Номер провадження: 11-кп/813/1595/25
Справа № 522/5821/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
17.04.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28.03.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №22025160000000174 від 14.03.2025 року стосовно ОСОБА_6 ,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №22025160000000174 від 14.03.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурор звернувся із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , без визначення застави.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 до 26.05.2025 року, без визначення застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою залишити без задоволення клопотання прокурора та обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , або обрати запобіжний захід у виді застави відповідно до п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали, вказує про необґрунтованість обвинувачення, недоведеність прокурором ризиків, а також не врахування судом особи обвинуваченого.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Судовий розгляд проведено за відсутності учасників процесу, оскільки захисник ОСОБА_5 при зверненні із апеляційною скаргою не клопотав про здійснення розгляду за його участю та участю обвинуваченого ОСОБА_6 .
Прокурор ОСОБА_7 подав до суду заяву про проведення судового засідання за його відсутності, заперечував про задоволення апеляційної скарги захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених Розділом II цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також існуванням ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, а також здійснити незаконний вплив на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.
Колегія суддів враховує положення ч.6 ст.176 КПК, відповідно до якого під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд має право не визначати розмір застави, оскільки вказаною нормою закону передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, місцевий суд одночасно із продовженням строку тримання під вартою дійшов обґрунтованого висновку не визначати розмір застави, з чим погоджується апеляційний суд.
Доводи сторони захисту про недоведеність обвинувачення, колегія суддів не оцінює, оскільки вони мають бути перевірені місцевим судом в ході судового розгляду кримінального провадження.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду та здійснення незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на продовження існування ризиків, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку колегії суддів, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілого та свідків, які ще не допитані судом, або в повторному допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає непереконливими доводи сторони захисту про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред'явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують продовження обвинуваченому ОСОБА_6 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування/продовження до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів може виявитися недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, що безпосередньо може вплинути на дотримання розумних строків судового розгляду.
Доводи сторони захисту про міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки ці обставини не підтверджені доказами.
Твердження сторони захисту про те, що обвинувачений має вищу освіту, має місце проживання, батьків пенсійного віку, раніше не судимий, не спростовують існування раніше встановлених та існуючих ризиків.
За наведених вище обставин, доводи захисника про наявність підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки інші запобіжні можуть виявитися не здатними забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а кримінально процесуальним законом (ч.6 ст.176 КПК) чітко визначено який запобіжний захід може бути обраний до обвинуваченого у скоєнні злочину за ст.114-1 КК України.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК, та існування реальної потреби забезпечення проведення судового розгляду кримінального провадження в розумні строки.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та існуючого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 є необхідним та виправданим заходом забезпечення кримінального провадження, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування останнього від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Оскільки доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2025 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в кримінальному провадженні №22025160000000174 від 14.03.2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4