Провадження № 22-ц/803/1879/25 Справа № 202/17383/23 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
16 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Усенко Антона Володимировича на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Бєльченко Л.А., -
Позивач АТ «ТАСКОМБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 жовтня 2024 року позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором №1805013322 від 20 жовтня 2020 року станом на 07 травня 2023 року в розмірі 105 833,06 грн., з котрих: 68 588,59 грн. - заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена); 11,09 грн. - заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена); 37 233,38 грн. - заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена). Вирішено питання судового збору.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» в частині стягнення 37 233,38 грн. заборгованості по щомісячним процентам відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначає, що суд ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача заборгованість по щомісячним процентам в розмірі 37 233,38 грн. не звернув увагу на те, що умовами договору про нарахування щомісячних процентів, які нараховуються на суму кредиту, фактично є щомісячною платою за управління кредитом (комісією), які умовами договору не передбачені, і не є процентами за користування кредитними коштами.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи,які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з апеляційної скарги, рішення суду фактично оскаржується в частині стягнення з відповідача 37 233,38 грн. заборгованості по щомісячним процентам. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 20 жовтня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1805013322.
У подальшому, 20 вересня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових послуг» та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено Договір факторингу №200921.
Відповідно до умов даного договору та витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу №200921 від 20 вересня 2021 року, позивач є новим кредитором боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1805013322 від 20 жовтня 2020 року з усіма наступними додатками та змінами.
Відповідно до пункту 1.1. даного договору кредитодавець зобов'язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах, передбачених в Паспорті кредиту №5013322, який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п.2.1. кредитного договору всі інші умови кредитного договору, викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» та з якими позичальник ознайомився до укладення цього Договору та до яких позичальник приєднується підписавши цей договір.
Відповідно до п.2.2. кредитного договору цей договір, паспорт кредиту №5013322 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний договір.
За умовами паспорту кредиту №5013322 та кредитного договору №1805013322 від 20 жовтня 2020 року позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту - 75 061,60 грн.; строк кредитування - 36 місяців; річні проценти - 0,01% від суми боргу за договором; щомісячні проценти - 2,49% від суми кредиту.
Судом також встановлено, що кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в Паспорті кредиту №5013322, отже, кредитодавець свої обов'язки за кредитним договором виконав у повному обсязі.
Сторона відповідача не заперечує отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту в сумі 68 588,59 грн. та заборгованість по річним процентам в сумі 11.09 грн. яка склалась станом на 07.08.2023р.
А також не заперечує те, що була та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних позичальником умов кредитування.
Відповідно до п.5.1. Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» позичальник зобов'язується щомісячно, у граничний термін, повертати чергову частину кредиту та сплачувати щомісячні і річні проценти.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Згідно з частиною 6 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
Також, частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З тексту укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» та відповідачем кредитного договору, паспорту кредиту, умов отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» не вбачається сплата будь якої комісії за користування кредитом чи послугами кредитодавця за його обслуговування.
Між тим, даними документами, з якими позивач ознайомлена, заперечень не висловлювала і, на час отримання коштів, повністю погодилась з умовами договору, чітко передбачено як розмір річних (0,001%) так і розмір щомісячних (2,49%) відсотків.
Сторона відповідача не довела в суді, що даний розмір щомісячних відсотків фактично є комісією (щомісячною платою) за управління кредитом, оскільки даний відсоток чітко прописаний у кредитному договорі, узгоджений сторонами, хоча і є більшим ніж базова процентна ставка НБУ на час укладення договору, але не вносить дисбалансу між інтересами сторін у цих договірних відносинах.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мала можливість не вступати у кредитні відносини із кредитором, якщо дійсно вважала встановлений в договорі розмір щомісячних відсотків несправедливою умовою, натомість погодила зі своєї сторони такі умови договору без будь-яких застережень.
Посилання в скарзі на те, що у розрахунку заборгованості (а.с.36) сума заборгованості в розмірі 37 233,38 грн. міститься в стовбці «нараховано комісії» не свідчить про те, що це саме є комісією за обслуговування кредиту, оскільки сама таблиця в розрахунку має назву «розрахунок суми нарахованих щомісячних процентів станом на 07.08.2023», що спростовує вказаний довід апеляційної скарги. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження даної позиції відповідачем не надано.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 22 жовтня 2024 року за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.В. Агєєв
Судді: А.В. Гапонов
Г.В. Новікова
Повне судове рішення складено 17.04.2025р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв