22 квітня 2025 року
м. Київ
справа №640/23450/19
адміністративне провадження № К/990/14220/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів - Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №640/23450/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії про визнання протиправним про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії № 1 від 29 жовтня 2019 року №164 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 - прокурором державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 01 листопада 2019 року №1328ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 1 від 29 жовтня 2019 року № 164 в частині висновку про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 - прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 01 листопада 2019 року № 1328ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 листопада 2019 року. Поновлено з 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, поклавши обов'язок виконання рішення суду в цій частині та поновлення на посаді на Офіс Генерального прокурора. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді у розмірі 789 883,71 грн (сімсот вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят три грн 71 коп) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 36 700,00 грн (тридцять шість тисяч сімсот грн) на відшкодування витрат на правничу допомогу. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 769,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого за квитанцією від 27 листопада 2019 року №5_12.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року задоволено апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 жовтня 2021 року скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/23450/19 повернуто скаржнику.
04 квітня 2023 року та 20 січня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року у справі №640/23450/19 за виключними обставинами. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року залишено в силі.
До Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №640/23450/19. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Перевіривши матеріали касаційної скарги та зміст ухвалених у цій справі судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з наступних підстав.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Частиною третьою статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду апеляційної інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відповідно до частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є, зокрема, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане (пункт 1 частини п'ятої статті 361 КАС України).
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суд апеляційної інстанції зазначив, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2022 року, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні усіх позовних вимог, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, а тому, у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, не може переглядатися за виключними обставинами
Апеляційним судом зауважено, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України згаданого Рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Також судом апеляційної інстанції зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024 та, як наслідок, має значення лише для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення.
У контексті вказаного Верховний Суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду, у тому числі у правовідносинах щодо яких виник спір.
Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно з якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання, а тому воно не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами за указаної нормативної підстави.
У цій постанові також зазначено, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин і не доводить факту допущення судом помилки під час вирішення спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Питання застосування наслідків установлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону чи іншого нормативно-правового акта також було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду у кримінальній справі №4819/49/19, у якій теж вирішувалася заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19, зокрема, зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.
Слід зазначити, що аналогічний підхід щодо застосування положень пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України Верховний Суд висловив, як у справі №440/4627/19 (постанова від 17 грудня 2023 року), так і під час розгляду заяв про перегляд за виключними обставинами судових рішень у справах за позовами прокурорів, що були звільнені з прокуратури, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», зокрема у справі №600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року), у справі №200/5229/20-а (ухвала від 27 квітня 2023 року), у справі №420/1255/21 (ухвала від 03 травня 2023 року), у справі №420/1319/21 (ухвала від 04 травня 2023 року), у справі №580/2313/20 (ухвала від 10 травня 2023 року), у справі №620/4397/20 (ухвала від 11 травня 2023 року), у справі №420/4589/20 (ухвала від 06 березня 2025 року), у справі №420/4572/20 (ухвал від 13 березня 2025 року) та інших.
Висновки апеляційного суду в оскарженій ухвалі повністю узгоджуються із зазначеними висновками Верховного Суду.
Отже, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, вірно застосував пункт 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, правильне її застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.
Ураховуючи, що зміст оскарженого рішення суду апеляційної інстанції свідчить про правильне застосування апеляційним судом норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України встановлено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 328, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі №640/23450/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії про визнання протиправним про визнання протиправним та скасування рішення та наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська