22 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 320/15694/24
адміністративне провадження № К/990/14011/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової служби України (далі - відповідач 1), Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач 2), в якому просила:
- визнати дії Державної податкової служби України з видачі наказу ДПС від 13.11.2023 №1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2023 та наказу ДПС України від 17.11.2023 №1448-о «Про внесення змін до наказу ДПС від 13.11.2023 №1432-о» змінами в наказі від 13.11.2023 №1432-о були «звільнити у перший день після виходу на роботу» замість «звільнити з 13.11.2023» - протиправними;
- скасувати наказ ДПС від 13.11.2023 №1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2023 та наказу ДПС України від 17.11.2023 №1448-о «Про внесення змін до наказу ДПС від 13.11.2023 №1432-о» змінами в наказі від 13.11.2023 №1432-о були «звільнити у перший день після виходу на роботу» замість «звільнити з 13.11.2023» та поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області.
- стягнути з Головного Управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.01.2024 по дату ухвалення судового рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2024, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 13.11.2023 №1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2023 та наказ Державної податкової служби України від 17.11.2023 №1448-о «Про внесення змін до наказу Державної податкової служби України від 13.11.2023 №1432-о» змінами в наказі від 13.11.2023 №1432-о. Поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді начальника Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області. Стягнуто з Головного Управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2024 по 08.11.2024 у сумі 162 834,78 (сто шістдесят дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн 78 коп. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова служба України звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Так, в касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано пункт 1 частини другої статті 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 826/5308/18, від 11.06.2020 у справі № 826/7299/15 та від 27.04.2020 у справі № 826/10854/17.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
За обставинами цієї справи судами попередніх інстанцій установлено, що накази Державної податкової служби України від 13.11.2023 №1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 та від 17.11.2023 №1448-о «Про внесення змін до наказу Державної податкової служби України від 13.11.2023 №1432-о» були прийняті на підставі наказу Державної податкової служби України від 04.08.2023 №15-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення". Тобто оскаржуваними наказами реалізовано наказ Державної податкової служби України від 04.08.2023 №15-дс.
Водночас, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі №320/28499/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 04.08.2023 №15-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення".
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №320/28499/23. Тобто за наслідками касаційного оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанції у справі №320/28499/23 скасовані не були.
Суди обох інстанцій зазначили, що наказ Державної податкової служби України від 04.08.2023 №15-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким до начальника ГУ ДПС у Чернігівській області ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади державної служби за вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ, у перший день після виходу на роботу - скасовано рішенням суду яке набрало законної сили, та беручи до уваги що оскаржувані накази прийняті на підставі скасованого наказу, відповідно підлягають скасуванню оскаржувані позивачем накази з подальшим поновленням позивача на роботі.
Отже оцінка питання щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ вирішувалося у справі №320/28499/23, тому рішення у в цій справі має преюдиційне значення для цієї справи.
Слід зазначити, що особливості спірних правовідносин у справах № 826/7299/15, не є релевантними до застосування у спірних правовідносинах, оскільки правовідносини у справі № 826/7299/15 виникли у зв'язку із звільненням позивача з посади на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця.
Водночас, предметом розгляду цієї справи є звільнення з займаної посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ.
Щодо посилань на постанови у справах № 826/5308/18 та № 826/10854/17, Суд, зазначає, що за обставинами у вищевказаних справах позивачі оскаржували накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказ про звільнення у зв'язку з реалізацією наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, тоді як у цій справі позивачка оскаржувала лише наказ про звільнення, тому у справі №320/15694/24 оцінка нормам пункту 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ судами попередніх інстанцій не надавалася.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1частини другої статті 353 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Варто зазначити, що у разі якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, що встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги в частині обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення натомість в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а надалі саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько