Справа № 644/5355/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/1199/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2, 3 ст. 307 КК України
16 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.04.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023221180000309 від 24.02.2023 частинами 2, 3 статті 307 КК України,
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.04.2025 року клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою ОСОБА_7 - задоволено, продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів - до 29 травня 2025 року включно. Визначено обвинуваченому ОСОБА_7 заставу у розмірі 188880 грн., що становить 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у разі внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти з покладенням наступних обов'язків: 1) прибувати за кожною вимогою до суду; 2) повідомляти прокурора, суд про необхідність зміни свого місця проживання або місця роботи; 3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України, в разі їх наявності; 4) не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає без дозволу суду. Крім того, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт або особисте зобов'язання та відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 про зменшення розміру застави. Не погодившись з вказаною ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити тримання під вартою на домашній арешт або зобов'язання, а також зменшити суму застави. В обгрунтування апеляційних вимог обвинувачений посилається на те, що він потребує лікування, оскільки має підвищений артеріальний тиск, хворобу серця, терміново потребує обстеження та оперативного втручання на руці, що в умовах слідчого ізолятора зробити неможливо. Крім того, обвинувачений зазначає що обвинувачення за частиною 3 статті 307 КК України сфабриковане і співробітники поліції, які це зробили, перебувають у слідчому ізоляторі. Просить врахувати, що раніше судимим не був в силу статті 89 КК України, буде проживати за адресою реєстрації місця проживання. Враховуючи, що питання про участь обвинуваченого під час розгляду апеляційної скарги в апеляційній скарзі не ставилося, з урахуванням положень статті 422-1 КПК України, колегія суддів вважає можливим проводити розгляд апеляційної скарги без участі обвинуваченого. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника, який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не встановила підстав для її задоволення, з огляду на наступне. Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, дані про особу ОСОБА_7 , та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується апеляційний суд.
Одночасно суд першої інстанції дійшов висновку про можливість збереження раніше визначеного розміру застави - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, а саме: незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечної психотропної речовини у великих розмірах, вчинений за попередньою змовою групою осіб, в тому числі і повторно; незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечних психотропних речовин та психотропних речовин у великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в тому числі повторно, що кваліфіковано органом досудового розслідування за частинами 2, 3 статті 307 КК України.
Вирішуючи питання щодо наявних ризиків, суд апеляційної інстанції враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів приймає до уваги обсяг та зміст пред'явленого обвинувачення, суворість можливого покарання у випадку визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, проти здоров'я населення, що підвищує їх суспільну небезпечність та свідчить про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого більш м'якого запобіжного заходу. Зокрема, ані запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, ані запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання не зможе ефективно забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків. Крім того, посилання обвинуваченого на відсутність у нього судимості, а також зобов'язання проживати за місцем реєстрації, не є достатніми стримуючими факторами, які б гарантували процесуальну поведінку обвинуваченого у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу. Щодо доводів обвинуваченого про фальсифікацію обвинувачення за частиною 3 статті 307 КК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції на даному етапі провадження здійснюється дослідження доказів, у зв'язку із чим висновки щодо доведеності або недоведеності пред'явленого обвинувачення може зробити лише суд першої інстанції після дослідження всіх доказів як сторони обвинувачення, так і сторони захисту.
Переглядаючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку доказам, зібраним стороною обвинувачення, оцінювати показання свідків, інші докази, що є завданням перш за все судового провадження в суді першої інстанції, який здійснює судовий розгляд відповідного кримінального провадження. На даній стадії провадження, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті. Відповідно до статті 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. У зв'язку із наведеним, обвинувачений не позбавлений процесуальної можливості заявляти у суді першої інстанції клопотання про допит свідків сторони захисту, чи дослідження доказів. Щодо доводів обвинуваченого з приводу незадовільного його стану здоров'я та необхідності оперативного втручання на руці, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Як вбачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів, обвинувачений ОСОБА_7 вже звертався до суду першої інстанції із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в задоволенні якого судом було відмовлено. Одночасно обвинувачений також посилався на незадовільний стан здоров'я та необхідність лікування. Зі змісту ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.04.2025 року вбачається, що судом першої інстанції було надано оцінку вказаним доводам обвинуваченого та зазначено, що посилання обвинуваченого на погіршення стану здоров'я та неможливість перебування під вартою не підтверджуються відповідями ДУ "Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України" Філій у Харківській та Луганській областях Харківської міської медичної частини № 27, які надані на неодноразові запити суду. Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України. Обвинувачений та його захисник не позбавлені процесуальної можливості звертатися до суду першої інстанції із клопотанням про проведення відповідних судово-медичних експертиз щодо стану здоров'я обвинуваченого, наявності у нього захворювань, які перешкоджають перебуванню під вартою, і за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу. Крім того, сторона захисту має право звертатися з відповідними клопотаннями про забезпечення лікування обвинуваченого до адміністрації установи, де обвинувачений перебуває під вартою, та у випадку відсутності відповідного реагування з боку посадових осіб адміністрації ДУ «Харківський слідчий ізолятор» оскаржувати такі дії чи бездіяльність у встановленому законом порядку. Щодо вимоги обвинуваченого про зменшення розміру застави, суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, у зв'язку із чим відповідно до пункту 3 частини 5 статті 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, повинен визначатися в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У даному провадженні судом першої інстанції для обвинуваченого визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в мінімальному розмірі, підстав для зменшення якого, судом апеляційної інстанції не встановлено. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, у зв'язку із чим з огляду на обсяг пред'явленого обвинувачення та його тяжкість, визначений судом першої інстанції розмір застави є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, у випадку внесення ним застави та звільнення з-під варти. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому навів в ухвалі обгрунтовані мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Доводи апеляційної скарги обвинуваченого не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції та не є достатніми для скасування оскаржуваної ухвали і застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу чи зменшення розміру застави.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення. Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.04.2025 року - залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: