Провадження № 22-ц/803/4795/25 Справа № 177/2419/24 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
22 квітня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 177/2419/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Дніпропетровська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Лященко В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 лютого 2025року, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства
Позовна заява обґрунтована тим, що 28.06.2017 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040450000528 та 24.10.2017 року у цьому ж кримінальному провадженні ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.
Вироком Криворізького районною суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді арешту строком на 2 місяці, яке останній відбув.
Досудове слідство, судове слідство та винесення вироку та інших судових рішень складалось із зазначенням прізвища « ОСОБА_3 ».
07.10.2020 прізвище позивача було змінено із « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ».
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2022 року вирок Криворізького районною суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017040450000528 відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України скасовано та закрито кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Оскільки ОСОБА_1 незаконно було засуджено, то у нього виникло право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, розмір якого слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Позивач перебував під слідством та судом з 24.10.2017 року по 25.05.2022 року, або 55 повних місяців.
Згідно встановлених законом розмірів мінімальної заробітної плати мінімальний розмір спричиненою ОСОБА_1 моральної шкоди має становити не менш 263 936,00 гривень.
Крім того, ОСОБА_1 відбув 2 місяці арешту, що також спричинило йому моральні страждання, які він оцінює в 1 000 000,00 гривень, оскільки його було позбавлено волі, він не міг нормально харчуватись та лікуватись, знаходитись весь час під примусом розпорядку встановлених у місцях відбування покарання, спілкуватись та надавати фізичну допомогу своїй хворій матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою він проживав. Він був позбавлений права на працю та можливості заробляти собі на життя, втратив душевний спокій, постійно перебував у стресовому стані, що негативно відображалося на його здоров'ї. Позивач є особою з інвалідністю 3 групи загального захворювання, йому необхідно постійний нагляд лікаря і регулярний прийом препаратів. За весь час перебування під слідством ОСОБА_1 був обмежений у вільному виборі місця знаходження та поведінки. Його пригнічувало те, що він не міг фізично надавати допомогу матері, купувати їй продути харчування, ліки, прибирати вдома тощо. Весь час перебування під слідством відчував себе пригніченим, оскільки село Гейківка, де він проживає невелике, його практично всі знають і знали, що його притягують до кримінальної відповідальності, бо під час розслідування в село приїжджав слідчий для проведення слідчих дій, залучались місцеві жителі понятими, яким повідомлялось про причини проведення слідчих дій стосовно нього. Після набрання законної сили вироком, його в селі публічно затримали та наділи на руки кайданки. Після звільнення з місць позбавлення волі, ОСОБА_1 мусив переконувати людей в тому, що він не винний.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути із Державної казначейської служби України на свою користь моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 гривень, завдану незаконними діями органів досудового слідства.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000, 00 гривень.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду та ухвалення рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не було враховано всіх обставин справи. Зокрема, позивач є особою з інвалідністю 3 групи загального захворювання, йому необхідно постійний нагляд лікаря і регулярний прийом препаратів, однак, через затримання, він не зміг вчасно пройти медичний огляд та йому не було продовжено строку встановлення групи інвалідності, що призвело до позбавлення можливості отримувати безкоштовні ліки та соціальні виплати. Так, позивач проживав разом із матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та через затримання він не міг надавати матері допомогу, що завдавало йому додаткових хвилювань. Зазначає, що суд не врахував тривалість перебування позивача під слідством, необхідність неодноразово їздити до суду та витрачати на це майже весь день. Наполягає на тому, що незаконним засудженням у нього підірвана віра в існування справедливості та законності.
Відзив на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 не подано.
В апеляційній скарзі відповідач Дніпропетровська обласна прокуратура просить змінити рішення суду в частині суми стягнення моральної шкоди, зменшивши її розмір відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому, визначаючи розмір стягнення моральної шкоди, суд повинен враховувати стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. На думку Дніпропетровської обласної прокуратури, саме у зв'язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди, законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру. З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням у період з 24.10.2017 (дата повідомлення про підозру) до 25.05.2022 (дата закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції), тобто, повних 55 місяців (сума відшкодування 55 місяців х 8000,00 грн = 440 000,00 грн), й такий розмір є достатнім та справедливим у даній ситуації.
Відзив на апеляційну скаргу відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, залишивши без задоволення апеляційну скаргу відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги, як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури, підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 жовтня 2017 року ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 185 КК України.
Вироком Криворізького районною суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді арешту строком на 2 місяці.
З протоколу затримання особи від 06 червня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 затримано на підставі вироку Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року про призначення покарання у вигляді 2 місяців арешту.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 травня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено частково. Вирок Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017040450000528 відносно ОСОБА_2 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України скасовано та закрито кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
З листа Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області вбачається, що 20.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Криворізького районного сектору ГУ ДМС у Дніпропетровській області, щодо зміни інформації внесеної до паспорта, цього ж дня, було створено Заяву-анкету на підставі паспорта громадянина України у вигляді ID-картки № НОМЕР_1 , виданого 07.10.2020 органом 1245, та повторного свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 23.02.2010 Виконавчим комітетом Кіровської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в якому прізвище вказано « ОСОБА_4 », саме згідно свідоцтва про народження було внесені зміни в написанні прізвища із « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » .
Відповідно до інформаційної довідки виданої Раннєранківським старостинським округом Лозуватської сільської ради від 24 квітня 2024 року, ОСОБА_1 , 1974 року народження, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_6 , 1938 року народження, і ведуть спільне господарство. За вищевказаною адресою зареєстрований з 14.12.1990 року по теперішній час, згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи.
Згідно Висновку лікарсько-консультативної комісії Софіївської амбулаторії ЗПСМ від 12.04.2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має основний діагноз: ІХС: дифузний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба III ст. ступінь 3, ризик 4. СН І-ІІ, Фк ІІ-ІІІ. Хронічний холецистопанкреатит, ремісія. Багатовузловий ендемічний зоб, пов'язаний з йодною недостатністю. Зріла катаракта обох очей. Ангіопатія сітківки обох очей. Дефартроз колінних та кульшових суглобів. Порушено функції ходи II ст. Хронічна попереково-крижова радикулопатія не повна ремісія, больовий с-м. Хвора за станом здоров'я, з рекомендацією потреби в постійній терапії: гіпотензивних препаратів, дезагрегантів, кардіопротекторів, діуретиків та потребує постійного стороннього догляду.
Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Лозуватської сільської ради від 08.02.2024 року ОСОБА_1 , 1974 року народження, перебуває на диспансерному обліку у сімейного лікаря з діагнозом: епілепсія, генералізована форма з нечастими поліморфними епіднападами. Хворий потребує постійного лікування, що також підтверджується Висновком лікарсько-консультативною комісією Софіївської амбулаторії ЗПСМ від 12.04.2024 року.
В матеріалах справи міститься Висновок лікарсько-консультативної комісії Софіївської амбулаторії ЗПСМ від 28.08.2018 року відповідно до якого ОСОБА_2 має діагноз епілепсія, генералізована форма, об'ємний процес правої скроневої долі (пухлина). Хворий за станом здоров'я потребує спостереження сімейного лікаря, невролога, онколога.
Згідно Висновку лікарсько-консультативної комісії Софіївської амбулаторії ЗПСМ від 08.08.2018 року ОСОБА_7 має діагноз: ІХС: кардіосклероз атеросклеротичний, стенокардія, гіпертонічна хвороба II ст. ступінь 2, ризик 3. СН ІІ А, Фк ІІ-ІІІ. Цукровий діабет 2 типу. Діабетична ангіопатія. Дефартроз колінних суглобів. Порушено функції ходи IІI ст. Хвора за станом здоров'я потребує постійної сторонньої допомоги.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, як обвинувачений у кримінальному провадженні. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, як обвинуваченого, протягом 55 місяців, нормальний уклад життя позивача був порушений, тому на його користь підлягає стягненню моральна шкода, визначена відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у розмірі не меншому однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, у зв'язку з чим суд визначив розмір відшкодування в сумі 500 000,00 грн., який є співмірним та достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Ураховуючи викладене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством 6 місяців, що є підставою для відшкодування на його користь моральної шкоди.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, згідно з ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», проводиться за рахунок коштів державного бюджету і не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.
Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством з 24.10.2017 (дата повідомлення про підозру) до 25.05.2022 (дата закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції), що становить повних 55 місяців, чим йому було завдано моральної шкоди, розмір якої судом визначено у відповідності до обмежень, встановлених ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи.
Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 та інших виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 квітня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8 000,00 гривень.
Період перебування позивача під слідством і судом складає 55 місяців, тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 440 000, 00 грн (8 000,00 грн х 55 місяців).
Судом першої інстанції визначений розмір компенсації моральної шкоди 500 000,00 грн. з урахуванням вимог розумності, справедливості та враховано усі матеріали справи, тривалість моральних страждань позивача, їх глибина, із урахуванням роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та практики Верховного Суду України в аналогічних спорах.
Так, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та/або приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі Рисовський проти України № 29979 від 20.10.2011 року, рішення у справі Антоненков та інші проти України №14183/02 від 22.11.2005 року).
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правова позицію Верховного Суду, викладена у постанові від 15.08.2019 у справі № 823/782/16, згідно якої відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб'єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.
Враховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції вірно вважав, що позивачу повинна бути компенсована моральна шкода в розмірі 500 000,00 грн., й доводи апеляційних скарг, як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури, щодо невірного визначення судом розміру моральної шкоди колегією суддів відхиляються.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 квітня 2025 року.
Головуючий:
Судді: