Справа № 580/111/22 Суддя першої інстанції: Валентин ГАРАЩЕНКО
22 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Cудді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 березня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, заявник, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності Черкаської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 27.03.2020 по 21.10.2021 у відповідності до вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язання Черкаської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 21.10.2021;
- зобов'язання Черкаської обласної прокуратури зробити перерахунок виплат, здійснених при звільненні ОСОБА_1 з посади заступника керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі наказу від 21.10.2021 №627к, відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022, у задоволенні позову відмовлено повністю.
У вересні 2023 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022 у справі № 580/111/22 на підставі ч. 1, п. 1 ч. 5 ст. 361, ст. 362, п. 4 ч. 1 ст. 363 КАС України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 відкрито апеляційне провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022 у справі № 580/111/22.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2023, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 18.04.2024, закрито апеляційне провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022 у цій справі, як помилково відкрите.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якій просив:
- скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022 у справі №580/111/22;
- визнати протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 27.03.2020 по 21.10.2021 у відповідності до вимог ст. 81 Закону України «Про прокуратуру»;
- зобов'язати Черкаську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 21.10.2021;
- зобов'язати Черкаську обласну прокуратуру зробити перерахунок виплат, здійснених при звільненні ОСОБА_1 з посади заступника керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі наказу від 21.10.2021 №627к, відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Указана заява обґрунтована тим, що 13.09.2023 Конституційним Судом України, враховуючи аргументи на які посилався позивач, прийнято рішення №8-р(ІІ)/2023, відповідно до якого друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ) - визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) і утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Виконувана позивачем робота прокурора, який пройшов атестацію та який проходить атестацію, при рівнозначності їх правового статусу та функціональних обов'язків, на що вказує ч. 2 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», абзац третій пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX, рішення Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 є однаковою, проте оплата праці - різною: зокрема заробітну плату прокурорів окружної прокуратури збільшено, в той час як прокурорам місцевої прокуратури не залишено на попередньому рівні, а навпаки - зменшено, що не може не свідчити про дискримінацію у сфері забезпечення належних умов праці, її оплати, що в свою чергу створює передумови для посягання на незалежність прокурорів.
Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина (п. 2 ст. 23 Загальної декларації прав людини, ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст.1 Протоколу №12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Лише за результатами атестації працівнику, в тому числі і прокурору, може бути змінено посадовий оклад у межах діапазону за посадою, яку він займає, проте сам процес проходження атестації як триваюча подія ніяким чином не може вплинути на зміну посадового окладу, а тим більше бути зменшеним лише на тій підставі, що прокурор проходить атестацію, як це відбулось відносно позивача.
З урахуванням наведеного, заявник вважає, що має право на виплату недоотриманої заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 21.10.2021, тому просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022 та задовольнити його вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2024, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024, заяву про перегляд судового рішення від 11.03.2022 за виключними обставинами залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 21.11.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення суду від 11.03.2022 у справі №580/111/22 відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття рішення від 11.03.2022 Черкаський окружний адміністративний суд керувався нормами Закону №113-ІХ, який був чинним на час вирішення спору, а відтак підлягав застосуванню до спірних правовідносин. Суд зазначив, що за усталеною позицією Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду рішення Конституційного Суду України має пряму дію в часі та застосовується до тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Відтак, за висновками суду, звернення із заявою у 2024 року про перегляд остаточного судового рішення, прийнятого у 2022 році, за виключними обставинами, які, на переконання заявника, мали місце у 2023 році, виключає можливість її задоволення. Окрім наведеного суд зауважив, що у позовній заяві у цій справі позивач заперечував ретроспективну дію рішення Конституційного Суду України, натомість у заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами наполягає на можливості застосування його до правовідносин, які мали місце до його ухвалення. Поміж іншого суд відхилив посилання заявника на постанову Верховного Суду у справі №240/19209/21 з огляду на нерелевантність її висновків до спірних правовідносин.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити вимоги заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Свою позицію обґрунтовує, зокрема, тим, що судом не було враховано висновків Конституційного Суду України, висловлених рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020, щодо неможливості врегулювання питань соціального забезпечення працівників прокуратури актами Кабінету Міністрів України. Натомість, за твердженням апелянта, суд обмежився виключно аналізом змісту резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023 без урахування приписів ст. 131-1 Конституції України. Наголошує, що всупереч висновків суду, спірні правовідносини виникли на момент прийняття Конституційним Судом України рішення від 26.03.3020 №6-р/2020 і тривають дотепер, оскільки роботодавцем не забезпечено виплату працівникові всіх належних при звільненні сум. Підкреслює, що підтвердивши факт поширення рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на всіх прокурорів у Конституційному Суді України, позивач фактично не може добитися відновлення своїх порушених прав шляхом перегляду судового рішення за виключними обставинами. Зауважує, що ще під час розгляду справи по суті спору суд першої інстанції не врахував суперечність норм Закону №113-ІХ висновкам Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, а відтак в оскаржуваній ухвалі, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023, повинен був застосувати норми Основного Закону України як норми прямої дії. Окремо звертає увагу на безпідставність неврахування судом позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21, за якою суд повинен застосовувати правовий акт вищої юридичної сили та не має застосовувати норми законів, які не відповідають Конституції України, незалежно від того, чи визнавалися такі неконституційними.
У відзиві на апеляційну скаргу Черкаська обласна прокуратура просить відмовити в її задоволенні.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що за усталеною позицією Верховного Суду рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а відтак рішення від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023, яким визнано неконституційними окремі положення Закону №113-ІХ, не поширюється на спірні у цій справі правовідносини, адже не має зворотної дії у часі.
Щодо поданої апелянтом відповіді на відзив на апеляційну скаргу колегія суддів зазначає, що документами апеляційного провадження по суті є апеляційна скарга та відзив на неї.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 задоволено заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Менчинської В.В. про участь у судовому засіданні 22.04.2025 у режимі відеоконференції та одночасно попереджено останню про те, що відповідно до ч. 5 ст. 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його преставник, який подав відповідну заяву.
У судовому засіданні 14.04.2025 було з'ясовано, що у представника позивача відсутня з технічних причин можливість брати участь у ньому з підстав відсутності з ним зворотного зв'язку з незалежних від суду причин.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.
У зв'язку з викладеним, враховуючи приписи ч. 5 ст. 195, а також ч. 3 ст. 268 КАС України, судом апеляційної інстанції було продовжено розгляд справи у порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 362 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно ч. 1 ст. 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Приписи п. 1 ч. 5 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що підставою для перегляду рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022 за виключними обставинами позивач зазначає прийняття Конституційним Судом України рішення від 13.09.2023 у справі №8-р (ІІ)/2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
Так, за змістом абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури
У свою чергу, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв'язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 19.02.2021 у справі №808/1628/18 об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала, що положення п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.
У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що словосполучення «ще не виконане», яке вживається у п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння.
Крім того, у цій постанові об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду висловила позицію, згідно якої судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з вказаної нормативної підстави. У згаданій постанові вказано також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Аналогічну позицію щодо застосування приписів п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підтримала в ухвалі від 21.12.2022 у справі № 140/2217/19, в ухвалі від 22.12.2022 у справі № 805/1312/16-а та у постанові від 07.07.2023 у справі № 818/1793/18.
З урахуванням наведених правових позицій щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позову, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому, у значенні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, не може переглядатися за виключними обставинами.
Указана позиція щодо застосування наведених правових норм у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023 висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.02.2025 у справі № 540/352/21, від 30.04.2024 у справі № 360/931/21, від 11.04.2024 у справі № 280/1992/21.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII.
Водночас, у ч. 1 ст. 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Указане дає підстави для висновку, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас, чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023 визначено, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, а отже має значення для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення 25.11.2022.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було враховано висновків Конституційного Суду України, висловлених у рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020, колегією суддів оцінюється критично, оскільки у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022, зазначено, що рішення Конституційного Суду України від 26.02.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що інститут перегляду за виключними обставинами судового рішення не може підміняти собою його апеляційне та касаційне оскарження, а тому правильність застосування норм матеріального права у рішенні суду, яке набрало законної сили, у тому числі через призму їх ієрархії у правовій системі, не охоплюється предметом перегляду судового рішення за виключними обставинами.
Це ж стосується й посилання апелянта на неправильне застосування судом першої інстанції під час вирішення справи по суті, а також в оскаржуваній ухвалі, положень Закону №113-ІХ, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(ІІ)/2023, оскільки, по-перше, надання оцінки правильності застосування норм матеріального права має здійснюватися під час апеляційного та касаційного перегляду судового рішення, по-друге, на час прийняття рішення суду від 11.03.2022 і набрання ним статусу остаточного рішення Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 ще не було ухвалено, по-третє, судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, а відтак не може переглядатися за виключними обставинами з вказаної нормативної підстави.
Аргументи апеляційної скарги щодо безпідставного неврахування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, у цій справі Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зроблено висновок, що суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Водночас, такий висновок зроблений за інших фактичних обставин, а саме під час касаційного перегляду судових рішень, прийнятих по суті спору, а не за наслідками перегляду судового рішення за виключними обставинами на підставі п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України.
Отже, Черкаський окружний адміністративний суд обґрунтовано визнав нерелевантним указаний висновок Верховного Суду до спірних правовідносин.
Твердження апелянта про те, що постановлена судом першої інстанції оскаржувана ухвала фактично утворила перешкоди у захисті порушених прав позивача, за результатами розгляду, зокрема, його скарги Конституційним Судом України визнано неконституційним друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, колегія суддів у розрізі спірних правовідносин вважає помилковими, оскільки, як правильно зауважено Черкаським окружним адміністративним судом, частиною третьою статті 152 Конституції України прямо передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
З урахуванням наведеного та встановлених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022 у справі №580/111/22.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення поданої заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 195, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 361-369 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Повне рішення виготовлено 22 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев