21 квітня 2025 року м.Київ №320/16400/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просить суд:
- визнати противоправною та скасувати Постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (правонаступник Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) № 2607/27600/27600/49 від 19.01.2018 «Про припинення щомісячної страхової виплати» припинено виплату позивачу щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності в розмірі 1373,22 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01.01.2018 по 31.05.2022.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та у зв'язку з встановленням безстроково ступеню втрати працездатності отримував щомісячні страхові виплати по грудень 2017 року, проте з 01.01.2018 було припинено без жодних пояснень. Звернувшись до відповідача з заявою, позивачеві стало відомо про припинення нарахування страхових виплат на підставі ст.46, 47 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації, шляхом винесення постанови Управлення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві від 19.01.2018 №2607/27600/49. Позивач вказує на відсутність правових підстав для винесення вказаної постанови, тому вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду поновленого позивачеві строк звернення до суду з цим позовом та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Судом отримано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що з 01.01.2023 набула чинності оновлена редакція Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до якої уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві є Пенсійний фонд України. 21.03.2024 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», затвердженого постановою від 26.01.2024 № 4-1, одночасно скасовано Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затверджений постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11. Поновлення виплати щомісячної страхової виплати здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України після звернення внутрішньо переміщеної особи до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення / перерахування / продовження страхових виплат за формою, передбаченою Додатком 1 до Порядку № 4-1. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, у якому наведені аргументування, аналогічні тим, що викладені в обґрунтування позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, отримувачем страхових виплат в Фонді соціального страхування України.
Позивач перебуває на обліку в Тернопільському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Тернопільській області з травня 2022 року та отримує з червня 2022 року страхові виплати.
16.10.2023 позивач подав заяву на адресу ГУ ПФУ м.Київ про надання копії постанови про припинення страхових виплат, на його звернення листом від 03.11.2023 №37583-38222/Т-03/8-2600/23 надіслав копію постанови від 19.01.2018 року №2607/27600/27600/49 про припинення позивачу страхових виплат.
Згідно з постановою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві від 19.01.2018 №2607/27600/27600/49 припинено потерпілому ОСОБА_1 (№ справи 27600, № випадку 27600) щомісячну страхову виплату у розмірі 1373,22 грн, причина припинення: Рішення комісії при Деснянській РДА у м.Києві, виплату припинено з 01.01.2018.
Відповідно до витягу з протоколу №1 від 18.01.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації Комісією вирішено на підставі рішення комісії відмовити внутрішній переміщеній особі в подовженні (призначенні) виплати пенсій (щомісячного грошового утримання) відповідно до законодавства.
На погоджуючись з рішенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві від 19.01.2018 №2607/27600/27600/49, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ.
Відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону від 21 вересня 2022 р. № 2620-ІХ припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
З 01.01.2023 відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов'язків відповідного територіального управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до відповідного територіального Головного управління Пенсійного Фонду України.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV), в редакції на час виникнення спірних правовідносин (припинення виплат), страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .
Частиною 1 статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
За положеннями пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Преамбулою Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що він відповідно доКонституціїта законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до частини 1 статті 7 вказаного Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 10 вказаної статті 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.
У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.
Суд наголошує, що перелік підстав для припинення виплати є вичерпним та передбачає можливість припинення виплат лише у випадках, прямо передбачених законом.
Матеріалами справи підтверджується, що припинення виплати страхових виплат відбулось на підставі ст.ст. 46, 47 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Деснянській районній в місті Києві державній адміністрації.
Водночас, статтею 46 Закону №1105-XIV не надано повноважень щодо припинення страхових виплат (нарахування та виплату) з зазначених підстав. Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.
При цьому, відповідачем щомісячні грошові суми за спірний період не виплачені позивачеві з посиланням на відсутність відповідної бюджетної програми для здійснення страхових виплат ВПО.
Разом з цим, спірним є питання правомірності припинення виплат. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених Законом для припинення та не виплати сум страхових виплат за попередній період.
Порядки на які посилається відповідач не є законами, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.
У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 р № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.
Отже, суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Також, підпунктом 2 пункту 1, підпунктом 2 пункту 2 Постанови КМ України № 335 від 25.04.2018 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365, та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 у справі № 640/18720/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 у справі N 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та постановою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. N 365.
Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, за якою, як зазначалось, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку. Отже, позивач набув право на отримання страхових виплат за весь попередній період, оскільки припинення їх виплати відбулось не з передбачених законодавством підстав, що спростовує посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом. Зазначене спростовує посилання скаржника на пропуск строку звернення до суду позивача та обмеження виплат трирічним строком.
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Таким чином, враховуючи викладене, а також встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що припинення виплати позивачу страхових виплат з 01.01.2018 є безпідставним.
Крім того, суд зазначає, що на теперішній час будь-які зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо обмеження права осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади, на отримання страхових виплат не вносилися. Навпаки, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено за відсутності підстав, передбачених Законом № 1105-ХIV, а тому є протиправним.
Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд виходить з наступного.
Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві з 01.01.2023 (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України).
Станом на момент розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м.Києві (код ЄДРПОУ - 41312290) припинено.
Враховуючи, що судом встановлено протиправність припинення виплати позивачу страхових виплат, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в м.Києві поновити позивачу нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.01.2022 по 31.05.2022.
Щодо інших посилань учасників справи суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про порушення прав позивача щодо припинення йому щомісячної страхової виплати, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не вирішується, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати противоправною та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (правонаступник Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві) № 2607/27600/27600/49 від 19.01.2018 «Про припинення щомісячної страхової виплати» припинено виплату позивачу щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності в розмірі 1373,22 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) нарахувати ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) щомісячні страхові виплати за період з 01.01.2018 по 31.05.2022.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.