25 лютого 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/7282/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Науменка В.В.
при секретарі судового засідання Гловацькій М.О.,
за участі:
представника позивача - Шаталова А.Ф.
представника відповідача - Філоненка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Домініон-К» (вул. Євгена Тельнова, 1, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 34894866) до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач, через уповноваженого представника, звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Кіровоградській області:
- ППР №00107730701 від 16.07.2024 на суму 1575207,00 грн;
- ППР №00148800701 від 02.10.2024 на суму 511701,00 грн;
- ППР №00148790701 від 02.10.2024 на суму 15885,75 грн;
- ППР №00148780701 від 02.10.2024 на суму 4000334,55 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем за наслідками проведеної перевірки нараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток, податку та додану вартість, орендної плати а також застосовано штрафні санкції. Позивач категорично не погоджується з такими донарахуваннями, вважає їх безпідставними, а тому звернувся до суду для захисту своїх прав.
Ухвалою від 18.11.2024 року суд залишив без руху позовну заяву. У встановлений суддею строк представник позивача надав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та докази сплати судового збору (т. 3 а.с. 29).
Ухвалою суду від 22.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі, сторонам роз'яснено порядок та строки вчинення процесуальних дій (т. 3 а.с 33).
Від відповідача до суду 09.12.2024 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає, у задоволенні позову просить відмовити. Зазначив, що за наслідками проведеної перевірки встановлено чисельні порушення з боку позивача вимог податкового законодавства, що й послугувало підставою винесення спірних податкових повідомлень рішень. Наголошує, що податковий орган діяв в межах своїх повноважень, а спірні податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності до вимог чинного законодавства та скасуванню не підлягають (т. 3 а.с. 50-70).
Від позивача до суду 16.12.2024 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголошував на задоволенні позову, а доводи, викладені у відзиві, вважав такими, що не спростовують позовних вимог (т. 3 а.с. 165-184).
Відповідач 18.12.2024 до суду надав заперечення на відповідь на відзив, де наполягав на раніше викладеній позиції, у задоволенні позову просив відмовити (т. 3 а.с. 195-199).
Представник позивача у судовому засідання позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наголосив на протиправності оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Зокрема наголосив, що відповідачем протиправно нараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток за період, який не охоплювався періодом перевірки. Так, податковий орган виявив факти невключення позивачем до складу доходу сум простроченої кредиторської заборгованості по низці постачальників, проте таке включення мало бути проведене у 2013-2017 роках, у той час, як перевіркою охоплювався період господарської діяльності позивача з 01.01.2018 по 31.12.2023. Також наголосив, що відповідачем безпідставно віднесено частину господарських операцій до нереальних лише з підстав порушення вимог податкового законодавства з боку контрагентів, що позивач вважає незаконним. Зазначив, що позивачем у відповідності до зареєстрованих видів діяльності придбано витвір мистецтва - картину, з метою її подальшого продажу, проте відповідачем без будь-якого обґрунтування вказаний об'єкт віднесено до майна, що не використовується у господарській діяльності та нараховано відповідні податкові зобов'язання. Також повідомив, що відповідачем безпідставно нараховано зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку, яка є розформованою, а відповідний договір оренди є розірваним. Позов просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві, у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.
Зазначив, що винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень обумовлено низкою порушень з боку позивача, а саме - невключення позивачем до складу доходу сум простроченої кредиторської заборгованості, здійснення господарських операцій, які мають ознаки безтоварних, здійснення операцій, які не мають економічної мети, сплата орендної плати за землю у неналежному розмірі, тощо. Усі зазначені порушення детально описані в акті перевірки, а отже донарахування сум податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій є у повній мірі обґрунтованим. Підкреслив, що частина виявлених порушень жодним чином не відображена у позові, позивач взагалі не наводить доводів щодо протиправності спірних ППР у цій частині, водночас все ж таки просить скасувати такі ППР у повному обсязі, що вочевидь є безпідставним.
Наголосив на правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Домініон-К» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 01.03.2007, перебуває на обліку як платник податку (т. 1 а.с. 41).
Основним видом економічної діяльності є: 41.20 Будівництво житлових та нежитлових будівель.
Позивач зареєстрований як платник ПДВ (т. 1 а.с. 44).
Також судом встановлено, що посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області у період часу з 10.05.2024 по 13.06.2024 проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період діяльності позивача з 01.01.2018 по 31.12.2023 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2011 по 31.12.2023 з питань правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за наслідками якої складено Акт №8889/11-28-07-01/34894866 від 20.06.2024 (т. 1 а.с. 45-145).
Згідно висновків зазначеної перевірки, викладених у Акті, податковим органом встановлено наступні порушення з боку позивача:
- пп. 14.1.11, 14.1.13, 14.1.36, 14.1.231, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, 44.2 ст. 44, п. 111.5 ст. 111, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, вимог Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", п. 5, 7, 15, 21 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання", в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 1340468 грн.;
- пп. 14.1.11, 14.1.36, 14.1.191, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 111.5 ст. 111, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. 198.1, 198.2, 198.5, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 718826 грн.;
- п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної, щодо не складення та не здійснення реєстрації податкових накладних в ЄРПН;
- п. 63.3 ст. 63 ПК України, в результаті чого платником не повідомлено про 26 об'єктів оподаткування, в т.ч. 13 транспортних засобів, 9 земельних ділянок, 4 нежитлові будівлі;
- пп. 14.1.73, 14.1.136, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. 288.1 ст. 288 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності на суму 3528122,82 грн.;
- п. 51.1 ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пп. "б" п. 176.2 ст. 176 ПК України в частині подання з недостовірними відомостями податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за 1, 4 квартал 2020 року за ознакою доходу "157" - не вірно вказаний РНОКПП, а саме по ФОП ОСОБА_1 вказано РОНКПП НОМЕР_1 замість 2464113255 (т. 1 а.с. 142-144).
Не погоджуючись з такими висновками податкового органу, позивачем 04.07.2024 за №04-07/24 подано заперечення до Акту перевірки (т. 1 а.с.187-216), за результатами розгляду яких прийнято рішення про правомірність висновків, зазначених в Акті перевірки (т. 1 а.с. 217).
На підставі Акту №8889/11-28-07-01/34894866 від 20.06.2024 податковим органом винесені наступні податкові повідомлення-рішення:
- №00107730701 від 16.07.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1575207 грн., з яких основне зобов'язання 1340468 грн., штраф 234739 грн. (т. 1 а.с. 218-221);
- №00107740701 від 16.07.2024, яким збільшено суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість у сумі 898533 грн., з яких основне зобов'язання 718826 грн, штраф 179707 грн. (т. 1 а.с. 223-225);
- №00107760701 від 16.07.2024, яким застосовано фінансові санкції у сумі 19285,75 грн. за податком на додану вартість (т. 1 а.с. 227-229);
- №00107770701 від 16.07.2024, яким застосовано фінансові санкції у розмірі 26520 грн. (т. 1 а.с. 230-231);
- №00107750701 від 16.07.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у сумі 3872481,28 грн., з яких основне зобов'язання 3528122,82 грн., штраф 344358,46 грн. (т. 1 а.с. 233-235).
Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач 24.07.2024 за №24-07/24 подав скаргу до ДПС України (т. 2 а.с. 1-32).
За результатами розгляду скарги ДПС України було прийнято рішення №29175/6/99-00-06-01-01-06 від 27.09.2024, яким скаргу задоволено частково, ППР №00107770701 від 16.07.2024 - скасовано, ППР від 16.07.2024 №00107750701, №00107740701, №00107760701 - скасовано в частині, ППР №00107730701 - залишено без змін, а ППР №00107750701 - збільшено у частині застосування штрафу (т. 2 а.с. 35-55).
За результатами розгляду скарги та частковим скасуванням/донарахуванням за спірними ППР, винесено наступні податкові повідомлення-рішення:
- №00148800701 від 02.10.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 511701 грн., з яких за основним зобов'язанням 409361 грн, штраф 102340 грн. (т. 2 а.с. 57-59);
- №001478790701 від 02.10.2024, яким застосовано фінансові санкції (штрафи) з податку на додану вартість на суму 15885,75 грн. (т. 2 а.с. 60-62);
- №00148780701 від 02.10.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на 4000334,55 грн., у тому числі за основним платежем 3528122,82 грн., штраф 472211,73 грн. (т. 2 а.с. 64-66).
Отже, спірними залишились наступні податкові повідомлення рішення:
- №00107730701 від 16.07.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1575207 грн., з яких основне зобов'язання 1340468 грн., штраф 234739 грн. (т. 1 а.с. 218-221);
- №00148800701 від 02.10.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 511701 грн., з яких за основним зобов'язанням 409361 грн, штраф 102340 грн. (т. 2 а.с. 57-59);
- №001478790701 від 02.10.2024, яким застосовано фінансові санкції (штрафи) з податку на додану вартість на суму 15885,75 грн. (т. 2 а.с. 60-62);
- №00148780701 від 02.10.2024, яким збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на 4000334,55 грн., у тому числі за основним платежем 3528122,82 грн., штраф 472211,73 грн. (т. 2 а.с. 64-66),
не погоджуючись з якими позивач ініціював розгляд даної справи в адміністративному суді.
Аналіз наявних матеріалів справи, заяв по суті справи та пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, свідчить про те, що встановлені податковим органом порушення, покладені в основу оскаржуваних ППР, можна поділити на такі умовні групи:
- Нереальність, на думку контролюючого органу, господарських операцій позивача з такими контрагентами, як ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД", ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім", ТОВ "Сталекс Профі";
- Облікування кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності;
- Документальне оформлення господарських операцій з ФОП Панасенком, які на думку відповідача не мали ділової мети;
- Нарахування податкових зобов'язань щодо придбання майна - художнього твору;
- Донарахування зобов'язань з орендної плати.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
З матеріалів справи вбачається, що спірні податкові повідомлення-рішення №00107730701 від 16.07.2024 та №00148800701 від 02.10.2024 винесено податковим органом, серед іншого, унаслідок здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД", ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім", ТОВ "Сталекс Профі".
Так, згідно акту перевірки встановлено документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД" (ЄДРПОУ 43339403) щодо придбання у січні 2020 року позивачем у вказаного контрагента насіння соняшника.
Зокрема, правовідносини між сторонами виникли за договором б/н від 02.01.2020, підтверджені видатковими накладними, платіжними інструкціями та відповідними регістрами бухгалтерського обліку. Вказані обставини сторонами не заперечуються. Разом з тим, наголошується на відсутності товарно-транспортних накладних.
Водночас, податковим органом зазначається, що аналіз наявної податкової інформації щодо ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД" та даних ЄРПН свідчить про відсутність у підприємства необхідних основних засобів, трудових ресурсів, невідповідність обсягів придбання та постачання соняшника у спірному періоді, що на думку відповідача свідчить про неможливість здійснення постачання обумовленої кількості соняшника позивачу. Також вказується про те, що ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД" 06.04.2020 було визнано таким, що відповідає п. 8 Критерії ризиковості, визначених у Постанові КМУ №1165, а постачальниками такого підприємства по усьому ланцюгу постачання насіння соняшника також є юридичні особи, віднесені до ризикових, при чому первинне джерело походження поставленого насіння соняшника прослідкувати неможливо.
Крім цього, встановлено документальне підтвердження господарських операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім" (ЄДРПОУ 41120135) щодо придбання у вказаного контрагента товарів (двері, вікна). Такі операції підтверджено видатковими накладними, платіжними інструкціями та відповідними регістрами бухгалтерського обліку. Вказані обставини сторонами не заперечуються. Разом з тим, наголошується на відсутності товарно-транспортних накладних.
Водночас, податковим органом зазначається, що аналіз наявної податкової інформації щодо ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім" та даних ЄРПН свідчить про відсутність у підприємства необхідних основних засобів, трудових ресурсів, невідповідність обсягів придбання та постачання аналогічних товарів у спірному періоді, що на думку відповідача свідчить про неможливість здійснення постачання обумовленого майна позивачу. Також вказується про те, що ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім" 22.09.2021 було визнано таким, що відповідає п. 8 Критерії ризиковості, визначених у Постанові КМУ №1165, а первинне джерело походження поставленого товару прослідкувати неможливо.
Також контролюючим органом встановлено документальне оформлення господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ "Сталекс Профі" (ЄДРПОУ 38316724) з придбання товару (гладкий лист 0,40*1250) на загальну суму 8276,4 грн., у тому числі ПДВ 1379,40 грн. Операцію підтверджено платіжною інструкцією та відповідними регістрами бухгалтерського обліку, що не заперечується, проте зазначається про відсутність видаткової та товарно-транспортної накладних.
Водночас, податковим органом вказується, що аналіз наявної податкової інформації щодо ТОВ "Сталекс Профі" та даних ЄРПН свідчить про невідповідність обсягів придбання та постачання аналогічних товарів у спірному періоді, що на думку відповідача свідчить про неможливість здійснення постачання обумовленого майна позивачу. Також вказується про те, що ТОВ "Сталекс Профі" 21.12.2021 було визнано таким, що відповідає п. 8 Критерії ризиковості, визначених у Постанові КМУ №1165, а первинне джерело походження поставленого товару прослідкувати неможливо.
Таким чином, податковим органом поставлено під сумнів реальність зазначених господарських операцій, що відображено в Акті перевірки.
Вказаних висновків податковий орган дійшов на підставі аналізу податкової звітності, даних ЄРПН, даних з Державних реєстрів, інших інформаційних та аналітичних баз даних.
Водночас, зустрічних перевірок контрагентів позивача податковим органом проведено не було, будь-яких даних щодо результатів зустрічних перевірок означених контрагентів матеріали справи не містять.
Надаючи оцінку таким висновкам податкового органу, суд виходить з наступного.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 9 Закону N 996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правилу цієї норми Закону N 996-XIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (далі - Положення).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону N 996-XIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Як зазначено вище, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій.
Водночас, ставлячи під сумнів їх реальність, податковий орган фактично посилається на недостовірність відображених даних у первинних документах.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.
Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону N 996-XIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.
Крім цього, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону N 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків, що випливає з правових позицій Верховного Суду, викладених в постановах від 18 грудня 2018 року у справі N 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі N 809/2918/13-а.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії", "Булвес АД проти Болгарії", "Інтерсплав проти України", визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022, справа №160/3364/19 дійшла висновків, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов'язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Таким чином, сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.
Застосовуючи зазначені висновки при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд дійшов висновку, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: укладеними договорами та додатками до них, актами наданих послуг, платіжними дорученнями, виписками по рахунках, видатковими накладними, податковими накладними, зареєстрованими у встановленому законом порядку.
Фактичну можливість надання таких послуг мав встановити саме податковий орган, у тому числі - шляхом проведення зустрічної перевірки.
Водночас, матеріали справи не містять даних щодо проведення зустрічної чи будь-якої іншої податкової перевірки вищезгаданих контрагентів позивача.
Відтак суд погоджується в позицією позивача про те, що висновок податкового органу щодо неможливості постачання товару позивачу від таких контрагентів, як ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД", ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім", ТОВ "Сталекс Профі" не підкріплений жодними доказами, ґрунтується лише на припущеннях податкового органу, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагентів позивача та дослідження первинних документів.
Такий висновок суду відповідає позицій Верховного Суду, висловленій у постанові від 19 серпня 2022 року у справі 1740/2194/18.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено об'єктивних доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі 815/2946/13-а звертає увагу на те, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що за усіма господарськими операціями між позивачем та такими контрагентами, як ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД", ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім", ТОВ "Сталекс Профі", складались податкові накладні, які були зареєстровані у встановленому законом порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних, контроль за яким здійснюється відповідачем.
Водночас, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі 910/23097/17.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Отже, аналізуючи встановлені обставини та відповідні їм докази у сукупності, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції між позивачем та ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД", ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім", ТОВ "Сталекс Профі" є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи доказами.
Таким чином, позовні вимоги у зазначеній частині позову є обґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення у частині, що стосується взаємовідносин із зазначеними контрагентами, є протиправними та підлягають скасуванню.
Крім цього, відповідно до Акту перевірки, відповідачем встановлено документальне оформлення господарських операцій з придбання охоронних послуг по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Зазначені правовідносини виникли на підставі договору про надання послуг охорони від 01.05.2023 №05/23 (т.2 а.с. 136-140), відповідно до якого позивач (замовник) замовляє, а охорона (ФОП ОСОБА_3 ) надає послуги сторожової охорони, а саме приймає під охорону майно замовника, визначене в дислокації постів (Додаток №1 до договору).
Відповідно до Додатку №1 до договору (т. 2 а.с. 141), під охорону передається об'єкт по АДРЕСА_1 .
Спірні правовідносини підтверджено актами здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжними інструкціями та відповідними регістрами бухгалтерського обліку. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи (т. 2 а.с. 143-160) та сторонами не заперечуються.
Разом з тим, контролюючий орган зазначає, що позивач не використовує об'єкт по АДРЕСА_1 у своїй господарській діяльності, а відтак не підтверджено економічний ефект та доцільність придбання послуг охорони щодо такого об'єкту.
Крім цього, податковим органом зазначається, що аналіз наявної податкової інформації щодо ФОП ОСОБА_3 свідчить про відсутність у вказаного суб'єкта необхідних основних засобів, трудових ресурсів, необхідних для надання обумовлених договором послуг охорони у спірному періоді, суб'єкт не звітує до податкового органу, що на думку відповідача ставить під сумнів дійсне надання позивачу зазначених послуг.
Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суд зазначає, що у матеріалах справи, окрім вже зазначених судом первинних документів, що підтверджують наявність господарських правовідносин між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , міститься також договір позички нерухомого майна б/н від 01.05.2023 (т. 2 а.с. 161-164), яким ТОВ "Сервісхліб" (позичкодавець) надає позивачу (користувач) у строкове безоплатне користування нерухоме майно - комплекс будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Факт передачі такого нерухомого майна також підтверджено Актом приймання передачі від 01.05.2023 (т. 2 а.с. 165).
Отже, на час укладення спірного договору охорони з ФОП ОСОБА_2 , у позивача в користуванні знаходилось нерухоме майно - комплекс будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , яке і є предметом охорони відповідно до умов спірного договору про надання послуг охорони №05/23 від 01.05.2023.
За таких обставин суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивача економічного ефекту та доцільності придбання послуг охорони зазначеного об'єкту.
Також суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.
Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податку.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, суд дійшов висновку, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: укладеними договорами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактурою, платіжними документами.
Фактичну можливість надання таких послуг мав встановити саме податковий орган, у тому числі - шляхом проведення зустрічної перевірки.
Водночас, матеріали справи не містять даних щодо проведення зустрічної чи будь-якої іншої податкової перевірки вищезгаданого контрагента позивача.
Відтак суд погоджується в позицією позивача про те, що висновок податкового органу щодо неможливості надання послуг позивачу таким контрагентом, як ФОП ОСОБА_2 , не підкріплено жодними доказами, ґрунтується лише на припущеннях податкового органу, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагентів позивача та дослідження первинних документів.
Такий висновок суду відповідає позицій Верховного Суду, висловленій у постанові від 19 серпня 2022 року у справі 1740/2194/18.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, не наведено об'єктивних доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2018 року по справі 815/2946/13-а звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Отже, аналізуючи встановлені обставини та відповідні їм докази у сукупності, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_2 щодо надання послуг охорони є реальними та підтверджуються долученими позивачем до матеріалів справи доказами.
Таким чином, позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а спірні ППР у відповідній частині - визнанню протиправними та скуасуванню.
Крім цього, податковим органом в Акті перевірки зазначено, що позивачем не нараховано податкові зобов'язання з вартості майна, що не використовується в господарській діяльності підприємства.
Так, відповідно до умов Договору купівлі-продажу майна б/н від 20.10.2021 (т. 2 а.с. 168-173), АТ "Альфа-Банк" (продавець) продав, а позивач (покупець) прийняв у власність художній твір - картину "Квіти в корзинах", автор ОСОБА_4 , вартість якого складає 2627200,00 грн. (у тому числі ПДВ 156000,00 грн.), що становить еквівалент 100000 доларів США на дату здійснення платежів.
Згідно Додатку №1 до Договору від 20.10.2021, майно становить собою художній твір - картину "Квіти в корзинах", автор ОСОБА_4 , рік створення - 1939, розмір - 77,2х100 см, майно являється культурною цінністю (т. 2 а.с. 174).
Майно отримано позивачем відповідно до акту приймання-передачі, розрахунок проведено відповідно до платіжного доручення №100 від 20.10.2021, за фактом продажу майна зареєстровано податкові накладні, що сторонами не заперечується.
Відповідно до даних податкового обліку, податок на додану вартість за операцією з придбання зазначеного майна позивачем віднесено до складу податкового кредиту за відповідний період, а саму операцію відображено як придбання основних засобів.
Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку, що позивач придбав майно, яке не використовується в господарській діяльності підприємства, проте усупереч вимог ПК України не нарахував відповідні податкові зобов'язання.
Разом з тим, позивач наполягає, що зазначене майно - художній твір картина "Квіти в корзинах", є товаром, який позивачем придбано з метою подальшої реалізації, у відповідності до зареєстрованих видів діяльності позивача за КВЕД.
Вирішуючи спір у зазначеній частині позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 188.1 статті 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:
товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;
газу, який постачається для потреб населення;
електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.
У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.
Разом з тим, зі змісту підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України вбачається, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Отже, спірним у цій частині є віднесення художнього твору - картини "Квіти в корзинах", або ж до товарів, або ж до майна, яке не використовується в господарській діяльності, що безпосередньо впливає на порядок оподаткування операції з придбання такого майна.
Відносячи зазначене майно до такого, що не використовується у господарській діяльності позивача, податковий орган фактично виходив з того, що позивач протягом періоду, що підлягав перевірці, не здійснював індивідуальної мистецької діяльності, не отримував від неї доходу, натомість зазначене майно облікував як необоротний актив та не нараховував амортизацію по вказаному основному засобу.
Надаючи оцінку таким правовідносинам, суд зазначає наступне.
Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 прийнято на надано чинності Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010.
Відповідно до змісту зазначеного документу, класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об'єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи.
Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців.
Основний вид економічної діяльності - це визначальна ознака у формуванні та стратифікації сукупностей статистичних одиниць для проведення державних статистичних спостережень.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач має декілька зареєстрованих видів економічної діяльності, серед яких:
- 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах;
- 90.03 Індивідуальна мистецька діяльність.
Отже, відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, позивач має зареєстровані види економічної діяльності, які свідчать про можливість здійснення позивачем діяльності щодо купівлі, продажу та/або виготовлення художніх творів/витворів мистецтва.
Позивач, посилаючись на наявність зазначених видів економічної діяльності, стверджує, що спірне майно - художній твір картина "Квіти в корзинах", ним було придбано виключно з метою подальшого продажу та отримання прибутку в результаті такої операції, а значна часова затримка у продажу такого майна викликана особливостями ринку витворів мистецтва. Зокрема, позивач наголосив, що витвори мистецтва, на відміну від більшості інших товарів, зі спливом часу лише додають у своїй вартості.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, усупереч частині 2 статті 77 КАС України такі твердження позивача, підкріплені належними та допустимими доказами, не спростував. Суд також наголошує, що відсутність отриманого позивачем доходу з діяльності за КВЕД 90.03 у періоді, що перевірявся, не може бути беззаперечним доказом непроведення позивачем такої діяльності, у тому числі за інші періоди господарської діяльності.
Отже, суд дійшов висновку про безпідставність віднесення відповідачем спірного майна до такого, що не використовується у господарській діяльності, що свідчить про безпідставність донарахування податкових зобов'язань з вартості такого майна.
Таким чином, позовні вимоги у вказаній частині також підлягають задоволенню, а відповідні ППР - скасуванню.
Крім цього, податковим органом в Акті перевірки зазначено, що позивачем занижено інші операційні доходи внаслідок не включення до складу доходу простроченої кредиторської заборгованості по низці постачальників, а отже відповідачем донараховано відповідні зобов'язання та застосовано штрафні санкції.
Зокрема, відповідачем наведено перелік контрагентів, по взаємовідносинах з якими позивачем не включено до складу доходу прострочену кредиторську заборгованість:
- ТОВ "Арді Буд";
- ТОВ ВКП "Бон Аспект";
- ТОВ "Буд Альянс";
- ТОВ "БК Перша Черноморська";
- ОСОБА_5 ;
- ТОВ "Запорожский коксохимремонт";
- ТОВ "Зет Трейд";
- ТОВ "КП 2011";
- ТОВ "Магазин 1001 Дрібниця";
- ПрАТ "СГ Надія Нова";
- ОСОБА_6 ;
- ТОВ "Промі-Лайт";
- ОСОБА_7 ;
- ОСОБА_8 ;
- ОСОБА_9 ;
- ОСОБА_10 ;
- ТОВ "Торгінвест-Дніпро";
- ТОВ "Центр-ТК";
- ОСОБА_11 ;
- ОСОБА_12 ;
- ТОВ "Трейд Лайн М";
- ОСОБА_13 .
Відповідач у своєму Акті зазначив, що кредиторська заборгованість по вказаним контрагентам є безнадійною, а отже мала бути включена до складу інших операційних доходів, а тому відповідач донарахував відповідні суми та включив їх у склад доходів позивача за 2018-2019 роки.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, серед іншого:
а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;
з) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією.
Пунктом 44.2 статті 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 затверджено Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід".
Відповідно до пункту 7 положення (стандарту) №15, визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:
дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
інші операційні доходи;
фінансові доходи;
інші доходи.
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).
Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів.
До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо.
Пунктом 15 положення (стандарту) №15 встановлено, що визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов'язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість". Доходом визнається сума зобов'язання, яке не підлягає погашенню.
З матеріалів справи вбачається, що частина із визначених відповідачем контрагентів на час проведення перевірки були припинені як суб'єкти господарювання, а саме: ТОВ "Арді Буд" (припинено 07.07.2014), ТОВ "Буд Альянс" (припинено 09.12.2014); ТОВ "КП 2011" (припинено 23.12.2013); ТОВ "Промі-Лайт" (припинено 04.12.2015); ТОВ "Магазин 1001 Дрібниця" (припинено 27.09.2016); ТОВ "Трейд Лайн М" (припинено 04.12.2015), що вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відображено в Акті перевірки та сторонами не заперечується.
Отже, відповідно до підпункту з) пп. 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України, кредиторська заборгованість по взаємовідносинах з вказаними контрагентами є безнадійною.
Взаємовідносини з рештою визначених відповідачем контрагентів відбувались, відповідно до відомостей, зазначених в Акті перевірки, у період з 2010 по 2014 роки.
Зі змісту статей 256, 257, 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, строк позовної давності по зобов'язанням між позивачем та означеними контрагентами сплив у період часу з 2013 по 2017 роки, та відповідно до пп. а) пп. 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України така заборгованість є безнадійною.
Наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 р. за №85/4306) затверджено Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 "Зобов'язання".
Відповідно до пункту 5 положення (стандарту) 11, якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
З системного аналізу наведених вище норм закону та підзаконних нормативно-правових актів можна зробити висновок, що кредиторська заборгованість по визначеним відповідачем контрагентам є безнадійною та мала бути включена позивачем до складу інших операційних доходів за відповідні звітні періоди.
Враховуючи виникнення обставин, з якими законодавство пов'язує віднесення заборгованості до безнадійної, в даному випадку - сплив строків позовної давності та припинення юридичної особи контрагентів, суд приходить до висновку, що звітними періодами застосовно до спірних правовідносин є 2013-2017 роки, а не 2018-2019, як це визначено контролюючим органом.
Суд також звертає увагу, що відповідно до розділу І Акту перевірки, зазначена документальна планова виїзна перевірка проводилась за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2023 року (т. 1 а.с. 55).
Враховуючи, що обов'язок щодо віднесення простроченої кредиторської заборгованості по визначеним контрагентам до складу інших операційних доходів у позивача виник у 2013-2017 роках, в результаті проведення господарської діяльності у період 2010-2014 років, перевірка такої діяльності відповідачем свідчить про вихід останнім за обумовлені межі періоду проведення перевірки.
Суд також зазначає, що згідно з п. 102.1 ст. 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПК, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених ПК України, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до ст.ст. 39 і 39 прим. 2 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 ПКУ, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до ст.ст. 39 і 39 прим. 2 ПКУ) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов'язаних з декларуванням податкових зобов'язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.
Суд наголошує, що норми Податкового кодексу України, обмежуючи строки проведення перевірок, тим самим встановлюють межі контролю з боку фіскального органу за господарською діяльністю платників та забезпечують паритет публічного та приватноправового інтересу учасників економічної діяльності.
Таким чином, у відповідача взагалі не було законних підстав для проведення перевірки позивача за період його господарської діяльності до 01.01.2018 року.
Отже, включення контролюючим органом у звітний період 2018-2019 років до складу інших операційних доходів позивача простроченої кредиторської заборгованості по зазначеним контрагентам та відповідні донарахування податкових зобов'язань здійснені відповідачем не у порядку та не у спосіб, визначені законом.
Таким чином, позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а спірні ППР у відповідній частині - скасуванню.
Крім цього, відповідачем в Акті перевірки зазначено, що позивач у періоді діяльності, що перевірявся, не у повному обсязі нараховував та сплачував орендну плату за земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:34:280:0046 площею 18892,10 кв.м., якою позивач користувався відповідно до договору оренди землі №122 від 25.05.2009 року.
Зокрема, відповідач зазначив, що унаслідок введення в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці, орендна плата, відповідно до умов договору, має становити 12% від нормативної грошової оцінки - 8275495,48 грн., а не 3% від нормативної грошової оцінки 1655136,88 грн., як нараховував та сплачував позивач.
Таким чином, відповідач донарахував відповідачу зобов'язання зі сплати орендної плати, а також штрафні (фінансові) санкції за несвоєчасність виконання відповідних зобов'язань.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Пункт 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України надає визначення понять, що вживаються у цьому кодексі, зокрема:
- (п. 14.1.73 ПКУ) землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:
на праві постійного користування;
на умовах оренди;
- (п. 14.1.136 ПКУ) орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди;
- (п. 14.1.147 ПКУ) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності
У відповідності до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПКУ, платниками плати за землю є, серед іншого, платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Підпунктом 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування платою за землю є, зокрема, об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПКУ, базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Стаття 285 ПКУ визначає податковий період для плати за землю, зі змісту підпунктів 285.1, 285.2 якої вбачається, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік; базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Відповідно пункту 288.1 статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 288.4 статті 288 ПК України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами).
Отже, необхідною умовою для нарахування та сплати орендної плати за землю є договір оренди земельної ділянки, у якому має бути визначено предмет оренди, відомості щодо земельної ділянки, що надається в оренду, а також розмір орендної плати та порядок її нарахування.
З матеріалів справи вбачається, що між Кіровоградською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Домініон-Кіровоград" (орендар) 25.05.2009 укладено Договір оренди землі №122 (т. 2 а.с. 225-229), за яким Орендодавець на підставі рішення Кіровоградської міської ради від 12.03.2009 №1862 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгово-розважального комплексу, яка знаходиться по просп. Правди, 1 в м. Кіровограді.
Земельна ділянка, що передається в оренду, має загальну площу 18892,10 кв.м, зазначена ділянка передається в оренду разом з будівлями та інженерними комунікаціями, розташованими на ній (будівля автовокзалу, вбиральня, майстерні). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: до введення об'єкта в експлуатацію - 1655136,88 грн., після введення об'єкта в експлуатацію - 8275495,48 грн.
Розмір орендної плати за умовами Договору визначено наступним чином:
- 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки до введення об'єкта в експлуатацію - 4137,84 грн. на місяць;
- 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки після введення об'єкта в експлуатацію - 82754,95 грн. на місяць.
Відповідно до технічної документації, що додана до Договору №122 від 25.05.2009, кадастровий номер спірної земельної ділянки - 3510100000:34:280:0046 (т. 2 а.с. 231-239). Вказана обставина сторонами не заперечується.
Разом з тим, на зазначеній земельній ділянці 21.10.2020 за позивачем зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості - виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами загальною площею 150,5 кв.м., при чому адреса зазначеної будівлі - АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 249-250).
Судом також встановлено, що Рішенням міської ради міста Кропивницького від 10.09.2019 №2794 надано позивачу дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності по сул Євгена Тельнова, 1 (кадастровий номер 3510100000:34:280:0046) для будівництва та обслуговування торгово-розважального комплексу, яка перебуває в оренді відповідно до договору №122 від 25.05.2009, загальною площею 1,8892 га, з них: земельна ділянка №1 - площею 0.6842 га, земельна ділянка №2 - площею 0.0486 га, земельна ділянка №3 - площею 1,1564 га, без зміни цільового призначення (т. 3 а.с. 228).
Рішенням Кропивницької міської ради від 20.05.2021 №514 затверджено позивачу технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок по АДРЕСА_3 загальною площею 1,8892 га, з них: земельна ділянка №1 - площею 0.6842 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0071), земельна ділянка №2 - площею 0.0486 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0070), земельна ділянка №3 - площею 1,1564 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0069) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за рахунок земель житлової та громадської забудови (т. 3 а.с. 229-231).
Цим же рішенням зареєстровано за територіальною громадою міста Кропивницького право комунальної власності на земельні ділянки №1 площею 0.6842 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0071), №2 площею 0.0486 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0070), №3 площею 1,1564 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0069), передано вказані земельні ділянки в оренду позивачу, а Договір оренди земельної ділянки від 25.05.2009 №122 загальною площею 1,8892 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0046) - розірвано за згодою сторін.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2024 №1908/290-24 (т. 2 а.с. 242-243), земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:34:280:0046 площею 1,8892 га, 30.01.2020 перенесено до архівного шару Державного земельного кадастру шляхом її поділу та утворення трьох нових земельних ділянок - площею 0.6842 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0071), площею 0.0486 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0070), площею 1,1564 га (кадастровий номер 3510100000:34:280:0069).
Матеріали справи не містять відомостей щодо наявності договорів оренди земельних ділянок, які утворились внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:34:280:0046, крім цього правовідносини, що виникли у зв'язку з орендою утворених земельних ділянок не є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного Кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у справі №922/2060/20, від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.
Водночас, суд зазначає, що відповідачем нараховано позивачу зобов'язання з орендної плати та відповідні фінансові санкції саме за договором від 25.05.2009 №122, який, як встановлено судом, було розірвано 20.05.2021, за оренду земельної ділянки, яка, як об'єкт права, припинила своє існування (є розформованою) 30.01.2020.
Отже, аналіз зазначених обставин справи та викладених норм чинного законодавства свідчить про те, що оскільки на час спірних правовідносин земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:34:280:0046 було поділено на три інші земельні ділянки (розформовано), що припинило її існування як об'єкта права, а договір оренди зазначеної земельної ділянки від 25.05.2009 №122 було розірвано (рішенням від 20.05.2021 №514), підстав для нарахування орендної плати за договором оренди від 25.05.2009 №122 щодо вказаної земельної ділянки у відповідача не було.
Таким чином, у вказаній частині позовні вимоги також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування спірних податкових повідомлень-рішень у частині, що оскаржувалась, в той час як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, не виконав.
За таких обставин, спірні податкові повідомлення-рішення: від 16.07.2024 №00107730701 (в частині нарахувань, що стосуються господарських операцій з контрагентами ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД", ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім", ТОВ "Сталекс Профі"; господарських операцій з ФОП Панасенком; облікування кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності, а всього у частині нарахування податкових зобов'язань у розмірі 1112152 грн., з яких за основним платежем 894762 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 217390 грн.); від 02.10.2024 №00148800701 (в частині нарахувань, що стосуються господарських операцій з контрагентами ТОВ "Фінанс-Груп ЛТД", ТОВ "Будівельна Імперія "Новий Дім", ТОВ "Сталекс Профі"; облікування кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності; господарської операції щодо придбання майна - художнього твору, а всього у частині нарахування у розмірі 483211 грн., з яких за основним зобов'язанням 386569 грн, за штрафними санкціями 96642 грн.); від 02.10.2024 №00148790701 (у частині нарахувань, що стосується облікування кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності; господарської операції щодо придбання майна - художнього твору, а всього у частині таких нарахувань на суму 10200 грн.), а також податкове повідомлення-рішення від 02.10.2024 №00148780701, яким збільшено податкові зобов'язання з орендної плати юридичних осіб, є протиправними та підлягають скасуванню у відповідних частинах.
В іншій частині оспорювані податкові повідомлення-рішення позивачем фактично не оскаржувались, жодних доводів про їх протиправність у зазначеній частині до суду позивачем не надавалось, а отже підстави для надання судом оцінки зазначеним рішенням у вказаній частині відсутні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Що стосується стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 6103128,30 грн., з яких задоволено 5605897,55 грн., що становить 91,85 %.
До матеріалів справи додані платіжні доручення про сплату судового збору у загальному розмірі 64611,61 грн. (т. 1 а.с. 38, т. 3 а.с. 32).
Доказів понесення сторонами інших судових витрат на момент ухвалення рішення до суду не надано.
Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 59345,76 грн. (64611,61 грн х 91,85%), за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Домініон-К» до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене ГУ ДПС у Кіровоградській області 16.07.2024 №00107730701, яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у частині нарахування такого податку у розмірі 1112152 грн., з яких за основним платежем 894762 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 217390 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене ГУ ДПС у Кіровоградській області 02.10.2024 №00148800701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у частині нарахування такого податку у розмірі 483211 грн., з яких за основним зобов'язанням 386569 грн, за штрафними санкціями 96642 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене ГУ ДПС у Кіровоградській області 02.10.2024 №00148790701, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції, у частині таких нарахувань на суму 10200 грн.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, винесене ГУ ДПС у Кіровоградській області 02.10.2024 №00148780701, яким збільшено податкові зобов'язання з орендної плати юридичних осіб.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Домініон-К» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 59345,76 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 07 березня 2025 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО