справа № 761/33213/24 головуючий у суді І інстанції Левицька Т.В.
провадження № 22-ц/824/6632/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
21 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Кравинською Юлією Вікторівною на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,-
У вересні 2024 року до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої на підставі ордеру діє адвокатка Кравинська Ю.В., про видачу судового наказу про стягнення, у якій заявниця просила суд:
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходів), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Кравинська Юлія Вікторівна 10 січня 2025 року через систему Електронний суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для подовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції не вказав у чому полягає невідповідність вимоги заявника п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Адже 1/4 заробітку (доходів), як зазначено в заяві ОСОБА_1 , не є поняттям відмінним від «однієї четверті», згідно з формулюванням ст. 161 ЦПК України, яка визначає такий самий розмір частки і не є іншим розміром від доходу.
Окрім цього, додаткова вказівка заявника на «не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку», згідно з вимогами ч. 2 ст. 182 СК України, норми якої підлягають застосуванню, не створює інших вимог, ніж вже вказані у заяві ОСОБА_1 вимоги відповідно до статті 161 цього Кодексу і не змінює таких.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Кравинською Юлією Вікторівною на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвала про відкриття апеляційного провадження надіслана до електронного кабінету ОСОБА_2 та за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду вкладення доставлено адресату 26 лютого 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 березня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам не відповідає, виходячи з наступного.
Відмовляючи у видачі судового наказу суд першої інстанції вважав, що заявником, зокрема, заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред'явлення заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття, що не відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, якою визначено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з нижченаведених підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом.
Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема, згідно з частиною першою цієї статті визначено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
В порядку пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Тобто даною нормою обмежено верхній розмір стягуваних аліментів, нижній же розмір належних до стягнення у такому випадку аліментів закріплений відповідною нормою матеріального права, на якій, у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 168 ЦПК України, має ґрунтуватися судовий наказ, - у даному випадку на частину 2 статті 182 СК України, за якою мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже дане положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання, мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов'язком боржника, відповідно вимогу заяви про стягнення встановленого законом мінімального розміру аліментів не можна вважати вимогою, яка не відповідає положенням статті 161 ЦПК України, до того ж пунктом 5 цієї норми передбачено можливість видачі судового наказу за вимогою про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що також свідчить про безспірність вимог заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів у даному розмірі.
Зважаючи на викладене, вимогу заяви про стягнення встановленого законом мінімального розміру аліментів не можна вважати вимогою, яка не відповідає положенням статті 161 вказаного Кодексу.
З огляду на викладене суд першої інстанції помилково вважав, що вимога заявника не відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України та наявні підстави для відмови у видачі судового наказу.
Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції, яка постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення процесуального питання у відповідності до вимог ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм процесуального права, оскільки висновок суду першої інстанції не містить жодних мотивувань, є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах процесуального закону.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Також апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити апелянту наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України заявником до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У пункті 3 частини другої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Таким чином, судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів не сплачується.
З огляду на викладене, сплачений ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги може бути повернутий апеляційним судом у разі виконання вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Кравинською Юлією Вікторівною - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова