Справа № 210/2275/25
Провадження № 2-н/210/555/25
іменем України
22 квітня 2025 року
Суддя Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Скотар Р.Є., розглянувши матеріали заяви адвоката Гудими Тетяни Володимирівни, яка діє в інтересах заявника ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_2 ,-
Адвокат Гудима Т.В. звернулась до суду 18 квітня 2025 року в інтересах ОСОБА_1 з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати подання заяви і до повноліття дитини.
Дослідивши матеріали заяви, зміст та вимоги заяви про видачу судового наказу, долучені до неї докази, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з огляду на наступне.
Згідно Відповіді №1307188 від 21.04.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 07.02.2018 року.
Згідно Витягів №2025/004337283 та №2025/004340308 від 02.04.2025 року, заявник ОСОБА_1 та його неповнолітня донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 зняті з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 з 24.11.2020 року.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідно до Акту про сумісне проживання та самостійне виховання і утримання дитини до 18- років батьком, Акту про проживання ОСОБА_1 від 21.05.2024 та Акту про не проживання ОСОБА_2 від 21.05.2024, спільна дитина сторін у справі проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_3 перебуває на повному утриманні батька з квітня 2020 року, відповідачка необхідної допомоги на утримання не надає, всі обов'язки щодо утримання дитини він несе самостійно.
На підтвердження заявлених вимог, до заяви долучені вищевказані Акти.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.
Як визначено ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, в порядку наказного, позовного (загального або спрощеного) та окремого провадження.
У розумінні ч.ч.3, 5 ст.19 ЦПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
Положеннями ст.163 ЦПК України чітко регламентовано вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу. Так, відповідно до п.4 ч.3 ст.163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до положень ч.5 ст.183 СК України право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини має той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Звертаючись з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, стороною заявника не надано доказів на підтвердження того, що неповнолітня донька дійсно проживає з заявником ОСОБА_1 , що є визначальним для підтвердження наявності у нього права на звернення до суду із вимогою про стягнення на його користь аліментів у наказному провадженні (акт чи довідку, засвідчені уповноваженими представниками житлово-комунального підприємства, управляючої компанії, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, відповідальними посадовими особами органу місцевого самоврядування тощо із засвідченням печаткою.)
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини першої статті 27 ЦПК України імперативно встановлює, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже, нормами ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21).
Крім того, судом не приймається, як належний доказ підтвердження проживання заявника з неповнолітньою донькою Акт про сумісне проживання та самостійне виховання і утримання дитини батьком, оскільки Акт не містить дати його складення та підписання мешканцями будинку АДРЕСА_4 та головою ОСББ.
Таким чином, всупереч наведених вимог закону, до заяви про видачу судового наказу не долучено доказів, які б підтверджували факт проживання доньки ОСОБА_3 разом із батьком (заявником) ОСОБА_1 , що позбавляє суд можливості перевірити наявність у заявника права вимоги на стягнення аліментів, як у особи, з якою проживає дитина.
Приписами п.8 ч.1, ч.2 ст.165 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу у разі, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше 10 днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Враховуючи ненадання заявником доказів на підтвердження обставин проживання неповнолітньої доньки разом з ним, відсутність яких не доводить виникнення у нього права на заявлення вимоги про видачу судового наказу про стягнення аліментів у наказному провадженні, суд доходить до висновку про твідмову у видачі судового наказу на підставі п.8 ч.1 ст.165 ЦПК України.
Разом з тим, суд звертає увагу заявника, що відповідно до ч.2 ст.166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстави, передбаченої п.8 ч.1 ст.165 ЦПК України, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому ЦПК України, після усунення її недоліків або у позовному порядку.
Керуючись ст.ст.13, 19, 160, 161, 165, 166, 352, 353, 354 ЦПК України, суддя, -
Відмовити адвокату Гудимі Тетяні Володимирівні, яка діє в інтересах заявника ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_2 .
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя: Р. Є. Скотар