21 квітня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1911/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, оформленої протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2024 року № 36/в;
- скасувати висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, закріплений у протоколі від 08 листопада 2024 року № 36/в;
- зобов'язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розумінні підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» згідно поданої позивачем заяви.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач порушує право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги, у зв'язку із встановленням втрати працездатності яка настала внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні, як безпідставних.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 19.06.2023 року №26-РС був звільнений з військової служби у запас та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 19.06.2023 року №170 виключений із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.06.2023.
Згідно Довідки МСЕК серії 12ААА №047195 від 09.05.2024 позивачу було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: 10% - внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
14.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку із встановленням ступеню втрати професійної працездатності у відсотках: 10% - внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
На підставі поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів ІНФОРМАЦІЯ_2 був складений та поданий до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України Висновок №981/9/1/10078 від 08.07.2024 року щодо питання наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги для розгляду Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.
Розглянувши подані документи Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, дійшла висновку про відмову сержанту в запасі ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі норми підпункту 7 пункту 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що зазначено у п.20 Протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України №36/в від 08.11.2024 року.
Не погодившись із прийнятим Комісією Міноборони рішенням у Протоколі засідання Комісії Міністерства оборони України №36/в від 08.11.2024 року (п. 20) ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон України № 2232-XII).
Так, згідно статті 41 Закону України № 2232-ХІІ, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України № 2011).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом №2011, який встановлює єдину систему соціального захисту військовослужбовців, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону № 2011 передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 1-2 Закону № 2011, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно п. 2 частини першої статті 3 Закону № 2011 передбачено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Згідно частини 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно пункту 7 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби
Таким чином, одноразова грошова допомога призначається у разі, коли: 1) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності 2) отримання особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, без встановлення йому інвалідності, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Як вбачається із змісту Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08 листопада 2024 року № 36/в вбачається наступне: « 20. Сержанту в запасі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), якого 19.06.2023 звільнено з військової служби та 09.05.2024 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 10 % втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 15.04.2023 (довідка МСЕК серія 12ААА № 047195 від 09.05.2024). Заявника звільнено з військової служби 19.06.2023, а 09.05.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
З матеріалів справи встановлено, що позивач був звільнений з військової служби 19.06.2023, а ступінь втрати працездатності позивачу було встановлено 09.05.2024, після звільнення позивача із військової служби до дати встановлення втрати працездатності пройшло майже рік, а не три місяці, як передбачено підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII.
Беручи до уваги строк встановлення втрати працездатності понад три місяці після звільнення із військової служби, суд дійшов висновку, що позивач не набув права на одноразову грошову допомогу відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII. Тому відмова відповідача щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги є законною.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (пр-т Повітряних Сил, буд.6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання дій протиправними, скасування висновку та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.М. Петрова