Справа № 420/4768/25
22 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул.Валентини Крицак,6, м.Херсон,73036) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості у сумі 121171,6 грн. (сто двадцять одну тисячу сто сімдесят одну грн. 60 коп.), що виникла в результаті обмеження розміру його пенсії у період з квітня 2019 року до червня 2021 року включно;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом перерахування на його банківський рахунок в АТ "Сенс Банк" IВАN НОМЕР_2 суму 121171,6 грн. (сто двадцять одну тисячу сто сімдесят одну грн. 60 коп.) заборгованості, що виникла в результаті неправомірного обмеження розміру його пенсії у період з квітня 2019 року до червня 2021 року включно;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом перерахування на його банківський рахунок в АТ "Сенс Банк" IВАN НОМЕР_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 12000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп. (без стягнення податків та обов'язкових платежів);
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого ним судового збору;
встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Відповідача подати до Суду звіт про його виконання протягом одного місяця з моменту набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначав, що відповідач на виконання судових рішень здійснив перерахунок пенсії позивача та нарахував заборгованість у період з квітня 2019 року до червня 2021 року включно у розмірі 121171,6 грн., яка занесена до відповідних реєстрів на виплату в майбутньому. Позивач вважає, що відповідач протиправно протягом тривалого часу не виплачує йому нараховану заборгованість та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Ухвалою суду від 19.02.2025 року було відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження.
25.02.2025 року до канцелярії Одеського окружного адміністративного суду (вхід.№ЕС/16952/25) надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог по справі, а саме: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) щодо обмеження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) розміру пенсії максимальним її розміром (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії), з 01 квітня 2019 року.
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року прийнято до провадження заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог від 25.02.2025 року (вхід.№ЕС/16952/25) та приєднано її до матеріалів справи №420/4768/25. Ухвалено в подальшому справу розглядати за позовними вимогами ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул.Валентини Крицак,6, м.Херсон,73036) про:
визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості у сумі 121171,6 грн. (сто двадцять одну тисячу сто сімдесят одну грн. 60 коп.), що виникла в результаті обмеження розміру його пенсії у період з квітня 2019 року до червня 2021 року включно;
стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом перерахування на його банківський рахунок в АТ "Сенс Банк" IВАN НОМЕР_2 суму 121171,6 грн. (сто двадцять одну тисячу сто сімдесят одну грн. 60 коп.) заборгованості, що виникла в результаті неправомірного обмеження розміру його пенсії у період з квітня 2019 року до червня 2021 року включно;
стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом перерахування на його банківський рахунок в АТ "Сенс Банк" IВАN НОМЕР_2 відшкодування моральної шкоди у сумі 12000 (дванадцять тисяч) грн.. 00 коп. (без стягнення податків та обов'язкових платежів);
стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого ним судового збору;
визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) щодо обмеження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) розміру пенсії максимальним її розміром (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії), з 01 квітня 2019 року.
До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Як вказав відповідач, виплата заборгованості, обчисленої на виконання судових рішень, здійснюється органами Пенсійного фонду України, визначеними судом боржниками, в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону № 2262.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 у справі № 540/1990/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з розміру 80% грошового забезпечення з 01.01.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити ОСОБА_1 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, починаючи з 05 березня 2019 року, з урахуванням виплачених сум; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії, від 15.07.2020 року № 66 01-3250/07, із урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020 у справі № 540/1990/20 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишено без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року залишено без змін.
На виконання вищевказаного рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10.09.2020, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області в грудні 2020 року здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 в межах покладених зобов'язань.
Заборгованість у сумі 190685,59 грн за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 (по місяць відпрацювання рішення суду) включено до реєстру судових рішень, виплата яких здійснюється за кошти Державного бюджету України.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №420/12073/23 (постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023 залишено без змін), яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 13 квітня 2023 року, з урахуванням раніше проведених виплат, у листопаді 2023 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 .
Розмір пенсії позивача на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №420/12073/23 (залишеному без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2023), без обмеження її максимальним розміром (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги) визначався станом на 13.04.2023 та становив - 25497,91 грн.
Заборгованість у сумі 34716,12 грн за період з 13.04.2023 по 30.11.2023 включено до реєстру судових рішень, виплата яких здійснюється за кошти Державного бюджету України.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №420/15933/24, що набрало законної сили 16.09.2024, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії) з 01.07.2021 року, з 01.04.2024 року без обмеження її максимальним розміром, з урахування раніше здійснених виплат, у вересні 2024 року проведено перерахунок пенсії Позивача
Розмір пенсії Позивача на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №420/15933/24, що набрало законної сили 16.09.2024, без обмеження її максимальним розміром (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги) визначено станом на 01.07.2021 - 23050,80 грн та станом на 01.04.2024 - 28997,91 грн.
Заборгованість у сумі 92765,12 грн за період з 01.07.2021 по 30.09.2024 включено до реєстру судових рішень, виплата яких здійснюється за кошти Державного бюджету України.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно, протягом тривалого часу, не виплачується нарахована йому заборгованість та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону № 1404-VIII дійшла висновку, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.
Згідно з ч.1 ст.282 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Водночас, з 19 грудня 2024 року діє нова редакція КАС України, в якій ч.1 ст.382 КАС України доповнено другим абзацом наступного змісту:
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, починаючи з 19.12.2024 року суд встановлює судовий контроль за виконанням рішення в порядку ст.382 КАС України у справах, предметом яких є, зокрема, перерахунок та виплата пенсій.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18.
Судом встановлено, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень в інших справах (№ 540/1990/20, №420/12073/23, №420/15933/24), а тому позивач, має встановлене процесуальним законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
З урахуванням того, що питання виплати позивачу недоплаченої пенсії за період з квітня 2019 року до червня 2021 року охоплюється рішенням суду у справах №540/1990/20 та належить до предмета його виконання, заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, та у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 26.02.2024 року у справі №120/13369/23.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 12000,00 грн., суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів і судом не встановлено, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов'язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових: підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправними діями відповідача мали наслідком стягнення з відповідача моральної шкоди.
Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 в справі №818/1429/17, від 27.06.2019 в справі №825/1030/17, від 12.11.2019 в справі №818/1393/17, від 18.11.2019 в справі №820/5044/18, від 28.11.2019 в справі №826/27549/15, від 28.02.2020 в справі №804/2593/17, від 18.06.2020 в справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 в справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 в справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 в справі №420/7423/19 та від 25.03.2021 в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Зважаючи на те, що за оцінкою матеріалів справи і тверджень позивача суд не встановив факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, дій, якими могли бути спричинені моральні страждання відповідачем; позивачем не доведено і не надано відповідних доказів заподіяння йому моральної шкоди, а також не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) щодо обмеження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) розміру пенсії максимальним її розміром (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії), з 01 квітня 2019 року суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).
Спір у цій справі стосується в тому числі правомірності дій пенсійного органу щодо обмеження пенсійної виплати позивача з максимальним розміром.
З даного приводу, суд зауважує, що обмеження пенсій максимальним розміром передбачено частиною сьомою статті 43 Закону №2262-ХІІ та статтею 2 Закону №3668-VI.
Відповідно до п.8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, викладено ч.5 ст.43 Закону № 2262-ХІІ в наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, ч.5 ст.43 Закону № 2262-ХІІ, доповнено реченням такого змісту: «Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
У подальшому відповідно до підп. 3 п. 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей» від 12.04.2016 №1080-VIII, ст. 43 Закону № 2262 після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим частина п'ята цієї статті стала частиною сьомою без змін у змісті.
Надалі, у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774, який набрав чинності з 01.01.2017, частина сьома статті 43 Закону №2262-XII передбачала, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Стаття 2 Закону №3668-VI (в редакції Закону № 1774-VIII від 06.12.2016) передбачає, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10740 гривень.
Між тим, Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
У п.2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 вказано, що положення ч.7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016р.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер, а також зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Отже, частина 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.
Виходячи з викладеного вище, у Законі №2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Таким чином, стаття 43 Закону №2262-XII з 20 грудня 2016 року не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, а отже, внесені до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, тощо), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі № 522/16881/17, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, 09.02.2021 у справі №640/2500/18, від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17.
Позивач перебуває на обліку в територіальному органі пенсійного фонду та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", який в свою чергу є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Суд наголошує, що у відповідності до вимог ст.1-1 Закону №2262-ХІІ, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (№2262-ХІІ) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, іншими законами є неможливою, і такі закони у разі їх прийняття не підлягають застосуванню в частині визначення умов і норм пенсійного забезпечення військовослужбовців.
Як було наведено вище, обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося частиною сьомою статті 43 спеціального Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною з 20.12.2016, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень Закону України №3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII та положення ч.1 ст.2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеженню максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Протягом періоду з 20.12.2016 р. (дати набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016) та по теперішній час будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ щодо встановлення обмеження розміру пенсії для осіб, звільнених з військової служби, не вносилося.
Застосування положень Закону України №3668-VI по відношенню до військовослужбовців фактично зводить нанівець наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії призначеної за законом №2262-ХІІ максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України.
Окрім того, суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 від 12.10.2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Згідно п.2 Рішення Конституційного Суду України № 7-р(II)/2022 від 12.10.2022 приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 9 квітня 1992 року № 2262-XII, визнані неконституційними, втратили свою чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що обмеження відповідачем ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2019 року, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, максимальним розміром є протиправним, здійсненим відповідачем всупереч діючим нормам чинного законодавства.
Отже, в указаній частині вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що за звернення до суду із зазначеним позовом позивач сплатив 1211,20 грн. судового збору, які мають бути стягнуті з відповідача на його користь.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (вул.Валентини Крицак,6, м.Херсон,73036) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо обмеження ОСОБА_1 розміру пенсії максимальним її розміром (з урахуванням надбавок, підвищень, доплат до пенсії, індексації пенсії), з 01 квітня 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) нарахувати та виплатити з 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, 6, код ЄДРПОУ 21295057) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко