про повернення позовної заяви
21 квітня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/3214/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевза В.І., розглянувши матеріали адміністративного позову Київської районної в м. Полтаві ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач Київська районна в м. Полтаві рада звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просив:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Пецяк Л.В. ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не винесення:
постанови про закінчення виконавчого провадження постанови про закінчення ВП № 76803623 від 17.12.2024,
ВП № 76803623 від 17.12.2024 про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000,00 грн,
ВП № 76803623 від 17.12.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 243,00 грн,
- зобов'язати скасувати вимогу головного державного виконавця Пецяк Людмили Вікторівни ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ст. 39 ЗУ “Про виконавче провадження» та зобов'язанням боржника вирішити питання про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження,
- зобов'язати головного державного виконавця Пецяк Людмилу Вікторівну ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закрити ВП № 76803623 від 17.12.2024 та винести постанову про закінчення ВП № 76803623 від 17.12.2024.
Ухвалою суду від 17.03.2025 позов залишено без руху.
27.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, а саме просив суд:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Пецяк Л.В. ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 76803623 від 17.12.2024,
- зобов'язати головного державного виконавця Пецяк Людмилу Вікторівну ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винести постанову про закінчення ВП № 76803623 від 17.12.2024.
Крім того, до вказаної заяви надано документ про сплату судового збору у розмірі 2422,20 грн.
Ухвалою суду від 02.04.2025 продовжено строк на усунення недоліків позову.
15.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, а саме просить:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Пецяк Л.В. ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 76803623 від 17.12.2024,
- зобов'язати головного державного виконавця Пецяк Людмилу Вікторівну ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винести постанову про закінчення ВП № 76803623 від 17.12.2024 із зазначенням дати закінчення ВП 76803623 від 13.01.2025.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Суд наголошує на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.
Встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс та інші проти Великобританії», рішення від 22 жовтня 1996 року, справа “Девеер проти Бельгії», рішення від 27 лютого 1980 року)."
Поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим.
З уточненого позову вбачається, що позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Пецяк Л.В. ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 76803623 від 17.12.2024,
- зобов'язати головного державного виконавця Пецяк Людмилу Вікторівну ВПВР Управління забезпечення Примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винести постанову про закінчення ВП № 76803623 від 17.12.2024 із зазначенням дати закінчення ВП 76803623 від 13.01.2025.
Також із змісту уточненого позову вбачається, що позивач обгрунтовує дату свого порушеного права відповідачем саме 13.01.2025, проте не наводить ні доводів, ні доказів поважності пропуску строку звернення до суду.
Додатково із змісту уточненого позову судом встановлено, що позивач вважає правильним процесуальний строк для оскарження рішень виконавця "десять робочих днів", а не "десять календарних днів".
Водночас позов подано до суду 11.03.2025.
В ухвалі суду у цій справі від 17.03.2025 про залишення позову без руху, судом застосований строк звернення до суду "десять календарних днів", а саме:
"Щодо строку звернення до суду.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 згаданого Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 КАС, України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною шостою статті 161 цього Кодексу у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Суд зазначає, що КАС України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду дій державного виконавця, при цьому стаття 74 Закону України “Про виконавче провадження» регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів.
Так, відповідно до частини третьої статті 74 Закону України “Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Стаття 74 Закону України “Про виконавче провадження» регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів. Так, у частині першій статті 3 цього Закону серед інших виконавчих документів, примусове виконання яких здійснюється ДВС, перераховано: виконавчі написи нотаріусів; посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди; постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; рішення (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень (пункти 3 - 9).
Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 74 Закону України “Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до статті 287 КАС України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного суду від 13.03.2019 року № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18).
Отже, в даному випадку для обчислення строку звернення до адміністративного суду слід керуватися нормами КАС України та застосовувати десятиденний строк звернення до суду."
Таким чином, у цій справі позивач звернувся до суду із значним пропуском установленого процесуальним законом строку, при цьому звернення до суду з позовом напряму залежало від його волевиявлення, а наведені ним обставини не можна визнати поважними причинами пропуску цього строку, що унеможливлює його поновлення.
Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною другою статті 123 КАС України встановлено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на те, що вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані судом неповажними, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 122, 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою відмовити.
Позовну заяву Київської районної в м. Полтаві ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала, а саме - позивачу.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення цієї ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Бевза