22 квітня 2025 року справа № 580/10724/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії,
30.10.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) в особі представника адвоката Поліщука Олександра Юрійовича з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про переміщення для подальшого проходження військової служби;
- зобов'язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби;
- зобов'язати відповідача звільнити з військової служби позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідно до п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник зазначив, що позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України. Мати позивача - ОСОБА_2 відповідно до довідки КНП «Драбівська багатопрофільна лікарня» від 27.08.2024 № 153 потребує постійного стороннього догляду. Інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд, відсутні. Позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Однак, військова частина листом від 22.10.2024 повідомила, що звернення про звільнення позивача подане не по команді і не може бути розглянуто в порядку розгляду рапорту військовослужбовця. Таку бездіяльність представник вважає безпідставною, тому за захистом прав та інтересів позивача звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 04.11.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Копію ухвали від 04.11.2024 відповідач отримав 05.11.2024 (наступний робочий день, оскільки ухвала надійшла до електронного кабінету відповідача після закінчення операційного дня), що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 12.10.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, тобто через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю.
Листом від 22.10.2024 № 08/В-1042/1093 відповідач повідомив позивача про те, що військовослужбовці звертаються до старших начальників відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV. Звернення позивача про звільнення подане не по команді і не може бути розглянуто в порядку розгляду рапорту військовослужбовця. Також зазначив, що в разі подання рапорту встановленим порядком він буду розглянутий згідно норм чинного законодавства України.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду рапорту позивача, представник звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).
Частини 1 - 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
У частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України “Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.
Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України.
Поряд з цим, статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII передбачені підстави звільнення з військової служби. Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період встановлені у частині 4 статті 26 Закону № 2232-XII та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).
Таким чином, з огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
П. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII визначає, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як встановив суд, позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення від військової служби від 12.10.2024 на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону 2232-XII у зв'язку з наявністю матері ОСОБА_2 , яка відповідно до довідки КНП «Драбівська багатопрофільна лікарня» від 27.08.2024 № 153 потребує постійного стороннього догляду.
Однак, відповідач листом від 22.10.2024 № 08/В-1042/1093 повідомив, що звернення позивача про звільнення подане не по команді і не може бути розглянуто в порядку розгляду рапорту військовослужбовця.
З приводу наведеного відповідачем у зазначеному листі за результатами розгляду рапорту, суд зазначає таке.
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (частина четверта вступу Статуту).
Військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами (ст. 9 Статуту).
Відповідно до ст. 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом (п. 2 Положення).
Згідно з пунктами 5 - 7 Положення громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Пунктом 233 Положення визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до абзаців першого та другого підпункту 2 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
З матеріалів справи вбачається, що позивач має військове звання «старший солдат».
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад), зокрема, в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили); завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов'язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок обліку загальних (безповоротних та тимчасових) втрат особового складу; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу та витягів із них визначає Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (далі Інструкція № 280).
Відповідно до п. 5 розділу І зазначеної Інструкції № 280 командири (керівники) зобов'язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.
Організація обліку особового складу покладається, в тому числі, у підрозділах військових частин - на командирів цих підрозділів.
Згідно з пунктами 1, 2 розділу Х Інструкції № 280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.
Наказами по особовому складу оформлюються такі зміни в службовому становищі військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу, зокрема, призов (прийняття) на військову службу; звільнення, призупинення, поновлення та продовження військовослужбовцю військової служби.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція № 170, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1.5 зазначеної Інструкції для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: 1) Подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16), зокрема, звільнення з військової служби.
Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення (абзац третій пункту 14.10 розділу XIV Інструкції).
Додаток 19 до Інструкції встановлює Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, п. 5 додатку 19 встановлено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин "...".
З аналізу наведених вище законодавчих норм вбачається, що позивач, як військовослужбовець, має право подати рапорт на звільнення. Рапорт подається разом з документами, які надають право на звільнення командиру, де проходить службу військовозобов'язаний. Надалі рапорт розглядається командиром та передається його керівництву з клопотанням. Рапорт пишеться на відповідному бланку, в якій зазначається прізвище, ім'я, по батькові, військове звання, посаду, причину звільнення та орієнтовну дату закінчення служби. До рапорту, в залежності від підстави звільнення, мають бути додані документи, в залежності від обставин, якими аргументується подання. У разі звільнення через сімейні обставини військовослужбовець має надати оригінали чи нотаріально посвідчені копії документів, що підтверджують такі підстави. Рапорт на звільнення зі служби розглядається військовим командиром частини чи відповідним керівником підрозділу. При розгляді рапорту враховуються обставини та наведені підстави, після чого приймається рішення про подальші дії.
Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124 (далі Інструкція № 124), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Відповідно до п. 3.9.1 Інструкції № 124 реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
Згідно з п. 3.11.4. Інструкції № 124 строк виконання документа може встановлюватися в нормативно-правовому акті, розпорядчому документі або резолюції командування (керівництва). Строки виконання документів визначаються в календарних днях, починаючи з дати його реєстрації (підпису командування (керівництва).
Відповідно до п. 3.11.6. Інструкції № 124 документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Як встановив суд, позивач у жовтні 2024 року звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України із рапортом від 12.10.2024 про звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Тобто, позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України без клопотання своїх безпосередніх командирів.
Відповідач листом від 22.10.2024 № 08/В-1042/1093 за результатами розгляду поданого позивачем рапорту повідомив, що звернення позивача про звільнення подане не по команді і не може бути розглянуто в порядку розгляду рапорту військовослужбовця. Також зазначив, що в разі подання рапорту встановленим порядком він буду розглянутий згідно норм чинного законодавства України.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач, подавши рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, порушив установлений порядок звернення військовослужбовця з службових питань. Тому суд вважає, що дії відповідача за результатами розгляду зазначеного рапорту щодо надання позивачу листом від 22.10.2024 № 08/В-1042/1093 роз'яснень щодо порядку звернення військовослужбовців до старшого начальника, є законними та обґрунтованими. Таким чином, суд вважає, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача, тому права позивача на час звернення до суду з цим позовом не були порушенні відповідачем.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби від 12.10.2024 задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби, суд зазначає наступне.
На час подання до суду цього позову предметом розгляду у цій справі була бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 12.10.2024.
Як встановив суд, відповідач у листі від 22.10.2024 № 08/В-1042/1093 не надавав оцінку наявності правових підстав, передбачених ст. 26 Закону № 2232-XII, для звільнення позивача з військової служби.
Тобто, на час подання позову до суду не було спору щодо обгрунтованості відмови відповідача щодо звільнення позивача з військової служби, оскільки відповідач листом від 22.10.2024 № 08/В-1042/1093 не приймав рішення про таке звільнення.
Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги в цій частині передчасними, тому відсутні підстави для їх задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО