Справа № 580/9034/24 Суддя першої інстанції: Василь ГАВРИЛЮК
22 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Карпушової О.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Масловській К.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 29 березня 2022 року розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13. 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 з 29 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядовою і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, лопаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати. встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведения ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня, календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року по 15 травня 2023 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення за період з 29 березня 2022 року по 15 травня 2023 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 березня 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов'язання вчинити дії за період з 19.07.2022 по 15.05.2023 залишено без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України.
Такий висновок суду обґрунтований тим, що, починаючи з 19.07.2022 обмежено трьома місяцями строк звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору в частині виплати всіх сум, які належали працівникові при звільненні, який був продовжений на час дії карантину, який, у свою чергу, скасований постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 01.07.2023. Відтак, за висновками суду, оскільки із грошовим атестатом позивача було ознайомлено 15.05.2023, тримісячний строк звернення до суду із вказаним позовом з урахуванням відміни карантину сплинув 30.09.2023, а із вказаним позовом ОСОБА_2 звернувся 11.09.2024, то позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 15.05.2023 підлягають залишенню без розгляду. При цьому те, що довідку про розмір грошового забезпечення позивач отримав 15.08.2024 не змінює момент, коли останній дізнався або мав дізнатися про складові свого грошового забезпечення, які зазначалися у грошовому атестаті від 15.05.2023. Поряд з викладеним суд зауважив, що перебування позивача на військовій службі не перешкодило йому звернутися до відповідача із заявою про надання інформації щодо розмірів виплаченого грошового забезпечення та у подальшому звернутися до суду із вказаним позовом.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду як таку, що перешкоджає розгляду справи, а справу №580/9034/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано численну практику Верховного Суду щодо обчислення строків в аналогічній категорії справ, за якою відправною точкою обчислення такого строку має бути момент, з якого особа дізналася про суми грошового забезпечення, що належать до виплати військовослужбовцю на день виключення із списків особового складу, і таким днем, всупереч висновків суду, є дата отримання позивачем листа відповідача від 15.08.2024 №2675 з відображенням інформації про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, а не час ознайомлення із грошовим атестатом від 15.05.2023 №4051. Окремо наголошує, що відмова у здійсненні розгляду справи через формальні підстави зумовить виникнення непереборних перешкод у захисті порушеного права позивача, який продовжує проходити військову службу, на належне грошове забезпечення.
У відзиві на апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 просить відмовити в її задоволенні.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин та підкреслено на тому, що із розміром свого грошового забезпечення позивач був ознайомлений 15.05.2023. Тому, за висновками відповідача, звернення до суду із вказаним позовом 11.09.2024 мало місце поза межами встановленого законом строку без існування поважних причин його пропуску.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 29.03.2022 по 15.05.2023 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , із списків особового складу якої у зв'язку з вибуттям до нового місяця служби виключений на підставі наказу від 15.05.2023 №143.
Крім того, 15.05.2023 ОСОБА_1 ознайомлений із грошовим атестатом в/ч НОМЕР_1 від 15.05.2023 №4051.
У липні 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію про розміри нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період проходження служби у в/ч НОМЕР_1 .
Листом від 15.08.2024 №6313 відповідач повідомив позивача про правові підстави нарахування та виплати останньому грошового забезпечення, а також надав довідку від 15.08.2024 №2675 про розміри грошового забезпечення, додаткової винагороди за період з 29.03.2022 по 15.05.2023.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з підстав пропуску останнім строку звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки, за висновками суду, про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивач повинен був дізнатися 15.05.2023 з часу ознайомлення з грошовим атестатом, а не з дня отримання листа в/ч НОМЕР_1 від 15.08.2024.
На виконання вимог ухвали суду позивачем було направлено на адресу суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована посиланням на практику Верховного Суду щодо застосування положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України з урахуванням карантину, відсутністю у військовослужбовця обов'язку з контролю виплачених йому сум грошового забезпечення, необізнаністю з правильністю його їх обчислення, введенням воєнного стану в Україні, проходженням позивачем військової служби та отриманням інформації про розміри нарахованого і виплаченого грошового забезпечення лише 29.08.2024.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 15.05.2023 були залишені без розгляду з підстав, наведених вище.
Надаючи оцінку відповідним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів з урахуванням доводів апеляційної скарги та мотивам відзиву на неї, вважає за необхідне зазначити таке.
Приписи ч. 1 ст. 122 КАС України визначають, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За правилами ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналіз наведених норм свідчить, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформулював висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст.122 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)…».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вирішуючи питання застосування указаних правових норм у своєму взаємозв'язку з огляду на набрання чинності Законом №2352-ІХ, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 прийшов до висновку, що аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-ІХ положення ст. 233 КЗпП України у попередній редакції втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію цієї статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано також і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.
Окрім викладеного суд касаційної інстанції у згаданій вище постанові у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 наголосив на тому, що слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Отже, у зв'язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.
Водночас, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування наслідків відміни карантину, прийшла до висновку що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
У підсумку суд касаційної інстанції у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 прийшов до висновку про необхідність застосування ст. 233 КЗпП України у наступні способи:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ);
- з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, відлік тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 15.05.2023, розпочався 01.07.2023 та завершися 30.09.2023.
Як зазначено вище, за загальним правилом, визначеним у статті 122 КАС України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Так, відповідно до п. 3 розд. І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260), підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є, зокрема, грошовий атестат або довідка про грошові виплати.
Військовослужбовцям, які прибули до військової частини для подальшого проходження служби, виплата надбавки за вислугу років здійснюється на підставі інформації про вислугу років, зазначеної у грошовому атестаті (п. 7 розд. ІV Порядку № 260).
Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, під час звільнення/переведення до подальшого проходження служби військовослужбовцям видається грошовий атестат, у якому зазначаються складові грошового забезпечення із відображенням у числових значеннях у гривні.
Про те, що початком перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19.07.2022 є день ознайомлення військовослужбовця із грошовим атестатом, тобто, письмовим документом, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, з якого позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, зазначив і Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в/ч НОМЕР_1 ознайомила ОСОБА_1 із грошовим атестатом від 15.05.2023 № 4051 у день його складання 15.05.2023, про що свідчить підпис позивача у грошовому атестаті, у якому містяться відомості про розмір посадового окладу та окладу за військове звання. Таким чином під час переведення для подальшого проходження служби з в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 був письмово повідомлений про суми, нараховані та виплачені йому при переведенні.
Колегія суддів звертає увагу, що зазначені у грошовому атестаті відомості містять цифрові значення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням у гривневому виразі та відомості про тарифний розряд за посадою позивача (2470/1 - тарифний коефіцієнт за тарифним розрядом позивача), які безпосередньо шляхом ділення вказують на розмір прожиткового мінімуму, застосованого під час обчислення грошового забезпечення позивача та не потребують володіння спеціальними знаннями в галузі фінансів та бухгалтерії,
Проте, до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 11.09.2024, що свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем тримісячного строку на звернення до суду, передбаченого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що довідка про розмір грошового забезпечення від 15.08.2024 № 2675, на отримання якої в якості початкового дня обчислення строку звернення до суду із вказаним позовом посилається апелянт, містить ті самі відомості, що і грошовий атестат від 15.05.2023 № 4051, тобто містять цифрові значення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням у гривневому виразі та відомості про тарифний розряд за посадою позивача.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що отримання позивачем довідки про розмір грошового забезпечення від 15.08.2024 № 2675 не змінює дату, з якої ОСОБА_1 у розумінні ст. 233 КЗпП України вважається повідомленим про розмір посадового окладу, окладу за військовим званням, а відтак не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із цим позовом, яка свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти активні дії з метою реалізації свого права.
Указана позиція відповідає, зокрема, постанові Верховного Суду від 04.10.2024 у справі № 200/1643/24.
Колегією суддів враховується, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду із вказаним позовом.
Посилання останнього на введення правового режиму воєнного стану та перебування останнього на військовій службі з 2022 року в якості підстави для поновлення строку звернення до суду із вказаним позовом судова колегія оцінює критично, оскільки доказів безпосередньої участі у бойових діях з 01.07.2023 по 11.09.2024 як і відрядження до зони бойових дій (зважаючи на визначене у наказі від 15.05.2023 №143 нове місце проходження служби - Білоцерківський район Київської області) ОСОБА_1 не надано. А саме ж по собі введення воєнного стану в Україні та перебування особи на військовій службі не можуть слугувати безумовними підставами поновлення строку звернення до суду за відсутності доказів, що такі обставини об'єктивно перешкоджали цьому у конкретному випадку.
Більше того, як правильно зауважив суд першої інстанції, перебування позивача на військовій службі не перешкодило йому звернутися у липні 2024 року із заявою до відповідача щодо отримання інформації про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, як і не перешкодило у вересні 2024 року звернутись із цим позовом до суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000, пункт 33).
Як було підкреслено вище, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, при зверненні 11.09.2024 до суду з цим позовом ОСОБА_1 пропущено тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України (з урахуванням продовження такого строку на час дії карантину), щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 15.05.2023, а тому вони підлягали залишенню без розгляду, на чому було правильно наголошено судом першої інстанції.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 122-123, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 328-331 КАС України.
Повне рішення виготовлено 22 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев