Справа № 758/2059/25
Категорія 17
16 квітня 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Войтенко Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Вигівська В. В.,
заявника - ОСОБА_1 ,
представника заявника - ОСОБА_2 ,
заінтересованої особи - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, заінтересована особа: ОСОБА_3 , -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся в Подільський районний суд м. Києва із заявою про встановлення факту родинних відносин, заінтересована особа: ОСОБА_3 , в якій просив суд встановити факт родинних відносин між фізичними особами, яким визнати, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказана заява обґрунтована наступним. В документах, які підтверджують родинні зв'язки заявника з батьком, є розходження у прізвищах, а саме: в паспорті заявника вказано прізвище « ОСОБА_4 », в той час як в паспорті батька прізвище вказано « ОСОБА_4 »; в повторному свідоцтві про народження від 18.07.2021 серія НОМЕР_1 вказано, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_6 ; в договорі купівлі-продажу нерухомості від 10.03.1998р., який був укладений на російській мові, прізвище батька вказано « ОСОБА_4 ».
Заявник звернувся до приватного нотаріуса КМНО Науменко М.Г. для посвідчення договору дарування на його ім'я квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є його батько ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Проте нотаріусом було відмовлено у посвідченні правочину як між особами першого ступеню споріднення, у зв'язку з неможливістю встановити родинні зв'язки, оскільки є розбіжності в написанні прізвища.
Заявник вказує, що встановлення факту необхідно для посвідчення договору дарування на його ім'я квартири.
Ухвалою від 18.02.2025 відкрито провадження за вказаною заявою, справу призначено до розгляду у судове засідання.
У судовому засіданні представник заявника підтримала заяву та просила задовольнити її в повному обсязі. Пояснила суду, що свідоцтво про народження заявника, яке видавалося у 1964 році, втрачене. Заявник звернувся за отриманням повторного свідоцтва та в графі батько прізвище батька зазначено « ОСОБА_4 », тоді як в паспорті батька - « ОСОБА_4 ». Коли заявник отримував свій паспорт, він не звернув увагу на відмінність його прізвища з прізвищем батька.
Заявник в судовому засіданні підтримав свого представника та просив задовольнити заяву. Пояснив, що не має можливість у позасудовому порядку встановити факт, адже оригінал свідоцтва про народження було втрачено, а вже отримані паспорт українського зразка та повторно видане свідоцтво про народження має відмінність у написанні прізвища.
Заінтересована особа ОСОБА_3 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви та підтвердив, що заявник є його рідним сином.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява про встановлення факту родинних відносин підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з положеннями частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як визначено частиною сьомою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності до пункту 5 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Положеннями частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Крім того, згідно вимог ст. 318 ЦПК України встановлено, що у заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
У відповідності до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
У відповідності до п.7 вказаної постанови Пленуму, суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
Як убачається з копії повторно виданого свідоцтва про народження, заявник зазначений ОСОБА_1 , що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_6 .
Втім, в паспорті батька серії НОМЕР_2 (а.с. 12-14) прізвище українською мовою записано ОСОБА_7 .
У правовстановлюючих документах на квартиру, яку ОСОБА_3 планує подарувати своєму сину, а саме в договорі купівлі - продажу нерухомості від 10.03.1998 року, який був укладений російською мовою, прізвище батька зазначено « ОСОБА_4 ».
Розбіжності в написанні прізвищ батька та сина призвели до неможливості оформлення правочину як між особами першого ступеню споріднення.
У зв'язку з розбіжностями між документальними записами прізвища українською мовою, ОСОБА_1 зробив запит до Українського бюро лінгвістичних експертиз.
Згідно з експертним висновком № 056/182-а/2 від 05.02.2025 (а.с. 18) виданим експертом, кандидатом філологічних наук ОСОБА_8 «…українські записи чоловічої форми прізвища ОСОБА_4 (паспорт; пенсійне посвідчення, запис ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження (повторно), запис ОСОБА_1 , батько ОСОБА_3 ) та ОСОБА_4 ( паспорт, запис ОСОБА_3 ) у документах, наданих для експертизи, а також в інших документах зазначеної особи є ідентичними. Розбіжності між українськими документальними записами прізвища виникли внаслідок неврахування його походження при міжмовних (українсько- російських) перетвореннях...»
Отже, з лінгвістичного погляду прізвища « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_4 », які належать одній і тій самій особі чи одній родині, вважаються цілком ідентичними.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи зібрані у справі докази та відсутність спору про право у даній справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 76 - 81, 89, 95, 293, 294, 315, 318, 319 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Суддя Т. В. Войтенко