22 квітня 2025 року справа №200/7439/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Компанієць І.Д., суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі № 200/7439/24 (головуючий суддя у І інстанції Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 204450020951 від 27.09.2024 щодо відмови в призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, зарахувавши до загального страхового стажу при призначенні пенсії періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , зарахувавши періоди роботи в Німеччині та Польщі згідно трудових договорів, тим самим врахувавши страховий стаж для призначення пенсії 31 рік 10 місяців 17 років.
В обґрунтування позову зазначив, що 20.09.2024 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення йому пенсії за віком.
За результатами розгляду відповідач прийняв рішення № 204450020951 від 27.09.2024, яким відмовив позивачу у призначенні пенсії через відсутність страхового стажу.
Рішення пенсійного органу є протиправним та таким, що порушує права та законні інтереси позивача на соціальний захист.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року позов задоволено частково.
Скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.09.2024 № 204440020951 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 20.09.2024 із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні та із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 22.06.2005 по 28.10.2005, з 08.06.2009 по 09.09.2013, з 18.08.2004 по 01.09.2004, з 01.01.2005 по 05.05.2005 на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат по справі.
Не погодившись з судовим рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Під час обчислення страхового стажу позивача не враховані періоди роботи позивача у РФ згідно з записами трудової книжки з 22.06.2005 по 28.10.2005, з 03.11.2005 по 02.06.2009, з 08.06.2009 по 09.09.2013, оскільки дію Угоди у галузі пенсійного забезпечення із РФ припинено у встановленому чинним законодавством порядку.
Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров'я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 20.09.2024 звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву за правилами екстериторіальності розглянуто Управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, що є відповідачем у справі
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.09.2024 № 204450020951 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу роботи. Згідно з рішенням необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону № 1058 становить 31 рік. Страховий стаж позивача становить 22 роки 09 місяців 25 днів.
Згідно з розрахунком стажу до страхового стажу зараховано: період проходження військової служби з 21.05.1982 по 07.05.1984, періоди роботи з 10.09.1981 по 11.01.1982, з 03.02.1982 по 20.05.1982, з 25.05.1984 по 21.11.19988, з 12.12.1988 по 22.05.1989, з 08.06.1989 по 01.08.1997, з 16.04.1998 по 28.05.1999, з 27.07.1999 по 01.11.1999, з 02.11.1999 по 02.03.2000, з 04.05.2001 по 12.03.2004, з 27.05.2004 по 17.08.2004, з 01.09.2004 по 31.12.2004, з 20.12.2005 по 03.05.2006, з 01.07.2014 по 31.12.2015, з 16.09.2020 по 02.11.2020.
З наявних в матеріалах справи документів, наданих розрахунків тривалості стажу позивача та відповідача встановлено, що спірним питанням в межах цієї справи є правомірність неврахування відповідачем під час вирішення питання про призначення пенсії періодів роботи позивача з 18.08.2004 по 30.08.2004 та з 01.05.2005 по 05.05.2005, з 22.06.2005 по 28.10.2005, з 03.11.2005 по 02.06.2009, з 08.06.2009 по 09.09.2013, з 07.07.2021 по 09.06.2022, з 07.07.2022 по 31.12.2022, з 20.01.2023 по 21.05.2023, з 01.06.2023 по 30.09.2023 та з 01.10.2023 по 31.12.2023.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, дійшов до висновку, що відповідачем протиправно не враховано під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії періоди роботи з 22.06.2005 по 28.10.2005, з 08.06.2009 по 09.09.2013, з 18.08.2004 по 01.09.2004, з 01.01.2005 по 05.05.2005, вказане свідчить про неправильне визначення відповідачем тривалості страхового стажу позивача під час розгляду заяви позивача про призначення/перерахунок пенсії від 20.09.2024 та необґрунтованість рішення про відмову в призначенні пенсії від 27.09.2024 та наявність підстав для його скасування.
Оцінка суду.
На підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом (стаття 8 Закону № 1058).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу 01.01.2024 по 31.12.2024 не менше 31 року.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 44 Закону № 1058 призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 24-1 Закону № 1058 періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Не зараховуються до страхового стажу періоди трудової діяльності за межами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та на тимчасово окупованих територіях України після 19.02.2014 особі, яка після 19.02.2014 проходила військову службу (службу) у збройних силах, органах внутрішніх справ, органах державної безпеки, поліції, інших військових формуваннях, перебувала на посадах державної служби, на посадах в органах місцевого самоврядування у відповідних органах (формуваннях) Російської Федерації, добровільно займала посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, утворених на тимчасово окупованій території України, зокрема в окупаційній адміністрації держави-агресора, у незаконних судових або правоохоронних органах, а також добровільно брала участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, утворених на тимчасово окупованій території України, та/або у збройних формуваннях держави-агресора.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент трудової діяльності позивача (надалі - Угода), було передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди, яка підписана Україною 13.03.1992, передбачалося, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ст. 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно зі ст. 13 Угоди, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами пункту "в" частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" передбачено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародні договори України", припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" зафіксовано факт виходу України з Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України про те, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано в Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило факт припинення Угоди для України з 19.06.2023.
Відповідно до відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач працював:
- в період з 22.06.2005 по 28.10.2005 в Автоколоні № 1780 ГУ «Мострансавто» м. Хімкі РФ водієм 1 класу на міських та приміських пасажирських маршрутах (записи № 26-27);
- в період з 03.11.2005 по 02.06.2009 у ТОВ «Автотранс» рф водієм першого класу на автобусах далекого прямування по м. Москва та Московській області (записи № 28 -29), у т.ч. період з 20.12.2005 по 03.05.2006, що врахований до страхового стажу як період роботи в ТОВ КП «Харпастранс», Україна (записи № 28-29 на стор. 42-43 трудової книжки) на підставі відомостей Реїстру про застрахованих осіб;
в період з 08.06.2009 по 09.09.2013 у ТОВ «АвтоТехСервіс» РФ механіком (записи № 30-31).
З огляду на ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, чинної на момент трудової діяльності позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період роботи позивача з 22.06.2005 по 28.10.2005 та з 20.12.2005 по 03.05.2006 підлягає врахуванню до страхового стажу.
Припинення дії Угоди з 19.06.2023 означає припинення визначених нею зобов'язань для сторін Угоди лише відносно правовідносин, які слідують за датою набуття денонсації, а не передують цій даті. З урахуванням положень ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, правил припинення дії міжнародних договорів та чинності нормативно-правових актів у часі, виникнення обставин, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 рф на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідачем не може бути відмовлено у врахуванні під час обчислення страхового стажу позивача періоди роботи на території росії. Працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення в Україні. За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді позбавлення її права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
За наведених обставин, пенсійним органом протиправно не були враховані до страхового стажу позивача періоди його роботи на території рф з 22.06.2005 по 28.10.2005 та з 08.06.2009 по 09.09.2013.
Стосовно неврахування відповідачем періоду роботи позивача з 03.11.2005 по 02.06.2009 (за виключенням періоду роботи з 20.12.2005 по 03.05.2006), то суд зазначає, що за даних обставин, пенсійний орган, не здійснивши наданих йому ч. 3 ст. 44 Закону № 1058 повноважень вимагати від підприємств, організацій та окремих осіб документів для перевірки обґрунтованості та достовірності записів про роботу позивача у рф в період з 03.11.2005 по 02.06.2009, у т.ч. в період з 20.12.2005 по 03.05.2006 у м. Харків, Україна, фактично переклав юридичну відповідальність на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначена відмова у врахуванні спірних періодів до страхового стажу позивача не може вважатися обґрунтованою, добросовісною та розсудливою.
Згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 , позивач в період з 18.08.2004 по 05.05.2005 працював у ФОП ОСОБА_2 (свідоцтво про державну реєстрацію 24800000000000900 від 06.08.2004, № 2052301721) водієм (записи 24-25), зазначений період врахований частково на підставі відомостей Реєстру застрахованих осіб з 01.09.2004 по 31.12.2004.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (сформованої в тому числі у постановах від 27.03.2018 року справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 31.10.2019 у справах № 683/1814/16-а та № 235/7373/16) за змістом норм статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
В інших постановах від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі № 341/460/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відсутність у пенсійного органу відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків для нарахування пенсії позивачу за спірний період, не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплати пенсії, адже позивач у будь-якому разі не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а відсутність відомостей про їх сплату не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачу періоду його роботи.
Враховуючи невиявлення відповідачем під час розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії недоліків записів трудової книжки з приводу роботи в період з 18.08.2004 по 05.05.2005 та із врахуванням наведеної практики Верховного Суду з цього приводу, суд першої інстанції правильно визначив неправомірним неврахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду його роботи з 18.08.2004 по 01.09.2004 та з 01.01.2005 по 05.05.2005.
За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі № 200/7439/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі № 200/7439/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 22 квітня 2025 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 22 квітня 2025 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв