Справа № 454/3200/24
14 квітня 2025 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Струс Т. В. ,
за участю секретаря Синевської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Відокремленого підрозділу «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» та із врахуванням уточнень вимог від 09.09.2024р. просив стягнути з відповідача заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 127272,46грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з розрахунку середнього заробітку 1734,35грн. по день ухвалення рішення у справі та відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000грн.
Свої вимоги мотивує наступним.
До 06.06.2024р. він перебував у трудових відносинах з ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» та був звільнений на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України внаслідок невідповідності виконанні роботи по стану здоров'я з виплатою одноразової допомоги.
Під час звільнення відповідачем не здійснено виплати позивачу заборгованості із заробітної плати, яка існує на час звернення до суду із позовом.
Ухвалою від 12.09.2024р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 31.10.2024р. задоволено клопотання позивача замінено в справі не належного відповідача Відокремлений підрозділ "Шахта" Відродження ДП "Львіввугілля" на належного - Державне підприємство «Львіввугілля».
У відзиві на позовну заяву представник відповідача ДП «Львіввугілля» зокрема зазначив, що 10.06.2024року позивач ОСОБА_1 звернувся до т.в.о. директора ВП «Шахта «Відродження» Соломяного О.В. із заявою у якій зазначив, що надає свою згоду на звільнення з шахти за станом здоров'я 06.06.2024року. На перевід на іншу роботу на запропоновані вакансії в ДП «Львіввугілля» згоди не дає. Питання про його звільнення з шахти за станом здоров'я на засіданні профкому просив розглянути без його присутності. Згідно наказу ВП «Шахта «Відрорження» ДП «Львіввугілля» №155-к від 10.06.2024року, вирішено звільнити з роботи з шахти ОСОБА_1 , гірника очисного забою 5-го розряду підземного дільниці з видобутку вугілля 06.06.2024року по п.2 ст. 40 КЗПП України (внаслідок невідповідності виконуваної роботи за станом здоров'я) з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та одного середньомісячного заробітку згідно пункту 8.10. «Колективного договору між адміністрацією ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» та профспілковими організаціями шахти.
В день звільнення 06.06.2024року позивач не працював, перебував у щорічній відпустці.
Згідно наказу №110/к63 від 09.05.2024року ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 09.05.2024року по 28.05.2024року.
В період щорічної відпустки ОСОБА_1 перебував на лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Соснівська міська лікарня Червоноградської міської ради» з 23.05.2024року по 27.05.2024року, з 28.05.2024року по 31.05.2024року, що підтверджується листками непрацездатності №2023186037-1, 2023254997-1.
Згідно наказу №150-к від 04.06.2024року, на підставі листка непрацездатності позивачу продовжено відпустку з 01.06.2024року по 06.06.2024року».
Відносно нарахованої але невиплаченої заробітної плати у розмірі 127272,46грн. зазначає, що згідно довідки №3/1.6-03/995 від 02.10.2024року станом на 30.09.2024р. заборгованість по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 виплачена в повному обсязі. Станом на 30.08.2024р. заборгованість становила - 127 272,46грн. Виплати здійснено: 05.09.2024р. - 19980,03грн.; 12.09.2024р. - 1125,71грн.; 16.09.2024р. - 919,29грн.; 25.09.2024р. - 6067,30грн.; 27.09.2024р. - 99180,13грн. Всього виплачено 127272,46грн.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розрахунку середньоденного заробітку 1734,35грн., зазначає, що позивач в останній робочий день 06.06.2024р. не працював та з вимогою про виплату сум, належних йому від підприємства при звільненні до відповідача не звертався, а тому відсутня правова підстава застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Відповідач вчинив дії, спрямовані на виконання обов'язку, передбаченого ст.116 КЗпП України, виплативши усі належні позивачу від підприємства виплати самостійно, як вже зазначалося вище.
Крім цього, зазначає на відсутність вини роботодавця щодо порушення строків виплати передбачених у ст.116 КЗпП України. Відокремлений підрозділ «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля» створено згідно з наказом ДП «Львіввугілля» від 12.02.2003року №1 «Про створення відокремлених підрозділів ДП «Львіввугілля». Правовий статус ВП Шахта «Відродження» - відокремлений підрозділ без права юридичної особи. ДП «Львіввугілля» є розпорядником фінансових ресурсів ВП «Шахта «Відродження». ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» не може самостійно здійснювати виплати щодо оплати праці працівників, оскільки кошти на ці цілі в повному обсязі не надходили. Згідно довідки №3/1.6-3/1106 від 29.10.2024року за період з 01.01.2024року по 01.10.2024року від ДП «Львіввугілля» на рахунок ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» поступили кошти в сумі 158 468 000,00грн., які були скеровані на виплату заробітної плати працівникам шахти. Оскільки відсутня вина ДП «Львіввуглілля» в порушенні строків, передбачених ст.116 КЗпП, а тому позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розрахунку середньоденного заробітку 1734,35грн. є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо стягнення моральної шкоди, представник відповідача зазанчає, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Зазначає, що жодного доказу на підтвердження завдання моральної шкоди позивачем не надано, а тому підстави для відшкодування моральної відсутні.
Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мокрій Р.З. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача ДП «Львіввугілля» - Полохайло І.В. в судовому засіданні позовних вимог не визнав, зазначив, що такі є безпідставними, підтримав обгрунтування заперечень, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши представників сторін та дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.
Згідно копії трудової книжки, ОСОБА_1 звільнений 06.06.2024р. з ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» та був звільнений на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України.
Згідно копії наказу №110/к63 від 09.05.2024року ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 09.05.2024р. по 28.05.2024р.
Із листків непрацездатності №2023186037-1 та 2023254997-1, встановлено, що в період відпустки ОСОБА_1 перебував на лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Соснівська міська лікарня Червоноградської міської ради» з 23.05.2024року по 27.05.2024року, з 28.05.2024року по 31.05.2024року.
Відповідно до копії наказу №150-к від 04.06.2024р. ОСОБА_1 продовжено на 6 календарних днів щорічну відпустку з 01.06.2024року по 06.06.2024року».
Згідно довідки №3/1.6-03/870 від 03.09.2024р. заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 на дату звільнення 06.06.2024р. у складала 185633,21грн. Залишок заборгованості по заробітній платі станом на 30.08.2024р. - 127272,46грн.
В свою чергу, згідно довідки №3/1.6-03/995 від 02.10.2024р. станом на 30.09.2024р. заборгованість по заробітній платі позивачу ОСОБА_1 виплачена в повному обсязі. Станом на 30.08.2024р. заборгованість становила - 127 272,46грн. Виплати здійснено: 05.09.2024р. - 19980,03грн.; 12.09.2024р. - 1125,71грн.; 16.09.2024р. - 919,29грн.; 25.09.2024р. - 6067,30грн.; 27.09.2024р. - 99180,13грн. Всього виплачено 127272,46грн.
Відповідно позовна вимога щодо стягнення нарахованої але невиплаченої заробітної плати в сумі 127272,46грн. безпідставною та до задоволення не підлягає.
Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розрахунку середньоденного заробітку 1734,35грн. по день ухвалення рішення суду, судом встановлено наступне.
Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як встановлено в ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 в останній робочий день 06.06.2024р. не працював та з вимогою про виплату сум, належних йому від підприємства при звільненні до відповідача не звертався.
Натомість відповідач ДП «Львіввугілля» відповідач вчинив дії, спрямовані на виконання обов'язку, передбаченого ст.116 КЗпП України, виплативши усі належні позивачу від підприємства виплати самостійно, останнім платіж здійснивши 27.09.2024р., тобто ще до залучення ДП «Львіввугілля» у справі як належного відповідача, що здійснено згідно ухвали від 31.10.2024р.
Таким чином, оскільки позивач в день звільнення 06.06.2024р. не працював та з вимогою про розрахунок, виплату сум, належних йому від підприємства при звільненні до відповідача не звертався, позовна вимога щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розрахунку середньоденного заробітку 1734,35гривень по день ухвалення рішення суду до задоволення не підлягає.
Щодо наявності вини роботодавця відносно порушення строків виплат передбачених у ст.116 КЗпП України, зокрема встановлено, що згідно інформаційної довідки ДП «Львіввугілля» №8/1819 від 07.11.2024року реалізація вугільної продукції ДП «Львіввугілля» здійснювалося через ДП «Укрвугілля», яке проводило його поставку на теплоелектростанції, зокрема на Трипільку ТЕС ПАТ «Центренерго». Навесні 2024року після масових ракетних ударів російської федерації по українській енергосистемі Трипілька ТЕС ПАТ «Центренерго» припинила свою роботу через руйнацію, внаслідок чого було повністю призупинено відвантаження вугільної продукції ДП «Львіввугілля» на підставі листа ДП «Укрвугілля» №0260/04 від 11.04.2024. також було повністю зупинено проведення розрахунків з ДП «Львіввугілля» за відвантажену в лютому-квітні 2024року вугільну продукцію. Крім того, ДП «Укрвугілля» повідомило ДП «Львіввугілля» про настання форс-мажорних обставин внаслідок ракетного обстрілу Зміївської ТЕС та Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго» (лист №0273/06 від 16.04.2024). Таким чином, в період з 11.04.2024 по 01.09.2024 ДП «Укрвугілля» припинило в повному обсязі приймати вугільну продукцію від ДП «Львіввугілля», відповідно поставка вугільної продукції не здійснювалася. Дані обставини призвели ДП «Львіввугілля» до критичного фінансового становища та відсутності коштів для виплати заробітної плати працівникам, сплати податків і обов'язкових платежів до бюджету усіх рівнів, проведення розрахунків з контрагентами за товари/роботи/послуги, що необхідні для підтримання життєдіяльності шахт і підприємства загалом, в умовах воєнного часу.
Також згідно довідки №3/1.6-3/1106 від 29.10.2024року за період з 01.01.2024року по 01.10.2024року від ДП «Львіввугілля» на рахунок ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» поступили кошти в сумі 158 468 000,00грн., які були скеровані на виплату заробітної плати працівникам шахти.
Відповідно, враховуючи вищевказані обставини встановлено, що підприємством попри відсутність належного фінансування вживалися заходи щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам.
Крім цього, позивачем заявлено позовну вимогу щодо відшкодування йому моральної шкоди в сумі 30000грн.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно роз'яснень Пленум Верховного Суду України у п.13 постанови від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" з наступними змінами і доповненнями, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності
У п.п.3, 9 цієї ж постанови роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування такої шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, в ході розгляду справи позивачем не наведено суду жодного доказу на підтвердження завдання йому відповідачем моральної шкоди, відповідно, у задоволенні даної позовної вимоги суд відмовляє.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки при звільненні та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Державне підприємство «Львіввугілля», місцезнаходження: м.Сокаль, вул. Б.Хмельницького, 26, Львівська область.
Головуючий: Т. В. Струс