22 квітня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/1310/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м.Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ: 20632802), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ: 13322403), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.12.2024 №023830030519 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 08.08.1983 по 09.08.1996 та з 03.09.1996 по 06.08.2001 відповідно до відомостей трудової книжки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудової книжки на підприємстві, а належний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.
Ухвалою судді від 06.03.2025 позовну заяву залишено без руху (а.с.19).
Ухвалою судді від 17.03.2025 відкрито провадження, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення(виклику) сторін (а.с.24).
Представник відповідача подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки страховий стаж позивача складає 10 років 05 місяців 16 днів, а тому право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач не набула (а.с.30-32).
Представник третьої особи також подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідачем прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.43-48).
Дослідивши письмові докази у справі, судом встановлено таке.
16.09.2024 позивач звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком.
Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961, відповідачем.
Рішенням від 18.12.2024 №023830030519 відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому за результатом розгляду документів, до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_2 ):
- з 08.08.1983 по 09.08.1996, оскільки відсутнє перейменування до печатки якою завірено запис про звільнення (Відкрите Акціонерне товариство Київський верстатобудівний концерн АТ "Веркон"), повна інформація про реорганізацію (перейменування) - відсутня;
- з 03.09.1996 по 06.08.2001, так як відсутні номери протоколів на підставі яких внесено записи про прийняття та звільнення з роботи, також відсутні індивідуальні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.14).
Не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Дане право деталізоване у Законах України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Частина друга статті 26 Закону №1058-IV передбачає, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV вказано, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 62 Закону №1788-ХІІ передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Система персоніфікованого обліку впроваджена з 01.07.2000 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 №794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування2, якою доручено Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів та Державною податковою адміністрацією забезпечити з 1 жовтня 1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та установлено, що починаючи з 1 липня 2002 року обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого облік.
Згідно п.1 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою №794 (далі Положення №794) персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням (далі - відомості про фізичних осіб).
Відповідно до п.2 Положення №794 основними завданнями персоніфікованого обліку є: створення єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб; створення інформаційних передумов для визначення розміру виплат за пенсійним страхуванням залежно від тривалості страхового стажу та особистого внеску фізичної особи у формування коштів цього страхування.
Згідно до п.3 Положення №794 в основі персоніфікованого обліку лежить обов'язковість і своєчасність подання відомостей про фізичних осіб; обов'язковість використання індивідуального ідентифікаційного номера даних Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до п.5 Положення №794 передбачено, що персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Згідно з п.6 Положення №794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;
Відповідно до п.10 Положення №794 роботодавці зобов'язані в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них.
Отже, пенсійні органи ведуть персоніфікований облік сплати страхових внесків у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі даних про фізичну особу, які надають роботодавці, та у подальшому використовують їх при обрахунку страхового стажу.
Також, відповідно до п.3 Положення №794 починаючи з 1 липня 2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 за даними системи персоніфікованого обліку.
Вказаний порядок обчислення пенсій відображений і в Законі №1058-IV, який набув чинності 01.01.2004.
Як убачається з оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки (серії НОМЕР_2 ):
- з 08.08.1983 по 09.08.1996, оскільки відсутнє перейменування до печатки якою завірено запис про звільнення (Відкрите Акціонерне товариство Київський верстатобудівний концерн АТ "Веркон"), повна інформація про реорганізацію (перейменування) - відсутня;
- з 03.09.1996 по 06.08.2001, так як відсутні номери протоколів на підставі яких внесено записи про прийняття та звільнення з роботи, також відсутні індивідуальні відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.9-12, 14).
Суд зазначає, що у спірні періоди роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (діяв до 29.07.1993) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (діє з 29.07.1993).
Пунктом 1.1 Інструкції №162 передбачалося, що трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.
Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (пункт 2.3 Інструкції №162).
Пунктом 8.1 Інструкції №162 визначалося, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (СП СРСР, 1973 р. № 21, ст. 115).
Відповідно до п. 18 постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 2.4 Інструкції №58 також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
Слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах, зокрема від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, від 19.12.2019 у справі №307/541/17, відповідно до якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, виявлені відповідачем недоліки в заповненні трудової книжки (серії НОМЕР_2 ) щодо спірних періодів не є такими, що виключають можливість їх зарахування до страхового стажу позивача. При цьому відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки, а вказує на окремі, незначні недоліки під час заповнення трудової книжки.
Також, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV:
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині першій статті 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини дванадцятої статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, частина десята статті 20 Закону №1058-IV вказує, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Відтак, за змістом вищенаведених судом норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а, отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивача періодів її роботи.
Щодо посилання відповідача у спірному рішенні на необхідність підтвердження періоду роботи додатковими документами та результатами перевірки зазначених періодів, то згідно до положення статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Тобто, пенсійний орган, у випадку виявлення помилок або неточностей у документах, має право звернутись до підприємств, організацій і окремих осіб, на яких працювала особа, що звернулась із заявою про призначення пенсії, із запитом про витребування відповідних документів, необхідних для визначення права на пенсію.
Відповідно до частини першої статті 64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право, зокрема: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання; порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; у разі виявлення порушень порядку, використання коштів Пенсійного фонду звертатися в установленому законом порядку до контролюючих та правоохоронних органів.
Враховуючи викладене, відповідач, маючи цілу низку повноважень, не вчинив жодних дій спрямованих на дотримання конституційного права позивача на пенсію, поклавши весь тягар відповідальності на останню.
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення відповідача від 18.12.2024 №023830030519, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині задовольнити.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, то суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
Згідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
30.03.2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України №25-1 від 16.12.2020 року "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", якою передбачено застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021 року.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно до пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) / фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Як встановлено, заяву позивача від 16.09.2024 року про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з прийняттям рішення від 18.12.2024 №023830030519.
Таке рішення, в свою чергу, за результатами судового розгляду визнано протиправним.
Таким чином, оскільки відповідач не вчинив жодних дій, необхідних для визначення права позивача на пенсію, поклавши весь тягар доказування на останню, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву від 16.09.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
В даному випадку, часткове задоволення позовної заяви пов'язано із встановленням судом відмінного від заявленого позивачем порядку відновлення порушеного права, тому на переконання суду, не впливає на розмір судових витрат, що підлягає відшкодуванню на користь позивача.
При зверненні до суду позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.22).
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-236, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 18.12.2024 №023830030519 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ: 20632802) судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК