іменем України
23.04.2025
Справа № 331/6489/24
Провадження № 2/331/599/2025
Жовтневий районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Фісун Н.В., за участю секретаря судового засідання Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2024 року представник ТОВ «ФК «Профіт Капітал» - адвокат Ушакович М.П. звернулася до суду з вказаною позовною заявою, на обґрунтування якої зазначила, що 06.08.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту та страхування № Р25.00406.005559064.Відповідно до умов Договору кредиту № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року, Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках Угоди та Договору, у том числі для розміщення і відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випуску не зазначати. Згідно п.п. 1.3 Договору Кредиту 1 за користування Кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 10% річних від залишкової суми кредиту. Згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка 88,20% (п. 4 додатку до Договору кредиту 1).В додатку №1 до Договору кредиту 2 наведено «Графік щомісячних платежів за кредитним договором». Банк свої зобов'язання за Договором кредиту 1 виконав у повному обсязі надавши Позивачу кредитні кошти в розмірі 86 421,00 грн. в строки визначені умовами Договору. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує.
Також 09.09.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту та страхування № Z75.00406.005679704 (надалі - Договір кредиту 2).
Відповідно до умов Договору кредиту № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року, Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 8420,00 грн, включаючи витрати страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п.п. 1.3 Договору Кредиту 2 за користування Кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 10% річних від залишкової суми кредиту.
Банк на виконання умов Договору кредиту надав Позичальнику грошові кошти у сумі 8420,00 строком на 09.09.2022 року, а Позичальник відповідно зобов'язався повернути його разом платежами (відповідно до п. 5 додатку №1 до Договору кредиту 2) згідно з умовами цього Договору. Згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка складає 88,20% (п. 4 додатку до Договору кредиту 2).
19.12.2023 року між Акціонерним Товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» укладено Договір факторингу № 19/12-2023. Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ», а ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу.
22.12.2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений Договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передав, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал»» прийняв права вимоги за Кредитними договорами № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року, № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року.
Прохають суд у зв'язку з неповерненням заборгованості за Договорами кредиту та відповідно до Довідки розрахунку заборгованості стягнути з ОСОБА_1 за:
Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року суму заборгованості -162 371,56 грн, яка складається з:
- заборгованості за основним боргом - 79 090,01 грн.;
- заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 25 385,24 грн.;
- заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями - 57 896,31 грн.
Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року суму заборгованості - 18 918,09 грн, яка складається з:
-заборгованості за основним боргом - 7102,37 грн.;
-заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 2325,46 грн.;
-заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями - 9490,26 грн.,
а всього суму заборгованості у розмірі 181 289,65, судовий збір у розмірі 3028 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 14000,00 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 25.11.2024 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з викликом сторін, відповідачу запропоновано подати відзив на позов.
Від відповідачки відзив не надійшов, до матеріалів справи долучила пояснення 21.04.2025, в яких вказала, що з поважних причин не сплачувала заборгованість по кредитним договорам. Так, прохає суд звернути увагу, що «Ідея Банк» завищував нарахування процентів по кредитним договорам. Прохала суд, у зв'язку з важким матеріальним становищем відмовити в задоволенні позову, так як пенсія за віком не дає змоги виплачувати кредити, відсутнє житло, пенсіонерка.
У судове засідання представник позивача не з'явився, але просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідачка у судовому засіданні суду пояснила, що не пам'ятає яку суму їй було перераховано на картку, але вважає сума заборгованості по процентам не відповідає умовам договору. Прохала суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши думку відповідачки, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 06.08.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту та страхування № Р25.00406.005559064./а.с.6/.
Відповідно до умов Договору кредиту № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року, Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках Угоди та Договору, у том числі для розміщення і відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випуску не зазначати.
Згідно п.п. 1.3 Договору Кредиту 1 за користування Кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 10% річних (змінювана ставка) від залишкової суми кредиту.
Згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка 88,20% (п. 4 додатку до Договору кредиту 1)./а.с.7/.
В додатку №1 до Договору кредиту 2 наведено «Графік щомісячних платежів за кредитним договором».
Банк свої зобов'язання за Договором кредиту 1 виконав у повному обсязі надавши Позивачу кредитні кошти в розмірі 8 6421,00 грн. в строки визначені умовами Договору.
Відповідно до Довідки розрахунку - заборгованості за Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року сума заборгованості становить 162 371,56 грн, яка складається з:
- заборгованості за основним боргом - 79 090,01 грн.;
- заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 25 385,24 грн.;
- заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями - 57896,31 грн./а.с.16/.
Також судом встановлено, що 09.09.2019 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту та страхування № Z75.00406.005679704 (надалі - Договір кредиту 2)./а.с.9/.
Відповідно до умов Договору кредиту № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року, Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 8 420,00 грн, включаючи витрати страховий платіж (у разі наявності), а Позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п.п. 1.3 Договору Кредиту 2 за користування Кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 9,99 % річних(змінювана ставка) від залишкової суми кредиту.
Банк на виконання умов Договору кредиту надав Позичальнику грошові кошти у сумі 8 420,00 строком на 09.09.2022 року, а Позичальник відповідно зобов'язався повернути його разом платежами (відповідно до п. 5 додатку №1 до Договору кредиту 2) згідно з умовами цього Договору.
Згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка складає 88,20% (п. 4 додатку до Договору кредиту 2)./а.с.10/.
Відповідно до Довідки розрахунку - заборгованості за Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року суму заборгованості становить 18 918,09 грн, яка складається з:
-заборгованості за основним боргом - 7102,37 грн.;
-заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 2325,46 гри.;
-заборгованість на нарахованими та несплаченими комісіями - 9490,26 грн./а.с.20/.
19.12.2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» укладено Договір факторингу № 19/12-2023. Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ», а ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу./а.с.21-27/.
Згідно реєстру боржників, які є додатком до договору, новому кредитору передано право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року, № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року./а.с.28-31/.
Згідно з платіжного доручення від 20.12.2023 позивачем проведено фінансування за договором факторингу №19/912-2023 від 19.12.2023 року (а.с. 32-33).
22.12.2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений Договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передав, а ТОВ «ФК «Профіт Капітал»» прийняв права вимоги за Кредитними договорами № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року, № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року./а.с.34-38/.
Згідно реєстру боржників, які є додатком до договору, новому кредитору передано право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитними договорами № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року, № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року./а.с.39-42/.
Згідно з платіжного доручення від 26.12.2023 позивачем проведено фінансування за договором факторингу №22/12-2023 від 22.12.2023 року (а.с. 43).
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Суд визнає, що договори факторингу та реєстри права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
При цьому, слід зазначити, що вищезазначені Договори факторингу у встановленому законом порядку не визнавався недійсним та не є предметом спору в даній справі.
Щодо тіла кредиту.
ТОВ «ФК» «Профіт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої заборгованість за договорами в сумі 181 289,65 грн, зокрема, заборгованості за основним боргом за Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 у розмірі - 79 090,01 грн. та за Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року у розмірі - 7102,37 грн.
На підтвердження заявлених вимог позивач надав виписки з особового рахунку відповідача, згідно якого заборгованість за тілом кредиту становить за Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 у розмірі - 79090,01 грн. та за Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року у розмірі - 7102,37 грн./а.с.12-15,17-19/.
Згідно довідки-розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за основним боргом становить за Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 у розмірі - 79 090,01 грн. та за Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року у розмірі - 7102,37 грн./а.с.16,20/.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
При цьому відповідно до пункту 5.5. Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.
Отже, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам, то такий документ може бути доказом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 09 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18; від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18; від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16143/18.
Отже банком наданий належний доказ на підтвердження виконання ним умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів, зокрема, виписку з особового рахунку клієнта банку, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і Положення має статус первинного документа.
Окрім того, у суду немає підстав для висновку про те, що відповідач не користувався позикою. Відповідач частково виконувала свої зобов'язання до 2020 року, що підтверджується виписками з особових рахунків клієнта.
Відтак, виходячи із основних засад цивільного судочинства, зокрема диспозитивності, що відповідає положенням статті 13 ЦПК України, враховуючи заявлені позивачем позовні вимоги, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту за Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 у розмірі - 79 090,01 грн. та за Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року у розмірі - 7 102,37 грн.
Щодо процентів.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Як було зазначено вище, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Разом з тим в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості відсотків за користування кредитом.
На підтвердження заборгованості позивачем надано тільки довідку-розрахунок заборгованості, яка не відображає ні період, за який здійснювалось нарахування процентів, ні відсоткову ставку, ні залишкової суми кредиту, на яку згідно договору мають нараховуватись відсотки. Також суд звертає увагу, що в договорах вказана змінювана процентна ставка 10% річних, а не фіксована, позивачем в позовній заяві вказано, що Згідно з Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка складає 88,20% . Відповідачка у поясненнях та у судовому засіданні звертала увагу суду, що процента ставка не відповідала розміру вказаних у кредитних договорах.
З виписки по рахунку встановлено, що останній платіж по Договору № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 здійснено 14.05.2020 року в розмірі 933,09 грн. /а.с.14/ та за Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року здійснено 30.12.2020 у розмірі - 1.38 грн., які зараховані банком на погашення кредиту.
В Паспортах споживчого кредиту, які є Додатками до Договорів позивач відобразив графік щомісячних внесків за кредитними договорами. При цьому графік погашення кредиту не є по своїй суті розрахунком заборгованості./а.с.7,10/.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Виходячи з того, що в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в частині стягнення відсотків за Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року у сумі - 25 385,24 грн. та за Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року у сумі - 2325,46 грн, оскільки ТОВ «ФК» Профіт Капітал» не надано суду належних доказів на її підтвердження, тоді як саме на позивача покладено обов'язок щодо доведення заявлених позовних вимог.
Щодо комісії.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 2 жовтня 2019 року по справі №740/4328/14.
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.
З урахуванням вимог ст.ст. 549-552, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, належить зробити висновок, що наслідками укладення договору позики є: зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві суму грошових коштів (суму позики); одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики; сплата позичальником позикодавцю інфляційних втрат за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми; сплату позичальником позикодавцю неустойки (штрафу, пені) у разі порушення боржником зобов'язання.
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд прийшов до висновку, що положення договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором,є нікчемними.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
З урахуванням встановленого, суд прийшов до висновку, що оскільки банком у кредитному договорі була встановлена плата за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, то з відповідача не підлягає стягненню заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн.
Відповідно до частини 1-2 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до частини 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду договір №02-24 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року, укладений між Адвокатським об'єднанням «Правничий курс» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал»; додаткову угоду №1/1 від 01 липня 2024 року , форму акту прийому - передач реєстру боржників за Договором про надання правової допомоги №02-24 від 1 липня 2024 року , Акт №1 прийому передачі наданої правової допомоги від 5.09.2024 року , відповідно до якого розмір винагороди становить 14 000,00 грн.
Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
Суд зазначає, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10.01.2020, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2010, №37246/04).
Перевіривши зміст наданих документів, суд зазначає, що заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 14000,00 грн. є неспівмірними зі складністю цивільної справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, оскільки складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавства, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, справа розглядається у спрощеному провадженні, тобто, надання правничої допомоги в даній справі зводилося до складання позовної заяви.
Враховуючи предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт,заперечення відповідача щодо позовних вимог, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 3000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Таким чином з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1439,64 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.11,14,626, 627,629,1054 ЦК України, суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою : АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082 адреса м.Київ вул.Набережна-Лугова,8) суму заборгованості у розмірі 86 192,38 грн., яка складається за
- Договором № Р25.00406.005559064 від 06.08.2019 року сума заборгованості за основним боргом - 79 090,01 грн. та
- Договором № Z75.00406.005679704 від 09.09.2019 року суму заборгованості за основним боргом - 7102,37 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ 39992082 адреса м.Київ вул.Набережна-Лугова,8) понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1439,64 грн та на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 23.04.2025 року.
Суддя: Н.В.Фісун