Справа № 320/15127/23
21 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., ЛТД., (Китайська Народна Республіка), що діє через зареєстроване в Україні постійне Представництво «Xinjiang Communications Construction Group Co., Ltd» (Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., ЛТД.) до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 позов задоволено повністю - визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16.01.2023 № 00043840702, № 00043870702 та № 00043890702.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у м. Києві (далі - апелянт, ГУ ДПС у м. Києві) подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати його та прийняти постанову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31.03.2025 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а клопотання про його поновлення подано не було, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору на суму 40 260,00 грн.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано в електронному кабінеті 01.04.2025 о 22.06, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 02.04.2025.
На виконання вимог згаданої ухвали ГУ ДПС у м. Києві подано заяву про усунення недоліків, що якої додано платіжну інструкцію від 20.03.2025 №896 на суму 40 260,00 грн, чим виконані вимоги ухвали суду від 31.03.2025 в частині необхідності надання документу про сплату судового збору.
Також на виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду направлено заяву, в якій останній просив поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що своєчасне подання апеляційної скарги не виявилося можливим через те, що ГУ ДПС у м. Києві не є розпорядником електронного кабінету, оскільки таким є Державна податкова служба України, судове рішення відповідач отримав лише 05.03.2025, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження, водночас вже 21.03.2025 забезпечив подання апеляційної скарги на нього, тобто без зайвих зволікань. Крім того, зазначає, що законодавець гарантує право на подання апеляційної скарги протягом року з дня складання повного тексту судового рішення, міжнародне і національне законодавство гарантує право на апеляційне оскарження рішення суду, а, зважаючи на те, що вперше апеляційна скарга була подана у межах строків на апеляційне оскарження, повторне її подання невідкладно свідчить про поважність причин пропуску встановленого КАС України строку і наявність підстав для його поновлення.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Матеріали справи свідчать, що рішення суду прийнято 31.01.2025, а до електронного кабінету ГУ ДПС у м. Києві доставлено 01.02.2025 о 02:09, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 03.02.2025. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 05.03.2025. Проте апеляційну скаргу направлено до суду апеляційної інстанції 21.03.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
З приводу твердження ГУ ДПС у м. Києві про те, що останнє не є розпорядником електронного кабінету, а відтак несвоєчасно отримало копію рішення суду від 31.01.2025 у цій справі, судова колегія зазначає, що неналежна організація процесу із отримання документів у підсистемі «Електронний суд» у зв'язку з чим, як стверджує ГУ ДПС у м. Києві, останнє не було своєчасно обізнано про прийняття оскаржуваного судового рішення, та як наслідок виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги, є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2024 у справі №334/630/24.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що із змісту листа Державної податкової служби України від 03.04.2025 №4192/8 вбачається, що рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/15127/23, що зареєстровано в суді 31.01.2025, надійшло до гілки навігації «Електронний суд» ІКС 01.02.2025 о 02:34:47 та було зареєстровано за вхідним номером ГУ ДПС у м. Києві 14635/5 05.03.2025 о 17:24:08.
Тобто, обставини надходження копії оскаржуваного судового рішення до електронного кабінету відповідача 01.02.2025 після 17:00 відповідачем не заперечується.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 19.01.2024 у справі №500/2604/22, реєстрація вхідної кореспонденції є односторонньою дією і не може бути самостійним доказом її отримання у певну дату.
Відтак, як вже було зазначено вище, незабезпечення своєчасної обробки та реєстрації вхідних документів, що надходять суб'єкту владних повноважень через підсистему «Електронний суд», свідчить виключно про неналежну організацію роботи такого органу і не може бути об'єктивною причиною пропуску ним процесуального строку.
Твердження відповідача про гарантоване чинним законодавством право останнього на апеляційне оскарження судового рішення суд вважає помилковим у контексті спірних правовідносин з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Щодо посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у справі №320/11924/22 щодо можливості поновлення контролюючому органу строку на апеляційне оскарження судового рішення при повторному поданні апеляційної скарги невідкладно після повернення вперше поданої колегія суддів зазначає, що така є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у межах справи №320/15127/23 апеляційна скарга ГУ ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 подається вперше.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ДПС у м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення суду від 31.01.2025. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., ЛТД., (Китайська Народна Республіка), що діє через зареєстроване в Україні постійне Представництво «Xinjiang Communications Construction Group Co., Ltd» (Сіньцзян Комм'юнікейшнз Констракшн Груп Ко., ЛТД.) до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев