09 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14462/24 пров. № А/857/6496/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Ільчишин Н. В.,
Носа С. П.,
з участю секретаря судового засідання Ханащак С. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (прийняте у м. Луцьку суддею Шепелюком В. Л.; дата складення повної ухвали не вказана) про забезпечення позову в адміністративній справі № 140/14462/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимог та рішення,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду із позовом та просила визнати протиправними і скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Волинській області податкові повідомлення-рішення від 20 червня 2024 року №№ 0171922407, 0171942407, 0171952407, 0171962407; вимогу від 20 червня 2024 року № Ф-0171262407; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 вересня 2024 року № Ф-3383-0320У; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20 червня 2024 року № 0171312407.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року було відкрите провадження у справі за вказаним адміністративним позовом.
А 31 січня 2025 року представник позивача Крючкова О. Б. подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом Головного управлінням ДПС у Волинській області від 17 вересня 2024 року № Ф-3383-0320У про сплату боргу (недоїмки) до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Заява обґрунтована тим, що наразі виконавчою службою у межах виконавчого провадження № 76346280 здійснюється примусове стягнення з ОСОБА_1 коштів за вимогою, яка є предметом оскарження, зокрема накладено арешт на кошти та рахунки.
Тому в разі стягнення суми заборгованості за вимогою про сплату боргу (недоїмки), яка оскаржується, можуть істотно ускладнитись поновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 140/14462/24 стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 17 вересня 2024 року № Ф-3383-0320У, яка перебуває на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ВП № 76346280).
Приймаючи рішення про забезпечення позову, суд першої інстанції вказав, що застосування заходу забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа є достатнім для відвернення негативних наслідків для позивача.
При цьому суд звернув увагу, що вжиті заходи забезпечення позову не є вирішенням публічного-правового спору по суті без фактичного його розгляду судом. Також зупинення стягнення на підставі оскаржуваної вимоги, не призведе до негативних наслідків та не завдасть шкоди будь-яким іншим зацікавленим особам, а натомість захистить майнові права позивача до прийняття судом рішення по суті заявлених вимог.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, її оскаржило Головне управління ДПС у Волинській області, яке вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та з помилковим застосуванням норм матеріального права. Тому, з урахуванням вимог апеляційної скарги, просило ухвалу суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.
Вимоги апеляційної скарги, з покликанням на норми законодавства, фактичні обставини справи та судову практику Верховного Суду та апеляційних судів, обґрунтовано загалом тим, що сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду. А наведені позивачем у клопотанні доводи не свідчать про те, що невжиття саме таких заходів може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача, як це передбачено пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
Також, вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, не узгоджується з метою вжиття заходів забезпечення позову, може бути розцінене як фактичне вирішення частини позовних вимог на період дії ухвали про забезпечення позову.
Відповідно, до надання правової оцінки правомірності винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) під час вирішення справи по суті позовних вимог зупинення дії вимоги та зупинення стягнення у виконавчому провадженні призведе до продовження дії правовідносин, які існували до винесення вимоги, на час дії забезпечення позову, тобто до фактичного вирішення справи по суті позовних вимог.
Заявник не обґрунтував наявність зазначених підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову, та не надав доказів, з яких би можна було б пересвідчитися про можливість існування таких підстав. Позивач не довела та документально не підтвердила обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам останньої, які б унеможливили захист її прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі. Крім того, до заяви не додано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За приписами статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частини четверта - шоста статті 154 КАС України).
Відповідно до статті 151 КАС України, якою визначено види забезпечення позову, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову; що є очевидними ознаки протиправності рішення; з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася із такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19, від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18 та від 17.04.2019 у справі № 705/4587/17.
В абзаці другому пункту 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06 березня 2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» вказано, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією NR (89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, де вказано, що рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Досліджуючи питання очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, колегія суддів зауважує, що такі повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.
Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті, яке фактично ґрунтується на тих самих аргументах, які покладені в підстави позову, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 14 січня 2022 року в справі № 160/10672/21.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Варто зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватися ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову судом з'ясовано, що постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білової В.А. від 22 жовтня 2024 року ВП № 76346280 відкрито виконавче провадження з виконання вимоги № Ф-3383-0320У, виданої 17 вересня 2024 року ГУ ДПС у Волинській області про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 287 400,78 грн боргу (недоїмки).
Зазначені вище податкова вимога є предметом спірних правовідносин в поданій ОСОБА_1 позовній заяві у справі № 140/14462/24.
Згідно з абзацом п'ятим частини четвертої статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Частиною п'ятою статті 25 Закону № 2464-VI встановлено, що вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як рішення інших державних органів, рішення (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішення Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Тобто, виконання спірної вимоги Головного управління ДПС у Волинській області від 17 вересня 2024 року № Ф-3383-0320У фактично здійснюється у примусовому порядку, а тому існує реальна можливість стягнення державним виконавцем коштів за вимогою суб'єкта владних повноважень, яка оскаржується у судовому порядку.
Надаючи оцінку доводам позивача та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Обраний спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Тому, беручи до уваги встановлені обставини та враховуючи відсутність у законодавстві механізму зупинення виконання вказаної вимоги до ухвалення судового рішення по суті, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову та відповідно до пункту 1 частини другої статті 150, частини першої статті 151 КАС України та задоволення її шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваної вимоги.
На переконання колегії суддів, обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог, інакше в разі визнання протиправною оскаржуваної вимоги та задоволення позовних вимог заявнику доведеться докласти зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на які буде звернуто стягнення.
Вказане узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, висловленими зокрема у постановах від 06 грудня 2022 року в справі № 240/37865/21, від 25 листопада 2022 року в справі № 240/24146/21, від 14 грудня 2023 року в справі № 240/26583/23 та від 16 липня 2024 року в справі № 240/40188/21, у яких Суд погодився з висновками судів про наявність підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, позаяк вимога про сплату боргу є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється стягнення у безспірному порядку.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів відхиляє зазначену в апеляційній скарзі судову практику Верховного Суду, позаяк суди при вирішенні спорів мають враховувати саме останню правову позицію, що узгоджується з приписами Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 січня 2019 року в справі № 755/1094/17.
Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Тобто, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову та правомірність задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року про забезпечення позову в адміністративній справі № 140/14462/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді Н. В. Ільчишин
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 21.04.25