21 квітня 2025 року Справа № 280/991/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Головного управління Пенсійною фонду України в Запорізькій області (далі-відповідач), в якому Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) від 09.09.2024 №204950023463;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 22.04.1988 року по 28.01.1994, та періоди навчання з 01.09.1981 по 01.11.1987 рік та призначити пенсію за віком Позивачці з 17.09.2024 року.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що у зв'язку із досягненням пенсійного віку 02.09.2024 року звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Рішенням №204950023463 від 09.09.2024 року відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач зазначив, що позивачу не зараховано до загального страхового стажу періоди навчання з 01.09.1981 року по 08.02.1988 згідно диплому НОМЕР_3 від 20.02.1988 року та архівної довідки №26-27/365 від 23.08.2024 року (зараховано частково з 01.11.1987 року по 08.02.1988), оскільки в архівній довідці в період навчання з 01.09.1981 року по 22.04.1987 рік ім'я заявниці не відповідає паспортним даним на російській мові та періоди роботи з 22.04.1988 року по 28.01.1994 рік згідно трудової НОМЕР_2 від 22.04.1988 року та довідки №30л/206 від 29.07.2024 року, оскільки дата наказу про звільнення з роботи внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, а саме: дата звільнення з роботи (28.01.1994 рік) календарно не відповідає даті наказу про звільнення (15.04.1994 рік). Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 17.02.2025 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 09.09.2024 року №204950023463 Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. На час звернення за призначенням пенсії Позивач досягла 59 років 11 місяців 16 дні. Згідно документів, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж Позивачки становить - 30 років 7 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону № 1058. До страхового стажу Позивачки не зараховано періоди навчання з 01.09.1981 року по 08.02.1988 згідно диплому НОМЕР_3 від 20.02.1988 року та періоди роботи з 22.04.1988 року по 28.01.1994 рік згідно трудової НОМЕР_2 від 22.04.1988 року. Відповідач період навчання з 01.09.1981 року по 08.02.1988 згідно диплому НОМЕР_3 від 20.02.1988 року та архівної довідки №26-27/365 від 23.08.2024 року Позивачці зараховує частково, а саме період з 01.11.1987 року по 08.02.1988, оскільки в архівній довідці в період навчання з 01.09.1981 року по 22.04.1987 рік ім'я Позивачки не відповідає паспортним даним на російській мові. Тобто згідно паспортним даним Позивачки її ім'я російською мовою зазначається як « ОСОБА_2 », натомість відповідно до змісту архівної довідки №26-27/365 від 23.08.2024 року, в період навчання 01.09.1981 року по 22.04.1987 рік ім'я Позивачки зазначається російською мовою як « ОСОБА_2 », що порушує приписи порядку №637. Щодо періодів роботи Позивача з 22.04.1988 року по 28.01.1994 рік згідно трудової НОМЕР_2 від 22.04.1988 року та довідки №30л/206 від 29.07.2024 року Відповідач не зараховує до трудового стажу Позивачки дані періоди оскільки дата наказу про звільнення з роботи внесена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, а саме: дата звільнення з роботи (28.01.1994 рік) календарно не відповідає даті наказу про звільнення (15.04.1994 рік). Просив у задоволенні позиву відмовити.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач звернулася до пенсійного органу з заявою від 02.09.2024 про призначення їй пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за результатами якої прийнято рішення № 204950023463 від 09.09.2024 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу роботи. Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж складає 30 років 7 місяців 18 днів. До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1981 року по 08.02.1988 згідно диплому НОМЕР_3 від 20.02.1988 року та архівної довідки №26-27/365 від 23.08.2024 року (зараховано частково з 01.11.1987 року по 08.02.1988), оскільки в архівній довідці в період навчання з 01.09.1981 року по 22.04.1987 рік ім'я заявниці не відповідає паспортним даним на російській мові та періоди роботи з 22.04.1988 року по 28.01.1994 рік згідно трудової НОМЕР_2 від 22.04.1988 року та довідки №30л/206 від 29.07.2024 року, оскільки дата наказу про звільнення з роботи внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, а саме: дата звільнення з роботи (28.01.1994 рік) календарно не відповідає даті наказу про звільнення (15.04.1994 рік).
Вважаючи рішення Відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, Позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного:
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивачка, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Судом досліджено трудову книжку Позивача НОМЕР_2 від 22.04.1988 року, у якій наявний відповідний запис, а саме: у період з 22.04.1988 по 28.01.1994 рік працювала на посаді інженера Харківського приладобудівного заводу імені Т.Г. Шевченка.
Із наведених записів можливо встановити період, протягом якого позивачка перебувала у трудових відносинах, місце роботи та посаду; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Крім того, позивач для підтвердження наявності страхового стажу в період роботи з 22.04.1988 по 28.01.1994, надавала відповідачу архівну довідка №30л/206 від 29.07.2024, зі змісту вказаної довідки вбачається, що у період з 22.04.1988 по 28.01.1994 позивач працювала на Державному підприємстві «Харківський приладобудівний завод імені Т.Г. Шевченка» і дана довідка видана на підставі наказів по заводу. Так, у копії наказу №238к від 15.04.1994 року зазначено мовою оригиніалу: «Уволить по собственному желанию по ст. 38 КЗоТ Украины ОСОБА_1 инженера отд.06 с 28.01.1994 г. (т. №5109) пр. 114 ст.47» (мовою оригіналу).
На працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських, кадрових документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення Позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
Відповідачем не спростовано те, що позивач у спірний період з 22.04.1988 по 28.01.1994 працювала, а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періодів роботи позивача з 22.04.1988 по 28.01.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 22.04.1988.
Щодо зарахування періодів навчання позивача до її страхового стажу суд зазначає наступне:
Частиною 4 статті 24 закону України № 1058-IV від 09.07.2003 р. визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим законом.
Підпунктом «и» пункту 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 р. (в редакції, чинній на момент навчання), крім роботи в якості робочого або службовця до загального стажу роботи зараховується, окрім іншого, й навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних навчальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах, тощо).
Згідно пункту «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII від 05.11.1991, до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Згідно підпунктів 1 та 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1(далі Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637(далі - Порядок №637).
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності трудової книжки або допущенні порушення під час її ведення (відсутність потрібних записів, їх невідповідність існуючим вимогам тощо) необхідно керуватися «Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (зі змінами).
Відповідно до пунктів 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Із аналізу вказаних вище положень Порядку №637 слідує, що подання інших документів, окрім трудової книжки, для підтвердження трудового стажу з метою призначення пенсії здійснюється виключно у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Трудова книжка Позивачки містить записи, що у період часу з 01.09.1981 по 08.02.1988 вона навчалася у Харківському авіаційному інституту. Даний запис не містить виправлень. І не потребує підтвердження архівною довідкою №26-27/365 від 23.08.2024.
Крім того, наданий позивачем на підтвердження періоду її навчання у вищому навчальному закладі диплом НОМЕР_3 від 20.02.1988 містить запис про те, що ОСОБА_1 вступила до Харківського ордену Леніна авіаційного інституту імені М.Є. Жуковського у 1981 році та у 1988 році закінчила повний курс названого інституту за спеціальністю «авіаприладобудування»; рішенням Державної екзаменаційної комісії від 08 лютого 1988 року присвоєно кваліфікацію інженера-електромеханіка. Диплом містить скріплені печаткою підписи Голови Державної екзаменаційної комісії, ректора та секретаря.
Суд приходить до висновку, що період навчання позивачки повинен бути зарахований до її страхового стажу.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №204950023463 від 09.09.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправними та підлягають скасуванню.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №22-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Запорізькій області розглянуто заяву позивача від 02.09.2024 про призначення пенсії, а отже, Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ у Запорізькій області, проте обов'язок виплати пенсії, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Харківській області.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Крім того, суд враховує, що відповідно до п 1.7. розділу І Постанови від 25.11.2005 № 22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону№1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач, звернулась із заявою про призначенням пенсії 02.09.2024 та з 16.09.2024 набуває необхідного пенсійного віку (60 років) та має загальний страховий стаж більше 31 років (з урахуванням спірних періодів), а тому згідно із ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія їй має бути призначена з дня досягнення особою пенсійного віку -16.09.2024, а не з 17.09.2024 як помилково зазначає позивач.
Відтак, оскільки у даному випадку вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком не потребує встановлення додаткових обставин чи дослідження будь-яких документів, що відноситься до повноважень пенсійного органу, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язує саме Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача, а саме зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : з 22.04.1988 року по 28.01.1994, та періоди навчання з 01.09.1981 по 01.11.1987 та здійснити призначення ОСОБА_1 , пенсію за віком з 16.09.2024.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,9,77,139,243,243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) №204950023463 від 09.09.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 з 22.04.1988 по 28.01.1994, періоди навчання з 01.09.1981 по 01.11.1987 рік та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 16.09.2024.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати у сумі 1211 грн. 20 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова