17 квітня 2025 р.Справа № 440/15661/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання - Щурової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 20.01.25 по справі № 440/15661/24
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
до Публічного акціонерного товариства "Бурова Компанія "Букрос"
про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій,
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області, позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Бурова компанія «Букрос» (далі по тексту - ПрАТ БК «Букрос», відповідач), в якому просило суд:
- стягнути з Публічного акціонерного товариства Бурова компанія «Букрос» (36034, Полтавська область, місто Полтава, вул. Чумацький шлях 88/1, ЄДРПОУ 00143136) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927) невідшкодовану суму витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, призначених за списком № 2 за період з липня 2018 по грудень 2024 включно в розмірі 10692220 грн 05 коп.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/15661/24 у задоволенні клопотань арбітражного керуючого Тищенко Оксани Іванівни про передачу справи № 440/15661/24 за підсудністю до Господарського суду Полтавської області - відмовлено.
Закрито провадження у справі № 440/15661/24 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до Публічного акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос" про відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій.
Повернуто Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області з Державного бюджету України сплачену суму судового збору в розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок.
Роз'яснено позивачеві, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Позивач, на погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/15661/24 та прийняти нове рішення, яким повернути справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про невідповідність оскаржуваної ухвали нормам чинного законодавства, порушення норм матеріального й процесуального права, неповне дослідження судом наявних в матеріалах справи доказів, що в силу статті 317 КАС України є підставою для її скасування.
Наполягав, що судом першої інстанції протиправно не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01.11.2023 по справі № 908/129/22, відповідно до якої на податкові спори, стороною, яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Враховуючи викладене та те, що заборгованість, яка є предметом спору, має характер поточної, оскільки виникла після відкриття провадження у справі про банкрутство, вважає, що даний спір підлягає розгляду в окремому позовному провадженні в порядку адміністративного судочинства.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені заздалегідь та належним чином шляхом надсилання повісток в системі "Електронний суд".
Згідно із частиною 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.07.2006 у справі № 18/257 порушено провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Бурової компанії "Букрос".
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 21.11.2017 введено процедуру санації Публічного акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос" строком на дванадцять місяців. Керуючим санацією ПАТ БК "Букрос" призначено арбітражного керуючого Авраменка Ігоря Миколайовича.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.12.2018 продовжений строк процедури санації на 6 (шість) місяців, усунений арбітражний керуючий Авраменко І.М. від виконання обов'язків керуючого санацією, керуючим санацією призначений арбітражний керуючий Тищенко О.І.
Закриваючи провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій належить розглядати у порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос".
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19, від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19, в яких зроблено висновок, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо одної не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.
Однак не є спором між учасниками публічно-правових відносин, спір, у якому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (дію чи бездіяльність) не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, а прийняте відповідачем рішення (дія чи бездіяльність), стосувалось прав іншої особи, а не позивача.
Слід зазначити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пункті 8 частини першої 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
За змістом частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Як встановлено в суді першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.07.2006 порушене провадження по справі № 18/257 про банкрутство ВАТ "Бурова компанія "Букрос".
31.08.2006 ухвалою Господарського суду Полтавської області введено процедуру розпорядження майном ВАТ «Бурова компанія «Букрос».
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2017 введено процедуру санації Публічного акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос" строком на дванадцять місяців. Керуючим санацією ПАТ БК "Букрос" призначено арбітражного керуючого Авраменка Ігоря Миколайовича.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 18.12.2018 у справі №18/257, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 та постановою Касаційного господарського суду від 15.05.2019, у задоволенні скарги уповноваженої особи власника майна боржника на дії керуючого санацією ПАТ "БК "Букрос"- арбітражного керуючого Авраменка І.М. відмовлено.
У задоволенні клопотання уповноваженої особи власника майна боржника про накладення арешту на майно боржника відмовлено.
Клопотання комітету кредиторів про продовження строку процедури санації ПАТ "БК "Букрос", про усунення арбітражного керуючого Авраменка І.М. від виконання повноважень керуючого санацією ПАТ "БК "Букрос" та призначення керуючим санацією арбітражного керуючого Тищенко О.І., - задоволено.
Усунено арбітражного керуючого Авраменка І.М. від виконання повноважень керуючого санацією ПАТ "БК "Букрос".
Призначено керуючим санацією ПАТ "БК "Букрос" арбітражного керуючого Тищенко Оксану Іванівну (свідоцтво № 318 від 28.02.2018 року). Продовжено строк процедури санації ПАТ "БК "Букрос" на 6 місяців.
Відомостей про закінчення процедури санації станом на момент апеляційного перегляду справи, матеріали справи не містять, а колегією суддів з Єдиного державного реєстру судових рішень не встановлено.
Слід зауважити, що 21.04.2019 набрав чинність Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), прийнятий Верховною Радою України 18.10.2018, який визначив підсудність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх інших справ, стороною в яких є боржник.
Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутство - визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, а також віднесення страховика або кредитної спілки відповідно до рішення Національного банку України до категорії неплатоспроможних відповідно до Закону України "Про страхування" або Закону України "Про кредитні спілки".
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, банкрутством, як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, визначені КУзПБ.
Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної/юридичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
За змістом частини 1 статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини 1 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із частиною 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
За змістом частини 3 статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Аналіз змісту наведених вище приписів КУзПБ у взаємозв'язку з нормами статті 20 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов'язані зі здійсненням провадження у такій справі.
До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: чи стосується питання формування активів боржника (майно, майнові права), чи впливає на суб'єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
Колегія суддів зауважує, що план санації у справі № 18/257 передбачає повне погашення вимог кредиторів, у тому числі ГУ ПФУ в Полтавській області.
При цьому, розгляд вимог кредитора - ГУ ПФУ в Полтавській області, безпосередньо впливає і зачіпає майнові інтереси інших учасників справи про банкрутство в частині визначення та включення до плану санації сум, та черговості їх погашення боржником за результатами виконання санаційних заходів.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.
Отже, Кодекс України з процедур банкрутства, який є спеціальним щодо регулювання цих правовідносин, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство позивача, до грошових зобов'язань відносить і зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, тому в разі наявності заборгованості в боржника перед пенсійним органом, останній уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення грошового зобов'язання, такий орган набуває статусу кредитора.
Для таких грошових зобов'язань передбачений окремий порядок їх пред'явлення до боржника, а саме: щодо поточних вимог кредиторів - шляхом розгляду спору щодо таких вимог у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. При цьому, законодавство з питань банкрутства не розрізняє кредиторські вимоги за суб'єктом їх пред'явлення - кредитором - особою публічного права чи кредитором - особою приватного права, винятком є лише спори, пов'язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань.
Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.02.2019 (справа №826/1866/17), від 23.09.2020 (справа №826/16976/16), 21.09.2021 (справа №905/2030/19 (905/1159/20)) та Верховним Судом, зокрема у постановах від 11.02.2021 (справа №560/2855/20) від 28.04.2022 (справа № 300/2043/19) було висловлено правову позицію щодо належності справ в процедурі банкрутства до юрисдикції господарського суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі №815/5060/17 щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених за віком на пільгових умовах за період 2017 року, встановивши факт перебування у провадженні господарського суду справи про банкрутство (санацію) відповідача за судовим рішенням про проведення санації, виснувався, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості підсудні господарському суду і не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки станом на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали (20.01.2025), в провадженні господарського суду перебувала справа про банкрутство відповідача, а отже й заявлені у цій справі позовні вимоги про стягнення з ПрАТ Бурова компанія «Букрос» заборгованості за виплату і доставку пільгових пенсій, призначених за Списком № 2, підсудні господарському суду і не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 30.01.2023 року по справі № 815/6486/17.
Колегія суддів відхиляє покликання апелянта на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 01.11.2023 по справі № 908/129/22(908/1333/22) щодо підсудності податкових спорів, стороною в яких є платник податків, відносно якого порушено справу про банкрутство, адміністративним судам, оскільки у даному випадку спір не стосується стягнення податкового боргу, визначеного відповідно до ПК України, адже підстави та порядок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення», а відшкодування таких витрат не має ознак податку чи збору.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що заявлені відповідачем позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій належить розглядати у порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство Публічного акціонерного товариства Бурова компанія "Букрос".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції дійшов вірного про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, що зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/15661/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено та підписано 21.04.2025