Справа № 640/25678/21 Головуючий у 1-й інстанції: Лапій С.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
21 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 24.12.2019 по 08.07.2021;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 24.12.2019 по 08.07.2021 відповідно до правил розрахунку середнього заробітку, встановленого Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачу середньої заробітної плати за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25.12.2019 до 08.07.2021; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25.12.2019 до 08.07.2021 в сумі 28 615, 80 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 31.08.2023 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2023 у справі № 640/25678/21 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з 25.12.2019 до 08.07.2021 в сумі 28 615, 80 грн. скасовано; справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2023 у справі № 640/25678/21 залишено без змін.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій зазначив, що суди попередніх інстанцій визначаючи розмір відповідної компенсації рахували наступним чином: частина недоотриманої одноразової грошової допомоги при звільненні - 28 914, 71 грн. / 1,5 (роки за які нараховували кошти) / 12 = 1 606, 37 грн. / 28 914, 71 грн. (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 0,06 % від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні. Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 383 днів, з урахуванням середнього заробітку позивача сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 515 085, 21 грн. Водночас, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суди дійшли висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 28 615, 80 грн. (515 085, 21 грн. х 0,06%). Однак, судами попередніх інстанцій не враховано при визначенні розміру відповідної компенсації всіх належних при звільненні сум, які мають становити 100 відсотків, в тому числі, але не виключно, виплати за розрахунковим листом, вихідна допомога при звільненні тощо.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 позов задоволено: стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.12.2019 по 08.07.2021 у розмірі 91 685 (дев'яносто одна тисяча шістсот вісімдесят п'ять) грн. 16 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №640/5320/20, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 09.06.2021, позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволено та стягнуто вихідну допомогу у зв'язку із звільненням у розмірі 28 914,71 грн.
Присуджені постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №640/5320/20 кошти у розмірі 28 914,71 грн. стягнуті з Офісу Генерального прокурора в примусовому порядку 09.07.2021.
На думку позивача, вказане свідчить про те, що у нього виникло право відповідно до статті 117 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час неправомірної затримки виплати вихідної допомоги при звільненні.
09.08.2021 адвокат в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Офісу Генерального прокурора з адвокатським запитом, в якому просив нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільнені, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Офіс Генерального прокурора листом від 17.08.2021 №21-2238 вих-20 відмовив у такому нарахуванні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак зменшив розмір стягнення до 91 685,16 грн.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Як зазначалося вище, право позивача на виплату вихідної допомоги підтверджено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №640/5320/20, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 09.06.2021, якою позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволено та стягнуто вихідну допомогу у зв'язку із звільненням у розмірі 28 914,71 грн.
Між тим, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №640/5320/20 кошти у розмірі 28 914,71 грн. стягнуті з Офісу Генерального прокурора в примусовому порядку 09.07.2021. Отже, фактична їх виплата здійснена із затримкою.
У той же час, доказів щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем надано не було, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За приписами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки Генеральної прокуратури України від 28.12.2019 №18-1467зп: заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням складає: 48415,17 грн. (19410,68 грн. за жовтень 2019 року (15 відпрацьованих дні)) та (29004,49 грн. за листопад 2019 року (21 відпрацьованих дні)). Сума середньої заробітної плати складає 28914,71 грн. Сума середньоденної заробітної плати складає 1344,87 грн.
У період з 24.12.2019 по день проведення розрахунку з позивачем 08.07.2021 кількість робочих днів складає 383.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 515 085, 21 грн. (1 344, 87 грн. (середньоденна заробітна плата згідно довідки) х 383 робочих днів (кількість робочих днів за час затримки розрахунку при звільненні)) і саме така сума може підлягати стягненню за порушення відповідачем строків виплати позивачу вихідної допомоги.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У постанові від 11 серпня 2021 року по справі № 821/2093/16 Верховний Суд вказав, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв
У зв'язку з тим, що відповідачем порушено строки виплати вихідної допомоги у розмірі 28 914, 71 грн. з 25.12.2019 по 08.07.2021, що становить 383 робочих днів, а розрахований розмір середнього заробітку складає 515 085, 21 грн., що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, що оскільки при звільненні позивачу було нараховано та вплачено 133 231, 59 грн., що підтверджується матеріалами справи, проте з урахуванням виплати вихідної допомоги у розмірі 28 914,71 грн. до виплати належало 162 146,30 грн (133 231,59 грн. + 28 914,71 грн.), а тому частка протиправно невиплачених позивачу коштів становить 17,8% (28 914,71/ 162 146,30 * 100).
Відтак, враховуючи вищевказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача суми у розмірі 91 685,16 грн. (17,8% від 515 085, 21 грн).
Доводи апелянта щодо відсутності достатніх правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а також щодо розміру суми, стягнутої судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених вище.
Доводи апелянта про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом у цій справі, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на таке.
Частинами 1 та 5 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частин 1, 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що вихідна допомога при звільненні є компенсаційною виплатою з фонду оплати праці, на яку особа набуває право в разі припинення трудових правовідносин.
Тож, звернення до адміністративного суду з позовними вимогами щодо вказаної виплати не обмежується строком позовної давності і на такі правовідносини не поширюються положення частини п'ятої статті 122 КАС України.
При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції», в якому Суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 27.06.2000 у справі «Ілхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Отже, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення з цим позовом є необґрунтованими і безпідставними.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.