22 квітня 2025 року
м. Київ
справа №300/2222/24
адміністративне провадження №К/990/14128/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів - Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №300/2222/24 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про зобов'язання нарахувати, виплатити заробітну плату за період з 01 січня 2024 року по 20 лютого 2024 року та вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29 грудня 2023 року,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, у якому просила:
- зобов'язати Управління Держпраці в Івано-Франківській області нарахувати і виплатити їй заробітну плату за період з 01 січня 2024 року по 20 лютого 2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29 грудня 2023 року;
- зобов'язати Управління Держпраці в Івано-Франківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1409 від 29 грудня 2023 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Управління Держпраці в Івано-Франківській області, правонаступником якого є Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, щодо не нарахування і не виплатити ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 січня 2024 року по 20 лютого 2024 року та вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29 грудня 2023 року та правової оцінки, наданої судом. Зобов'язано Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 січня 2024 року по 20 лютого 2024 року з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29 грудня 2023 року та правової оцінки, наданої судом. Зобов'язано Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29 грудня 2023 року та правової оцінки, наданої судом. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 гривень (одна тисяча п'ятсот гривень нуль копійок).
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року задоволено апеляційну скаргу Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. Скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024 року у справі №300/2222/24 та в позові ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці правонаступника Управління Держпраці в Івано-Франківській області про зобов'язання вчинити дії відмовлено.
04 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №300/2222/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції повністю, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Під час вирішення питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29 грудня 2023 року під час перебування державного органу у процесі ліквідації (реорганізації) та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» при повторному звільненні особи з аналогічних підстав.
У цій частині касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України щодо належного обґрунтування підстави звернення до суду касаційної інстанції, а саме пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому посилається на постанови Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі №21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а та Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №420/591/20, від 07 липня 2022 року у справі № 420/1070/21, від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270, від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 22 квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20, від 17 червня 2021 року у справі № 240/455/20, від 07 липня 2022 року у справі № 420/1070/21, від 16 травня 2024 року у справі № 300/5311/22.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником лише зазначено про постанови Верховного Суду, проте не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених заявником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суду зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Крім того, Суд відхиляє посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі №21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а, оскільки згідно пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є застосування судом норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім того, як убачається зі змісту касаційної скарги, позивач обґрунтовує касаційну скаргу також тим, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, що за змістом відповідає підпунктам «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Підсумовуючи вище зазначене, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про дотримання позивачем вимог статті 330 КАС України щодо підстав касаційного оскарження судового рішення, заявником касаційної скарги підстава, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, є обґрунтованою. Однак для вирішення питання допуску цієї справи до Верховного Суду, скаржнику необхідно уточнити підставу, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України).
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням належного обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у справі №300/2222/24 за позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про зобов'язання нарахувати, виплатити заробітну плату за період з 01 січня 2024 року по 20 лютого 2024 року та вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації у 2024» за №1409 від 29 грудня 2023 року залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська