. 21 квітня 2025 року м. ПолтаваСправа № 640/22793/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 412 від 26.10.2018 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 182-19 від 29.10.2019 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовував тим що відповідач безпідставно відмовив у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказує на те, що дійсно має об'єктивні причини побоюватись за своє життя та здоров'я через ситуацію загальнопоширеного насильства на території Ісламської Республіки Пакистан, а також систематичного порушення прав людини по всій країні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2019 відкрито спрощене провадження у цій справі.
У подальшому, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 640/22793/19 передано до провадження судді Григоровича П.О.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2022 справу № 640/22793/19 прийнято до провадження зазначеного судді, та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження.
08.01.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив Державної міграційної служби на позовну заяву, в якій відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує на правомірність прийняття оскаржуваного рішення, оскільки позивач не довів необхідності у міжнародному захисті. Зазначає, що позивач повідомив працівникам ДМС України , що звернувся з даною заявою для легального перебування та навчання.
09.01.2020 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача повністю підтримував позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3863-IX від 16.07.2024) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва, утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; територіальна юрисдикція Київського міського окружного адміністративного суду поширюється на місто Київ.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон) розроблено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затверджений Наказом Державної судової адміністрації України 16.09.2024 № 399, який визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України .
Пунктами 4-5 зазначеного Порядку передбачено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком.
За правилами пункту 10 цього Порядку розподіл судових справ, які не розглянуті ОАСК та передані до КОАС, але не розподілені між суддями, передаються на розгляд та вирішення судам (крім судових справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України) шляхом їх автоматичного розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ.
Справа № 640/22793/19 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду та передана до провадження судді Чеснокової А.О.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 справу було прийнято до провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного письмового провадження без виклику сторін.
04.03.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київської області аналогічного змісту відзиву Державної міграційної служби України. Крім того відповідачем повідомлено, що позивач після закінчення строку дії довідки про звернення за захистом в Україні до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області не звертався. На даний час місце його перебування невідоме, про намір залишити територію України не повідомляв, інформація про перетин ним державного кордону України відсутня.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
04.10.2018 позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київської області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
26.10.2018 Центральним міжрегіональним управління ДМС у м. Києві та Київської області винесено повідомлення (рішення) про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 166/1. Підставою відмови вказана очевидна необґрунтованість заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо позивача смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження покарання.
19.11.2018 позивачем було подано скаргу до державної міграційної служби України на вищевказане рішення.
29.10.2019 року було складено висновок за результатами скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким було відхилено скаргу ОСОБА_1 . В обґрунтування висновку зазначено, що необхідні процедурні дії, передбачені законодавством, проведені територіальним органом ДМС в установлені строки та в повному обсязі. Після дослідження матеріалів особової справи позивача відповідачем було встановлено, що заявник здійснив спробу створити собі сприятливі умови для обґрунтування власних тверджень шляхом надання вигаданої інформації. Крім того, щодо причин звернення заявника до ДМС, заявник повідомив, що звернувся для легального перебування та навчання. Враховуючи вищевикладене, ДМС України відхилено скаргу громадянина Пакистану ОСОБА_1 на наказ УДМС в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.
Не погодившись з даними рішеннями, позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою КМУ від 20.09.2014 року №360, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДМС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Перевіряючи законність рішення ДМС України про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає, що відповідачу необхідно було з'ясувати, чи має позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.
Оцінка таких побоювань обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.
При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Відповідно до ч.7 ст.7 Закону №3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Згідно частини 5 статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Критерій «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає відповідного статусу має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Аналіз вказаних термінів та дослідження справи відносно позивача, його заяви, протоколу співбесіди свідчать про те, що наявні умови зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України №3671-VI.
Основною причиною звернення за захистом в Україні позивач вказує на побоювання за своє життя, оскільки він та його сім'я є шиїтами, через що постійно піддавався утискам та погрозам з боку представників інших релігійних груп, такі як Сіпах-е-Сухаба та Лашкар-е-Джангві.
Згідно протоколів співбесід із позивачем, причиною виїзду з країни походження стало те, в 2016 році після вступу у коледж почалося релігійне переслідування позивача, що продовжувалось напротязі його навчання.
Однак позивач не навів будь-яких тверджень щодо його переслідувань, коли він припинив навчання, а лише зазначив, що іноді відбувалися вербальні погрози. Крім того, позивачем не було надано жодної інформації щодо деталізації погроз та подій, що вказує на необґрунтованість висловленої позивачем інформації із зазначеного приводу, відсутність чіткого та доведеного взаємозв'язку між релігійними поглядами позивача та його переслідуваннями.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у протоколі співбесіди з позивачем від 23.10.2018 також зафіксовано те, що виїзд з території Пакистану планувався заздалегідь його сім'єю, яка залишилась там проживати, а також бажання позивача навчатися в України в сфері охорони здоров'я.
У розумінні пункту 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця) УВКБ ООН заявника можна кваліфікувати мігрантом, тобто особою, яка з причин, що відрізняється від умов, які містяться у визначенні «біженець», добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Це може бути пов?язано бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, причина для виїзду позивача з країни походження необґрунтована належними доказами та фактами здійснення над ним фізичного насильства, іншого тиску, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження. Крім того позивачем не наведені факти серйозної загрози життю чи свободі в країні громадянського походження, не встановлено фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.
Відповідно до ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова