Справа №463/1569/24
Провадження №2-а/463/18/25
22 квітня 2025 року Личаківський районний суд м. Львова
у складі: головуючого судді Ціпивко І. І.
з участю секретаря судового засідання Метеллі Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -
встановив:
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Представник Акціонерного Товариства «Українська залізниця» звернулася до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 25.01.2024 №1 про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, відповідно до якої накладено на позивача штраф у розмірі 142 316 гривень. Позивач посилається на те, що 25.01.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_1 винесено постанову № 1 про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, якою встановлено те, що 14 січня 2024 о 12 год. 30 хв. в пункті пропуску для залізничного сполучення «Львів» прикордонним нарядом «Перевірка документів» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під час перевірки документів у пасажирів, які перетинали державний кордон у потязі № 706 сполученням «Перемишль-Львів-Київ» без належних документів для в'їзду в Україну виявлено одного громадянина Федеративної Республіки Німеччина, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який пред'явив на паспортний контроль ідентифікаційну картку громадянина Федеративної Республіки Німеччина серії НОМЕР_1 , видану 30.07.2019 року, дійсну до 29.07.2025 року, яка не дає права на перетинання державного кордону України. На думку відповідача, акціонерним товариством «Українська залізниця» порушено ст.1 Закону України “Про відповідальність перевізників під час міжнародних пасажирських перевезень» від 10.01.2002 № 2920-ІІІ, у зв'язку з чим, відповідач виніс постанову від 25.01.2024 № 1, якою постановив - накласти штраф у розмірі 142316,00 гривень. Представник позивача зазначив, що електропоїзд рейсом №706 за маршрутом Перемишель-Львів-Київ прямував від станції Перемишель (республіки Польща) до станції Київ (Україна), а тому ніяким чином перевізник не міг призвести до спроби перевезення через державний кордон Україна пасажира без необхідних документів для в'їзду до держави прямування - Республіка Польща, оскільки електропоїзд прямував з території держави Республіка Польща на територію держави Україна. Представник Акціонерного Товариства «Українська залізниця» стверджує, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які відомості про навність/відсутність у пасажира одного з документів, визначених п.7.2 Правил, що може вказувати на необгрунтовваність винесеної простанови про накладення штрафу на Акціонерного Товариства «Українська залізниця». Представник позивача просила позов задовольнити.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подала відзив на позов, яким вимоги позивача не визнає повністю і вважає, що вони не ґрунтуються на законі, є безпідставними і тому не підлягають задоволенню з наступних підстав. 14 січня 2024 року, о 12 годині 30 хвилин, в пункті пропуску для залізничного сполучення «Львів» прикордонним нарядом «Перевірка документів» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під час перевірки документів у пасажирів, які перетинали державний кордон у потязі №706 сполученням «Перемишль - Львів - Київ» (виконується перевізником - Акціонерне товариство «Українська залізниця») у вагоні №5, без належних документів для в'їзду в Україну виявлено одного громадянина Федеративної Республіки Німеччина, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який пред'явив на паспортний контроль ідентифікаційну картку громадянина Федеративної Республіки Німеччина серії НОМЕР_1 , видану 30.07.2019 року, дійсну до 29.07.2025 року, яка не дає права на перетинання державного кордону України.
14 січня 2024 року стосовно вищевказаної особи - пасажира, на підставі ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» уповноваженим представником Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в пропуску через державний кордон при в'їзді в Україну, у зв'язку із відсутністю дійсного паспортного документа, який надає право на перетинання державного кордону України (додаток №1).
Цього ж дня, посадовою особою НОМЕР_2 прикордонного загону складено протокол про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями №440237.
З приводу стверджень позивача щодо невірного зазначення у протоколі від 14.01.2024 року №440237 держави прямування (транзиту) (зазначено Республіка Польща замість України) зазначаю, що начальником 3-ої групи інспекторів прикордонного контролю 1-ого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » капітаном ОСОБА_3 допущено описку, проте варто зазначити, що у вищевказаному протоколі вірно зазначено маршрут слідування потяга, а саме: «Перемишль-Львів-Київ».
Також щодо тверджень позивача відносно того, що ОСОБА_4 не уповноважували підписувати протокол та бути присутнім, як представник, при розгляді справи, варто зазначити, що враховуючи вимоги статті 3 ЗУ «Про відповідальність перевізників» протокол від 14.01.2024 року №440237 був складений саме на юридичну особу в формі товариства, а саме - «Акціонерне товариство «Українська залізниця»», яка здійснює міжнародні пасажирські перевезення (та забезпечує перевезення осіб потягом № 706 сполученням «Перемишль - Львів - Київ»), а не на фізичну особу ОСОБА_4 . У протоколі було зазначено, що розгляд справи відбудеться 25 січня 2024 року о 10 год 00 хв у приміщенні НОМЕР_2 прикордонного загону, а також наявний підпис ОСОБА_4 про отримання другого примірника протоколу. Відповідно, позивача було повідомлено встановленим порядком, без зазначення, що під час розгляду справи має бути присутній саме ОСОБА_4 , тобто позивач мав право для участі в розгляді справи визначити представника відповідно до вимог законодавства.
Щодо можливих припущень позивача, що у громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , окрім ідентифікаційної картки був наявний закордонний паспорт, що дає право на перетинання державного кордону вважаю, що вони також є безпідставними, оскільки під час здійснення прикордонного контролю останній пред'явив ідентифікаційну картку громадянина Федеративної Республіки Німеччина серії НОМЕР_1 , видану 30.07.2019 року. Також варто зазначити, що у своїх поясненнях громадянин Федеративної Республіки Німеччина повідомив, що хотів відвідати Україну з туристичною метою але на паспортний контроль надав ідентифікаційну картку, тому що не мав іншого документа та не знав, що не зможе в'їхати в Україну по пред'явленому ним документу.
Також працівником «Акціонерне товариство «Українська залізниця»» ОСОБА_5 по даному факту було надано пояснення в яких зазначено, що під час перевірки проїзних документів у вагоні №6 ним був виявлений пасажир (громадянин Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 ), який рухався по вагону із квитком (відповідно до квитка посадкове місце №31 у вагоні №5) та без закордонного паспорта.
Представник позивача станом на час розгляду справи на адресу суду відповідь на відзив не надіслала.
Заяви та клопотання учасників справи, та інші процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2024 року визначено головуючим суддею у справі суддю Яворського С.Й.
Ухвалою суду від 28.02.2024 позовну заяву залишено без руху.
12.03.2024 подано клопотання про поновлення строку
Ухвалою судду від 14 березня 2024 року матеріали адміністративного позову передено за предметною підсудністю на розгляд Львівському окружному адміністративному суду.
17.04.2024 ухвалою Львівського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
30.04.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
11.11.2024 винесено ухвалу суду про витребування доказів.
Ухвалою судду від 23 січня 2025 року адміністративну справу передено на розгляд до Личаківського районного суду міста Львова.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2025 року визначено головуючим суддею у справі суддю Ціпивко І.І.
27.02.2025 ухвалою Личаківського районного суду міста Львова справу прийнято до провадження та відкрито провадження у справі. Вирішено продовжити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши та дослідивши письмові докази по справі, які мають юридичне значення для її розгляду, вважає, що адміністративний позов не підлягає до задоволення з таких підстав.
Разом з позовом представником позивача подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з вказаним позовом, яке обґрунтоване тим, що позов подано з незначним пропуском строку визначеного ст.289 КУпАП, вважає, що причин пропуску строку є поважними та строк на оскарження постанови підлягає поновленню.
Вирішуючи питання щодо поновлення позивачу строків звернення суд, зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно ч.1, ч.2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії, Ятрідіс проти Греції).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Еко-вугілля України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України Про банки і банківську діяльність від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
Дослідивши доводи позивача щодо поновлення строку звернення до суду щодо поважності пропуску строку, суд приходить до висновку, про доведеність поважності причин пропуску строку звернення до суду, а тому є достатні підстави для визнання судом таких причин поважними.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.
Постановою начальника НОМЕР_2 прикордонного загону полковника ОСОБА_1 № 1 від 25 січня 2024 року, накладено на перевізника Акціонерне товариство «Українська залізниця» штраф в розмірі сорок сім прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 142316,00 гривень за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», а саме за те, що 14 січня 2024 року, о 12 годині 30 хвилин, в пункті контролю для залізничного сполучення «Львів» прикордонним нарядом «Перевірка документів» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » під час перевірки документів у пасажирів, які перетинали державний кордон у потязі №706 сполученням «Перемишль - Львів - Київ» (виконується перевізником - Акціонерне товариство «Українська залізниця») у вагоні №5, без належних документів для в'їзду в Україну виявлено одного громадянина Федеративної Республіки Німеччина, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який пред'явив на паспортний контроль ідентифікаційну картку громадянина Федеративної Республіки Німеччина серії НОМЕР_1 , видану 30.07.2019 року, дійсну до 29.07.2025 року, яка не дає права на перетинання державного кордону України.
14 січня 2024 року стосовно вищевказаної особи - пасажира, на підставі ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» уповноваженим представником Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в пропуску через державний кордон при в'їзді в Україну, у зв'язку із відсутністю дійсного паспортного документа, який надає право на перетинання державного кордону України (а.с.47).
14.01.2024. посадовою особою НОМЕР_2 прикордонного загону складено протокол про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями №440237 відносно «Акціонерного товариства «Українська залізниця»», яка здійснює міжнародні пасажирські перевезення ((та забезпечує перевезення осіб потягом № 706 сполученням «Перемишль - Львів - Київ») /а.с. 10-11/.
На момент розгляду справи про правопорушення, пов'язані з міжнародними пасажирськими перевезеннями у представників 7 прикордонного Карпатського загону було підтвердження, що міжнародним перевізником, а саме «Акціонерним товариством «Українська залізниця»» не виконано обов'язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира паспортного документа, необхідного для в'їзду до держави прямування та здійснено перевезення пасажира через державний кордон України без паспортного документа, візи або інших документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на органи та посадових осіб Держприкордонслужби України серед іншого покладено обов'язок запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, а під час дії воєнного або надзвичайного стану - на блокпостах чи контрольних постах осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил; здійснення самостійно або у взаємодії з органами Національної поліції і органами Служби безпеки України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальними органами чи територіальними підрозділами в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями, особами, які потребують додаткового захисту, та особами, яким надано притулок в Україні, установлених правил перебування на її території.
Згідно з ст. 221 Закону України «Про залізничний транспорт», під час перевезення у міжнародному залізничному сполученні пасажир зобов'язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред'явити їх перевізникові на його вимогу, а перевізник при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні зобов'язаний до початку такого перевезення перевірити наявність у пасажира паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника, або документ, що його замінює, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред'явив необхідні документи.
За невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному залізничному сполученні наявність у нього паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника, або документа, що його замінює, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до преамбули Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» №2920-ІІІ від 10.01.2002 року, цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
Згідно з ст.1 вказаного Закону, підприємства (їх об'єднання), установи, організації та фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира паспортного документа, візи або інших документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без таких документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі сорока семи прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленому на 1 січня календарного року, за кожного такого пасажира, але не більше шестисот таких прожиткових мінімумів за одне перевезення, а за ненадання або надання недостовірних даних реєстрації пасажирів - у розмірі п'ятдесяти таких прожиткових мінімумів за кожне перевезення.
Перевізник звільняється від відповідальності, передбаченої цією статтею, якщо доведе, що документи, надані йому пасажиром перед початком міжнародного пасажирського перевезення, дали йому достатні підстави вважати, що пасажир мав документи, необхідні для в'їзду до держави прямування, транзиту.
Згідно з п. 7.2 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 року №1196, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 року за №310/13577 (далі - Правил), посадка в поїзд осіб, здійснюється за такими документами, що посвідчують особу: паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідчення водія, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа для виїзду за кордон особи, яку визнано біженцем, та особи, яка потребує додаткового захисту, довідки про звернення за захистом в Україні, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, картки мігранта, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, паспортного документа іноземця та особи без громадянства.
Враховуючи вищезгадані норми Законів перевізник був зобов'язаний, перед початком здійснення міжнародного пасажирського перевезення (на станції у Перемишлі) перевірити у пасажира, а саме: GOTTNER CHRISTIAN MICHAEL, 13.09.2000 року народження, наявність паспортного документа, що посвідчує особу пред'явника та надає право на перетинання державного кордону України.
Також у позовній заяві позивачем зазначені доводи, що працівники АТ «Українська залізниця» дотримувались і діяли у відповідності до вимог пунктів 2.5 та 2.6 Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України, Міністерства транспорту та зв'язку України 06.10.2009 року №745/926/1032, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2009 року за №1036/17052 (далі - Технологія).
Однак варто зазначити, що ця Технологія застосовується безпосердньо під час здійснення прикордонного та митного контролю пасажирських поїздів міжнародного сполучення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для залізничного сполучення і спрямована на удосконалення рівня взаємодії органів охорони державного кордону та митних органів, структурних підрозділів залізничного транспорту України, дотримання графіку руху пасажирських поїздів, скорочення часу проведення прикордонного та митного контролю осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Також представником позивача зазначено, що згідно з вимогами пункту 6 частини 1 статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» та статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль» тільки представники Держприкордонслужби України наділені повноваженнями, при здійсненні прикордонного контролю, встановлювати наявність належно оформлених документів.
Однак, в цьому контексті варто зазначити, що фраза «належно оформлених документів» враховуючи вимогу пункту 6 частини 1 статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» стосується не тільки осіб, а транспортних засобів та вантажів: в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю.
Преамбулою Закону України «Про відповідальність перевізників» визначено, що цей Закон встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
Проте, позивачем не здійснено обов'язок перевірити саме наявність документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, а не їх справжність. Оскільки ідентифікаційна картка громадянина Федеративної Республіки Німеччина серії НОМЕР_1 , видана 30.07.2019 року, не є документом, що надає право на в'їзд в Україну.
Всі процесуальні документи, а саме: рішення про відмову в перетинанні державного кордону України відносно громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 та його пояснення, пояснення представників АТ «Українська залізниця», рапорти військовослужбовців НОМЕР_2 прикордонного загону, свідчать саме про те, що в особи були відсутні документи, що надають право на перетинання державного кордону України.
Пунктом 1.2 Розділу І Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженої наказом Адміністрації державної прикордонної служби України від 05.06.2012 року №407, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2012 року за №1083/21395 (далі - Інструкція №407) визначено: перевірка документів - дослідження уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України паспортних та інших документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі; стандартна перевірка документів - дослідження паспортних та інших документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства в обсязі, необхідному для визначення законних підстав для перетинання ними державного кордону.
Пунктом 2.5 Розділу ІІ Інструкції №407 передбачено, що під час проведення стандартної перевірки документів прикордонний наряд «Перевірка документів» повинен оглянути паспортний документ, що пред'являється, визначити його вид і відповідність установленому зразку.
Відносно ідентифікаційної картки громадянина Федеративної Республіки Німеччина серії НОМЕР_1 , видану 30.07.2019 року на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не здійснювалась поглиблена перевірка з метою підтвердження або спростування ознак її підробки (фальсифікації), оскільки ідентифікаційна картка не являється відповідним документом, що надає право на перетинання державного кордону України.
Також відповідно до частини 5 Порядку забезпечення надання перевізникам, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення, та органам охорони державного кордону інформації про документи, необхідні пасажирам для в'їзду в Україну та до іноземних держав, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року №811, Адміністрація Держприкордонслужби забезпечує у межах своїх повноважень надання Мінінфраструктури інформації про документи, необхідні пасажирам для в'їзду в Україну та до іноземних держав.
Відповідач розглянув справу у спосіб передбачений законом. Зокрема повідомив про розгляд справи представника Акціонерного товариства «Українська залізниця», надав копію протоколу та доказами вчинення адміністративного правопорушення.
Представник відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, довів суду правомірність своїх дій.
В протоколі про адміністративне правопорушення та постанові про притягнення до адміністративної відповідальності наявні посилання на конкретні дії, що привели до потрапляння пасажира в вагон поїзду і його перевезення через кордон України.
Частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок доказування правомірності свого рішення на відповідача - суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до п.1,8 ч.1 ст. 247 КУпАП обставинами, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення є відсутність складу адміністративного правопорушення, а також наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення.
Дані обставини, не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень..
Судом встановлено, що перевізником - ПАТ “Українська залізниця» не виконано обов'язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, чим порушено вимоги ст.1 Закону України “Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» та ст.22-1 Закону України “Про залізничний транспорт».
У відповідності до п.1,8 ч.1 ст. 247 КУпАП обставинами, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення є відсутність складу адміністративного правопорушення, а також наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення.
Беручи до уваги усе вище зазначене, суд дійшов висновку, що постанова 7 Прикордонного Карпатського загону від 25.01.2024 року №1 про правопорушення, пов'язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями та накладення на Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця» штрафу суд дійшов висновку про правомірність винесення оскаржуваної постанови та відсутність підстав для її скасування.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 13, 69-71, 128, 158-163, 167 КАС України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22.04.2025.
Суддя І.І.Ціпивко