15 квітня 2025 р.Справа № 520/5011/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 р. (постановлену суддею Волошиним Д.А.) по справі за заявою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання судового рішення в справі № 520/5011/23
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
про стягнення суми,
Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції звернулося до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення, в якій просить суд вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення по справі № 520/5011/23 шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року в розмірі 12596,76 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 р. у задоволенні заяви відмовлено.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 р. та постановити ухвалу, якою змінити порядок та спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 р. у справі № 520/5011/23, встановивши його наступним чином: стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди, за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 р. у справі № 520/3411/21 за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року в розмірі 12596,76 грн.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, позивач просив розгляд справи проводити за його відсутністю.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 р., залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суми задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року; зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Харківським окружним адміністративним судом 30.12.2024 р. на виконання рішення суду виготовлено виконавчий лист, який видано позивачу 13.01.2025 р.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 22.01.2025 р. відкрито виконавче провадження ВП № 76892640 з виконання виконавчого листа № 520/5011/23, виданого Харківським окружним адміністративним судом 30.12.2024 р.
Листом Державної судової адміністрації України № 06-15/539/2025 від 06.02.2025 р. повідомлено старшому державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що Територіальне управління здійснило розрахунок компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року ОСОБА_1 , судді Коломацького районного суду Харківської області. Загальна сума, яка підлягає компенсації становить 16359,43 грн., з неї: податок з доходів фізичних осіб 2944,70 грн., військовий збір 817,97 грн. Сума, яка підлягає перерахуванню на картковий рахунок ОСОБА_1 становить 12596,76 грн. Територіальне управління не має правових підстав самостійно виконати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 р. по справі № 520/5011/23 та виконання вказаного судового рішення можливо лише після зміни порядку і способу виконання судового рішення.
Вважаючи, що виконання рішення суду у справі № 520/5011/23 можливе лише в разі зміни способу і порядку виконання рішення суду, шляхом стягнення з боржника суми в розмірі 12596,76 грн. на користь позивача, заявник звернувся до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення по справі № 520/5011/23, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки запропонований заявником спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган, державні підприємство, установа, організація.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 р. (в подальшому - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закон № 1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Неможливість виконання рішень зобов'язального характеру, боржником за яким є державний орган, відповідно до встановленого Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» порядку безспірного списання відповідних коштів із рахунків такого державного органу фактично призводить до неможливості їх виконання в цілому. Така обставина є підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального законодавства, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 420/6671/18 від 24.07.2023 р.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 р., залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 р., зокрема, зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року.
Як вбачається з заяви Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, заявник просить змінити спосіб і порядок виконання вищевказаного рішення шляхом стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь позивача компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року у розмірі 12596,76 грн.
Тобто, заявник фактично просить змінити резолютивну частину рішення суду з зобов'язального характеру на стягнення конкретної суми.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії і стягнення з відповідача грошових коштів є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення, та передбачають відмінний механізм виконання судових рішень.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 27.02.2023 р. у справі № 340/6875/21.
Водночас, заявником та позивачем не надано доказів, які б вказували на ускладнення або неможливість виконання судового рішення.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання рішення по справі № 520/5011/23 не підлягає задоволенню, оскільки фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 р. по справі № 520/5011/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 21.04.2025 року