22 квітня 2025 року Єдиний унікальний № 501/191/25 Провадження № 1-кп/501/98/25
Іменем України
22 квітня 2025 року м. Чорноморськ
Іллічівський міський суд Одеської області
у складі: головуючого - ОСОБА_1 секретаря судових засідань - ОСОБА_2
номер справи 501/191/25 провадження 1-кп/501/98/25
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чорноморську Одеської області кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025163160000001 від 02 січня 2025 року, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Іллічівськ, Одеської області, громадянки України, з неповною середньою освітою, заміжньої, працевлаштована у ТОВ «Копійка», зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, -
участь у справі приймали: прокурор - ОСОБА_4
захисник адвокат - ОСОБА_5
потерпіла - ОСОБА_6
обвинувачена - ОСОБА_3
Сторони, кожен окремо, не заперечували щодо розгляду справи під час воєнного стану.
Стислий виклад обставин обвинувачення, визнаний судом доведеним.
17 грудня 2024 року, приблизно о 10:40 годині ОСОБА_3 перебуваючи у торгівельному центрі «Нептун», що розташований за адресою: проспект Миру, 14, в м. Чорноморську на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з потерпілою ОСОБА_6 , тримаючи при собі перцевий балончик «Pepper», дочекавшись поки потерпіла ОСОБА_6 вийде з торгівельного центру «Нептун», нанесла останній шляхом розпилення балончику тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку очей, шкіри лівої щоки та вуха першого ступеня, які самі по собі, як в сукупності, так і окремо, мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше шести днів і за цим критерієм відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, а саме - умисне легке тілесне ушкодження.
Позиція учасників судового процесу.
Прокурор в судовому засіданні підтримав обвинувачення прохав визнати ОСОБА_3 на підставі наданих суду доказів виною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України призначити їй покарання в виді 50 неоподаткованих мінімум доходів громадян, що становить 850.00 грн. в дохід держави, позовні вимоги задовольнити на підставі наданих суду доказів.
Обвинувачена ОСОБА_3 в судовому засіданні визнала себе виною за вказаними раніше обставинами, щиро покаялась, вибачилась перед потерпілою, позовні вимоги потерпілої визнала частково, прохала врахувати це при винесені рішення.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала обвинувачення, погодилась з запропонованим прокурором виді покарання та прохала задовольнити її позовні вимоги та стягнути на її користь 16000.00 грн. матеріальної та моральної шкоди.
З урахуванням визнання обвинуваченою ОСОБА_3 своєї провини, на підтвердження звинувачення, судом досліджені наступні докази.
Витяг з реєстру досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12025163160000001 за яким 2 січня 2024 року за заявою ОСОБА_6 внесені відомості про спричинення їй тілесних ушкоджень за правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України.
Довідку № 17898 від 17 грудня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_6 отримала хімічний опік очей та шкіри лівої щоки та вуха доставлена в приймальне відділення міської лікарні.
Показами обвинуваченої ОСОБА_3 , яка в судовому засіданні підтвердила факт спричинення потерпілій ОСОБА_6 умисних легких тілесних ушкоджень за вказаними обставинами в обвинувальному акті.
Показами потерпілої ОСОБА_6 в судовому засіданні, яка пояснила, що 17 грудня 2024 року біля 10:40 години в торговельному центрі «Нептун» ОСОБА_3 нанесла їй шляхом розпилення балончику тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку очей, шкіри лівої щоки та вуха. Через, що вона певний час не працювала, лікувалась та отримала душевні страждання.
Протоколом огляду предмету DVD + R диска Media від 07 січня 2025 року, на якому міститься відеозапвис, наданий ТОВ «Кінотеатром Нептун», на якому міститься відеозапис з внутрішніх камер спостереження події, яка відбулась 17 грудня 2024 року біля 10:40 години.
Протоколом огляду предмету DVD + R диска Media від 08 січня 2025 року, на якому міститься відеозапис, наданий ТОВ «Кінотеатром Нептун», на якому міститься відеозапис з внутрішніх камер спостереження події, яка відбулась 17 грудня 2024 року біля 10:40 години.
З досліджених відеозаписів вбачається як 17 грудня 2024 року біля 10:40 години ОСОБА_3 в приміщені торговельного центу «Нептун» спілкувалась з потерпілою ОСОБА_6 , після того як остання вийшла з торговельного центру умисно нанесла останній шляхом розпилення балончику тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку очей, шкіри лівої щоки та вуха.
Проаналізувавши сукупність вище приведених доказів, суду дійшов висновку, що дії ОСОБА_3 були спрямовані на нанесення потерпілій умисних легких тілесних ушкоджень.
Пунктом 13 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
За положеннями п. 13 ч. 1 ст. 3, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 91, п. 5 ч. 2 ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України, формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення), форму вини, мотив і мету його вчинення, а правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті Кримінального кодексу, а й точне формулювання об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.
Обвинувачення, висунуте стороною обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, повністю відповідає зазначеним вище вимогам Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому, обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена належними та допустимими доказами.
У постанові від 23 червня 2020 року у справі № 159/3738/16-к, Верховний Суд зазначив стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, судом встановлено достатність та взаємозв'язок беззаперечних доказів, які вказують на наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями обвинуваченої ОСОБА_3 , яка на ґрунті неприязні до потерпілої нанесла останній умисні легкі тілесні ушкодження.
За таких обставин, суд дійшов переконливого висновку про те, що вина обвинуваченої ОСОБА_3 у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України є доведеною.
Мотиви призначення покарання, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
При ухваленні вироку відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суд вважає за необхідне застосувати Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення Європейського суду з прав людини вказує від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» п. 43).
Також, має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2013 року у справі «Веренцов проти України» - п.86).
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зі змінами від 12 червня 2009 року, визначаючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, суди повинні виходити з класифікації злочинів згідно ст. 12 Кримінального кодексу України, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.
Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання, виправлення засудженого.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_3 , відповідно до положень ст. 66 Кримінального кодексу України, є щире каяття .
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до положень ст. 67 Кримінального кодексу України, не встановлено.
На підставі викладеного, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 Кримінального кодексу України є кримінальним проступком обставини його вчинення, а також дані про особу ОСОБА_3 , яка раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, має середню освітою, заміжня, офіційно працевлаштована у ТОВ «Копійка», на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, її вік та стан здоров'я.
У постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 182/9765/14-к зазначено, що призначаючи покарання, суд має вивчити та врахувати, зокрема, посткримінальну поведінку винної особи, з метою додержання принципу справедливості при призначенні покарання та відповідного мотивування обраної міри покарання у вироку суду.
Відповідно до судової доповіді Державної установи «Центру пробації» в Одеській області від 15 квітня 2025 року, беручи до уваги інформацію, що характеризує ОСОБА_3 , на думку органу пробації, застосування соціально - виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних злочинів, можливо без ізоляції від суспільства.
Висновок суду.
Зважаючи на те, що обвинувачена ОСОБА_3 щиро розкаялась у скоєному, вибачилась перед потерпілою ОСОБА_6 , тяжких наслідків від її дій не настало, суд вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства та призначає покарання у вигляді штрафу, в межах санкції ч. 1 статті 125 Кримінального кодексу України, у виді штрафу.
Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.
Крім того, призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України
Інші питання, які вирішувались при ухвалені вироку.
Міра запобіжного заходу ОСОБА_3 не обиралась.
Потерпілою ОСОБА_6 було пред'явлено цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_3 , у якому вона просить стягнути з обвинуваченої на її користь матеріальну шкоду в розмірі 8000.00 грн., моральну шкоду в розмірі 30000. 00 грн. також витрати на отримання правової допомоги в розміру 4000.00 грн.
В процесі розгляду кримінального провадження позовні вимоги зменшила та вважала, що на її користь має бути стягнуто 16000.00 грн. матеріальної та моральної шкоди, 4000.00 грн. за отримання правової допомоги.
Суму матеріальної шкоди обґрунтовує тим, що саме 1953.30 грн. нею було витрачено на оплату лікування та обстеження та підтверджується відповідним чеком, інша частина використана на реабілітацію після події.
Суму моральної шкоди обґрунтовує тим, що зазнала погіршення психоемоційного стану. Душевні страждання стали причиною моральних переживань для неї та її родини унеможливлювали для потерпілої продовження її активного громадського життя, так як остання набула страх публічних місць та людей загалом через протиправні діяння, вчиненню обвинуваченою, підштовхує її на думку, що така подія може повториться.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 368 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Щодо розміру завданої матеріальної шкоди та її розміру суд виходить з наступного.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог потерпілої, про стягнення матеріальної шкоди в сумі 8000.00 грн. суд керується положеннями ч. 5 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України, згідно якої якщо процесуальні відносини, які виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За змістом ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України обов'язок по доказуванню обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі, покладається на сторони, кожна з яких зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Матеріали справи містять чек від 18 грудня 2024 року, щодо придбання ОСОБА_6 ліків на суму 1953.30 грн. Будь-яких доказів щодо витрат на суму 6000.00 грн. суду не надано, в судовому засіданні не встановлено.
Таким чином в цієї частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню
Щодо розміру завданої моральної шкоди та її розміру суд виходить з наступного.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Виходячи з цього особливої уваги потребує аналіз злочинів проти найцінніших людських благ життя та здоров'я, оскільки в кримінально-правовому аспекті ці посягання визнаються одними з найнебезпечніших.
Частинами першою та другою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно із частинами третьою-п'ятою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру заподіяних фізичних та душевних страждань, їх глибини та погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, а також інших негативних наслідків, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
За положеннями ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України ОСОБА_3 нанесла умисно легкі тілесні ушкодження ОСОБА_6 , що спричинило їй фізичну біль та моральні страждання.
Отже, враховуючи відсутність тілесних ушкоджень, глибину душевних та фізичних страждань, а також виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає, що з обвинуваченої на користь потерпілої в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди стягнути 4000.00 гривень.
Саме така сума відшкодування, на думку суду, буде еквівалентна завданим їй моральним стражданням.
Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 118 Кримінального процесуального кодексу України процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Згідно з ч. 2 ст. 120 Кримінального процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 124 Кримінального процесуального кодексу України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 Кримінального процесуального кодексу вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат покладається на сторону, що їх подає відповідно до положень ч. 2 ст. 92 Кримінального процесуального кодексу України.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
На підтвердження понесених витрат потерпілої надано акт виконаних робіт від 21 січня 2025 року, квитанцію до прибуткового ордеру на суму 4000.00 грн. За таких обставин така вимога підлягає задоволенню.
Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні. Долю речових доказів суд вирішує відповідно до положень ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376 Кримінального процесуального кодексу України суд, -
Визнати виною ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України, та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят).00 гривень.
Позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , працюює ТОВ «КОПІЙКА» на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП не відомий судові витрати, матеріальну та моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Речові докази: диски типу «DVD+R», із відеозаписом зберігати в матеріалах справи.
Повний текст вироку виготовлено 22 квітня 2025 року.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Іллічівський міський суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий