справа №357/8253/24 Головуючий у І інстанції - Орєхов О. І.
апеляційне провадження №22-ц/824/3637/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
22 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
установив:
У червні 2024 року ТОВ «ФК «Авіра Груп» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування заявлених вимог зазначало, що ОСОБА_1 у встановленому п. 5 розділу 2 Правил порядку оформив заявку на отримання фінансового кредиту шляхом заповнення всіх полів заявки.
На підставі заповненої відповідачем заявки між ним та відповідачем було укладено Договір про надання фінансового кредиту від 30 квітня 2021 року №30445.
Вказувало, що у даному випадку мало місце укладання електронного правочину, який був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, на підтвердження чого в індивідуальній частині договору міститься код ідентифікатор відповідача - електронний підпис AV9881,що і є безпосереднім підписом відповідача.
Воно, відповідно до Договору доручення ПБ-1395/07 від 13 липня 2020 року, укладеному між ним, ТОВ «ФК «Авіра Груп», та ТОВ «Платежі Онлайн» для здійснення платежів, у тому числі перерахування коштів на картки клієнтів при укладенні кредитних договорів використовується платіжний сервіс «Platon».
Відповідно до п. 1.1 укладеного Договору, воно наддало клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
За умовами укладеного між ним та відповідачем Договору про надання фінансового кредиту, воно перерахувало відповідачу, через платіжний сервіс «Platon», на банківську картку, зазначену відповідачем при подачі заявки на отримання фінансового кредиту, кошти в сумі 2000 грн.
Пунктом 1.2. Договору встановлено строк надання кредиту - 30 днів, кредит повинен був бути повернутий до 29 травня 2021року.
Згідно п. 1.3 укладеного Договору, за користування кредитом клієнт сплачує Товариству 912,5 % (процентів) річних від суми кредиту з розрахунку 2,5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.
Відповідно до п.2.3. Договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування відсотків за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства) включно.
Нарахування та сплата відсотків проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.
Відповідач взяті на себе зобов'язання по Договору не виконав, у зв'язку з чим у останнього згідно умов Договору станом на 10 червня 2024 виникла заборгованість в сумі 12800 грн.
Таким чином, розмір простроченої заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту від 30 квітня 2021 року №30445з урахуванням процентів за користування кредитом станом на 10 червня 2024 року складає 12800 грн. у тому числі: 2000 грн. - сума кредиту за договором; 300 грн. - комісія за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту; 10500 грн. - проценти за користування кредитом.
Просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту від 30 квітня 2021 року №30445 у розмірі 12800 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Авіра Груп» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що на підставі поданої відповідачем заявки на отримання фінансового кредиту на його веб-сайті (https://www.aviracredit.com.ua), у якій він самостійно вказав реквізити паспорту, адресу місця реєстрації, РНОКПП, номер платіжної картки НОМЕР_1 , було укладено договір позики від 30 квітня 2021 року №30445.
Вищенаведена обставина встановлена судом першої інстанції, доказів на спростування вказаної обставини відповідачем не надано.
Так, на належне виконання умов договору ним було перераховано грошові кошти у відповідності з умовами зазначеного договору та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача.
Звертає увагу, що воно не є банківською установою в розумінні положень Закону України «Про банки та банківську діяльність», а тому воно не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунків.
Тому, воно через партнера ТОВ «Платежі онлайн», видав (перерахував) відповідачу кредитні кошти у розмірі 2000 грн. на картковий рахунок вказаний відповідачем при подачі заявки на отримання фінансового кредиту, що підтверджується довідкою від ТОВ «Платежі онлайн» про перерахування коштів через систему платежів «Platon» на платіжну карту відповідача за № НОМЕР_1 .
З огляду на вищенаведене, воно виконало свої зобов'язання за договором позики №30445 в повному обсязі, надавши відповідачу позику відповідно до умов укладеного договору на зазначений відповідачем картковий рахунок, відповідач отримав грошові кошти на власний картковий рахунок відповідно, проте не повернув їх у встановлений договором строк та намагається уникнути від його виконання.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, який не відповідає обставинам справи, про відсутність у матеріалах справи будь-якого доказу, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розмір, оскільки ним до матеріалів справи долучено обґрунтовані докази, які у сукупності підтверджують наявну заборгованість відповідача перед ним за договором позики.
Доказів на протилежне відповідачем не надано, а тому воно вважає, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором порушив, внаслідок чого виникла заборгованість перед ним - ТОВ «ФК «Авіра Груп».
Просило суд, скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Також, просило суд, стягнути з ОСОБА_1 на свою користь судові витрати: судовий збір в сумі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив в обґрунтування якого зазначив, що незважаючи на те, що ТОВ «ФК «Авіра Груп» не відкриває рахунки, а здійснює лише послуги з переказу коштів без відкриття рахунків, це не звільняє його від обов'язку довести факт переказу цих коштів на рахунок позичальника. Але цього зроблено позивачем не було.
З цього вбачається, що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі йому кредиту матеріали справи не містять.
Доводи позивача, що перерахування коштів на платіжну картку позичальника за укладеним електронним договором було здійснено безпосередньо через платіжний сервіс «Platon» на банківську картку, не спростовують відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.
Так, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що йому були перераховані грошові кошти у розмірі, який зазначено позивачем.
Так, одна лише інформаційна довідка ТОВ «Платежі онлайн» як доказ переказу йому коштів по договору №30445 від 29 квітня 2021 року без надання доказів отримання ним кредитних коштів не свідчить про укладення між сторонами кредитного договору, не підтверджує отримання кредиту, користування ним, а, отже, не с належним доказом наявності заборгованості.
У той же час, долучена до справи позивачем інформаційна довідка, не є первинним документом бухгалтерського обліку і не відповідає положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Крім того, вказує, що дії позивача по нарахуванню відсотків за користування кредитному період поза межами дії договору, тобто після 29 травня 2021 року є такими, що не ґрунтуються на законі.
Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч.1. ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.
Згідно ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Авіра Груп» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги, шляхом надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно ліценції Нацкомфінпослуг. Порядок надання грошових коштів у позику регламентується: публічною пропозицією (офертою) на укладення договору про надання фінансового кредиту; індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту; внутрішніми правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Авіра Груп», затверджених рішенням Загальних Зборів учасників ТОВ «ФК «Авіра Груп» Протокол №01/2021 від 03 лютого 2021 року, які розміщені на офіційному веб-сайті позивача https://www.aviracredit.com.ua/uk/218.
Встановлено, що ОСОБА_1 оформив заявку на отримання фінансового кредиту шляхом заповнення всіх полів заявки. На підставі заповненої відповідачем заявки між Товариством та відповідачем було укладено Договір про надання фінансового кредиту від 30 квітня 2021 року №30445.
Згідно п. 1.7 Індивідуальної частини Договору про надання фінансового кредиту від 30 квітня 2021 року №30445, невід'ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства www.aviracredit.com.ua.
Згідно п. 2.3 Договору оферти, сторони домовилися, що всі документи, щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно п. 8.4 Договору оферти, Клієнт підтверджує, що до укладення кредитного договору він дав згоду, усвідомлюючи його правові наслідки, на використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором як власноручного підпису.
Згідно п. 6.1 Індивідуальної частини Договору, договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1.1 Індивідуальної частини Договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Строк надання кредиту - 30 днів, тобто до 29 травня 2021року, але в будь-якому випадку, Договір діє до його повного виконання (п. 1.2 Індивідуальної частини Договору).
Згідно п. 1.3 укладеного Договору, за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 912,5 % (процентів) річних від суми кредиту з розрахунку 2,5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.
За використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту Клієнт зобов'язаний сплатити комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту (п 1.3 Індивідуальної частини Договору).
Датою укладення Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта (п. 1.6 Індивідуальної частини Договору).
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього Договору (п. 2.1. Індивідуальної частини Договору).
Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства) включно, нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки (п. 2.3 Індивідуальної частини Договору).
Так, між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «Платежі Онлайн» укладено Договір ПБ1395/07 від 13 липня 2020 року, для здійснення платежів, у тому числі перерахування коштів на картки клієнтів при укладенні кредитних договорів, використовується платіжний сервіс «Platon».
Позивач зазначає, що за умовами вищевказаного договору здійснено перерахування відповідачу через платіжний сервіс «Platon» на його банківську картку грошові кошти в сумі 2000 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу по справі були перераховані грошові кошти у розмірі, який зазначено позивачем по справі.
Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що жодних належних та допустимих доказів тих обставин, про які заявляє позивач у позові, щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру матеріали справи не містять, а відтак позовні вимоги є недоведеним та необґрунтованим.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №2-6315/11 (провадження №61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частинами2, 3 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору від 30 квітня 2021 року №30445 в електронному вигляді.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон №675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону №675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону №675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону №675-VIII).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону №675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону №675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону №675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною 5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч.6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитний договір від 30 квітня 2021 року №30445між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ОСОБА_1 підписано останньою одноразовим ідентифікатором AV9881, який було надіслано на номер відповідача НОМЕР_2 , як і додаткову угоду до вказаного договору від 30 квітня 2021 року, яка підписана одноразовим ідентифікатором AV9881.
У договорі зазначені всі необхідні дані про особу ОСОБА_1 необхідні для його ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце прописки, номер мобільного телефону.
Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, підтвердив умови таких, після чого позикодавець надіслав йому за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону НОМЕР_2 (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Окрім цього, як вбачається з наявного в матеріалах справи відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву, саме такий номер мобільного телефону зазначено відповідачем.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону №675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Також відповідачем не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі №212/10457/21 (провадження №61-6066 св 23).
Щодо виконання кредитодавцем обов'язку, щодо переказу (надання) кредитних коштів
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №752/17604/15-ц (провадження №61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №675-VIII, розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону №675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, провадження №61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), є проявом принципу доброї совісті та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contrafactum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №463/13099/21 (провадження №61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).
Як вбачається з умов кредитного договору від 30 квітня 2021 року №30445, зокрема пунктів 1.4, 6.2 договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити банківської картки, вказаної клієнтом, і останній несе повну відповідальність за правильність вказаних ним у договорі реквізитів.
Як вбачається із розділу 7 договору відповідачем зазначено наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 .
Як встановлено судом, факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено листом ТОВ «Платежі онлайн» від 17 травня 2024 року про переказ на картку НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 2000 грн., транзакція №31974-92019-73363.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач, будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі №235/8060/15-ц (провадження №61-6952св24).
Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку, начебто, здійснювалося перерахування коштів за договором і первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту.
Отже, доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Щодо умови договору №30445 від 30 квітня 2021 року про встановлення комісії за використання системи для дистанційного отримання кредиту
Відповідно до пункту 1.5 договору за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов'язаний сплатити товариству комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту.
Надаючи правову оцінку вказаній умові договору колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі №308/628/16-ц (провадження №61-4165св24) вказав на те, що виходячи із принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що положення пункту 1.5 кредитного договору №30445 від 30 квітня 2021 року про сплату на користь ТОВ «ФК «Авіра Груп» комісії в розмірі 15% від суми фінансового кредиту за використання системи для дистанційного отримання кредиту є нікчемним, оскільки спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20), від 16 вересня 2024 року у справі № 479/191/17 (провадження № 61-13762св23).
Щодо розміру заборгованості за кредитним договором №30445 від 30 квітня 2021 року.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (п. 103 постанови);
- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає (п. 108 постанови);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiunt ur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).
За обставин цієї справи, сторони в договорі від 30 квітня 2021 року погодили строк його дії до 29 травня 2021 року (30 днів).
В свою чергу, в розділі 2 договору «Порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договору» сторони узгодили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.
Колегія суддів також звертає увагу, що в договорі від 13 липня 2021 року міститься окремий розділ 4, що регулює відповідальність сторін.
Зі змістовного аналізу пункту 4.3 вказаного розділу договору встановлено, що позичальник у разі порушення зобов'язання несе відповідальність лише у вигляді сплати пені в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
Окрім цього, як слідує з наданого ТОВ «ФК «Авіра Груп» розрахунку заборгованості, проценти за період поза межами строку кредитування, товариство нараховує саме як проценти за «користування кредитом», а не як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.
Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих ТОВ «ФК «Авіра Груп» процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України та, як наслідок - задоволення вимоги в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, тобто після 29 травня 2021 року.
Зазначене узгоджується із вищенаведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року.
Визначаючись із фактичним розміром заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором№30445 від 30 квітня 2021 року, колегія суддів виходить із наступного.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості слідує, що станом на 10 червня 2024 року у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором, яка складається із тіла кредиту у сумі 2000 грн., процентів за користування кредитом у сумі 10500 грн. та комісії за використання системи для дистанційного отримання фінансового кредиту у сумі 300 грн.
Проте, з урахуванням погодженого сторонами в кредитному договорі строку кредитування до 29 травня 2021 року (30 днів), колегія суддів приходить до висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №30445 від 30 квітня 2021 року, яка підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «Авіра Груп» становить 3500 грн., з яких: 2000 грн. - тіло кредиту; 1500 грн. (2000 х 2,5% х 30 днів) - проценти за користування кредитом.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Авіра Груп» задовольнити частково, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Авіра Груп» заборгованість за кредитним договором №30445 від 30 квітня 2021 року у сумі 3500 грн., з яких: 2000 грн. - тіло кредиту; 1500 грн. - проценти за користування кредитом.
Щодо розподілу судових витрат, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови позов ТОВ «ФК «Авіра Груп» задоволено частково на 27,34% (3500 /12800 х 100).
З урахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Авіра Груп» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у сумі 1653,28 грн. (2422,40 + 3633,60) х 27,34%) пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування розміру понесених позивачем ТОВ «ФК «Авіра Груп» витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. разом з позовною заявою представником ОСОБА_2 не було подано копії документів, які б підтверджували такий розмір понесених витрат за подачу позовної заяви, як то: договір про надання правничої допомоги, протокол узгодження договірної ціни, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором, рахунок на оплату, тощо, таких документів не було долучено і до апеляційної скарги ТОВ «ФК «Авіра Груп» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Зважаючи на те, що стороною позивача не подано документів для підтвердження суми понесених ТОВ «ФК «Авіра Груп» судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, разом з першою заявою по суті спору, якою є позовна заява, вимога про відшкодування судових витрат у розмірі 5000 грн. задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНКОПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» (адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 1-3А, секція С, ЄДРПОУ: 43174156) заборгованість за кредитним договором від 30 квітня 2021 року №30445 у розмірі 3500 грн., з яких: 2000 грн. - тіло кредиту; 1500 грн. - проценти за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНКОПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» (адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 1-3А, секція С, ЄДРПОУ: 43174156) судові витрати зі сплати судового збору у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 1653,28 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба