про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
21 квітня 2025 року м. Київ № 320/18839/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами Головного управління ДПС у Миколаївській області до державного підприємства «Конярство України» про стягнення податкового боргу,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Миколаївській області з позовом до державного підприємства «Конярство України» про стягнення податкового боргу, в якому просить суд:
- стягнути з державного підприємства «Конярство України» (код ЄДРПОУ 37404165) заборгованість у розмірі 4 731 562,29 грн. на користь відповідного бюджету в рахунок погашення податкового боргу з єдиного внеску (71010000).
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником), відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства у зв'язку з наступним.
Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно підпунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, обов'язковою вимогою для визначення підсудності справи до адміністративної юрисдикції є участь у спорі в якості однієї із сторін суб'єкта владних повноважень та наявність публічно-правового спору між сторонами.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Як зазначено в позовній заяві, станом на момент звернення до суду у Філії «Південний Племконецентр» ДП «Конярство України» наявна непогашена заборгованість/недоїмка у сумі 4 731 562,29 грн (єдиний внесок).
Разо з тим, судом встановлено, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 порушено провадження у справі №910/21682/15 про банкрутство державного підприємства «Конярство України», введено процедуру розпорядження майном. На даний час ДП «Конярство України» перебуває у процедурі розпорядження майном.
При визначені підсудності цього спору, за твердженням представника позивача, необхідно враховувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13.04.2023 по справі №320/12137/20, відповідно до якї правила юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом до Київського окружного адміністративного суду.
У свою чергу суд зазначає, що в постанові від 22.01.2025 року у справі №910/21682/15 (910/7418/23) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що спір, предметом якого є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства у позовному провадженні в межах справи про банкрутство цього боржника.
Так, у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо того, що з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.
Подібного висновку (хоча без уточнення щодо спору боржника із податковим органом) дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20, у якій зазначила, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Однак, у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного вище власного висновку, викладеного у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20). Натомість, за змістом наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду виснувала про віднесення до адміністративної юрисдикції таких категорій спорів з податковими органами в межах справи про банкрутство, зокрема: 1) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень; 2) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також інфляційних втрат та річних процентів.
При цьому у постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду дотрималася такої ж позиції, зазначивши, зокрема, таке:
«Конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому, у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.
Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.
Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.
Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.».
Ураховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2025 року у справі №910/21682/15 (910/7418/23), вбачає можливу суперечність між правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постанові 31.08.2023 у справі №640/26320/20 та постановами від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 й від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) щодо питання «безумовної концентрації всіх майнових спорів виключно в межах справи про банкрутство».
Поряд з цим у постановах від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо застосування норм частини восьмої статті 45 КУзПБ (що регулюють порядок розгляду спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги, до визнання його банкрутом).
Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2025 року у справі №910/21682/15 (910/7418/23) дійшов висновку, що ураховуючи, що спірні правовідносини у цій справі (предметом спору є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника) не є подібними до правовідносин у справах №320/12137/20 (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про стягнення бюджетної заборгованості та моральної шкоди) та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень) урахування судами попередніх інстанцій правових висновків Великої Палати Верховного Суду у відповідних постановах у цих справах є безпідставним з огляду на нерелевантність зазначеної судової практики.
Обґрунтованість наведених мотивів Верховного Суду у справі №910/21682/15 (910/7418/23) щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, підтверджується тим, що Законом України від 19.09.2024 № 3985-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації» (далі - Закон №3985-ІХ) внесено зміни до ГПК України, зокрема пункт 8 частини першої статті 20 цього Кодексу викладено у такій редакції: « 8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь - яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;».
З наведеного вбачається, що змінами внесеними Законом №3985-ІХ приписи пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України не містять обмежень щодо підсудності господарським судам спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.
Крім того, Законом №3985-ІХ внесено зміни до абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ та викладено в такій редакції: « 2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України;».
Отже, внесеними змінами до ГПК України та КУзПБ встановлено імперативне правило виключної підсудності господарським судам у розгляді справ про банкрутство, зокрема, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.
Таке урегулювання процедури розгляду відповідних спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Так, Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2025 висновував, що з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що спір у справі не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами господарського процесуального кодексу.
Отже, враховуючи характер спірних правовідносин та порушених прав, що являються предметом розгляду у заявленому позові, даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а повинен розглядатися у порядку господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись статтями 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області до державного підприємства «Конярство України» про стягнення податкового боргу.
2. Роз'яснити позивачу, що даний спір віднесено до юрисдикції господарського суду та повинен вирішуватись в порядку господарського судочинства.
3. Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
4. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Перепелиця А.М.