справа №753/7902/24
провадження № 22-ц/824/8563/2025
головуючий у суді І інстанції Осіпенко Л.М.
22 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє законний представник - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , законними представниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратюк Алла Василівна, про визнання договору дарування квартири недійсним,
У квітні 2024 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом про визнання договору дарування квартири недійсним.
Одночасно з позовом до суду була подана заява АТ «Універсал Банк» про забезпечення позову. В обґрунтування заяви представник заявника зазначав, що в ході зведеного виконавчого провадження №69521736 АТ «Універсал Банк» стало відомо, що ОСОБА_3 було відчужено нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 96,6 кв.м, житлова площа 53 кв.м, кількість кімнат 3, шляхом передачі права власності на цю квартиру малолітньому ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 1 грудня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратюк Аллою Василівною за реєстровим №1597.
До укладення договору дарування нерухоме майно належало відповідачці.
Вказаний договір дарування укладений між відповідачами після відкриття провадження у справі № 753/18984/15-ц за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто вчинений з метою ухилитись від виконання цього судового рішення, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування.
ОСОБА_3 здійснені дії на приховування майна, що свідчить про фіктивність правочину та є підставою для визнання такого правочину недійсним.
З урахуванням викладеного просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно квартиру.
Дарницький районний суд міста Києва ухвалою від 23 квітня 2024 року заяву АТ «Універсал Банк» про забезпечення позову - задовольнив частково.
Вжив заходів забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 96,6 кв.м., житлова площа 53 кв.м., кількість кімнат 3, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 791364880000.
У задоволенні решти вимог заяви відмовив.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Дмишук В.Б. звернулась до суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в заяві про забезпечення позову позивач не зазначив вагомі причини, у зв'язку із якими потрібно вжити заходів забезпечення позову, чим саме забезпечення позову сприятиме виконанню рішення суду відповідно до заявлених позовних вимог та не обґрунтував наявність та реальність загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позовних вимог.
Позивач у порушення вимог статей 12 та 81 ЦПК України не подав доказів імовірності існування реальних ризиків відчуження квартири. Не містить посилань на такі докази та обставини й оскаржувана ухвала.
Зазначає, що власником квартири є неповнолітня особа, а тому відчуження квартири не може відбутися без згоди органу опіки та піклування, яка не буде надана через відсутність в дитини іншого житла. Таким чином, відсутні об'єктивні можливості вчинення відповідачем дій, які могли б утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Задорожний А. проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін як законну та обґрунтовану.
Вказує, що обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, свідчать, що право власності на нерухоме майно відчужено у період наявності боргових зобов'язань, які станом на дату подання відзиву не виконані. Сторона договору є члени однієї сім'ї.
У судовому засіданні представник АТ «Універсал Банк» - адвокат Задорожний А. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін, як законну та обґрунтовану.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Малий В.В. просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу, що підтверджується звітом про доставку поштової кореспонденції суду.
Відповідно до статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам закону ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2024 року про забезпечення позову відповідає.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно виник спір щодо квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 96,6 кв.м, житлова площа 53 кв.м, кількість кімнат 3, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі відчуження відповідачем вказаного майна, а тому врахувавши характер заявлених позовних вимог, суд вважав за необхідне частково забезпечити позов шляхом накладення заборони вчиняти дії, направлені на відчуження спірної квартири. Застосування саме такого заходу забезпечення позову, на думку суду, належним чином запровадило б тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Крім цього, на переконання суду, саме такий вид забезпечення позову був співмірним заявленим позовним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні решти вимог заяви суд виходив, у тому числі із роз'яснень, наведених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», відповідно до яких вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд враховував положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують принцип непорушності права власності.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Серед передумов забезпечення позову, передбачених частиною другою статті 149 ЦПК України, визначено можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40-43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22).
У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 дійшла висновку, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник належними доказами обґрунтував можливість зміни власника на квартиру, правочин щодо якої є предметом спору, а тому він обґрунтовано вважав, що існує велика вірогідність подальшого відчуження та перереєстрації майна на іншого власника з метою його продажу, що у свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, оскільки після перереєстрації права власності на іншу особу відповідне нерухоме майно може бути реалізоване далі і позивач буде позбавленим можливості захищати свої права в межах визначених для захисту позовних вимог, змушений буде збільшувати зміст позовних вимог та коло учасників справи, до яких йому необхідно буде позиватись, що відповідно буде ускладнювати та затягувати майбутній судовий розгляд .
За таких обставин у суду першої інстанції були всі підстави для висновку про наявність ризиків щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, в разі не задоволення заяви про забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що існує реальна ймовірність відчуження майна, щодо якого існує спір.
Накладення арешту на майно, правочин, щодо якого особа має намір просити визнати недійсним є співмірним з обраним позивачем способом захисту.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 754/5683/22 від 24 квітня 2024 року.
Таким чином, у цьому випадку співмірним заходом забезпечення позову було б навіть накладення арешту на спірну квартиру. Натомість суд врахував права та інтереси відповідача й забезпечив позов менш обтяжливим для відповідача заходом у вигляді накладення заборони відчуження спірної квартири.
Доводи апеляційної скарги про неможливість подальшого відчуження квартири з огляду на те, що зараз її власником є неповнолітня дитина, є неспроможними, оскільки фактичні обставини первинного відчуження квартири, після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення про стягнення з відповідачів заборгованості, свідчать про ризики невиконання чи утруднення виконання імовірного рішення суду про задоволення позовних вимог позивача.
Окрім цього, посилання на необхідність згоду органу опіки та піклування для відчуження спірної квартири неповнолітнім, також є безпідставними, оскільки заборони відчуження нерухомого майна неповнолітніми немає. Положення ч. 2 ст. 32 ЦК України про необхідність дозволу органу опіки та піклування лише вказують на порядок та умови вчинення неповнолітнім правочинів щодо нерухомого майна, натомість не забороняють неповнолітнім вчиняти такі правочини.
Інші доводи апеляційної скарги є формальними, законність та обґрунтованість ухвали та висновків суду першої інстанції про забезпечення позову не спростовують, а тому колегія суддів їх відхилила як безпідставні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє законний представник - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба