Головуючий суддя у першій інстанції: Потабенко В.А.
22 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23445/24 пров. № А/857/9701/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 380/23445/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка Арсена Мохаммеда про визнання протиправною бездіяльності, та зобов'язання вчинити дії, -
18.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка А.М., у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не закінчення виконавчого провадження №74157845;
- зобов'язати закінчити виконавче провадження № 74157845 відповідно до п.3 ч.1 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. суд закрив провадження в адміністративній справі №380/23445/24 з підстав передбачених ст.20, ст.287 КАС України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2025р. скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарги не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Із змісту ч.1 ст.1, ч.1 ст.2 КАС України видно, що КАС України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
п.1 ч.1 ст.19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
ч.1 ст.19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, вирішуючи питання про юрисдикцію спору необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть (зміст) права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Предметом розгляду даної справи є бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка А.М. щодо не закінчення виконавчого провадження №74157845 та зобов'язання закінчити виконавче провадження № 74157845 відповідно до п.3 ч.1 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження».
Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст.287 КАС України.
ч.1, ч.5 ст.287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності державного (приватного) виконавця щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Зі змісту позовної заяви та долучених до неї матеріалів видно, що позивач оскаржує бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка А.М. щодо не закінчення виконавчого провадження №74157845.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що виконавче провадження №74157845 відкрито при примусовому виконанні виконавчого листа Сихівського районного суду м. Львова від 28.03.2023р. №464/5855/22 щодо стягнення з фізичної особи ОСОБА_2 в користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 20.06.2020р. у розмірі 38600,50 грн. та 2481,00 грн. судового збору.
Так, з відомостей ЄДРСР встановлено, що Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22.02.2023р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 20 червня 2020 року у розмірі 38600 грн. 50 коп. та 2481 грн. 00 коп. судового збору.
Таким чином, спірні правовідносини виникли з приводу непогодження позивача із бездіяльністю приватного виконавця щодо не закінчення виконавчого провадження у межах виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова у цивільному спорі.
Тобто, колегія судді наголошує та звертає увагу апелянта, що в даному випадку, хоча ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження.
Разом з тим, предметом спору також не є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, які можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Враховуючи те, що предметом спору в даній справі є бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Бурка А.М. щодо не закінчення виконавчого провадження №74157845 та зобов'язання закінчити виконавче провадження № 74157845 відповідно до п.3 ч.1 ст.38 Закону України «Про виконавче провадження» таке має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.
ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки позов підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010р., заява 4909/04, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
У п.42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15.11.2007р., заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно практики Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі № 380/23445/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель