22 квітня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/587/24
Провадження № 22-ц/4815/367/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» адвоката Змієвської Т.П. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2024 року, ухвалене в складі судді Кушнір Н.В., дата складання повного тексту судового рішення 01 листопада 2024 року, у справі № 570/587/24,
В лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 23 серпня 2021 року між ТОВ "Маніфою" та ОСОБА_1 був укладений договір позики №3019107 на суму 3 850 грн строком на 27 днів (до 19.09.2021).
19 вересня 2021 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору позики №3019107 від 23 серпня 2021 року, відповідно до умов якого, сторони погодили продовжити строк позики на 30 днів (до 19 жовтня 2021 року).
09 лютого 2022 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №09/02-2022, за умовами якого ТОВ «Маніфою» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належне йому право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Маніфою».
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги №10-01/2023, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» належне йому право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Вердикт Капітал».
Враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 30 587,93 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 3 850,00 грн.; заборгованість за відсотками - 26 737,93 грн.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2024 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ТОВ «Коллект центр» адвокат Змієвська Т.П. подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що договір позики №3019107 від 23 серпня 2021 року, а також усі додатки та додаткові угоди містять електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до власноручного підпису, а також є погоджені та прийняті до виконання останнім.
Звертає свою увагу на те, що відповідач здійснив усі дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та із зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, були перераховані кошти в розмірі 3850, 00 грн.
Вказує, що на підтвердження виконання свої зобов'язань за кредитним договором в частині перерахування грошових коштів позивачем було надано квитанцію про перерахування грошових коштів в сумі 3850, 00 грн та лист ТОВ «Маніфою» про видачу онлайн позики на банківську карту відповідача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 23 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Маніфою" було укладено договір позики №3019107 в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч.6 і 12 п.1 ст.3, п.12 ст.11, ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", ч.1 ст.205 ЦК України).
Згідно з умовами якого, позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов'язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього договору.
Відповідно до п.2.3. Договору позики встановлені параметри позики: тип позики - короткострокова; мета отримання позики: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, сума позики: 3 850 грн., строк позики: до 19.09.2021(27 днів).
На підтвердження перерахування грошових коштів у розмірі 3 850,00 грн. за Договором позики №3019107 від 23 серпня 2021 року, маска картки НОМЕР_1 позивачем надано квитанцію за сплату № 104554990 від 23.08.2021 року від ТОВ «Маніфою».
19 вересня 2021 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору позики №3019107 від 23 серпня 2021 року, відповідно до умов якого, сторони погодили продовжити строк позики на 30 днів (до 19 жовтня 2021 року).
09 лютого 2022 року між ТОВ "МАНІФОЮ" та ТОВ «Вердик Капітал» укладений договір факторингу №09/02-2022, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги, зокрема за договором позики №3019107 від 23.08.2021.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги №10-01/2023, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» належне йому право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Вердикт Капітал».
За розрахунком заборгованості позивача, розмір заборгованості позичальника, ОСОБА_1 , за Договором позики №3019107 від 23 серпня 2021 року станом на 09 січня 2024 року становить 48 116,42 грн., з яких: за тілом кредиту - 3 850,00 грн.; за процентами на дату відступлення права вимоги - 44 266,42 грн.; ? за процентами (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 0,00 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, заборгованість становить 30 587,93 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 3 850,00 грн.; заборгованість за відсотками - 26 737,93 грн.
Згідно відповіді на запит АТ КБ "Приватбанк" №20.1.0.0.0./7-240510/21485 від 19.05.2024 платіжна картка №5168742233539141, строк дії 28.02.2023 р., вид - картка Універсальна Gold випущена на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на вказану картку зараховані грошові кошти в сумі 3 850 грн. від 23.08.2021.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомце дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Положеннями ст. ст. 1077,1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19) вказано, "що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі."
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Убачається, що ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом обміну електронними повідомленнями за допомогою одноразових ідентифікаторів, які підписано останнім відповідно до вимог ч. 6, 8 ст.11, ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» .
Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що у матеріалах справи відсутні електронні докази підписання договору електронним цифровим підписом.
Колегією суду встановлено, що договір позики № 3019107 від 23 серпня 2021 року підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатору t88301. (а.с. 9 зворот)
Твердження суду першої інстанції про те, що інформація про підписання відповідачем договору за допомогою одноразового ідентифікатора створена заінтересованими особами не заслуговують на увагу, оскільки доказів того, що його персональні дані (копія паспорта громадянина України, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів та номер мобільного телефону) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані.
До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.
Вказане, на думку колегії суддів, свідчить саме про волевиявлення відповідача щодо встановлення кредитних правовідносин з ТОВ «Маніфою».
Таким чином, наявні усі підстави вважати, що при укладенні спірного договору з ОСОБА_1 кредитодавець дотримався вимог ч. 2 ст. 11 Закону «Про споживче кредитування» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, на яких договори було укладено.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами.
Оскільки відповідач вважається ознайомленим з умовами правил в порядку, передбаченому ч. 5ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів доходить висновку, що відповідач був повністю ознайомлений з порядком укладення та підписання кредитного договору, про що свідчить використання ним електронного підпису одноразового ідентифікатору.
Крім того, встановлено, що на підтвердження виконання своїх зобов'язань за кредитним договором в частині перерахування грошових коштів позивачем було надано квитанцію ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 104554990 від 23.08.2021 про перерахування відповідачу грошових коштів в сумі 3850,00 грн 23.08.2021 о 21:37 (номер транзакції в системі iPay.ua - 104554990) на вказаний позичальником номер платіжної картки НОМЕР_1 (а.с.15 зворотня сторона), а також лист ТОВ «Маніфою» №3422 від 18.10.2023 про видачу онлайн позики на банківську карту відповідача (графа № 63), № транзакції 104554990, за договором позики № 3019107 (а.с 19).
Окрім того, згідно відповіді на запит АТ КБ "Приватбанк" №20.1.0.0.0./7-240510/21485 від 19.05.2024 платіжна картка №5168742233539141, строк дії 28.02.2023 р., вид - картка Універсальна Gold випущена на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на вказану картку зараховані грошові кошти в сумі 3 850 грн. від 23.08.2021 (а.с.100).
Однак ці обставини залишились поза увагою суду.
Доводи апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 26737,93 грн в частині відсотків не заслуговують на увагу з таких підстав.
09 лютого 2022 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №09/02-2022, за умовами якого ТОВ «Маніфою» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» належне йому право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Маніфою».
Відповідно до п.2.1 договору факторингу клієнт - первісний кредитор зобов'язується відступити за плату право грошової вимоги, а фактор зобов'язується прийняти право грошової вимоги до боржників, що належать клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржником.
Згідно п.2.2, фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від боржників.
П.2.3 передбачено, що за цим договором фактор одержує право (замість) клієнта вимагати від боржників належного виконання всіх грошових зобов'язань за договорам про надання фінансових послуг, право вимоги за якими передається.
Тобто в розумінні договору факторингу позивач отримав право грошової вимоги до боржника саме в розмірі, який чітко визначений у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №09/02-2022 від 09 лютого 2022 року первинний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідача за сумою заборгованості в розмірі 9423,93 гривні, з яких 3850,00 гривень - за основною сумою боргу, а 5573,93 гривні - за відсотками.
Окрім того, 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги №10-01/2023, за умовами якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» належне йому право вимоги до відповідача, у тому числі на суму заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «Вердикт Капітал».
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №10-01/2023 від 10 січня 2023 року первинний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідача за сумою заборгованості в розмірі 48116,42 гривні, з яких 3850,00 гривень - за основною сумою боргу, а 44266,42 гривні - за відсотками.
Оскільки в розумінні договору факторингу позивач отримав право грошової вимоги до боржника саме в розмірі, який чітко визначений у реєстрі боржників до договору факторингу №09/02-2022 від 09 лютого 2022 року, то подальше нарахування ТОВ «Вердикт Капітал» передбачених договором позики відсотків є необґрунтованим.
Убачається, що відповідно до наданого розрахунку за договором позики № №3019107 від 23 серпня 2021 року позивач нарахував відповідачу 7784,33 грн процентів за користування позикою. Відповідачем було сплачено частину процентів за користування позикою у розмірі 2210,4 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за договором позики станом на 09.02.2022 року.
Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 частково сплатив заборгованість за договором позики №3019107 від 23 серпня 2021 року, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 5573,93 грн та 3850,00 грн заборгованості за тілом кредита.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, а за подання апеляційної скарги 3633,60 грн, що разом становить 6661,6 грн.
Позивачу має бути відшкодована пропорційна частка судового збору відповідно до ступеня задоволення позову (30,82%).
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 2053,10 грн.
Керуючись ст.ст.368,374,376,382-384ЦПК України,апеляційний суд ,
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» адвоката Змієвської Т.П. задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 жовтня 2024 року скасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором позики №3019107 від 23 серпня 2021 року у розмірі 9423,93 грн, що складається з тіла кредиту - 3850,00 грн та заборгованості за відсотками - 5573,93 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 2053,10 грн судового збору понесеного у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 22 квітня 2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.