Справа № 420/5117/25
21 квітня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, які полягали у нарахуванні на користь ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій в розмірі 1000 грн.;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок розміру належної ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій, а саме нарахувати її у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у 2024 році - 11 805 (одинадцять тисяч вісімсот п'ять) грн. та виплатити на користь ОСОБА_1 10 805 грн. (десять тисяч вісімсот п'ять) грн. (з урахуванням виплаченої частини зазначеної виплати в сумі 1000 грн.;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в порядку, визначеному ст. 382 КАС України, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу відповідачем було виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 1000 грн. Проте, позивач вказує, що допомога мала бути виплачена у розмірі, визначеному ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 21.02.2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
11.03.2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області надійшов відзив, в якому відповідач заперечує щодо доводів позовної заяви та просить відмовити в задоволенні позову. Розмір грошової допомоги визначено не Головним управлінням, а Постановою № 369. Дії Головного управління щодо виплати грошової допомоги у 2024 році полягають в одноразовому включенні суми грошової допомоги у визначеному Постановою № 369 розмірі до відомості (списку) на виплату пенсій.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.11.2018 року, є особою, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У серпні 2024 року позивач за місцем служби отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 1000,00 грн.
Позивач, вважаючи вказану виплату такою, що виплачена не в належному розмірі, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Листом від 31.01.2025 № 911-441/С-02/8-2100/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повідомило про те, що відповідно до Постанови № 369 позивачу була зарахована разова грошова допомога до Дня Незалежності України у розмірі 1000,00 грн.
Не погодившись із вказаною відмовою відповідача щодо невиплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 12 Закону встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них.
Зокрема, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачається учасникам бойових дій щорічна разова грошова допомога.
Така грошова допомога була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням ч. 4 ст. 12 наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком».
В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 внесені зміни до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виклавши норму в наступній редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1396 від 27 грудня 2023 року «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».
Постановою №1396 відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань».
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» №369 (далі Постанова №369).
Відповідно до Постанови №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи 3 100 гривень; II групи 2 900 гривень; III групи 2 700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень; членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Порівняння зазначених редакцій частини 5 статті 12 Закону №3551-XII та Постанови №369 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Постановою №369, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували учасники бойових дій до внесення змін до Закону.
Так, у ситуації позивача, внаслідок внесених Законом №2983-IX змін до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII та передачі повноважень з визначення розміру допомоги Кабінету Міністрів України, щорічну разову грошову допомогу в розмірі 11805,00,00 грн. замінено на щорічну разову грошову допомогу в розмірі 1000,00 грн.
При цьому, виходячи зі змісту пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати грошової винагороди ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» законодавець не пов'язував зменшення розміру допомоги учасникам бойових дій із запровадженням воєнного стану, фінансовими можливостями чи іншими винятковими обставинами.
Верховним Судом у справі №440/14216/23 надана оцінка зазначеним обставинам та зроблений висновок, що за своєю природою передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений вище спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною, як це передбачає ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що, в свою чергу, суперечить також статтям 17 і 22 Конституції України.
Крім того, безпосередньо Законом №2983-IX, яким частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, розмір спірної допомоги не визначено, а лише делеговано право з його визначення Кабінету Міністрів України.
Водночас, закріплення розмірів грошової допомоги на законодавчому рівні за своєю юридичною силою та ієрархічною підпорядкованістю нормативно-правових актів є ознакою високого рівня досягнутих соціальних гарантій у цій сфері.
Відтак, скасування визначення розміру спірної допомоги на рівні закону та делегування повноважень з його визначення Кабінету Міністрів України не може вважатись рівноцінною заміною раніше встановлених пільг в розумінні статті 2 Закону №3551-XII і свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих соціальних прав та невідповідність з цих підстав положень Закону №2983-IX статті 22 Конституції України.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23.
При цьому, суд враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2024 році в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учаснки бойових дій.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність 2 361 грн., тобто щорічна разова допомога у 2024 році позивачу мала бути нарахована та виплачена в розмірі 11 805,00 грн (2 361 х 5).
Пенсійним органом у 2024 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 1 000 грн, що в свою чергу суперечить положенню ст. 12 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що визначає розмір грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яке відповідає Конституції України, та рішенню Конституційного Суду України.
Враховуючи наведене, пенсійним органом не доведено правомірність та обґрунтованість виплати позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у сумі 1 000 грн., тобто у розмірі, меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, а тому заявлені позовні вимоги належать до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат у справі не здійснюється.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконання рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд зауважує, що накладення штрафу є заходом, який повинен застосовуватись до порушника, коли всі можливі способи впливу на його поведінку у спірних правовідносинах були застосовані, і порушник, незважаючи на вказане, продовжує ухилення від виконання судового рішення.
Згідно з ч. 6 ст. 246 КАС України, у разі необхідності в резолютивній частині рішення вказується, зокрема, порядок і строк виконання рішення.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Законом України «Про виконавче провадження» визначені заходи примусового виконання рішень суду, які орган виконавчої служби застосовує у випадку невиконання рішення суду у добровільному порядку.
Суд зазначає, що держава забезпечує виконання судових рішень, що виявляється у існуванні окремого державного інституту, який передбачає виконання рішень суду, що набрали законної сили у примусовому порядку у випадку невиконання боржниками таких рішень у добровільному порядку.
Таким чином, на думку суду, враховуючи, що рішення суду у даній справі може бути виконане у примусовому порядку на підставі положень Закону України «Про виконавче провадження», а також враховуючи те, що встановлення строку для подання звіту про виконання судового рішення є правом суду, а не обов'язком, суд вважає, що в задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 139, 205, 243, 245, 246, 255, 257- 262, 295 КАС України, суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, які полягали у нарахуванні на користь ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій в розмірі 1000 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок розміру належної ОСОБА_1 разової грошової виплати до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій, а саме нарахувати її у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у 2024 році - 11 805 (одинадцять тисяч вісімсот п'ять) грн. та виплатити на користь ОСОБА_1 10 805 грн. (десять тисяч вісімсот п'ять) грн. (з урахуванням виплаченої частини зазначеної виплати в сумі 1000 грн.).
Відмовити у задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Відповідно до ст. 255 КАС України, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Згідно з ч.1 ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул. Валентини Крицак, 6, м. Херсон, Херсонська обл., 73036, код ЄДРПОУ 21295057).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 21.04.2025 року.
Суддя Н.В. Бжассо