ун. № 369/9367/24
пр. № 2/759/2348/25
22 квітня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання КириченкоЮ.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогамиОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
І. Позиція сторін у справі
у червні 2024 р. представник позивача звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 185432 грн. 25 коп., франшизи у розмірі 3200 грн. 00 коп., моральної шкоди в розмірі 10000 грн. 00 коп. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.12.2023 о 12 год. 00 хв. на перехресті вулиць Українського Відродження та Брест-Литовське шосе, сталося ДТП за участю автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Kia Xсeed», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 08.02.2024 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Станом на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ТДВ СК «Альфа-Гарант», ліміт за завдану шкоду становить 160000 грн. 00 коп., франшиза складає 3200 грн. 00 коп. Страховиком на користь позивача було здійснено належну виплату страхового відшкодування у розмірі ліміту відповідальності в сумі 107555 грн. 53 коп. та 49194 грн. 37 коп. Відповідно до звіту про оцінку №02/24 авто товарознавчого дослідження автомобіля від 18.01.2024, заподіяний матеріальний збиток становить 345432 грн. 25 коп., в тому числі втрата товарної вартості складає 21846 грн. 57 коп. Вартість запчастин та вартість робіт разом складає 328150 грн. 02 коп. Враховуючи, що страховою компанією здійснено страхове відшкодування в межах ліміту виплати, тому з відповідача підлягає стягнення різниця між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням в розмірі 185432 грн. 25 коп. та розмір франшизи в сумі 3200 грн. 00 коп. Також протиправними діями відповідача, позивачу завдано моральну шкоду, адже подія, що пов'язана з ДТП завдала їй стресу та моральних страждань, витрачання додаткових сил та засобів на пересування транспортом загального користування, пошкодження власного транспортного засобу, розмір моральної шкоди оцінює в сумі 10000 грн. 00 коп.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.06.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 61).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.10.2024 матеріали позовної заяви направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Святошинського районного суду м. Києва (а.с. 70-71).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 справу розподілено на суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 79-80).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.01.2025 справу прийнято до провадження, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 81-82).
Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом надсилання рекомендованим листом ухвали про відкриття провадження від 24.01.2025. Відзив на позовну заяву до суду не направив, жодних заяв з процесуальних питань від сторони відповідача до суду не надходили.
Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що ОСОБА_1 19.12.2023 о 12 год. 00 хв., керуючи транспортним засобом «Kia Xсeed», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить їй на праві власності, та рухаючись по вул. Українського Відродження, 2/1 у м. Києві, не врахувала дорожньої обстановки, не дотрималася безпечної дистанції та здійснила зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 . При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушила п. 12.1, 13.1, 2.3 «б» Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
ОСОБА_2 19.12.2023 о 12 год. 00 хв., керуючи транспортним засобом «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , та рухаючись по вул. Українського Відродження, 2/1 у м. Києві заднім ходом, не переконався в безпеці дорожнього руху, здійснив наїзд на транспортний засіб «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 . При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_2 порушив п. 10.9, 10.10 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 08.02.2024 у справі 759/1160/24 провадження в справі в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено адміністративне стягнення (а.с. 12-15).
Відповідно до п. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 31).
На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника ТЗ «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована полісом обов'язкового страхування ЕР 214492967 від 08.05.2023 у ТДВ СК «Альфа-Гарант», ліміт відповідальності становить 160000 грн. 00 коп. (а.с. 51,56).
15.03.2024 та 06.05.2024 ТДВ СК «Альфа-Гарант» здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи ОСОБА_1 в розмірі 107505 грн.63 коп. та 49194 грн. 37 коп. (а.с. 17, 56).
Згідно звіту про оцінку №02/24 авто товарознавчого дослідження транспортного засобу від 18.01.2024, вартість матеріального збитку завданого власнику КТЗ - легкового автомобіля «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 складає 345432 грн. 25 коп., в тому числі втрата товарної вартості, яка складає 21846 грн. 57 коп. (а.с.18-27).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування», ЦК України та іншими законодавчими актами.
Згідно із ч.ч 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно п. 1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Тобто, відповідальність за шкоду несе безпосередньо боржник - особа, яка завдала шкоди.
Згідно з вимогами ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За правилом п. 1 ч.2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Системний аналіз статті 22 ЦК України, абзацу другого статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20.01.2016 розглянув справу № 6-2808 цс 15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним.
Відповідно до пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 2.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Згідно з пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Тому при визначені розміру страхового відшкодування страховик зобов'язаний врахувати коефіцієнт фізичного зносу, у зв'язку із чим страховик обмежений щодо виплати розміру страхового відшкодування, зокрема, вирахуванням коефіцієнту фізичного зносу та франшизи.
Згідно зі ст.ст. 29, 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Системний аналіз пункту 32.7. ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 22, абзацу третього пункту 3 ч. 1 ст. 988, ст.ст. 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6., 8.6., 8.6.1., 8.6.2. Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У даному випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
У постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6-691цс15 зроблено висновок проте, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої незважаючи на те, що збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Аналогічні висновки, викладеного Верховним судом у постановах від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц, від 13.06.2019у справі №370/2787/18, від 30.10.2019 у справі №753/4696/16-ц, від 21.02.2020 у справі №755/5374/18, та від 22.04.2020 у справі №756/2632/17.
Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, останній має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 25 липня 2018 року у справі №922/4013/17, та від 03 липня 2019 року у справі 910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона передбачена договором страхування.
Отже, зважаючи на вищевикладені обставини, позивач правомірно звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, оскільки у нього виникло право на відшкодування шкоди, а саме різниці між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та компенсації суми франшизи.
Відповідно до наданого звіту, вартість матеріального збитку легкового автомобіля «KIA», д.н.з. НОМЕР_2 складає 345432 грн. 25 коп.
Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована полісом обов'язкового страхування ЕР 214492967 від 08.05.2023 у ТДВ СК «Альфа-Гарант», на підставі чого страхова компанія сплатила потерпілій особі суму страхового відшкодування в розмірі 156750 грн. 00 коп., а тому з відповідача необхідно стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 185432 грн. 25 коп. та розмір франшизи в сумі 3200 грн. 00 коп.
При цьому суд зауважує, що відповідач жодним чином не спростовував вимоги позивача щодо вказаної суми, не надавши до суду відзиву або доказів, які б підтверджували відсутність вини в його діях в рамках цих правовідносин.
Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, вимога позивача про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, компенсації суми франшизи, є обґрунтованою, доведеною, а відтак підлягає задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000 грн. 00 коп., слід зазначити наступне.
За положеннями ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до загальних підстав відповідальності за матеріальну та моральну шкоду згідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України та п. 5 Постанови Пленуму ВСУ України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» юридичною підставою виникнення відповідальності за заподіяну шкоду є склад цивільного правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди, який включає в себе наступні невідємні елементи: 1) безпосередньо наявність такої шкоди; 2) протиправність діяння її заподіювача; 3) наявність причинного звязку між шкодою та протиправним діянням її заподіювача; 4) вині останнього в її заподіянні. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню шкоди якщо остання була заподіяна не з її вини.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
У силу ст. 1167 ЦК України передбачено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно положень п. 5. Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №5 від 31.05.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Надані докази і фактичні обставини справи не дають обґрунтованих підстав вважати, що позивачу було завдано моральної шкоди, остання не довела та не надала належні та допустимі докази заподіяння їй такої шкоди, обґрунтованості зазначеного розміру такої шкоди. Тобто відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні у даній частині вимог.
З огляду на вищевикладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат
відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальна сума задоволених вимог позивача складає 188632 грн. 25 коп. та з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 1886 грн. 21 коп. (188632,25 х 100% :198632,25 =94,96% х1792,23 грн).
Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 1886 грн. 21 коп.
На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 15, 22, 23, 625, 613, 116, 1167, 1178, 1187, 1192, 1194 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 137-141, 258-259, 263-265, 267, 268, 273, 353 ЦПК України,-
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) майнову шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 185432 грн. 25 коп. та розмір франшизи в сумі 3200 грн. 00 коп., а всього стягнути 188632 (сто вісімдесят вісім тисяч шістсот тридцять дві) грн. 25 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) судовий збір по справі у розмірі 1886 (одна тисяча вісімсот вісімдесят шість) грн. 21 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О.В. Ул'яновська