:11:015:0020.
13.05.2020 Рясне-Руська сільська рада зареєструвала право комунальної власності на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0020.
Згодом, рішенням Рясне-Руської сільської ради за № 4194 від 11.09.2020 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою поділу земельної ділянки за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0020 площею 3,1117 га.
Рішенням Рясне-Руської сільської ради за № 4378 від 19.10.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,1117 га на земельні ділянки, серед яких земельна ділянка за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0042, площею 1,1037 га, а 20.10.2020 зареєстровано право комунальної власності на неї.
21.10.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «ГБК «Баторі Авто» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу земельної ділянки за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0042, площею 1,1037 га. До звернення кооперативу було долучено виписку з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Водночас, вказане звернення кооперативу та доданий до нього документ, не містять цілі передачі земельної ділянки - для гаражного будівництва. Окрім того, у зверненні та доданому документі відсутнє обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу відповідної земельної ділянки відповідної площі.
22.10.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області було прийнято рішення за №4410, яким земельну ділянку площею 1,1037 га (кадастровий номер: 4610137500:11:015:0042, Львівська область, м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.
Обслуговуючим кооперативом «ГБК «Баторі Авто» 28.10.2020 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0042, що підтверджується також інформацією відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Львівській області, наданою в листі за № 32-13-0.91-1391/15-23 від 08.05.2023.
Вбачаючи невідповідність рішення Рясне-Руської сільради за № 4410 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» земельної ділянки» вимогам статей 41, 116, 134 Земельного кодексу України та статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прокурор звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради за № 4410 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «ГБК «Баторі Авто» земельної ділянки» та скасувати державну реєстрацію права власності ОК «ГБК «Баторі Авто» на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:11:015:0042 площею 1,1073 га.
Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивами на неї та додатковими поясненнями, з врахуванням актуальної судової практики, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з огляду на таке:
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.
Водночас, колегія суддів зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом яких звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)).
Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.02.2025 року у справі №922/985/24.
Згідно із частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 52 Земельного кодексу України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Рясне-Руської сільської ради за № 4378 від 19.10.2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,1117 га на земельні ділянки, серед яких земельна ділянка за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0042, площею 1,1037 га, на яку 20.10.2020 було зареєстровано право комунальної власності.
22.10.2020 Рясне-Руська сільська рада Яворівського району Львівської області прийняла рішення за №4410, яким земельну ділянку площею 1,1037 га (кадастровий номер: 4610137500:11:015:0042, Львівська область, м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передала у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 - Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства); категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Обслуговуючим кооперативом «ГБК «Баторі Авто» 28.10.2020 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку за кадастровим номером: 4610137500:11:015:0042.
Таким чином, особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння). Отже, фактичним володільцем земельної ділянки з кадастровим №4610137500:11:015:0042 є ОК «ГБК «Баторі Авто». А тому, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), про що неодноразово наголошував Верховний Суд.
Однак, у даній справі прокурором не заявлено позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, натомість, прокурор у цій справі заявив позовну вимогу про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4410 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» земельної ділянки».
Оскільки на момент звернення прокурора з позовом до господарського суду рішення Рясне-Руської сільської ради від 22.10.2020 № 4410 було реалізоване шляхом реєстрації за ОК «ГБК «Баторі Авто» права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначеного рішення саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 18.02.2025 у справі № 914/1334/22.
Крім того, колегія суддів бере до уваги останню правову позицію в питанні визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Разом з тим, Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:11:015:0042 за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації прав власності за відповідачем-2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на спірне майно.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що прокурор звернувся у цій справі із способом захисту, який не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, що є самостійною підставою для відмови у позові.
При цьому, судова колегія вважає, що з огляду на наведені вище обставини, відпала необхідність дослідження судом фактичних обставин справи, оскільки такі висновки мотивувальної частини судового рішення можуть сприйматися як преюдиційні під час розгляду інших справ за участі сторін цього спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №906/1336/19 від 08.06.2021).
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову, а доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі щодо неналежного способу захисту, знайшли своє підтвердження, відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи, 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykhv.Russia» від 24.07.2003 року, «SvitlanaNaumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача-2 знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, відтак рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 у справі №914/3115/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» задоволити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 у справі № 914/3115/23 скасувати.
3. В позові відмовити.
4. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Баторі Авто» (81085, Львівська область, Львівський район, с. Рясне-Руське, вул. Наукова, 1, ЄДРПОУ 43858954) 8052,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
7. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
повна постанова складена 22.04.2025
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік